Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Лекція 1. Базові категорії економічної теорії
|
|
План лекції
1. Суспільний характер праці людей.
2.Структура продуктивних сил суспільства.
3. Що таке суспільно-економічна формація.
Все, що необхідно людині для життя, вона отримує за допомогою праці.
Під працею розуміють доцільну діяльність, спрямовану на перетворення предметів природи в ті товари, за допомогою яких можна задовольняти людські потреби.
Саме таке визначення праці, трудової діяльності є найбільш вірним. Якщо виникне питання, наприклад щодо праці актора чи письменника, які не створюють предмети, що безпосередньо задовольняють людські потреби, то слід пам'ятати, що ми у цьому навчальному курсі насамперед розглядаємо сферу матеріального виробництва. Однак, і продукція, послуги, що є наслідком духовної діяльності, духовного виробництва, - також повинні задовольнити будь-які потреби людей: в літературних творах, театральних виставах і т.п., бо як каже народна приказка «не хлібом єдиним живе людина». І тут, у духовній сфері діє така характерна риса, як корисність праці: адже погану книгу ніхто читати не буде, як і не піде на поганий спектакль, не купить будь-який товар поганої якості. Тобто, трудова діяльність одних людей повинна бути визнана іншими людьми, а в кінцевому рахунку - суспільством. Ось це визнання результатів людської праці в умовах високого рівня (високого ступеня) поділу праці і надає праці суспільний характер.
Отже, праця людини спрямована на перетворення різноманітних предметів і речовин, даних природою в той вигляд, який прийнятний для засвоєння людиною. При цьому в трудовому процесі обов'язково присутні предмети праці та засоби праці.
Предмети праці - це те, на що спрямовані безпосередньо трудові зусилля людини або те, з чого буде отриманий продукт для споживання.
Серед предметів праці виділяють сировину, або сирі матеріали. При цьому, одні й ті ж предмети можуть бути одночасно і продуктом праці і сировиною. Наприклад, вугілля є кінцевим продуктом для шахтаря, але сировиною для коксохімічної або металургійної промисловості, тканина є продуктом праці ткаля, але сировиною для кравця, або швейної фабрики, металева труба є результатом праці сталепрокатника, але сировиною для будівників газопроводів, і так далі. В процесі праці людина впливає на предмет праці не голими руками, а певними інструментами та пристроями, які називаються в економічній теорії - засобами праці. Різні засоби праці роблять різний вплив на предмет праці в процесі виробництва. Скажімо, на токарному верстаті виточують деталь; на пресі - штампують з металу виріб певної конфігурації, а зварювальні автомати з'єднують різні деталі в один виріб.
Разом з тим, на будь - якому виробництві є ще і склади, і компресорна станція і безліч підрозділі загально виробничого характеру, що створюють інфраструктуру виробництва: всі ці об'єкти також відносяться до засобів праці: без них процес виробництва буде неможливим. Але серед засобів праці є активна частина, яка називається знаряддями праці - це безпосередньо ті засоби праці, якими людина впливає на предмети праці, надає їм нові форми і нову якість. Тобто, це - верстати, інструменти та інше технологічне обладнання. Згідно канонам економічної теорії, засобами виробництва називаються предмети праці та засоби праці в їх сукупності. З асоби виробництва являють собою речову складову частину виробничого процесу або іншими словами все те, з чим і над чим треба працювати людині.
Необхідно підкреслити, що без участі людини засоби виробництва не можуть вступати в дію і видозмінюватися. Без людини, засоби виробництва - це мертва купа металу, або інших матеріалів.Тому іншим фактором (крім матеріального) виробництва є особистісний або людський фактор.
У своїй сукупності засоби виробництва і люди, що призводять їх у рух, називаються продуктивними силами суспільства. Однак, в процесі виробництва матеріальних благ, їх розподілу, обміну та споживання, люди вступають між собою в певні відносини, які отримали назву виробничих відносин.
Спосіб або базис виробництва матеріальних благ включає в себе продуктивні сили і виробничі відносини, тобто всю сукупність елементів матеріально-технічного забезпечення умов для життя людини. Проте, тут необхідно звернути увагу на дві важливі обставини.
