Метастронгільоз

Метастронгільоз (Metastrongylosis) —захворювання свійських та диких свиней, збудниками якого є нематоди Meiastrongylus elongatus, M. salmi, M. pudendotectus родини Metastrongylidae. Паразити локалізуються у бронхах і трахеї. Характеристика збудника. Метастронгілюси — середнього розміру, ниткоподібної форми, біло-жовтого кольору нематоди довжиною 2—6 см. На головному кінці мають шість невеликих губ. Характерними морфологічними ознаками самців є дуже довгі тонкі спікули і статева бурса. У самок вульва знаходиться на задньому кінці тіла і покрита кутикулярним надвульварним клапаном. Яйця метастронгілюсів дрібні (0, 04—0, 06x0, 33—0, 04 mm), овальної форми, зрілі (містять личинку), зовнішня оболонка дрібногорбиста, жовтого кольору.

Метастронгілюси — біогельмінти, розвиваються з участю дефінітивних (свині) і проміжних (дощові черв’яки) хазяїв. Статевозрілі самки відкладають яйця у просвіт бронхів тварин, які виділяються з мокротинням у ротову порожнину свині, проковтуються, проходять шлунково-кишковий тракт і разом з екскрементами потрапляють у зовнішнє середовище. Дощові черв’яки разом з ґрунтом заковтують яйця (або личинки) гельмінтів. Личинки, що вилупилися з яєць, заглиблюються у товщу тіла або кровоносні судини стравоходу черв’яків, двічі линяють і на 10—20-й день стають інвазійними.

Зараження свиней метастронгільозом відбувається при поїданні дощових черв’яків з інвазійними личинками метастронгілід. Дощові черв’яки перетравлюються, а звільнені личинки збудників метастронгільозів проникають у слизову оболонку кишечника, лімфатичні вузли й лімфогематогенним шляхом заносяться у легені й досягають статевої зрілості у бронхах через 33—45 днів.

Діагностика. Прижиттєвий діагноз встановлюють на основі результатів копроскопічного дослідження проб фекалій методом Щербовича із застосуванням насиченого розчину сірчанокислого натрію, ураховують епізоотологічні дані (ураження поросят у теплий період року), клінічні ознаки – (кашель, витікання з носових отворів). Для виявлення метастронгілюсів, які вийшли з яєць, застосовують метод Бермана-Орлова, а також компресорне дослідження дощових черв’яків з метою виявлення у їх тілі личинок метастронгілюсів.

Посмертна діагностика ґрунтується на виявленні гельмінтів у бронхах і трахеї при розтині трупів свиней. При цьому знаходять велику кількість паразитів і характерні патологоанатомічні зміни в кишечнику й легенях.

Лікування. Для дегельмінтизації свиней застосовують ті ж антгельмінтики, що й для лікування диктіокаульозу у жуйних тварин: 25%-ний розчин дитразинфосфату, 50%-ний водний розчин піперазинсульфату, водний розчин йоду, нілверм, тетрамізол, препарати фенбендазолу (панакур, фенкур, сипкур, бровадазол),

Профілактика включає заходи щодо знезараження навколишнього середовища й профілактичні дегельмінтизації. З цією метою щоденно очищають свинарники й вигульні дворики, гній знезаражують біотермічно. У теплу пору року свиней виводять у табори, розміщені на підвищених місцях, не випасають свиней на низинних ділянках і не випускають на вигули після дощу. Молодняк утримують ізольовано від дорослого поголів’я.

Білет 3

1. Туберкульоз сг тварин та птиці

Епіз Хворіють на туберкульоз 55 видів ссавців та 40 видів птахів. Найбільше медико-соціальне, ветеринарне і економічне значення має туберкульоз людей, сільськогосподарських та домашніх дрібних тварин. У людей туберкульоз викликають переважно M. tuberculosis, M. bovis та M. intracellulare avium, а також умовно патогенні мікобактерії (мікобактеріози), у великої рогатої худоби і коней – M. bovis, M. tuberculosis, і дуже рідко M. avium, у свиней – M. avium, M. bovis, M. tuberculosis, М. іntracellulare, у птиці – M. avium, рідко M. tuberculosis, M. bovis. Джерело збудника інфекції – хворі тварини і люди, які виділяють мікобактерії в зовнішнє середовище з мокротою, носовим виділенням, молоком, сечею, фекаліями, видихаємим повітрям.

