Псороптоз великої рогатої худоби

Це малопоширене, з хронічним перебігом арахнозне захворю­вання великої рогатої худоби різного віку, яке спричиняється ака-риформним кліщем Psoroptes-bovis. Хвороба характеризується ураженням різних ділянок шкіри й супроводжується свербіжем, дерматитом, частковим облисінням тіла, схудненням, зниженням надоїв та відставанням у рості молодняка.

Клінічні ознаки. Інкубаційний період — 2—3 тижні. Перебіг хвороби хронічний, влітку — латентний.

При хронічному перебігу перші ознаки захворювання з'являю­ться спочатку на шиї, крижах та корені хвоста, пізніше — в інших ділянках тіла, покритих щільним волосяним покривом. Сверблячі місця тварини спочатку зализують, збільшуючи цим вологість шкі­ри і сприяючи розмноженню паразитів. Пізніше вони.розчісують сверблячі місця об годівниці, перегородки та інші предмети. Епі­дерміс у цих осередках лущиться. Лімфа, що виділяється з про­колів на поверхню шкіри, при висиханні формує м'які кірки. Пізні­ше з'являються значні напластування твердих кірок, шкіра втра­чає еластичність, потовщується, стає сухою і складчастою, випа­дає волосяний покрив, на ній з'являються тріщини. Без лікування процес поширюється на все тіло, тварини виснажуються і гинуть.

Діагностика. При встановленні діагнозу на псороптоз урахову­ють клініко-епізоотологічні дані й позитивний результат акароло-гічного дослідження зскрібків, одержаних на межі уражених і здо­рових ділянок шкіри.

Лікування і профілактика. При, виявленні хоча б однієї хворої тварини лікувальній обробці підлягає усе стадо.

У теплу пору року для лікування використовують 2—3%-ну суспензію колоїдної сірки в суміші з емульгатором. Рекомендова­ні також препарати фосфорорганічної групи: тактик (амітраз) чи пликтран у 0, 025%-ній концентрації, ізофен — 0, 1%-ний, фтало­фос— 0, 25%-ний; азунтол, алуган, ціодрин, неоцидол — 0, 5%-ний, бензофосфат 2%-ний. їх призначають двічі з 10-добовим інтерва­лом з розрахунку 2—3 л на тварину обприскуванням.

Профілактика інвазії включає карантинування усіх тварин, що надійшли в господарство, ізоляцію худоби від контактів з сусід­німи стадами у пасовищний період. При загрозі появи хвороби стадо одноразово обробляють дустом колоїдної сірки.

Саркоптидози (Sarcoptidoses) — найбільш поширена група ара-хнозних захворювань свійських та диких тварин, які спричиню­ються паразитичними кліщами з родини Sarcoptidae. Саркоптиди — дрібні (0, 20—0, 50 мм), округлої форми, мають короткий гризу­чого типу й підковоподібної форми хоботок, чотири пари корот­ких, конусоподібних 5-членистих ніг, які у більшості кліщів закін­чуються тюльпаноподібними при­сосками, розміщеними на довгих нечленистих стебель­цях. Очей, спеціальних органів дихання вони не мають. Це ендо­паразити, паразитують у товщі-епідермального шару шкіри жи­вителя. Кліщі бінімфальні, роз­виток одного покоління в опти­мальних умовах триває 2—3 тиж­ні. Живляться вони клітинами епідермісу, лімфою, запальним ексудатом.

Родина саркоптид представле­на родами Sarcoptes і Notoedres. Саркоптеси спричиняють сар-коптоз, або коросту, у широкого кола ссавців і людей. Маючи од­накові морфологічні ознаки, вони суворо видоспецифічні паразити й порівняно рідко нападають на неспецифічних живителів, на яких свій розвиток не закінчу­ють. Найчастіше паразитують у свиней, жуйних, м'ясоїдних, одно­копитних і гризунів.

