Шлюб з жіночої точки зору

Теоретична свобода прийняття рішення, дана жінкам церковної моделлю, мала мало шансів перемогти в реальному світі пізнього Середньовіччя, де панували авторитаризм, культ сімейних цінностей і встановлень. Величезне значення шлюбу як засобу придбання та збереження влади і власності означало, що молоді дівчата, зокрема, - вищих класів, мало що означали в планах старших, що стосуються їхньої долі. Незважаючи на вчення Церкви про з Глас між подружжям, старше покоління продовжувало вирішувати майбутні долі своїх молодих родичок; ненабагато більше впливу мали і юнаки, особливо якщо були наследнікамі13. Велика свобода в прийнятті таких рішень зустрічалася тільки серед селян і нижчих міських классов1 *. Недолік свободи у виборі чоловіка не міг розглядатися як форма підпорядкування або гноблення жінок. У цьому просто відбивався організаційний принцип знатних чи багатих сімей зрілого та пізнього Середньовіччя, який наклав подібні обмеження на свободу дій усіх «залежних»: молодих чоловіків і жінок в однаковій ступеня, а також дітей і слуг. Специфічне пригнічення жінки в шлюбі за змовою можна знайти в зведенні їх життя до існування при чоловікові для обслуговування його (або його сім'ї) інтересів і потреб. Це було пов'язано з суворим контролем над їх тілом і сексуальністю, і з деформацією їх психіки, неминучою, якщо розглядати жінку як «Чужорідний» елемент. Однак молоді жінки постійно намагалися чинити опір планам своїх сімей, зверталися в церковні суди длявизнання вже укладених шлюбів недійсними, шукали захисту за монастирськими стінами, завчасно давши обітницю цнотливості. Останнім шляхом успішно пішли Агнеса Богемська в середині XIII ст. і принцеса Ізабелла, сестра французького короля Людовика IX Святого15. Патрилокальний тип сім'ї - правило серед сімей знаті і багатьох міських патриціїв в пізньому Середньовіччі - вимагав, щоб дівчина була передана на піклування її майбутнім родичам, як тільки відбувся шлюбний змову. У той час як чоловіки залишалися у своєму сімейному оточенні, майбутні наречені часто відлучалися від своїх родин, хоча були ще дітьми. Іноді ці дорогоцінні пішаки політичних та / або економічних інтересів поміщалися в жіночі монастирі; в інших випадках вони росли під одним дахом з майбутніми чоловіками, і до них ставилися як до своїх детям16. Багато дівчинки-нареченої не набували, мабуть, неприємного досвіду; відповідно, багато жінок відчували, що коли незабаром шлюб це кращий доступний вибір, то потрібно знайти дочкам мужів якомога раніше. Так була узаконена широко поширена практика дитячих шлюбів у вищих шарах суспільства. Але й серед менш знатних і дрібнопомісних дворян в дівчатках 12-15 років бачили наречених на виданье17. У такому віці їх шанси висловити свою волю і домогтися того, щоб її врахували, ще більше знижувалися. Сучасні джерела свідчать, що відстрочка шлюбу до досягнення дівчинкою більш зрілого віку була першим необхідною умовою для поліпшення її становища при переговорах, і все-таки не було гарантії, що її інтереси будуть захищені. Література та юридичні документи наводять на думку, що тільки вдови могли бути відносну самостійні у питанні повторного заміжжя; вони могли вибирати з декількох поклонніков18. Дівчина, яка чинить спротив шлюбу, не могла очікувати великий підтримки від кліру. У справі французької принцеси Ізабелли (f 1270), яка призводила релігійні заперечення, сам папа примушував її до шлюбу «заради хорошого впливу, який доброчесна дама могла б надавати на свого чоловіка»19. Як відомо з життєписів декількох видних середньовічних жінок, дівчинки, що бажали позбавитися від залізної хватки клану, були змушені вдаватися до обману і хитрощів в надії, що Бог допоможе тим, хто сам собі допомагає. Клара Ассизького, засновниця ордена Св. Клари та абатиса Сан- Даміано, і її молодша сестра Агнеса таємно покинули будинок під покривом ночі і знайшли притулок у Франциска і його ченців. Без Божої допомоги, кажуть жітіепісателі, вони ніколи не змогли б витримати загроз, лайок і побоїв своїх родичів (чоловіків).Те, що ці розповіді не просто благочестивий вимисел, доводять судові звіти по справах про визнання шлюбів недійсними, починаючи з пізнього Середньовіччя. Шлюби, укладені проти волі батьків подружжя, продовжували розглядатися як недійсні ще довгий час після Тридентського собору (1546-1562), під Франції - аж до революції 1789 р. набрав такий шлюб могли бути позбавлені спадщини батьками або сім'ями. Судові справи стосуються більшою мірою чоловіків, і це підтверджує припущення, що авторитарні методи укладення шлюбу могли так само сильно зачіпати і їх. У теж час вони показують, що до жінок закон ставився інакше, і їх дії вимірювалися за іншими стандартами. Дані про прояв молодими жінками незалежності у виборі дружина найімовірніше знайти у випадках, що розглядаються як «Викрадення» і «шлюб з примусу». Оскільки середньовічні погляди не залишають місця самостійного дії жінки, такі нареченої розглядалися як жертви чоловічої агресії. Подія, описане як «викрадення», є результат винятково чоловічою діяльності, хоча в більшості випадків воно не могло відбутися без участі наймолодшою ​ ​ женщіни. Ранні заручин, залякування та застосування сили, судове переслідування в разі непокори - ось засоби, які застосовувало старше покоління для забезпечення згоди молодих, і дочок особливо. Як ці дівчатка і молоді жінки жили з дня в день поруч з людиною, якого тільки що дізналися, і до якого, в більшості випадків, відчували мало почуттів або взагалі їх не випробовували?