Лекція 12. Макроекономічні показники економічного розвитку

План лекції

1. Економічний кругообіг

2. Система макроекономічних показників

3. Обмеженість макроекономічних показників

Якщо ми розглядаємо виробничі процеси з позиції мікроекономіки, то основну увагу приділяємо вивченню дій окремих виробників і споживачів.

При макроекономічному дослідженні нас цікавлять не окремі виробники і споживачі, а напрямок дії всієї маси вироблених товарів і послуг, з одного боку, і грошей у формі доходів і витрат між різними групами населення, з іншого.

При розгляді такого руху ми маємо справу із сумарними, макроекономічними величинами, що служать вимірами економіки як цілого. Усі макроекономічні показники взаємозалежні й утворюють єдину систему національних рахунків.

Економічний кругообіг

Коли суспільство побудоване на поділі праці, люди в ньому споживають щодня товари і послуги, що самі не створюють. Зате в кожного є свої особливі знання, навички, здібності чи інші виробничі ресурси, продаючи які він заробляє доход. Цей доход він потім витрачає, купуючи потрібні йому продукти, створені іншими. Якщо позначити всіх людей як власників ресурсів поняттям " домашнє господарство", а всіх виробників, які використовують ці ресурси для виробництва продуктів поняттям " підприємство", то між підприємствами і домашніми господарствами відбувається два типи обміну. Домашні господарства купують у підприємств зроблені тими кінцеві товари і послуги. Але для оплати цих покупок вони мають потребу в грошах. Їх вони заробляють, продаючи підприємствам свою працю, землю чи капітал. Таким чином, вони забезпечують підприємства ресурсами чи факторами виробництва в обмін на доход.

У реальній економіці в такому кругообігу беруть участь ще два сектори: уряд і закордонний сектор. Ускладнена схема кругообігу представлена на рис. 11.1.

З додаванням уряду ми одержуємо схему кругообігу в національній економіці.

Уряд вилучає частину доходів обох секторів у вигляді податків. Але він також купує частину продуктів і послуг у підприємств і ресурсів у домашніх господарств.

Натомість уряд надає доходи обом секторам.

Якщо країна торгує з іншими країнами, купуючи в них одні товари і послуги та продаючи їм інші, то її економіка називається відкритою.

Економіка країни, що практично не бере участь у торгівлі з іншими країнами, називається закритою.

Рис. 12.1. Схема кругообігу між чотирма секторами економіки

У відкритій економіці домашні господарства, купуючи іноземні товари, оплачують їх зі своїх доходів. Підприємства, продаючи свою продукцію за рубіж, заробляють доход.

Уся сума обмінів між чотирма секторами і характеризує економіку країни, як цілого.

Система макроекономічних показників

У більшості країн обсяг річного виробництва національної економіки вимірюють через показник валового національного продукту (ВНП).

ВНП - це сума всіх вироблених протягом року національною економікою кінцевих продуктів і послуг у ринкових цінах.

Розберемо докладніше складові цього визначення. Що таке кінцевий продукт? Це продукт, проданий споживачу. Усі проміжні продукти, одержувані в процесі проміжних стадій обробки, у розрахунок ВНП не включаються.

Далі ВНП включає вартість, як товарів, так і послуг. Яким чином враховується вартість послуги? Наприклад, вартість послуг учителів, лікарів, бухгалтерів? У ВНП включається величина заробленого ними річного доходу.

Що означає " у ринкових цінах"? Маються на увазі саме ті ціни, по яких продукти і послуги були продані споживачам.

ВНП розраховується для кожного окремого року. Але як бути, якщо продукт зроблений, наприклад, у 2001 році, а проданий тільки в 2002 році? До ВНП якого року він має бути віднесений? За визначенням, у ВНП входять усі товари і послуги, зроблені в даному році, не обов'язково продані протягом цього року.

Правда, у цьому випадку реальна оцінка даного товару не може бути точною - він ще не проданий. З цієї причини показник може корегуватися - уточнюються ціни, обсяги продажів і т.д.

Таким чином, реально ВНП включає вартість усіх вироблених протягом року товарів і послуг.

Існують чотири методики розрахунку ВНП, спеціально розроблені ООН. Ними керуються всі країни. Перша, статистично найскладніша, полягає в підсумовуванні доданих вартостей на кожній з послідовних стадій обробки продуктів плюс вартість послуг. Це виробничий метод.

Інша методика полягає в підсумовуванні вартостей кінцевих продуктів і послуг, що дає той же результат, що і перша методика. У більшості країн найбільш активно використовуються дві інші методики, що дозволяють зрозуміти, яким чином економіка функціонує як ціле.

Повернемося до розглянутої раніше схемі кругообігу. Найпростіша схема кругообігу (рис.12.1) складається з двох потоків - витрат і доходів. Будь-який процес виробництва є одночасно і процесом створення доходів: він вимагає з'єднання факторів виробництва, кожний із власників яких одержує за свої виробничі послуги доход. Ці доходи входять у вартість продукту. Потік обміну факторів виробництва на доходи представлений у нижній частині схеми.

З цих доходів і оплачуються покупки готових продуктів, перетворюючись на витрати. Цей потік витрат представлений у верхній частині схеми. Сума витрат на придбання кінцевих продуктів дорівнює сумі доходів, включених у їхню вартість, плюс витрати, що не є доходами. Тому ВНП як вартість усіх кінцевих зроблених продуктів і послуг можна розраховувати ще двома способами - як суму всіх витрат і суму всіх доходів, вносячи деякі необхідні виправлення.

ВНП як сума витрат.

Розглянемо ще раз схему кругообігу, представлену на рис. 11.1. Усі витрати на придбання зроблених товарів і послуг складаються з чотирьох груп: витрат домашніх господарств, витрат підприємств, урядових витрат і закордонного сектора.

