Лекція 10. Державне регулювання економіки

План лекції

1. Причини державного втручання в економіку

2. Бюджет

3. Податки

4. Принципи побудови податкової системи

5. Перекладання податкового тягаря

Підхід до економіки країни як до цілого називається макроекономічним. У розділі макроекономіки розглядається формування цін не на окремий продукт, а загальний їх рівень, не доход окремого підприємства, а доход усієї нації. І різниця тут не просто кількісна.

В економіці інтереси індивіда і суспільства, як і всюди, збігаються далеко не завжди. Але компроміс між ними необхідний для того, щоб національна економіка існувала як ціле. Тому так важлива роль держави в економіці.

Серед економістів немає єдності думок про те, якою мірою й у якій формі державі варто втручатися в економіку. Одні стверджують, що вона повинно почасти вирішувати за ринок проблему ефективного розподілу ресурсів. Інші, навпаки, застерігають, що нічого путнього з такого прямого втручання не вийде, і функції держави повинні зводитися винятково до підтримки правил " ринкової гри", наприклад, до обмеження влади монополій на ринку.

Причини державного втручання в економіку

Ще в ХVІІІ ст. економісти виділили основні функції урядів, що зводяться до наступного:

- забезпечення національної оборони;

- відправлення правосуддя;

- організація суспільних робіт, невигідних для приватного підприємництва, але необхідних громадянам;

- середня освіта;

- збір податків для оплати потреб держави.

На сьогодні до цих функцій додалася безліч інших. Держава вирішує проблеми забруднення навколишнього середовища, інфляції, масового безробіття, циклічних коливань економічного росту.

Поява нових економічних функцій у держави привела до гігантського росту її апарату і, відповідно, витрат на його утримання. Міністерства екології, цін праці існують сьогодні практично у всіх розвинених країнах.

Дедалі більша частка продукту, створеного в суспільстві, попадає тепер у руки держави і перерозподіляється від безпосередніх виробників до інших груп.

Здійснюється це за допомогою спеціального фінансового інструмента, іменованого бюджетом.

Бюджет

Бюджет (план-бюджет) - це спеціальний фінансовий план, що зводить воєдино доходи і витрати уряду. Бюджет складають як центральний уряд, так і місцеві органи влади.

Збалансований бюджет - це бюджет, у якому загальна сума доходів точно дорівнює сумі всіх витрат.

Бюджет, що має позитивне сальдо - це бюджет, у якому доходи перевищують витрати, тобто утворюється певний надлишок коштів. Дефіцитний бюджет (бюджет, що має негативне сальдо) - це бюджет, у якому плановані витрати більше очікуваних доходів.

В останньому випадку виникає складне питання, звідки взяти кошти для покриття дефіциту - або з раніше зроблених заощаджень, або в борг.

Бюджет затверджується вищим законодавчим органом країни на 12 місяців. Фінансовий рік не збігається з календарним роком. У більшості країн фінансовий рік охоплює період з 1 жовтня поточного року по 30 вересня наступного.

Джерела надходження коштів бюджету називаються статтями доходу. Те, на що ці кошти витрачаються - статтями витрат. Після затвердження бюджету уряд не має права використовувати кошти, призначені на одні цілі, для вирішення інших завдань. Основне джерело доходів бюджету - податки. Держава стягує податки з особистих доходів громадян, підприємств і їхньої власності.

Звернімося докладніше до дохідної частини бюджету і податків, як основної її складової.

Податки

Податки – це обов'язкові платежі, що стягуються державою з підприємств і громадян відповідно до законодавчих актів. Податки розрізняються за об'єктами обкладання, за розмірами і іншими характеристиками.

Основними податками є такі:

Податок на прибуток. Усі підприємства відраховують державі певний відсоток свого прибутку. Його стандартна ставка - 32%, але на деякі види діяльності вона може досягати і 70%. Сільськогосподарські, банківські і страхові підприємства обкладаються податком по за спеціальними галузевими нормами.

Податок на додану вартість (ПДВ). Введений у 1991 р. замість колишнього податку з обороту (з усього обсягу продажів). Цим податком обкладається тільки вартість, додана кожною наступною стадією обробки - від видобутку сировини до виробництва кінцевого продукту. Додана вартість визначається як різниця між вартістю реалізованих товарів та послуг і вартістю матеріальних витрат, що включаються у витрати виробництва. Спочатку ПДВ був встановлений у розмірі 25%, потім знижений до 20%. Такий же податок використовується в більшості європейських країн.

