Лекція 7. Підприємництво

План лекції

1. Співвідношення основних форм підприємництва

2. Індивідуальне (одноособове) підприємство

3. Товариство (партнерство)

4. Акціонерне товариство

5. Структура акціонерного товариства відкритого типу

6. Інші форми підприємництва

Підприємець — це головна діюча особа ринкової економіки. Саме він, вирішуючи, що, як і для кого робити, організує виробництво товарів і послуг. Його мета — одержання прибутку. Але, керуючись розуміннями особистої вигоди, він бере на себе ризик і відповідальність за виробництво тих товарів і послуг, що потрібні іншим. І в цьому відношенні він виконує дуже важливу економічну функцію.

Існує кілька правових форм приватного підприємництва. Протягом багатьох десятиліть після Жовтневої революції 1917 р. в Україні існувала централізовано планована система організації господарства, у якій приватному підприємництву приділялося дуже скромне місце. В останні роки в нашій країні початі реформи з метою відтворення системи ринкової економіки. Реформи ці тільки розгортаються. Багато з виниклих недавно господарських форм мають проміжний характер між ринковою і плановою економікою або явно є тимчасовими і, очевидно, будуть ще неодноразово змінюватися. Тому при вивченні основних форм сучасного підприємництва ми будемо спиратися не тільки на вітчизняний, але й на закордонний досвід.

Співвідношення основних форм підприємництва

У більшості країн світу правову форму підприємства часто можна визначити за його назвою. Відповідно до правил, наприклад, у назві фірми, що належить одній людині, прийнято вказувати її ім'я. Скажімо, фірма з назвою “Джон Сміт” — це одноособове володіння пана Сміта. У назву товариства, як правило, включаються імена співвласників чи хоча б одного з них, тоді наприкінці додається скорочення, що вказує на наявність партнерів, наприклад: & Со. (і компанія). Якщо пайовиками товариства є родичі, це також відображається в його назві. Скажемо, вивіска “Брати Брукс” означає, що підприємство належить членам родини Брукс (не обов'язково тільки братам).

У назви акціонерних товариств також включаються вказівки на правову форму підприємства. У США, наприклад, використовується скорочення Inc., у Великобританії — Ltd., у Німеччині — AG, у Франції — SA і т.д.

У нашій країні в цьому відношенні поки немає устояних правил. Акціонерні товариства звичайно супроводжують свої назви буквами АТ. Але можна зустріти й інші скорочення, наприклад АТВТ (акціонерне товариство відкритого типу). Деякі наші підприємці воліють іменувати свої підприємства на іноземний манер, скажемо “Меркурій Лтд.”.

Одноособове володіння, товариство й акціонерне товариство і є три основні форми ринкового підприємництва, «три кити», на яких воно побудовано. Ця схема загальна й універсальна, хоча в деяких країнах, звичайно, є свої особливості. У промислово розвитих державах більш-менш подібне і співвідношення між цими формами.

Скажімо, у США на сьогодні воно виглядає таким чином. 70% від загального числа зареєстрованих підприємств — це одноособові володіння, у яких один власник здійснює управління господарською діяльністю. На них припадає близько 7% від загальної суми продажів і 25% одержуваного прибутку. Більшість з них — це, по нашій термінології, «малі підприємства»: магазини, перукарні, кафе, взуттєві майстерні, невеликі будівельні фірми і т.ін.

Товариства, як правило, - менш розповсюджена форма бізнесу. У США на них припадає лише 10% від загального числа підприємств і приблизно 4% від загальної суми продажів. Більшість товариств зосереджена у сфері фінансів, страховій справі, торгівлі нерухомістю і т.п.

Нарешті, 20% американських підприємств — це акціонерні товариства, іменовані в США корпораціями. Їхні власники — власники акцій (частки власності) даного підприємства. На корпорації припадає близько 90% від загальної суми продаж і одержуваного прибутку. Корпорації — це більшість великих промислових і торгових підприємств США, у тому числі всесвітньо відомих, таких як ІБМ, «Дженерал моторс», АТТ і т.д.Кожна з трьох основних форм підприємництва займає свою «екологічну нішу» у сучасній ринковій економіці і має свої позитивні і слабкі сторони. Зупинимося докладніше на їх характеристиці.

