Гетеракоз

Гетеракоз (Heterakosis) – надзвичайно поширене нематодозне захворювання переважно курей, менше – індиків, цесарок, іншої сухопутної птиці віком від 8 міс. до двох років. Збудником його є гельмінт з родини Heterakidae – Heterakis gallinarum, який локалізується у сліпих кишках, порушує процеси травлення, спричинює схуднення та зниження несучості, інколи загибель.

Характеристика збудника. Гетеракиси — дрібні, волосовидні нематоди: самці — 6—12 мм, самки — 9—15 мм. Вони також мають кулясте розширення стравоходу. У самця є дві різко неоднакові спiкули. Над клоакою знаходиться кільцеподібний хітинізований навколоанальний присосок, а хвіст має латеральні вирости. Вульва у самки розміщена поблизу середини тіла.

Паразитують курячі гетеракиси у сліпих кишках.

Біологічний цикл. Гетеракиси – геогельмінти. Розвиток їх прямий. Самки відкладають сірі або темно-сірі яйця розміром 0, 060-0, 080 x 0, 03-0, 04 мм, овально-подовженої форми з двоконтурною шкаралупою і зародком на стадії одного бластомеру. При сприйнятливих умовах зовнішнього середовища (температура +18—30 °С) через 1-3 тижні вони досягають інвазійної стадії.

При низьких температурах розвиток зародка затримується, а при +4 °С – припиняється. Кури заражуються, проковтуючи інвазійні яйця з кормом чи водою. Вилуплюються личинки в тонкому відділі кишечнику, проникають у порожнину крипт, у ліберкюнові залози та підслизову оболонку стінки кишечнику і там линяють. Лише після цього вони з’являються у порожнині кишок, де двічі линяють і перетворюються на статевозрілих гельмінтів. Розвиток в організмі дефінітивного хазяїна триває 1, 5-2 міс.

Лікування. В комплексі заходів боротьби з гетеракозом птиці основним залишається дегельмінтизація. При виявленні в господарстві даної інвазії проводять вимушену дегельмінтизацію, не допускаючи при цьому розсіювання iнвазійних елементів у зовнішньому середовищі. З цією метою використовують бензімідазоли (тіабендазол, альбендазол, менбендазол, фенбендазол); пробензімідазоли (фебантел, нетобімін, тіофанат); солі піперазину.

Під час дегельмінтизації послід кожний день збирають і вивозять, в сховище для біотермічного знезараження. Після ретельного заключного прибирання приміщення від виділень птиці та підстилки його дезінвазують, для чого використовують: 5%-ний розчин однохлористого йоду (+70-80 °С), 5%-ний розчин карболової кислоти чи 2%-ний розчин нафталізолу (+70-80°С). Один з них застосовують одноразово з тригодинною експозицією з розрахунку 1 л/м² оброблюваної площі. Щоб перевірити якість дезінвазії приміщень, вигулів і дегельмінтизації птиці, проводять вибірковий копроскопічний контроль.

Профілактика. Основними профілактичними заходами при цій інвазії повинні бути: щоденне прибирання посліду з приміщень та вигулів; роздільне вирощування молодняку і дорослої птиці; забезпечення птиці повноцінними кормами, організація гігієнічного водопою; проведення щомісячного копроскопічного контролю за ситуацією на фермі і постійного — при розтині птиці. На стаціонарно неблагополучних фермах з профілактичною метою проводять вільне згодовування одного з антгельмінтиків протягом усього теплого періоду року.

Слід планувати профілактичні дегельмінтизації восени, після переведення птиці на зимове утримання (два рази з двотижневим інтервалом) і за результатами копроскопічного контролю навесні не пізніше квітня.

3. Ветеринарно-санітарна експертиза рослинних продуктів та меду.

Мед — надзвичайно цінний продукт за вмістом поживних речовин, які відіграють важливу роль в обміні речовин в організмі. Він легше інших вуглеводів виводиться із організму, не викликає подразнення шлунково-кишкового тракту, швидко відновлює енерговитрати організму. Крім того, мед в своєму складі має в оптимальних фізіологічних співвідношеннях ферменти, вітаміни, мікроелементи, кислоти, амінокислоти, гормони, бактерицидні і ароматичні речовини. Мед, що складається Із моносахаридів, легко засвоюється, полегшує харчування.

Класифікація і хімічний склад меду.

Мед класифікують за рядом ознак. За походженням розрізняють мед квітковий (нектарний) Іпадевий

Квітковий мед бджоли виробляють із нектару квітки рослин. Він може бути монофлорний (із однорідних квітів) І і поліфлорний (із різних). До монофлорних медів відносять гречаний, соняшниковий, липовий та інші (табл. 107), до поліфлорних — польовий, гірський, степовий, змішаний.

Флорність меду — поняття досить відносне, оскільки в кожному.виді меду в тій або іншій кількості присутні домішки меду із інших рослин.

Падевий мед може бути тваринного (солодкі виділення деяких комах) або рослинного походження (сахаристі речовини на листках рослин). За хімічним складом падевий мед мало відрізняється від квіткового. Проте вважається, що він більш низької якості і відноситься до другосортних медів. Для людини цей мед абсолютно нешкідливий і його допускають для продажу на ринках. Разом з тим слід враховувати, що для підгодівлі бджіл мед з домішками значної кількості паді токсичний, бо в ньому міститься багато мінеральних речовин, які викликають злущування епітелію кишечника і пронос.