По-перше, окрім одягу, їжі, житла та інших предметів першої необхідності, якими забезпечуються первинні або кажучи науковою мовою, вітальні потреби людини, - наявність одного лише матеріального виробництва, або базису недостатня задля функціонування суспільства.У навчальних закладах люди отримують сукупність знань, в медичних установи - оздоровчі та лікувальні послуги, в кінотеатрах, театрах і клубах за інтересами - задовольняються естетичні, культурні потреби.
Але й це ще не все. Певні організації, які відносяться до понять «державна влада» займаються охороною громадського порядку і охороною державних кордонів, соціальним забезпеченням непрацездатних і т.д. - тобто забезпеченням тієї сукупності умов, які необхідні для забезпечення життя спільноти людей, в масштабах цілої держави.
Всі ці громадські, політичні та управлінські інститути загальнодержавного характеру, називаються надбудовою.
Базис і надбудова називаються суспільно-економічною формацією.
Історія людства знає 5 типів суспільно-економічних формацій: первісно - общинну; - рабовласницьку; феодальну; капіталістичну; соціалістичну (як першу фазу комуністичної формації, створення і функціонування якої тривало всього 74 роки).
Зміна формацій - тобто перехід від попередньої суспільно-економічної формації до наступної пояснюється невідповідністю рівня розвитку продуктивних сил характеру виробничих відносин.
Треба пам’ятати, що в системі суспільно-економічної формації будь-якого типу домінуючим є виробництво матеріальних благ і послуг, сукупність продуктивних сил та їх використання. Бо, тільки тоді з'явиться можливість для підвищення пенсій, допомоги на дітей і непрацездатних, інших соціальних виплат, коли будуть високо ефективно використовуватися продуктивні сили.
При цьому кожна людина є часткою в системі продуктивних сил і потребує численних зв'язках з іншими членами суспільства, а праця його носить суспільний характер (на відміну від приватного характеру праці товаровиробника при натуральному господарстві, коли споживалося в основному те, що вироблялося своїми руками у відокремленому господарстві).
Лекція 2. Загальні форми економічного життя людей. Натуральне та товарне виробництво
План лекції
1.Умови існування людського суспільства
2.Натуральне виробництво
3.Товарне виробництво та його основні риси
4.Еволюція тованого виробництва: просте та капіталістичне товарне виробництво
Розвиток людського суспільства свідчить: по-перше, що життя людей здійснюється завжди в певних економічних формах, і по- друге, що деякі загальні форми економічного життя зберігаються протягом тривалих відрізків історії.
Сутність цих форм у розвитку суспільства полягає в тому, що за їхньою допомогою виявляється структура суспільних потреб, відбувається розподіл ресурсів, вони сприяють залученню членів суспільства до суспільної праці. В рамках економічних форм відбувається суспільне відтворення та йде процес задоволення суспільних і особистих потреб. Еволюція економічних форм проходить під впливом таких процесів, як розвиток форм власності, поділ праці, спеціалізація та кооперування.
Здійснюються ці процеси поступово й за іншими законами, ніж розвиток і зміна суспільних формацій. А це означає, що одна й та ж економічна форма може існувати при різних формаціях.
Історично першою економічною формою функціонування людського суспільства було натуральне виробництво. Це - тип господарства, в якому процес створення матеріальних благ спрямовано безпосередньо на задоволення власних потреб виробника.
Серед рис, які розкривають економічну природу натурального господарства, в першу чергу слід відзначити слабо виражений поділ праці. Це проявляється в обмеженості галузей господарства, видів виробничої діяльності, спеціалізації виробників. У такому господарстві економічні відносини виступають у відкритій, не уречевленій формі. Тобто, економічні відносини між людьми виступають такими, якими вони є в реальному житті, не затушовуючись якимись іншими, наприклад, речовими формами. Це є друга характерна риса, що розкриває економічну суть натурального господарства. І, нарешті, натуральне господарство характеризується також слабко вираженим суспільним характером виробництва. Тобто, в натуральному господарстві суспільний характер праці, завдяки його замкненості, проявляється досить невиразно. Створюється враження, що праця індивідуального відокремленого натурального виробництва виступає лише як його приватна справа.
Таким чином можна зробити висновок: при натуральному господарстві продукт не набуває товарної форми (тобто не стає об'єктом купівлі-продажу), а утворює фонд життєвих засобів для самого виробника. Завершуючи характеристику натуральної форми господарювання, слід відзначити, що вона адекватна лише тому рівню розвитку продуктивних сил і лише тим економічним відносинам, які визначають вкрай обмежену мету виробництва, підпорядковують її задоволенню потреб, незначних за обсягом і одноманітних за асортиментом.