Індивідуальне (одноособове) підприємство

Це найпростіший і найдавніший тип приватного підприємництва. Усіма засобами (фондами) підприємства володіє один власник. Він самостійно вирішує питання, що робити, як і для кого. Він же одноосібно розпоряджається отриманим виторгом і несе необмежену матеріальну відповідальність за боргами підприємства, тобто відповідає по них усім своїм майном. Це значить, що у випадку руйнування він утрачає не тільки кошті, вкладені в справу. Якщо після розпродажу майна фірми сума виявиться недостатньою для покриття всіх боргів, то з молотка піде й особисте майно власника — будинок, автомобіль, якщо такі є, та інше. Перспектива ця цілком реальна. Відповідно до статистики, підприємств, що належать одноосібним власникам, щорічно розоряється дещо менше, ніж виникає нових.

Однак, незважаючи на це, одноособові господарства залишаються найбільш розповсюдженою формою бізнесу в країнах з розвинутою ринковою економікою. І це не випадково. У них є цілий ряд безперечних достоїнств.

Достоїнства індивідуальної приватної форми підприємства

Насамперед, для сьогоднішніх бізнесменів, як і їхніх попередників, привабливість одноособової форми підприємництва визначається одним ємним словом — “хазяїн”. Засновуючи власне підприємство, його власник цілком розпоряджається всім ходом виробництва і, відповідно, отриманим виторгом. При всіх інших формах прибутком доводиться ділитися з іншими — товаришами і співвласниками. Іншими словами, принцип матеріальної зацікавленості працює тут найбільш чітко, створюючи стимул до ефективної праці.

По-друге, одноособова форма бізнесу — найпростіша з погляду процедури установи, ведення господарства і ліквідації підприємства. Для цього, як правило, не потрібно ніякого спеціального дозволу центральної влади. Питання вирішується на місцевому рівні. Оскільки весь контроль за діяльністю підприємства зосереджено у руках однієї людини, вона самостійно — без узгоджень і бюрократичної тяганини — приймає всі рішення про необхідні нововведення. Нарешті, доти, поки власник регулярно і справно платить по рахунках, він зберігає право в будь-який момент припинити діяльність свого підприємства.

По-третє, на відміну від акціонерних товариств одноосібний власник платить зі свого доходу тільки один податок і, таким чином, віддає державі меншу частку прибутку.

Однак, як це часто трапляється, достоїнства мають свій зворотний бік.

Недоліки індивідуальної приватної форми підприємства

Головний недолік одноособового володіння — високий ризик. Через принцип необмеженої відповідальності індивідуальний приватний підприємець може позбавитися не тільки коштів, вкладених у справу, але й свого особистого майна. Співвласник, скажімо, акціонерного товариства, як побачимо нижче, ризикує багато менше.

Незважаючи на хрестоматійні приклади про нажитих завзятою працею і кмітливістю мільйонах, далеко не всім одноособовим власникам удається серйозно розширити справу. Можливості росту обмежені особистими коштами власника і позичками, що він може одержати в банку. А останні, як правило, не великі.

Нарешті, одноособові господарства менш довговічні, чим інші форми бізнесу. Юридично вони припиняють своє існування зі смертю власника. Навіть перехід справи до спадкоємців може спричинити втрату старих клієнтів і створити серйозні ускладнення. У цілому занадто багато залежить від особистості підприємця. Тому вижити у світі ринкової конкуренції вдається далеко не всім заповзятливим людям.

Товариство (партнерство)

Товариство — це вже не індивідуальна, а колективна форма організації бізнесу. При створенні його дві чи більше особи укладають угоду про спільне володіння підприємством. Вони поєднують свої приватні капітали (власні чи позичені), беруть на себе зобов'язання оплачувати борги підприємства і домовляються про розподіл прибутку. У повному товаристві партнери, так само як і в одноособовому господарстві, несуть необмежену матеріальну відповідальність. У випадку банкрутства для погашення боргів може бути розпродане й особисте майно власників. Відповідальність за боргами партнерів у товаристві, як правило, є “солідарною”. Це означає, що якщо борговий позов, виставлений проти одного зі співвласників товариства, не може бути сплачений з його частки, то він перекладається на товариство, тобто на всіх інших партнерів.

Товариство вважається природним продовженням індивідуальної приватної форми підприємства. Воно і виникло значною мірою для подолання його деяких недоліків. Воно має як ряд спільних із ним рис, так і деякі особливості.

Достоїнства товариств. До достоїнств товариств, як і одноособових господарств, належать, насамперед, відносно нескладна процедура організації. Вони також реєструються місцевою, а не центральною владою. Подібно одноособовим власникам, партнери товариства обмежуються сплатою одного податку зі свого доходу.

