Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Епізоотологія
|
|
Сприйнятливі: найбільше - вівці, кози, велика рогата худоба, коні та інші однокопиті тварини, верблюди, олені, дикі травоїдні всіх видів. Свині малосприйнятливі до захворювання.
М'ясоїдні тварини досить резистентні і захворюють лише при зараженні дуже великими дозами. В розповсюдженні сибірки важливу роль відіграють різні фактори передачі збудника інфекції
- труп тварини, яка загинула від сибірки. - грунт- водний фактор передачі.
Захворюваність – завдяки поголівній імунізації – незначна (менше 1 %)
Летальність – за надгострого перебігу – висока, а за умов своєчасного лікування – незначна.
Сезонність: Найчастіше спалахи захворювання спостерігають в теплий, пасовищний період року, що зумовлюється контактом тварин в цей період із збудником в стаціонарних вогнищах хвороби на пасовищі, під час водопою.
Клініка: Інкубаційний період -1—3 дні.
При блискавичній формі тварини гинуть раптово, без помітного перехворювання, або ж в них спостерігається збудження, яке швидко змінюється пригніченням. Дихання важке, переривисте, пульс прискорений, слизові оболонки синюшні, температура тіла підвищена до 41—42 °С, погляд переляканий. Захворіла тварина здригається, падає на землю і в припадках конвульсій загибель настає через 1—3 години після появи перших ознак захворювання.
Гостра форма також досить часто буває у великої рогатої худоби і супроводжується підвищенням температури тіла до 41—42°С, прискоренням пульсу і дихання. Спостерігається сильний озноб, збудження, яке змінюється пригніченням. Інколи спостерігається запор або навпаки, кривавий пронос, розвивається тимпанія, в сечі появляється кров. Хвора тварина ледве пересукається, часто стоїть, опустивши голову, погляд нерухомий, хода хитка, зіниці розширені, апетиту немає, жуйка припиняється, збільшується спрага. Слизові оболонки носової і ротової порожнини ціанотичні, з точковими крововиливами. В області глотки і гортані, шиї, підгрудка, живота можуть появитися набряки і геморагічні інфільтрати на слизовій оболонці ротової порожнини і язиці. В таких випадках на язиці і слизовій рота утворюються тверді вузлики, відтак міхурці, які наповнені кров'янистою рідиною. Пізніше утворюються виразки, язик опухає, стає ціанотичним, з рота виділяється кров'яниста слина (Anthrax язика). У дійних корів відділення молока зменшується або припиняється, а в тільних корів бувають викидні. Загибель настає через декілька годин або через 2—3 доби після появи перших ознак захворювання. В агональній стадії появляється задишка, судороги, з природних отворів виділяється піниста кров'яниста рідина. Тварини гинуть з ознаками асфіксії.
Як при гострому, так і при підгострому перебігу може розвиватися карбункульозна форма. При цій формі в різних частинах тіла, але частіше в ділянці голови, грудей, плечей і живота виникають припухлості — щільної консистенції, гарячі і болючі, дальше вони стають неболючими, холодними, тістоватими. В центрі припухлості може наступити некроз і утворитися виразка. Карбункули виникають в місцях проникнення збудника або як вторинні ознаки.
При підгострій формі, яка триває 6—8 днів, спостерігаються такі самі симптоми як і при гострій формі, але вони розвиваються повільніше, спостерігається тимчасове поліпшення стану здоров'я тварини, температура знижується, появляється апетит і жуйка. Проте через короткий проміжок часу розвивається рецидив з тяжкими ознаками захворювання, що закінчується загибеллю.
Хронічний перебіг сибірки у великої рогатої худоби буває рідко, хвороба супроводжується прогресуючим виснаженням і через 2—3 місяці закінчується загибеллю тварини. В таких випадках, підозріння на сибірку виникає після забою тварин, якщо при огляді туш знаходять студенистокров'янисті інфільтрати під нижньою щелепою і ураження підщелепових і заглоткових лімфатичних вузлів.