Нотоедреси паразитують пере­важно на м'ясоїдних і гризунах. З цієї групи арахнозів найчас­тіше в Україні реєструють сарко-птоз свиней і коней, нотоедроз м'ясоїдних та гризунів.

Білет 6

1 Ящур сг тварин

Ящур (Aphthae epizooticae)Ящур (прищиця) - гостра висококонтагіозна хвороба домашніх і диких парнокопитних тварин, яка характеризується гарячкою, афтозними ураженнями слизової оболонки ротової порожнини, шкіри вимені і кінцівок. На ящур хворіє і людина.

Етіол: Збудник хвороби — РНК-вмісний вірус, родини Picornaviridae роду риновірусів. Розмір 20—25 нм. За антигенними властивостями його поділяють на 7 серологічних типів: О, А, С, які реєструються в усіх країнах світу, де виникає ця хвороба, типи САТ-1, САТ-2, Південній Африці і країнах Близького Сходу, тип Азія зустрічається тільки на території країн Азії.

Кількість варіантів в природі нестабільна і зростає в міру вдосконалення методів його класифікації. Кожний тин має декілька варіантів (підтипів). Тип А — 36; О - 13, С- 5, CAT-1-7; CAT-2-3, CAT-3-5, Азія-1. Тварини, які перехворіли ящуром одного типу, можуть заразитись іншими типами. Тому при вакцинації тварин, треба використовувати ту вакцину, яка містить аналогічний тип вірусу, що виділений в окрузі.

Причини мінливості вірусу ящура до кінця ще не з'ясовані, але практичні спостереження і експериментальні дослідження вказують на головну роль в цьому процесі пасажування вірусу через імунні організми.

Клініка: Інк1—3 дні, але може бути від 12 годин до 7 днів, а інколи навіть 14—21 день. Першою ознакою захворювання є підвищення температури тіла до 41°С і вище. У хворих відмічають стан прострації (упадок сил), прискорення пульсу, почервоніння слизової оболонки ротової порожнини і кон'юнктиви, порушення жуйки, зниження надоїв, сухість носо-губного дзеркальця, набряки віночка ратичок. Голова тварин опущена, вони часто стогнуть. Далі починається значна слинотеча і прицмокування. Тварини дуже обережно пережовують корм, ковтання болюче. В них виникає спрага, появляється кульгавість.

На 2—3-й день хвороби на слизовій оболонці рота, язика, на дзеркальці, крилах носа, шкірі дійок та вимені, віночку та міжкопитній щілині з'являються афти. Афти мають круглу або довгасту форму, їх стінки натягнуті, в результаті накопичення лімфи легко розриваються при натисканні пальцем. Дуже болючі афти розміщені на спинці язика і часто досягають розмірів дитячого кулачка. Афтозна лімфа спочатку безбарвна, але потім внаслідок розвитку бактерій, стає сіробілою. Деколи афти на­стільки плоскі, що встановити їх наявність можна тільки пальпацією. Дрібні афти знаходять на внутрішній стороні губ і щік, на яснах, беззубому краї верхньої щелепи і на піднебінні. Великі афти розміром в грецький горіх є на носогубному дзеркальці. Рідко уражається кон'юнктива, а також шкіра біля основи рогів і на інших ділянках тіла. На віночку ратиць і шкірі міжкопитної щілини спочатку утворюються папули величиною до горошини, а далі міхурці розміром голуб'яче яйце. Тварини кульгають, стоять вигнувши спину і підібравши кінцівки під живіт. Дрібні афти розміщені тільки на шкірі дійок. Деколи розвивається гостре запалення дійок. Вим'я набрякає, стає болючим.

