Заходи боротьби і профілактики

Важливими заходами профілактики є дератизація, дезінфекція, профілактичне карантинування.

При появі хвороби на господарство накладають карантинні обмеження. Хворих і підозрілих в захворюванні ізолюють і лікують. Підозрілих взараженні тварин вакцинують. В ізоляторах дезінфекцію проводять щоденно, а в приміщеннях з клінічно здоровими тваринами щотижня. Гній і підстилку знешкоджують біотермічно. Для дезінфекції приміщень застосовують 3%-й гарячий розчин їдкого натру або калію, 1%-й розчин формальдегіду, освітлений розчин хлорного вапна з 3%-им вмістом активного хлору при експозиції 3 год. Можна використовувати також 20%-ну суспензію свіжогашеного вапна. Карантині обмеження знімають через 30 днів після видужання або загибелі останньої хворої тварини і проведення повного комплексу загальних і спеціальних заходів з заключною дезінфекцією і дератизацією.

Туляремія ( Tularemia)

Туляремія — природно-вогнищева хвороба тварин і людини, яка характеризується геморагічною септицемією, що проявляється періодичною гарячкою, нервовими явищами, виснаженням, проносами, лімфаденітами.

Етіологія. Збудник туляремії - бактерія Francisella tularensis — має три географічні рідновидності: американська, європейсько-азіатська, середньоазіатська.

Встановлена антигенна спорідненість збудника туляремії з бруцелами.

Стійкість. Збудник туляремії не стійкий до високих температур і нагрівання до 60°С інактивує його через 5-10 хв., під дією сонячних променів загибель настає протягом 20-30 хв., а на^; розсіяному світлі через 3 дні.

Епізоотологія. Природне зараження збудником туляремії зареєстровано у 125 видів хребетних (ссавці, птиця, риби) і 101 виду безхребетних (комахи, кліщі) (Й. А. Бакулов, 1984). Найбільш сприйнятливі до захворювання мишоподібні та інші гризуни (миші, водяні щурі, хом'яки, ондатри, бобри, дикі кролі, зайці), у яких захворювання може перебігати у вигляді епізоотій і які є основними перенощиками збудника сільськогосподарських тварин та людей. У сільськогосподарських тварин сприйнятливість до хвороби виражена слабкішеДжерелом зараження свійських тварин є гризуни, які забруднюють своїми виділеннями і трупами пасовища та водопої. Активними перенощиками збудника є кровосисні членистоногі, особливо іксодові кліщі й деякі двокрилі комахи (комарі, ґедзі). Формуванню епізоотичних природних вогнищ сприяє тривале мікробоносійство різними видами ссавців і членистоногих. Так, бактерії туляремії зберігаються в організмі малого ховраха протягом 284 днів, сірих щурів - 117 діб, польових мишей - 102 діб

Зараження виникає внаслідок вживання кормів і води, забруднених виділеннями хворих гризунів, або укусів ектопаразитів. Можлива також повітряно-крапельна передача збудника інфекції. У великої рогатої худоби збудник інфекції може передаватися плоду через плаценту. У корів інфекція в більшості пппадків перебігає латентно і виявляється тільки серологічними дослідженнями. Туляремія частіше проявляється в весняно-літньо-осінній періоди року, що пов'язано з активністю гризунів, трансмісивним характером передачі збудника інфекції.

Клінічна картина. У великої рогатої худоби захворювання супроводжується збільшенням лімфатичних вузлів і появою маститів. Спостерігаються аборти. У корів реєструється і безсимптомна форма туляремії, яка виявляється реакцією аглютинації.

У буйволів при внутрішньовенному їх зараженні спостерігається втрата апетиту, зявляється озноб, кашель, прискорене дихання; при підшкірному введенні в ділянці шиї спостерігали збільшення регіонарних лімфатичних вузлів. Заражені буйволи виділяли збудників туляремії протягом одного місяця (К. А. Дорофеев, 1969).

Патологоанатомічні зміни. Трупи тварин, які загинули від туляремії, виснажені, підшкірні лімфатичні вузли збільшені, іноді абсцедовані. Печінка, селезінка збільшені і усіяні дрібними вогнищами некрозу, рідше вогнища некрозу зустрічаються легенях, обширні абсцеси у внутрішніх органах.

Діагноз. Підставою для підозріння на туляремію у сільськогосподарських і свійських тварин служить наявність епізоотії серед мишовидних гризунів. Діагноз ставлять на основі епізоотологічних даних, алергічних, серологічних і бактеріологічних досліджень.

Ідентифікацію одержаних культур здійснюють на підставі морфологічних, культуральних, тинкторіальних даних, а також виходячи із результатів постановки РА в пробірках із специфічною туляремійною сироваткою.

Для підтвердження діагнозу ставлять біопробу. При цьому суспензію із патологічного матеріалу заражають підшкірно внутрішньочеревне білих мишей або морських свинок у дозі 0, 5 – 1-2 мл. Миші гинуть на 3-4, інколи на 8-20-ту добу після зараження, у морських свинок після підшкірного введення матеріалу через 2-6 днів на місці ін'єкції розвивається фокальна реакція у вигляді виражених гнійних інфільтратів, рідше - сирнистої виразки. При серологічній діагностиці ставлять пробіркову і кров'яно-крапельну РА з туляремійним антигеном, який являє собою суспензію інактивованих формаліном клітин при їх концентрації 10 млрд./мл. Діагностичні титри антитіл при туляремії -1: 25 - 1: 50.

Розроблено алергічний метод діагностики туляремії, який передбачає використання алергену тулярину. Препарат вводять внутрішньошкірно у підхвостову складку в дозі 0, 3 мл. Реакцію обліковують два рази: через 24 і 48 годин після введення алергену шляхом огляду і пальпації місця ін'єкції. Для позитивної реакції характерна наявність болісності, почервоніння і розлитогоприпухання складки шкіри на місці введення тулярину.

Диференційний діагноз. Туляремію потрібно відрізняти від туберкульозу, псевдотуберкульозу, бруцельозу і кокцидіозу на підставі епізоотологічних і клінічних даних, а також результатів лабораторних і алергічних досліджень.

Лікування. Хворим тваринам вводять антибіотики (стрептоміцин, окситетрациклін, левоміцетин, синтоміцин), при необхідності вдаються до хірургічного втручання (видалення або розтин уражених лімфовузлів).

Імунітет. У тварин, які перехворіли, виникає стійкий активний імунітет, який грунтується на клітинних і гуморальних механізмах. У заражених тварин досить рано розвивається гіперчутливість сповільненого типу, в сироватці крові з'являються аглютиніни.

У ветеринарній медицині вакцини не використовують. В медицині, в природних вогнищах туляремії, проводиться щеплення населення живою сухою протитуляремійною вакциною Б. Я. Ельберта — М. А. Гайського.

Профілактика і заходи боротьби. В ензоотичних природних вогнищах туляремії необхідно здійснювати спостереження за розмноженням мишовидних гризунів і проводити їх знищення в тваринницьких приміщеннях, складах кормів та ін. Трупи сільськогосподарських тварин і гризунів, загиблих від туляремії, знешкоджують спалюванням в біотермічних ямах, або закопуванням на скотомогильниках.

Шкури від загиблих тварин висушують протягом 60 днів, після чого дозволяють використовувати в виробництві. При виявленні хворих тварин їх ізолюють, виснажених забивають, проводять дезінфекцію і дератизацію, проводять заходи для недопущення зараження людей.

2. Нематодози коней: оксіуроз, параскаридоз