Завдяки тому, що товариство являє собою об'єднання декількох осіб і їхніх капіталів, фінансові можливості його, як правило, перевершують ресурси індивідуального приватного господарства. Товариства також мають певні пільги в одержанні кредиту в порівнянні з одноособовими господарствами.

Іншим важливим достоїнством товариства в порівнянні з одноособовим володінням вважається велика гнучкість за рахунок з'єднання «взаємодоповнюючих талантів» партнерів.

Недоліки товариств. До числа недоліків повних товариств, як і індивідуальних підприємств, зараховують насамперед високий ризик, оскільки і на його партнерів поширюється принцип необмеженої відповідальності. Хоча фінансові можливості товариства перевершують можливості одноособового господарства, вони далеко не безмежні й уступають у цьому відношенні акціонерним компаніям.

Нарешті, «з'єднання талантів» у керуванні підприємством може обернутися серйозними розбіжностями між співвласниками. Результат — менша оперативність у прийнятті рішень у порівнянні з одноособовим господарством.

Головний недолік повного товариства — високий ризик — почасти переборює інший тип товариства — з обмеженою відповідальністю. В Україні вони здавна були відомі як товариства на вірі, сьогодні їх називають змішаними (в інших країнах — командитними). Такі змішані товариства відрізняються від повних тим, що необмежену відповідальність у них несе тільки частина партнерів — дійсні члени. Ті ж з партнерів, хто активно не втручається в справи підприємства і задовольняється лише наданням фінансового сприяння (так звані члени-вкладники), відповідають по боргам лише в розмірі свого грошового внеску. Це означає, що у випадку руйнування члени-вкладники втрачають лише свій пай у справі, у той час як дійсні члени товариства можуть позбавитися й особистого майна.

Змішані товариства — це перехідна форма між повним товариством і іншою колективною формою сучасного підприємництва — акціонерним товариством.

Акціонерне товариство

Акціонерне товариство, чи товариство з обмеженою відповідальністю, — це більш складна в порівнянні з товариством колективна форма володіння підприємством. З юридичної точки зору його відмінність від інших полягає в тому, що йому надається статус самостійної юридичної особи, тобто особи, окремої і не залежної від її співвласників. Акціонерне товариство створюється і є власністю групи людей, які володіють частинами його капіталу, поданими у вигляді акцій (тобто часткою). Співвласники такого суспільства тому і називаються акціонерами. Частину прибутку підприємства вони одержують у вигляді дивидендів на акції.

Як незалежна від своїх вкладників юридична особа акціонерне товариство має ряд прав і обов'язків. Наприклад, воно може брати позику і одержувати кредит, пред'являти позов і виступати в суді відповідачем, укладати договори і зобов'язане платити податки. Саме акціонерне товариство як юридична особа, а не його співвласники, несе відповідальність за борги підприємства.

Акціонерні товариства не випадково відіграють провідну роль у сучасній ринковій економіці. Цим вони зобов'язані цілому ряду достоїнств, характерних лише для даної правової форми організації бізнесу.

Достоїнства акціонерної форми підприємства. На відміну від індивідуальних приватних підприємців і партнерів повного товариства акціонери не відповідають за боргами підприємства всім своїм майном. У випадку банкрутства акціонери можуть втратити лише суму, витрачену на покупку акцій, але не більше того. Це значить, що вони несуть лише обмежену відповідальність (тобто відповідальність, обмежену розмірами грошової суми, витраченої на придбання акцій).

Якщо в товаристві передача паю — справа непроста (для цього, як правило, потрібна згода всіх інших партнерів), то купівля-продаж частки участі в акціонерному підприємстві, що представляються акціями, — процедура нескладна. Щодня такі операції здійснюються на мільйонні суми на спеціально організованому ринку, іменованому фондовим.

В індивідуальному приватному підприємстві смерть власника юридично спричиняє і розпад підприємства. У випадку ж смерті акціонера його акції просто переходять до спадкоємців, і це ніяк не впливає на стан справ у самій компанії. Тому акціонерні компанії більш довговічні, а з погляду господарського права взагалі не мають меж тривалості існування.

Акціонерна форма є найефективнішою для залучення додаткового капіталу. Акціонерне товариство, що вільно продає свої акції публіці може мати величезну кількість вкладників. В “Американ телефон енд телеграф”, наприклад, більше трьох мільйонів акціонерів. Природно, фінансові можливості такої компанії незрівнянно вище, ніж в індивідуального приватного підприємства чи товариства, що поєднує десяток партнерів.

