Диктіокаульоз

Диктіокаульози (Dictyocauloses) — хвороби овець, кіз, великої рогатої худоби і деяких інших тварин, збудниками яких е нематоди з родини Dictyocaulidae, причому у більшості тварин паразитують свої специфічні види диктіокаул.

Збудниками хвороби у дрібних жуйних є Dictyocaulus filaria (зустрічається також у верблюдів, північних оленів та деяких диких жуйних тварин), у великої рогатої худоби — Dictyocaulus viviparus, у коней — Dictyocaulus arnfildi. Локалізуються диктіокаулюси в бронхах і трахеї тварин. Проявляється хвороба ознаками бронхіту, бронхопневмонії та ентериту. Найбільш чутливі до захворювання ягнята та вівці віком до одного року, а також молодняк великої рогатої худоби, буйволи й зебу. Зустрічається це захворювання майже повсюди, проте диктіокаульоз великої рогатої худоби в Україні частіше реєструють у районах Полісся та Лісостепу, а диктіокаульоз дрібних жуйних — у деяких областях степової зони.

Диктіокаульоз завдає великої шкоди вівчарству і м’ясо-молочному скотарству внаслідок масового падежу, відставання молодняка в рості й розвитку, зниження продуктивності хворих тварин та підвищення сприйнятливості інвазованих тварин до заразних і незаразних хвороб.

Епізоотологічні дані. Джерелом поширення інвазії є жуйні, інвазовані диктіокаулюсами, і тварини-паразитоносії, причому зараження відбувається головним чином на пасовищах і в місцях водопою. Факторами передачі інвазії, є вода з калюж та боліт, а також трава на вологих ділянках пасовищ. Велика кількість інвазійних личинок може збиратися на тирлах, яких тривалий час не змінюють. Поширенню диктіокаульозу сприяє скупчене випасання на обмеженій території різних вікових груп тварин, особливо в дощові роки.

Діагностика. Прижиттєвий діагноз ставлять на підставі гельмінтоларвоскопічних досліджень з урахуванням епізоотологічних даних та клінічних ознак. Проби фекалій досліджують за методом Бермана-Орлова, Щербовича або Вайда (від овець і кіз). Для диференціації личинок диктіокаулюсів від личинок інших стронгілят на предметне скло до досліджуваної проби додають 1—2 краплі водного розчину метиленового синього, від якого личинки диктіокаулюсів фарбувають світло-бузкового кольору, а личинки інших нематод залишаються незабарвленими.

Посмертно диктіокаульоз діагностують при виявленні збудників у бронхах і трахеї та відповідних патологоанатомічних змін.

лікування Препарати фенбендазолу (панакур, фенкур, сипкур, бровадозол) призначають всередину індивідуально або груповим способом з кормом у дозі: телятам 10 мг/кг, ’ бівця.м 5 мг/кг маси тіла за діючою речовиною. Фебантел (ринтал) призначають індивідуально або груповим методом у дозах: телятам 75 мг/кг маси за діючою речовиною або в формі 10%-ного грануляту — 75 мг/кг і вівцям відповідно 10 і 100 мг/кг маси тварини. Локсуран — 40%-ний водний розчин дитразин цитрату призначають великій рогатій худобі в дозі 1, 25 мл/10 кг маси тіла підшкірно або внутрішньом’язово триразово на 1—2 і 4-й дні: вівцям і козам — 2, 5 мл/10 кг маси тварин підшкірно дворазово з інтервалом 24 год.

Вальбазен—всередину в дозі 7, 5 мг альбендазолу на 1 кг маси тіла за діючою речовиною або 3 мл/10 кг маси тіла вівцям та козам і 15 мл/50 кг маси тіла тварини — великій рогатій худобі. Івомек застосовують підшкірно одноразово у дозі 0, 2 мг/кг маси тіла.

Профілактика. Ізольоване стійлове або стійлово-вигульне утримання телят поточного віку народження, а у відгодівельних господарствах і молодняку старших вікових груп. Випасання жуйних на культурних пасовищах із застосуванням загінної системи випасання з використанням кожного загону не більше п’яти діб і повторним його використанням через 3—4 міс або на пасовищах, які не використовували в поточному році під пасовища жуйним.