У великої рогатої худоби інколи спостерігають також абортивні, атипові форми сибірки, які характеризуються незначними підвищеннями температури і звичайно закінчуються виздоровленням.
Патзміни: У тварин, які загинули від сибірки, трупне заклякання виражене слабо або й зовсім його немає. Труп здутий, з природних отворів виділяється кров'яниста рідина. Кров не звертається, темно-червоного кольору, але з настанням гниття вона стає чорно-червоною, густою, дьогтеподібною.
Підшкірна клітковина пронизана точковими геморагіями і місцями серозно-геморагічно інфільтрована, особливо там, де вона найбільш пухка в ділянці препуція, вимені, шиї, глотки і виглядає драглистою, жовто-червоного кольору. Серозні покриви всіяні петехіями і екхімозами.
Лімфатичні вузли, знаходяться в стані серозно-геморагічного запалення. збільшені, на розрізі соковиті, пронизані крововиливами, темного або чорно-червоного кольору. Селезінка сильно збільшена (інколи в нормі), повнокровна, при розрізі пульпа витікає у вигляді дьогтеподібної маси.
Печінка, нирка, серце застійне повнокровні з крововиливами, паренхіма їх в стані зернистої дистрофії, тому вона в'яла.
Слизова оболонка тонких кишок, найчастіше дванадцятипалої кишки, гіперемійована, набрякла і всіяна точковими або смугастими крововиливами, особливо вираженими в ділянці пейєрових бляшок.
Карбункульозна форма сибірки у великої рогатої худоби проявляється у вигляді серозно-геморагічного набряку і характерні для карбункула пустули і чорний струп не утворюються.
Діагн При постановці діагнозу враховують дані епізоотологічного аналізу, клінічні ознаки, результати огляду трупів але вирішальне значення має бактеріологічне дослідження, а в випадках коли патматеріал загнивший — серологічний метод (реакція преципітації).
Лікув: тварин при блискавичній формі часто недоцільне, тому що загибель настає дуже швидко.
є специфічна гіперімунна сироватка або протисибірковий гамми глобулін. Лікувальний ефект сироватки та глобуліну значно поліпшується при застосуванні пеніциліну, стрептоміцину, хлортетрацикліну, левоміцетину.
Специфічне лікування при сибірці доцільно поєднувати з застосуванням симптоматичних засобів, з яких особливої уваги заслуговують серцеві, а також глюкоза (внутрівенно).
Зах бор і профіл. Профілактика сибірки полягає в проведенні комплексу ветеринарно-санітарних заходів і профілактичній імунізації тварин в неблагополучних пунктах і на загрозливій території. Ветеринарно-санітарні заходи передбачають:
— проведення впорядкування скотомогильників, біотермічних ям, знезараження грунту в місцях захоронення сибіркових трупів;
— нагляд за санітарним станом місць накопичення худоби, заготівлею, збереженням і переробкою продуктів і сировини тваринного походження, виконанням ветеринарно-санітарних правил утримання і забою тварин на м'ясо;
— заборону забою худоби в господарствах громадян, реалізацію м'ясопродуктів (особливо від вимушено забитих тварин) без дозволу ветеринарних спеціалістів;
—виконання ветеринарно-санітарних вимог при проведенні агрогідромеліоративних, будівельних та інших робіт, які пов'язані з переміщенням грунту в сільській місцевості.
При підозрі на сибірку потрібно прийняти термінові заходи, які виключили б можливість розповсюдження збудника сибірки. При встановленні діагнозу районна державна адміністрація виносить рішення про оголошення господарства, ферми, населеного пункту або його частини неблагополучними щодо сибірки і встановленні в них карантину.
Карантин знімають через 15 днів з дня останнього випадку загибелі або одужання тварини хворої сибіркою, при відсутності у тварин реакцій на щеплення вакциною. Перед зняттям карантину в господарстві проводять старанну заключну дезінфекцію.
3. Гельмінтози свиней: аскаридоз, метастронгільз