Однак і акціонерні товариства не позбавлені недоліків. Причому, з погляду багатьох, вони, видимо, навіть переважують достоїнства, оскільки в жодній країні акціонерні товариства не складають чисельної більшості підприємств.

Недоліки акціонерних підприємств. Створення акціонерного товариства — справа складна і трудомістка, потребує оформлення цілого ряду спеціальних, нотаріально завірених документів. Правда, в Україні сьогодні ця процедура досить проста, оскільки держава прагне стимулювати перетворення державних підприємств на акціонерні товариства.

Звичайно розрізняють два типи таких товариств. Акціонерні товариства відкритого типу можуть розпоряджатися необмеженими коштами, але вони зобов'язані давати досить докладну інформацію про своє фінансове становище. В умовах конкуренції багато хто хотів би замовчати деякі факти такого роду. Тому ряд компаній воліють залишатися акціонерними товариствами закритого типу. Фонди таких підприємств не повинні перевищувати законодавчо визначеної суми, але вони мають право не оголошувати інформацію про своє фінансове становище.

На відміну від інших форм бізнесу акціонерні товариства є об'єктом подвійного оподатковування. По-перше, як самостійна юридична особа акціонерне товариство сплачує податок із прибутку, отриманого компанією. По-друге, частина прибутку підприємства, що розподіляється між акціонерами як дивіденд, обкладається податком ще раз, тепер уже як особисті доходи громадян. Це значить, що в сумі відносно велика частка прибутку акціонерного товариства вилучається в скарбницю держави. У результаті подвійне оподатковування робить акціонерну форму менш привабливою для невеликих за розміром підприємств.

Якщо в індивідуальному приватному підприємстві всі рішення приймає сам власник, а в товаристві питання вирішуються «у вузькому колі», то в акціонерному товаристві для цього потрібна маса узгоджень, затверджень і т.п. Нерідко виникає навіть конфлікт між інтересами рядових власників-акціонерів і керуючих.

Щоб розібратися в цьому складному питанні, зупинимося докладніше на тому, як працює акціонерне товариство відкритого типу.

Структура акціонерного товариства відкритого типу

Велике акціонерне товариство володіє сьогодні активами, тобто наявними коштами, у мільярди гривень. Його акціями можуть володіти сотні тисяч і навіть мільйони вкладників. Природно, що всі акціонери не беруть участі в керуванні акціонерним товариством. Їх навіть неможливо зібрати разом, а тим більше уявити собі, що всі вони прийдуть до якого-небудь одностайного рішення, особливо якщо взяти до уваги той факт, що мало з власників акцій суспільства добре розуміється на питаннях виробництва, чи то нафтовидобуток чи деревообробка. У дійсності нічого цього від них і не потрібно. Кожне велике акціонерне товариство має свою, багато в чому подібну з іншими компаніями організаційну і управлінську структуру. Основу її утворюють два управлінські органи - «наглядова рада» і «правління» (див. рис. 6.2).

Рада — прямий представник акціонерів. Вона обирається акціонерами на щорічних загальних зборах. Правда, такі вибори мають мало спільного з політичними виборами, де кожен громадянин країни має один голос. Акціонер має право на один голос на кожну акцію, якою він володіє.

Рис. 6.2. Структура акціонерного товариства

Так, власник 100 акцій має 100 голосів, власник 25 тис. акцій — 25 тис. голосів і т.д. Очолює наглядову раду голова. Рада вирішує від імені акціонерів найважливіші фінансові проблеми акціонерного товариства в проміжках між щорічними загальними зборами.

Вона, наприклад, визначає, яка частка отриманого прибутку буде розподілена між акціонерами як дивіденди, а яка буде спрямована на розширення виробництва. Вона ж вирішує питання про те, чи потрібні підприємству додаткові кошти і як вони можуть бути притягнуті — чи варто здійснити новий випуск акцій чи доцільніше звернутися за кредитом у банк і т.д.

Однак наглядова рада не вникає в повсякденні виробничі проблеми компанії. Цим займається правління товариства.

Члени правління, за винятком президента, призначаються наглядовою радою. Тому правління відповідає за підсумки господарської діяльності безпосередньо перед радою, а не перед акціонерами. Очолює правління президент, затверджуваний загальними зборами акціонерів. Йому підлеглі його заступники (віце-президенти), які відповідають за окремі сторони діяльності суспільства: виробництво, збут, постачання, рекламу і т.д. Кожен із них набирає свій штат співробітників, через які і здійснює керування. Таким чином, саме правління реальне контролює діяльність акціонерного товариства.