В результаті механічної дії (поїдання корму, травми кінцівок, доїння) афти через 1—3 дні після утворення тріскають. На їх місці видно ерозії неправильної форми, з рваними краями, різних розмірів. Ерозійні ураження знаходять по всій слизовій оболонці язика, з рота виділяється тягуча слина з шматочками епітелію і прожилками крові. Ураження носоглотки, а також слизової оболонки трахеї затруднює ковтання і дихання. Порушення серцевої діяльності проявляється тахікардією і аритмією. Інколи у хворих тварин виникають функціональні розлади нервової системи — парези, атаксії, паралічі, м'язове¹ дрижання. Вірус ящуру може викликати у вагітних тварин аборти, народження мертвих або слабих плодів. Смертельність у великої рогатої худоби невелика і складає всього 0, 2—0, 5%. Виздоровлення при доброякісній ((юрмі насту­пає, як правило, через 3—4 тижні після зараження.

При незадовільних умовах утримання і годівлі, а також при несвоєчасній лікувальнім допомозі можуть виникнути різні ускладнення. В цих випадках у хворих тварин в ротовій порожнині розвиваються некротичні ураження, абсцеси. на кінцівках появляються панариції і флегмони, можливі спадання рогової капсули ратиці і глибоке ураження суглобів і сухожилок. Інколи відмічають тяжке запалення вим'я.

На дійках появляються пухирці різної величини. Під час доїння пухирці розриваються з утворенням ерозій, які вкриваються струпами. Склад молока змінюється, воно стаг слизовим, з гіркуватим присмаком.

Іноді у хворих спостерігаються мастити, ендометрити, аборти. У лактуючих корів різко знижується молочна продуктивність (до 75%). Відновлення надоїв після виздоровлення відбувається повільно, іноді протягом кількох місяців. Ураження кінцівок спостерігається в межах 20-25% хворих, мастити у 10 13%, ендометрити до 0, 6%. Дуже рідко у дорослої худоби спосте­рігаються розлади харчетравного тракту.

Поряд зі звичайним доброякісним перебігом ящура зу­стрічається і злоякісний перебіг з порушенням серцевої діяльності і кровообігу; пригніченням загального стану тварин.

Діагн: Діагноз на ящур ставлять на основі аналізу епізоотологічних даних, клінічних ознак безпосередньо в господарстві. Для іден­тифікації і визначення типу і варіантів вірусу ящуру проводять лабораторні дослідження. З цією метою відбирають афтозний матеріал в кількості не менше 5 грамів. У великої рогатої худоби беруть стінки дозрілих нерозірваних афт язика; у свиней — «з п'ятачка» або вимені, у овець і кіз — з беззубого краю верхньої щелепи, з шкіри міжкопитної щілини або віночка. Стінки афт поміщають у флакони з консервуючою рідиною, яка складається з сумішей рівних частин хімічно чистого гліцерину і фосфатнобуфорного розчину. Флакон щільно закривають, завертають н гігроскопічну пату і поміщають в ме­талічний непроникливий для рідини пенал або контейнер.

Для ідентифікації вірусу ящуру використовують РЗК, РДП, РПГА і реакцію пригнічення зв'язку комплемента (РПЗК).

При визначенні типів і варіантів вірусу використовують також біологічні методи дослідження перевірка перехресного імунітету на перехворілих і вакцинованих тваринах (звичайно на великій рогатій худобі або морських спинках), реакції серозахисту на мишах-сисунах, реакцію нейтралізації вірусу в культурі тканин. В окремих випадках при дослідженні патологічного матеріалу використовують біопробу на сприйнятливих сільськогосподарських і лабораторних тваринах.

Лікування: Хворим дорослим тваринам потрібно давати м'які корми (м'яке сіно, добрий силос, траву, пшеничну бовтанку). Ротову порожнину промивають чистою водою з додаванням оцтової кислоти (2%), марганцівки 1: 1000, фурациліну 1: 5000.

проф. Завдяки системним і постійним протиящурним заходам на території України створилось стійке благополуччя щодо ящуру. Разом з тим в окремих регіонах світу ще збереглись вогнища цієї хвороби, і не проведення певних заходів для профілактики може привести до тяжких наслідків.