Факторами передачі збудника можуть бути підстилка, предмети догляду, корми, вода, повітря, пил, молоко, молочні відвійки, сперма. Дуже небезпечним є необеззаражений гній. Зараження відбувається аліментарно, аерогенно, на пасовищах, при водопої, в приміщеннях, рідше – через пошкоджену шкіру, сосковий канал вим’я, внутрішньоутробно.

На виникнення і інтенсивність епізоотії, а також перебіг інфекції суттєво впливають умови та технології утримання, повноцінність годівлі, відсутність для тварин літніх таборів і вигулів. Порода і вік, а також природньо-кліматичні умови суттєво не впливають на виникнення і розповсюдження інфекції. Загальна інформація

Зооантропонозна, переважно хронічно перебігаюча інфекція сільськогосподарських, дрібних домашніх і диких тварин та людини. В основі розвитку хвороби лежить процес утворення в першу чергу в лімфатичних вузлах і в різних органах та тканинах типових бугорків (туберкулів) здатних до розпаду.

Клініка: Інкубаційний період становить від 7 днів до декількох місяців(у середньому 16-45 днів). Інкубаційний період при спонтанному зараженні триває від 2-х до 6-ти тижнів, тобто з моменту зараження тварини до появи реакції на туберкулін.

Клінічні ознаки появляються пізніше, через місяці і навіть через роки після зараження тварин збудником туберкульозу.

Умовно розрізняють активний (відкритий) туберкульоз, коли туберкульозні мікобактерії виділяються назовні з харкотинням, бронхіальним слизом, молоком, фекальними масами, і закритий (латентний) при наявності інкапсульованих вогнищ без виділення збудника в навколишнє середовище.

У великої рогатої худоби перебіг частіше хронічний і латентний, рідше — підгострий і гострий (переважно у молодих тварин при інтенсивному зараженні). При клінічному прояві туберкульозу у тварин, порушується загальний стан, вони швидко втомлюються при рухах, потіють, прогресивно худнуть при задовільній годівлі, знижується продуктивність. Шерсть стає скуйовдженою, втрачає блиск, а шкіра — еластичність, очі западають, видимі слизові оболонки бліді, спостерігається періодичне підвищення температури.

Симптоматологія туберкульозу у великої рогатої худоби дуже різноманітна і не завжди представляє типову картину. Іноді клінічні ознаки можуть бути відсутні, хоч тварини реагують на туберкулін і на розтині спостерігають патологоанатомічні зміни. При ураженні окремих органів симптоми можуть бути характерними для туберкульозу.

Гострий міліарний туберкульоз. Ця форма проходить при важких явищах сепсісу — пригнічення, швидке схуднення, висока температура. Під кінець захворювання симптоми менінгіту, порушення серцевої діяльності і загибель через 2—3 тижні.

Туберкульоз легенів у великої рогатої худоби зустрічається найчастіше. Першими симптомами при ураженні легенів є сильний кашель, який особливо сильно проявляється при подразненні верхніх дихальних шляхів (холодне повітря, пилюка). Хворі тварини періодично відхаркують тягуче мокротиння слизово-гнійного характеру. При його мікроскопічному досліженні можна знайти туберкульозні мікобактерії. Спочатку захворювання можна прослуховувати сухі і вологі хрипи. Над великими кавернами прослуховуються амфорні шуми дихання. Перкусією можна встановити притуплення перкусійного звуку лише при наявності осередків величиною не менше курячого яйця.

Туберкульоз плеври клінічно встановити вдається рідко. В окремих випадках можна встановити шум тертя плеври і болючість при натискуванні на ті чи інші ділянки грудної клітки.

При ураженні трахеї і гортані — катаральне запалення, утруднено ковтання, болючість при натискуванні на ділянку гортані. На слизовій оболонці носа спостерігають щільні вузлики величиною в горошину або виразки, підщелепові лімфатичні вузли збільшені.

Захворювання органів травлення супроводжується погіршенням загального стану. Хворі тварини стають худими, малокровними, погано їдять, швидко втомлюються, їх виснажують постійні проноси. При туберкуьозі кишок до характерних симптомів відносять коліки, які періодично виникають і чергуються запорами і проносами. Якщо туберкульозні вузли локалізуються в тазовій порожнині, то їх можна пропальпувати через пряму кишку.