Натуральне виробництво тисячоліття існувало в первісній общині як єдина форма господарювання. Однак на певному етапі розвитку продуктивних сил виникає нова форма господарства - товарне виробництво, що зароджується як протилежність натурального господарства, бо являє собою певну організацію суспільного виробництва, при якій економічні відносини між людьми проявляються через ринок, через купівлю - продаж продуктів їхньої праці. У результаті таких відносин продукт праці стає товаром, а саме виробництво продуктів як товарів стає товарним виробництвом.
Першою вихідною умовою виникнення товарного виробництва є суспільний поділ праці, в результаті якого появляється об'єктивна необхідність обмінювати продукти, виготовлені в різних галузях виробництва, тому що на цій основі відбувається процес відокремлення різних видів праці. Історично першим великим суспільним поділом праці був поділ між тваринництвом і землеробством. Але одного суспільного поділу праці для того, щоб виробництво стало товарним, ще недостатньо, - він є вихідною, але недостатньою умовою формування товарного виробництва.
Для того, щоб товарне виробництво стало регулярним, оформилося в певну сферу життєдіяльності суспільства, необхідно, щоб суспільний поділ праці був доповнений правом індивідуального привласнення результатів праці та розпорядження ними. Історично вперше така умова формується лише за виникненням приватної власності на засоби виробництва в період другого великого суспільного поділу праці між землеробством і ремісництвом, на базі якого згодом виникає промисловість. Внаслідок цього роподілу праці та фомування названих вище умов виникає обмін товарами як форма економічного зв'язку між виробниками (рис.1.1.).
|
Рис.1.1. Організація товарного виробництва
Суспільний поділ праці породжує матеріальний зв'язок між людьми. Кожен член суспільства, що спеціалізується на виробництві певного продукту, виробляє його для інших членів суспільства, але, в свою чергу, він потребує продукти їхньої праці. Приватна власність на засоби виробництва, роз'єднує людей, робить їх відокремленими товаровиробниками.
За цих умов єдиною формою економічного зв'язку між розрізненими приватними товаровиробниками може стати лише обмін товарами, ринок.
Таким чином, під товарним виробництвом ми розуміємо ту фазу економічного розвитку, при якій продукти виготовляються не лише для задоволення потреб виробників, але й з метою обміну, тобто виготовляються в якості товарів, а не споживних вартостей.
Еволюція товарного виробництва. Товарне виробництво, ринок існували не завжди. Вони виникають лише на певному етапі розвитку людського суспільства та самі по собі не породжують капіталістичних відносин, - для цього необхідні певні додаткові умови.
Розрізняють два типи товарного виробництва – просте та капіталістичне. Просте товарне виробництво є характерним для перших етапів розвитку товарного виробництва, коли продукти виготовлялися для обміну самостійними дрібними товаровиробниками - ремісниками та селянами. Основними його рисами є: дрібна приватна власність на засоби виробництва, особиста праця й обмежена мета виробництва, зумовлена його примітивним характером.
Проте, з часом, в міру розвитку продуктивних сил, коли з'являється можливість виготовляти все більшу масу додаткового продукту, товарне виробництво поступово починає набувати підприємницького характеру. В результаті змінюється мета виробництва. Якщо раніше метою було забезпечення умов існування товаровиробника і його сім'ї, то тепер нею стала нажива, збагачення. Таким чином, просте товарне виробництво транс-формується в капіталістичне, характерними рисами якого є: велика приватна власність на засоби виробництва, наймана праця та мета - збагачення є істотні відмінності. Між простим і капіталістичним товарним виробництвом є істотні відмінності.
По-перше, простому товарному виробництву властиве поєднання виробника із засобами виробництва, тоді як капіталістичне виробництво породжує відокремлення виробників від них, перетворюючи їх на найманих робітників. По-друге, просте товарне виробництво основане на особистій праці, а капіталістичне - на найманій. По-третє, метою простого товарного виробництва є забезпечення джерела існування товаровиробника та його сім'ї, метою ж капіталістичного виробництва є нажива.
Але, незважаючи на ці відмінності, просте товарне виробництво та капіталістичне однотипні, так як вони мають одну й ту ж економічну основу - приватну власність на засоби виробництва. Тому просте товарне виробництво, розвиваючись в умовах приватної власності, неминуче приводить до виникнення капіталістичного виробництва, воно є його вихідним пунктом.