В різних частинах світу існують різні підходи до проведення профілактичних і оздоровчих заходів.

Так, у вільних від ящуру країнах, які мають на кордонах природні перешкоди і знаходяться далеко від небезпечних районів (США, Канада, Англія, Австралія, Японія та інші) використовують метод боротьби з ящуром шляхом забою всіх хворих і підозрілих в зараженні сприйнятливих тварин на неблагополучній фермі і проведення ретельної дезінфекції і повного знезараження епізоотичного вогнища.

В інших країнах, в основному європейських, поряд із пере­рахованими заходами застосовують вакцинацію сприйнятливих тварин. В ряді країн Азії, Африки і Південної Америки щеплення тварин проти ящуру здійснюють в комплексі з охоронно-карантинними і ветеринарно-санітарними заходами, а забій хворих і перехворілих тварин практикують в дуже рідких випадках.

При появі ящуру на господарство або населений пункт накладають карантин, визначають загрозливу зону, вводять обмеження в господарській діяльності на території району, області, країни. Ці обмеження можуть передбачати заборону вивезення тварин і продукції, введення особливого порядку в її заготівлі і використанні, заборону руху особистого і громадського транспорту і таке інше. Ящурне вогнище обносять огорожею або обкопують канавою. При вході на його територію встановлюють ветеринарно-санітарний пропускний пункт, параформаліновукамеру і дезбар'єр. Тваринників, що обслуговують неблагополучну щодо ящуру ферму, інтернують. Закривають усі дороги, що виходять з карантинованого пункту, і встановлюють по­трібну кількість охоронно-пропускних постів з цілодобовим вартуванням. У пасовищний період всіх тварин карантинованої і загрозливої зон негайно переводять па стійлове утримання, птицю закривають в приміщеннях, собак утримують на прив'язі. Хворих тварин ізолюють. Однак при масовому захворюванні худоби ящуром хворих тварин не відділяють, а залишають в загальному приміщенні і лікують.

Молоко, одержане від корів в ящурному вогнищі, переробляють на топлене масло. В ящурному вогнищі проводять щоденну дезінфекцію до зняття карантину. Для біжучої дезінфекції приміщень приміняють: гарячий 2%-ий розчин їдкого лугу; 1%-й розчин формальдегіду, розчин хлорного вапна, який містить 2% активного хлору, 5%-й розчин однохлористого йоду. Всі вказані засоби наносять па дезінфікуючі поверхні при біжучій дезінфекції одноразово, а при заключній дворазово з інтервалом в 1 год. Всіх клінічно здорових сприйнятливих до ящуру тварин карантинованої і загрозливої зон вакцинують. Гній знезаражують біотермічно або спалюють. Карантин з неблагополучного пункту знімають через 21 день після останнього випадку видуження хворої тварини і проведення заключної дезінфекції. Вивозити худобу, яка хворіла на ящур, а також вакциновану, що утримувалась разом з хворими тваринами для виробничої і племінної мети в благополучні щодо ящуру господарства не дозволяється ще протягом 12 місяців після зняття карантину.

2. Бабезіози жуйних тварин

Бабезіози тварин це гостро протікаюче кровопаразитарне захворювання, яке викликається паразитичними найпростішими, котрі відносяться до родини Вabesiidae, і характеризується підвищенням температури, анемією, жовтушністю слизових оболонок, гемоглобінурією та розладом ССС, травлення і нервової систем.

Бабебіоз в.р.х. викликають два види збудників B.biqeminum i B.bovis. Захворювання реєструється на півдні України та деяких районах полісся і лісостепу, а також в Сумській області.

Бабебіоз овець та кіз викликають теж два збудники B.motasi, B.ovis. Хворобу часто реєструють у південних областях України, в Сумській області не реєструється.

Бабіоз коней викликають B.coballi B.equi. Хворіють також осли, мули. На території України реєструється дуже рідко.