Ураження статевих органів супроводжується посиленням статевої збудливості, ознаками тічки, а в пізніших стадіях німфоманією. Туберкульозні ураження печінки і селезінки можна встановити лише в випадках їх значного збільшення.

Лімфатичні вузли при туберкульозі уражаються постійно. Ці ураження можуть бути первинними або вторинними. Частіше бувають вторинні ураження внаслідок локалізації туберкульозного процесу в сусідніх органах. Такі ураження характеризуються наявністю в різних місцях малорухомих пухлин величиною як куряче яйце або кулак. Вони можуть розм'ягчуватися і при цьому гній виходить назовні через норицю. Такі пухлини локалізуються в міжщелеповому просторі, на боковій стороні шиї, в паховій області, біля верхнього краю вимені.

Туберкульоз вим'я починається появою затвердіння, яке перетворюється в пухлину. Така пухлина з часом викликає атрофію сусідніх тканин. Спочатку захворювання корови молоко дають, але з часом лактація зменшується до повного її припинення. Молоко спочатку захворювання не змінюється, але пізніше воно стає рідким, містить сірі пластівці і набуває зеленуватого забарвлення.

Патологоанатомічні зміни: У великої рогатої худоби ураження найчастіше виявляють в легенях, середостінних та бронхіальних лімфатичних вузлах, травному каналі та інших органах. При міліарному туберкульозі легені всіяні численними щільними вузликами розміром з просяне зерно. Вузлики напівпрозорі, а згодом в центрі їх з'являються мутні вогнища некрозу. При дрібно- і великовузликовому туберкульозі у легенях знаходять багато сірих ущільнених вогнищ, які на розрізі напівпрозорі, при відсутності некрозу блискучо-салоподібні, а при наявності - плямисто-казеозні, іноді вогнища мають гнійні фокуси.

Діагноз Із методів прижиттєвої діагностики основним і офіційно визнаним є внутрішньошкірна туберкулінова проба, яка є недостатньо інформативною у тварин з пониженою реактивністю та станом алергії і виявляє алергію викликану маловірулентними або авірулентними видами мікобактерій, а також наявності алергічного стану у тварин немікобактеріальної природи.

В зв’язку з цим стадо оголошується неблагополучнимна основі даних патологоанатомічних або бактеріологічних досліджень. В послідуючому хворими визнають тварин за даними епізоотологічних, клінічних і алергічних досліджень.

З метою диференціації внутрішньошкірних туберкулінових реакцій використовують пробу на КАМ, а відбору тварин для діагностичного забою – внутрішньовенно та більш технологічну внутрішньочеревну.

Методи імуноферментного аналізу (ІФА) та полімеразноланцюгової реакції (ПЛР) є високочутливими і специфічними.

Диференційний діагноз паратуберкульоз, лейкоз, сап, інфекційна анемія коней

Профіл Специфічні засоби профілактики, в тому числі і вакцина БЦЖ, не використовують в зв’язку з властивостями їх викликати стан алергії на туберкулін. Основою профілактики є своєчасна діагностика інфекції, недопущення завезення тварин з неблагополучних стад, повноцінна годівля, літньо-табірне утримання, активний моціон, дотримання доброго мікроклімату в приміщеннях, періодична дезинфекція приміщень. При виявленні хворих тварин на фермі вводять карантинні обмеження.

Існує два способи оздоровлення неблагополучних стад – систематичних діагностичних досліджень і забою реагуючих на туберкулін тварин та заміною неблагополучного стада тваринами із достовірно благополучних по інфекції стад. Для кожного неблагополучного господарства розробляється система оздоровчих заходів з врахуванням вимог існуючої Інструкції, епізоотичної ситуації, технології утримання тварин. Успіх першого способу оздоровлення залежить від своєчасного виявлення і негайної здачі інфікованих збудником туберкульозу тварин, щомісячної дезинфекції приміщень, дотримання санітарних умов утримання та повноцінної годівлі, проведення зоотехнічних та організаційно-господарських заходів. При інікованості стада більше як 25%, або неможливості оздоровлення господарства першим способом, всіх тварин здають на забій, проводять ветеринарно-санітарні і господарські заходи по знешкодженню збудника туберкульозу в приміщенні і на території ферми і вводять тварин із достовірно благополучних господарств.

В успішній профілактиці і ліквідації туберкульозу вирішальше значення мають організаційно-господарські заходи та збалансована годівля і умови утримання.

2. Нематодози птиці: аскаридоз, гетаракідоз