У результаті контроль і керування, здійснювані найманими службовцями, виявляються відділеними від власності. І це спричиняє ряд неоднозначних наслідків.

Рядовий акціонер, скажімо, власник 100 акцій великого підприємства, по суті не має можливості впливати на його політику. Його думка, представлена 100 голосами із сотень тисяч, навряд чи буде прийнята до уваги керуючими. Реальну вагу має лише невелика група великих власників акцій. Власник 50% акцій плюс ще однієї має над товариством повний контроль, оскільки може вибрати всю наглядову раду, яка, у свою чергу, призначає членів правління. Як показує досвід більшості країн, на практиці для цього досить володіти 10 — 15% випущених акцій. Це і називається контрольним пакетом акцій.

Більшість дрібних власників акцій навіть не прагне втручатися в справи товариства. Вони не присутні і на щорічних загальних зборах, а просто підписують спеціальний документ, англійською часто іменований жаргонним словом проксі, який дає право використовувати їх голос при виборах довіреній особі. Звичайно свої голоси вони передають діючому керівництву. Тому контрольний пакет акцій у 10 — 15% від випущених плюс «проксі» дрібних власників і дають великим акціонерам необхідну більшість на виборах.

Керівники акціонерного товариства мають свої особливі інтереси, часом відмінні від інтересів рядових акціонерів. Наприклад, керувати великою компанією престижніше, ніж невеликою. Тому керуючі часто схильні віддавати перевагу розширенню компанії, а не підвищенню її прибутковості. У результаті виникає конфлікт при вирішенні питання про те, яка частина прибутку буде розподілена як дивіденд на акції, а яка піде на розширення виробництва, завоювання нових ринків збуту і т.п. Члени правління також зацікавлені в підвищенні своїх окладів і премій за рахунок доходів, що могли б бути використані на збільшення дивідендних виплат.

Таким чином, поділ функцій власності і керування в акціонерному товаристві має як плюси, так і мінуси. Звичайно, керування промисловим гігантом під силу лише фахівцю, який одержав відповідну освіту і підготовку. Але поділ контролю і власності таїть у собі і серйозні небезпеки.

Інші форми підприємництва

Розглянуті три основні форми підприємництва не виключають існування інших форм. Раніше мова йшла про змішані товариства і про акціонерні товариства закритого типу, що сполучають у собі риси повного товариства й акціонерного товариства. У багатьох країнах набули поширення й інші їхні різновиди і проміжні форми. Коротко охарактеризуємо деякі з них.

Товариство з акціями, чи пайове товариство, — повне товариство з необмеженою відповідальністю, яке продає свої паї у вигляді сертифікатів власності подібно акціям.

Спільне підприємство — це повне товариство, засноване для реалізації певного проекту, тобто на обмежений строк, і припиняє своє існування, після реалізації спільного проекту. Спільні підприємства часто стають зародком акціонерного товариства. У нашій країні після 1987 р. одержали поширення спільні підприємства з іноземними фірмами.

Кооператив — колективна форма володіння підприємством, створювана для обслуговування його співвласників — членів кооперативу. Наприклад, дрібні фермери часто створюють кооперативи у сфері закупівель, збуту і т.п. Здійснюючи масові закупівлі «на всіх», вони домагаються знижки з ціни, що вигідно всім членам кооперативу. При вирішенні виникаючих питань усі члени кооперативу мають рівне право голосу незалежно відїхньої частки в спільному володінні.

Франчайз, чи франшиза, — спеціальна угода, що дає підприємцю право на виробництво і продаж товарів і послуг під фірмової маркою головної компанії. Звичайно надається на обмежений період часу. В обмін покупець франчайзу вносить одноразовий платіж і зобов'язується відчисляти відсоток від щорічного доходу з обсягу продажів. Ця форма набула широке поширення в мережі роздрібної торгівлі і громадському харчуванні. Прикладом може служити мережа закусочних «Мак-Дональдс», створена однойменною канадською компанією.

Державне підприємство — у більшості країн акціонерне товариство, пакетом акцій якого цілком чи частково розпоряджається уряд. Державне підприємство відповідає за своїми обов'язками власним майном, і держава не несе по них відповідальності. Аналогічний і статус муніципального підприємства, заснованого місцевими органами влади.

У цілому сьогодні для України характерна поява дедалі нових форм підприємництва, що сполучають у собі елементи трьох основних його типів. До таких проміжних форм можна, наприклад, віднести і колективне, і орендне підприємства. І це не випадково для країни, що перебудовується на іншу господарську систему.