Влада чоловіка

Церковна доктрина про «шлюбі за згодою» мало впливала на соціальну реальність, не породила вона і серйозних зусиль для того, щоб. Приватників шлюбу зробити рівними партнерами: «Дружини, коріться своїм чоловікам, як Господу, бо чоловік голова жінки, як і Христос Голова Церкви»(Еф. 5: 22-23). Це припис Нового Завіту нітрохи не втратило своєї цінності в Середні століття. В очах Церкви, як і мирян, вимогою до хорошого шлюбу було, щоб чоловік «очолював», а дружина підпорядковувалася - беззастережно. Письменники жіночих житій пізнього Середньовіччя часто посилалися на підпорядковане положення дружин. Мати Клари Ассизького описується як maritali jugo subdita, «під ярмом свого чоловіка», а герцогиня Хедвіга Сілезька (T бл. 1240) була «підданою могутнього герцога Генріха по за- " Ону» 22. Якщо вірити житіям, ці чоловіки, зі свого боку, часто проявляли поганий і запальний норов, відстежували найдрібніші деталі життя і (релігійної) діяльності своїх дружин. Багато чоловіки відкидали своїх дружин через безпліддя або непереборної антипатії. Чи відображають загальну практику розповіді про шлюбного життя, де з одного боку - влада, а з іншого - підпорядкування? Деяке світло на це питання проливають документи XIV і XV ст. паризького єпископського суду, заснованого для розгляду, перш за все, сімейних справ. Не дивно, що в більшості випадків мова йшла про скарги дружин на жорстоке поводження чоловіків. Це показує, що навіть у неаристократичне колах чоловіки привласнювали собі необмежене право карати, таке ж, як у феодала по відношенню до слуг. Але те, що вже з XIII в. в таких випадках дружини або їх сім'ї зверталися до суду вимогою роздільного проживання або навіть розлучення, показує, що жінки не підпорядковувалися ярму шлюбу так охоче, як того бажали теологи і світські моралісти. Інші випадки, коли дружини викликалися до суду за образи і

побиття мужів, підтверджують підозру, що жінки не завжди пасивно брали подружню дисгармонію і були здатні захищати свої інтереси, якщо необхідно, то і дією. Цілеспрямоване застосування сили у конфлікті, тим не менш, не було типовим; частіше вони перебували в словесній опозиції, ігноруючи розпорядження чоловіка або глумлячись над ними, або ж не підкоряючись таємно. У судових справах нерідкі випадки, коли жінкам нагадували їх теоретичну обов'язок підкорятися, яку вони не дотримувалися на практиці. Абсолютна влада мужів, затверджувався знову і знову і церковними, і світськими властями, була скоріше ідеалом патріархального суспільства, ніж реальністю - як і їхній погляд на шлюб в цілому. Тим не Проте, ця ідеологія створювала рамки, в яких проходили і повсякденне життя жінок, і конфлікти всередині і поза сім'єю. Особливо ясно репресивна для жінок природа патріархальних владних структур виявляється в деяких з кримінальних справ, які слухалися судами пізнього Середньовіччя. Обвинуваченим жінкам часто ставилися спроби позбутися від чоловіків чаклунством або отруєнннням. Нерівне поділ влади між подружжям часто має було бути нестерпно для жінок; і у них все ще не було способу скинути «ярмо шлюбу». Суспільство робило мужів першою і основною інстанцією соціального контролю над дружинами; це стверджувалося не тільки світськими склепіннями законів, становить починаючи з XIII ст., а й церковним правом, яке підкреслювало відповідальність чоловіка за дружину. Ця доктрина знайшла яскраве відображення в праві чоловіка виховувати і карати дружину, підтримуваному і світськими і церковними властями, і в чоловічий привілеї чинити перелюб безкарно.