Підприємства також платять податки, що надходять не в бюджет, а в спеціальні фонди, наприклад, на заробітну плату в розмірі 39% від її загальної суми.

У цілому на податки й обов'язкові платежі сьогодні йде більше 85% усіх коштів, які заробляються підприємствами, що робить невигідним розширення виробництва.

Розглянемо податки, що платить населення країни.

Прибутковий податок. Цей податок платять усі громадяни країни - одержувачі доходу у вигляді відсотка від свого річного заробітку. Громадяни, доход яких дуже малий (нижче офіційної межі бідності), від сплати податку звільняються. У більшості країн прибутковий податок - основна стаття доходу державного бюджету. У США, наприклад, на нього припадає 30%, в Україні - близько 1% бюджетних надходжень.

Податками також обкладаються спадщини, дарування і т.п.

Акцизний податок - це податок, яким на розсуд держави обкладається продаж деяких товарів і послуг. Він стягується в розмірі від 10 до 90% від ціни товару чи послуги. Прикладом може служити податок на вино-горілочні вироби. Мета впровадження акцизів двояка: збільшити надходження в бюджет і скоротити надходження певних продуктів.

Мито (митний тариф) - це податок, яким обкладаються імпортні і деякі експортні товари. Мета впровадження митних тарифів також подвійна: " збагачення" скарбниці і захист вітчизняних виробників від іноземних конкурентів.

Принципи побудови податкової системи

Податки країни на всіх рівнях утворюють складну систему. Від того, наскільки вона продумана й ефективна, залежать багато процесів, що відбуваються в економіці. Тому вона повинна задовольняти цілий ряд вимог.

Одна з основних вимог, що висуваються до податкової системи – її ясність і чіткість.

Інша вимога - простота й ефективність. Якщо організація збору податку обходиться державі дорожче тієї суми, заради якого організовано цей збір, то й сенсу в такому оподатковуванні немає ніякого.

Нарешті, найважливіший принцип оподатковування - його справедливість. У даному випадку йдеться про те, хто повинен платити податки й у якому розмірі. Існують принципово різні підходи до поняття справедливості в оподатковуванні.

Відповідно до одного підходу, платити податки повинен той, хто користується благами. Наприклад, дорожній податок і податок на бензин повинен платити автомобіліст. Таким чином, кошти, зібрані завдяки дорожньому податку підуть на ремонт доріг, а, виходить, повернуться до їх платника-автомобіліста у вигляді блага - відремонтованої дороги. Але цей принцип, " принцип одержуваних благ", працює далеко не завжди. Хто, наприклад, повинен вносити кошти, що йдуть на виплату допомоги незаможним сім’ям, інвалідам і безробітним? У подібних випадках податок установлюється з прямо протилежних міркувань.

Ще одне розуміння справедливості стосовно до оподатковування: платити повинен той, хто може платити. Інакше кажучи, основний податковий тягар повинні нести люди забезпечені. З погляду багатьох, такий підхід більш обґрунтований і гуманний. Однак до сьогодні нікому не удалося довести, які конкретно суми можна і потрібно вилучати в забезпечених сімей.

Питання про те, який відсоток доходу варто вилучати в різних верств населення, вирішується за допомогою такого поняття, як ставка податку.

З погляду величини процентних ставок усі податки поділяють на прогресивні, пропорційні і регресивні.

При прогресивному податку чим більше доход платника, тим вище процентна частка податкових відрахувань.

За прогресивною шкалою встановлюється прибутковий податок.

При пропорційному податку встановлюється єдина процентна ставка незалежно від величини доходу.

При регресивному податку податкова ставка встановлюється тим вище, чим нижче доход і навпаки.

Прикладом регресивних податків можуть служити всі податки, що стягуються з продажів товарів - акцизи, податок на додану вартість. Ці податки встановлюються як фіксований відсоток від продажної ціни (стосовно неї вони пропорційні). Але оплачуються вони з доходів покупців, стосовно яких вони регресивні. Як це відбувається, розглянемо на наступному прикладі.

Нехай сім’ї Іванова (з доходом 100 гривень на місяць), Петрова (з доходом 500 гривень на місяць) і Сидорова (з доходом 1000 гривень на місяць) купують кавник за ціною 25 гривень. Податок у розмірі 20% включений у ціну і на нього припадає 5 гривень. Для Іванових з доходом у 100 гривень 5 гривень рівні 5% доходу, для Петрових, що мають доход у 500 гривень - 1%, для Сидорових - лише 0, 5%.