Бабіоз собак викликає збудник B.canis, на території України реєструється у вигляді спорадичних випадків.

Біологія. Розвиток бабезій здійснюється за участю двох хазяїнів в.р.х. і специфічних переносників – іксодових кліщів. В еритроцитах бабезії розмножуються безстатевим шляхом по типу простого ділення на два або брунькуванням. Подальший розвиток бабезій проходить в кліщах де спостерігається шозогональне ділення. Основними переносниками бабезій є іксодові кліщі збудників бабезіозу в.р.х. B.calcaratus, R.bursa, Haаmоphysalis punetata, бабіозу овець та кіз R.bursa, бабіозу коней D.marqinalis, pactus, H.plumbeum, H.scupense, R.bursa, бабіозу собак D.hictus, R.sanquineus.

Зараження тварин проходить трансоваріальним шляхом.

Епізоотологічні дані. Захворювання як правило протікає ензоотично і обумовлюється розселенням кліщів переносників. Біотопи яких знаходяться на нерозораних пасовищах з достатньою вологістю, рідколіссям або трав, кущовою рослинністю. В.р.х. уражається бабезіозом при пасовищному утриманні, із собак частіше уражаються мисливські та ті які вигулюють в лісистій місцевості. Характерною особливістю в епізоотології бабезій є проявлення сезонності(весняно-осіннього, літного спалаху). Перший спалах спостерігається весною (квітень, травень) і викликається перезимувавшими личинками кліща. Потім наступає затишшя захворювання. Другий спалах починається в липні, серпні і обумовлюється нападом первої генерації кліщів. Третій осінній спалах є напад кліщів другої генерації.

Пристійловому утриманні тварин захворювання спостерігається дуже рідко і відбувається в разі заносу кліщів з травою в приміщення.

Діагностика. Під час установлення діагнозу враховують епізоотологічні дані (вік тварин, пору року, наявність кліщів-переносників), клінічні ознаки, патологоанатомічні зміни. Підтверджують діагноз шляхом виявлення пара­зитів у мазках крові, пофарбованих за методом Романовського. Застосовують також серологічну діагностику (РЗК, РТЗК, ELISA).

Бабезіоз дрібної рогатої худоби потрібно диференціювати від лептоспірозу, сибірки, тейлеріозу, анаплазмозу.

Лікування. Хворим тваринам надають спокій, не виганяють на пасовище. Забезпечують водою, до раціону вводять свіжу траву й сіно.

Зі специфічних хіміопрепаратів при бабезіозі великої рогатої худоби при­значають лікарські засоби з групи органічних фарб: на основі диміназен ацетурату (азидин, бабезен, бабецид, батризин, береніл, верибен, піроцид, хананіл) у вигляді 7%-го розчину на дистильованій воді в дозі 3, 5 мг/кг внут­рішньом'язово або підшкірно; на основі діажідину (імідокарб, імідазолін, імі-зол) — 2, 2 мг/кг підшкірно або внутрішньом'язово у вигляді 1 - 7%-го водного розчину; на основі флавакридину (трипафлавін) — 3 — 4 мг/кг внутрішньо­венно в 1%-му водному розчині; на основі піроплазміну (акаприн) — 1 мг/кг підшкірно або внутрішньом'язово у вигляді 1-2%-го водного розчину. У разі потреби застосування цих препаратів повторюють через 1 — 2 доби.

Одночасно обов'язково призначають симптоматичне й патогенетичне ліку­вання. Це насамперед серцеві засоби — кофеїн, камфора, наперстянка. З ме­тою стимуляції еритропоезу потрібно застосовувати вітамін В₁₂, комплекси мікроелементів (міді, кобальту). Для нормалізації кислотно-оснбвного стану і активізації окисно-відновних процесів внутрішньовенно вводять хлорид кальцію, хлорид натрію, глюкозу або комплексні мінеральні розчини на зра­зок броваглюкіну, борглюконату