В силу яких же факторів відбувається перетворення однієї суспільної форми в іншу (тобто простого товарного виробництва в капіталістичне)?
Аналіз розвитку товарного виробництва, основаного на приватній власності, показує, що головною рушійною силою такого перетворення виступає його основна суперечність - між приватною та суспільною працею. Що це за суперечність?
Річ у тім, що будь-яке виробництво має суспільний характер. Але в різних умовах він проявляється по-різному. В умовах приватної власності та панування товарних відносин суспільний характер проявляється опосередковано, через ринок.
Працюючи в своєму приватному господарстві, кожен товаровиробник вважає, що це є його приватна, особиста справа. Але в умовах товарного виробництва він виробляє продукт не для себе, а щоб продати. Тобто, цей продукт повинен задовольнити чиїсь потреби. І наскільки ці потреби (чужі) будуть задовольнятися, товаровиробник дізнається лише тоді, коли винесе свій товар на ринок і відчує попит на нього. Саме попит і буде тим суспільним визнанням затрат праці товаровиробника на виготовлення даного продукту, визнаням приватних, індивідуальних затрат товаровиробника. Саме це зумовлює гой факт, що окремі виробники, виробляючи товари на ринок, стають один до одного у відносини конкуренції: кожен намагається дорожче продати, дешевше купити.
Виникнення капіталістичного товарного виробництва призвело до розкладу приватної власності на два види:
а) трудову (дрібнотоварну) приватну власність - власність самих працівників, основану на особистій їхній праці;
б) нетрудову (велику) капіталістичну власність, основану на найманій праці. Ця власність належить власникам капіталу.
Власність дрібних товаровиробників представлена в основному ремісничими та напівкустарними промисловими підприємствами, сімейними фірмами в сфері послуг, сільському господарстві і т. д. Загальною тенденцією в розвитку цього типу приватної власності на сучасному етапі в країнах Заходу є постійне послаблення її позицій.
В умовах великого й складного виробництва починають діяти дві прямо протилежні тенденції. З одного боку, товарне виробництво неухильно розширяється. Це зумовлено: поглибленням поділу праці, подальшою спеціалізацією суспільної праці (окремі виробничі функції, наприклад, перетворюються в самостійні виробництва); збільшенням кількості відокремлених товаро-виробників (у США, наприклад, за період з 1974-81 рр. кількість підприємств зросла майже на 8 млн.), абсолютним зростанням населення, його потреб і т.д. З іншого боку, відбувається обмеження сфери стихійного регулювання економіки ринковим механізмом (конкуренцією, попитом і пропозицією), тому що велике, масштабне виробництво не може ефективно функціонувати без свідомого централізованого координування.
Це давно було помічено на Заході, і перехід до державно-монополістичного капіталізму був нічим іншим, як переходом від стихійного ринкового регулювання економіки до спроб її державного регулювання. Широкого застосування набула контрактна система, при якій виробництво ведеться в розрахунку на заздалегідь відомий ринок, на конкретного споживача. Отже, стихія й тут обмежена. Значна частина товарів складає внутрішньо-фірмовий оборот, що передбачає їх плановий, а не стихійний розподіл. Таким чином, хоча товарне виробництво в сучасній світовій економіці, як і раніше, є панівною формою суспільного виробництва, механізм його впливу на суспільний прогрес суттєво змінився, про що мова піде в наступних темах. Тому, формуючи ринкову економіку в Україні, слід враховувати ці нові тенденції в характері функціонування сучасного товарного виробництва.
Таким чином можна зробити деяки висновки щодо форм власності та їх розвитку на сучасному етапі:
1. Просте товарне виробництво, основане на приватній власності на засоби виробництва, неодмінно трансформується в капіталістичне тому, що вони однорідні за своєю економічною основою.
2. Капіталістичне товарне виробництво, виникнувши на базі приватної власності, привело до її розкладу на трудову і нетрудову. Це стало основою поляризації суспільства на різні маєткові групи й загострення соціальних конфліктів.
3. Прийшовши на зміну натуральному виробництву як більш прогресивна форма господарювання, товарна економіка з часом теж зазнає змін. На певному етапі розвитку суспільного виробництва (в міру його укрупнення та ускладнення) формуються об'єктивні умови, які передбачають необхідність доповнення стихійного ринкового механізму регулювання економіки свідомим централізованим.