Таким чином, при регресивному й у меншому ступені при пропорційному податку велику частку податків виплачують малозабезпечені сім’ї, при прогресивному податку велика частка податкового тягаря падає на забезпечені сім’ї.

Ще в ХIХ столітті німецький статистик Ернест Енгель, займаючись вивченням поведінки споживачів, розробив теорію залишкового доходу.

Відповідно до Закону Енгеля, сім’ї з низьким доходом витрачають відносно велику частку своїх коштів на придбання предметів першої необхідності, ніж сім’ї з високим доходом. Так, сім’я того ж Іванова з доходом у 100 гривень буде витрачати на придбання предметів першої необхідності (на продукти харчування, одяг, житло) 90% свого доходу, тобто 90 гривень. У її розпорядженні залишиться сума в 10 гривень. При ставці податку в 10% ці 10 гривень він буде зобов'язаний сплатити у вигляді податку. Тоді весь його доход буде цілком витрачений лише на найнеобхідніше.

Сім’я Петрова з доходом у 500 гривень витрачає не предмети першої необхідності, припустимо, 200 гривень. У їх розпорядженні залишається доход у 300 гривень. Після сплати 10% податку (50 гривень) у Петрових залишається ще 250 гривень на придбання предметів розкоші. Нескладно розрахувати, як складеться ситуація в сім’ї Сидорових.

Таким чином, аналіз залишкового доходу показує, що при пропорційному оподатковуванні основний тягар податків лягає на малозабезпечені сім’ї.

Не тільки податкові ставки визначають поняття справедливості в оподатковуванні.

Перекладання податкового тягаря

Одні податки встановлюються безпосередньо на доход їх одержувача. Вони називаються прямими. На відміну від них, непрямі податки встановлюються на продажі товарів і послуг. Непрямими ці податки названі стосовно доходів. Адже будь-які податки оплачуються з доходів, але постає запитання: хто реально є платником непрямих податків?

Уявіть, що впроваджено додатковий податок на певну категорію товарів, що змушує виробників цих товарів платити податок у місцевий бюджет у розмірі Х гривень. Виробник далеко не завжди погодиться з вилученням такої суми зі свого прибутку.

Що він може зробити? По-перше, уключити податок у ціну товару і продавати свій товар не за ціною А, а за ціною А+Х гривень. У цьому випадку він просто перекладе податок на споживача. Однак в умовах ринку таке збільшення ціни можливе, лише коли еластичність попиту за ціною невелика.

У випадку, коли еластичність попиту за ціною велика, тоді виробник не збільшуватиме ціну.

Якщо впровадження податку позбавляє виробника значної частини прибутку, то виробництво для нього стає невигідним, а підвищення цін викликає різке падіння попиту. Тоді виробник може спробувати перекласти податок на своїх постачальників, домагаючись зниження цін на сировину.

Можна також перекласти цей податок на своїх робітників, скорочуючи виплачувану їм заробітну плату. Ці варіанти можливі лише при низькій еластичності пропозиції: робітники не в змозі знайти іншого місця роботи, а постачальники не можуть переорієнтуватися на іншого покупця.

Масштаб перекладання податків особливо великий у дефіцитній економіці, де виробництво не покриває попиту на багато видів товарів. Теоретичний обмежник - висока еластичність попиту за ціною - тут не діє. Єдиним стримуючим фактором залишається обмеженість доходів населення.

Перекладання податків не робить податкові системи більш справедливими. Основна маса податкового тягаря знову припадає на малозабезпечені верстви населення.

Однак ідею справедливості оподатковування порушує існування в економіці цілих секторів, що податків узагалі не платять.

Усі види діяльності, що приносять доход, але не попадають під оподаткування, та які не враховуються офіційною статистикою, і утворюють тіньову економіку.

Тіньова економіка пагубна не тільки тому, що породжує і підтримує злочинність. Вона завдає суспільству і його окремим громадянам чисто економічний збиток. Якщо, приміром, 20% доходів не підпадає під оподатковування, то платники податків змушені платити не тільки за себе, але і за тих, хто ухиляється від податків. Як показує досвід нашої країни, боротися з тіньовою економікою особливо важко, коли народне господарство розбалансоване, і законодавство недостатньо відпрацьовано.