Витрати домашніх господарств інакше називають особистими споживчими витратами. Вони, у свою чергу, складаються з витрат на предмети поточного споживання (одяг, харчування і т.п.), на предмети тривалого користування (житло, автомобілі, телевізори і т.п.) і послуги (медичні, юридичні, побутові і т.д.).

У структурі особистих споживчих витрат в окремих країнах є свої особливості.

У цілому, чим вище рівень економічного розвитку країни, тим менша частка доходів припадає на предмети поточного споживання, насамперед, продукти харчування, і тим більша - на предмети тривалого користування і послуги.

Особисті споживчі витрати складають найбільшу частку загальних витрат. Другою за величиною групою є витрати підприємств, іменовані валовими внутрішніми капіталовкладеннями чи інвестиціями. Вони являють собою витрати підприємств на придбання машин і обладнання, будівництво нових будинків (включаючи житлове будівництво), а також зміну запасів готової продукції на складах підприємств.

Держава також витрачає кошти на придбання кінцевих товарів і послуг. У частині державних витрат у ВНП враховуються тільки прямі закупівлі товарів і послуг, наприклад, обмундирування чи озброєння для армії, але не виплата платні військовослужбовцям чи пенсій населенню. Останні називаються трансферними (перерозподіленими) платежами. У кінцевому рахунку, ці кошти також витрачаються на придбання товарів і послуг, але як такі вони уже враховані у вигляді споживчих витрат населення.

Четверта група витрат - це покупка зроблених протягом року в даній країні товарів і послуг іншими країнами. Для економіки країни продаж якої-небудь продукції за рубіж рівносильна її продажу вітчизняним споживачам, тобто випуск даної продукції збільшується. І навпаки, коли громадяни якої-небудь країни воліють купувати товари, зроблені за кордоном, то випуск даних товарів за рубежем збільшується, а вітчизняне їх виробництво скорочується.

Тому у ВНП включається тільки різниця між сумарною величиною продажів товарів і послуг за рубіж і їх закупівлі в інших країнах.

Називається ця величина чистим експортом.

Отже, ВНП країни може бути розрахований шляхом підсумовування всіх витрат на придбання товарів і послуг, зроблених у даному році, за формулою:

ВНП = З + I + G + (N - M), де (12.1)

C - особисті споживчі витрати;

I - валові внутрішні інвестиції;

G - державні закупівлі товарів і послуг;

N - M - чистий експорт;

До якої категорії витрат віднести придбання товару, залежить від мети покупки.

Якщо ви купуєте швейну машину для особистих потреб - ці витрати ввійдуть в особисті споживчі витрати. Якщо такими ж швейними машинами обладнають швейний цех, то це - капіталовкладення.

Якщо швейну машину вітчизняного виробництва придбає, наприклад, польська фірма - це вже експорт.

Розрахунок ВНП через доходи. ВНП більше загальної суми доходів нації, тому розраховується він у кілька етапів. Спочатку складаються доходи всіх власників виробничих факторів: трудових, інвестиційних, природних ресурсів і підприємницьких талантів. До них додаються трансферні виплати як доходи, що не є платою за виробничі ресурси. І, нарешті, додаються " недоходні" величини - сума амортизаційних відрахувань і непрямих податків, оскільки це здорожує продукцію.

Крім ВНП застосовуються й інші макроекономічні показники.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) розраховується як сума трьох груп витрат: особистих споживчих, валових внутрішніх інвестицій і державних витрат.

ВВП = ВНП - (N - M), (12.2.)

Чистий національний продукт являє собою ВНП за винятком амортизаційних відрахувань.

ЧНП = ВНП – А, де (12.3.)

А- сума амортизаційних відрахувань

Національний доход дорівнює чистому національному продукту за винятком суми непрямих податків (тобто податків з продажів чи на додану вартість і акцизні податки, що платять підприємства).

НД = ЧНП – КН, де (12.4.)

КН – сума непрямих податків

У нашій країні традиційно використовуються також іншіподібні показники, що розраховуються тільки для сфери матеріального виробництва (без сфери послуг). Це чистий матеріальний продукт і національний доход, створений у сфері матеріального виробництва.

При зіставленні економічного становища різних країн необхідно використовувати показники, що розраховуються за єдиною методикою. Одним із них є ВНП чи ВВП на душу населення.

Наприклад, ВНП Індії вище, ніж Швеції, але чи можна на цій підставі зробити висновок і про кращий стан справ у її економіці? Населення Індії у 80 разів більше, ніж у Швеції, отже, ВНП на душу населення в Індії набагато нижче. Кожний з перерахованих макроекономічних показників розраховується, насамперед, у ринкових цінах поточного року. Звідси виникає проблема зіставлення показників за кілька років.

Макроекономічні показники в поточних цінах називаються номінальними, у постійних цінах одного року - реальними.

Тільки реальні показники дозволяють судити про зростання економіки за кілька років.

Обмеженість макроекономічних показників

Усі макроекономічні показники мають лише обмежене застосування в економічних дослідженнях, оскільки навіть цим показникам не вдається охарактеризувати економіку цілком.

Наприклад, ВНП охоплює тільки ті товари і послуги, що надходять у продаж. Але будь-яке ринкове господарство має свій " натуральний" сектор.

Праця домогосподарки по прибиранню будинку, догляду за дітьми, готуванню їжі не враховується у ВНП. Зате аналогічні платні послуги у ВНП включаються.

Зі статистичного обліку випадає цілий сектор, що за розміром сягає у деяких країнах третини національної економіки, - тіньова економіка.

І останній недолік усієї системи макроекономічних показників - відсутність якісної оцінки вироблених товарів і послуг. Зростання виробництва алкогольних напоїв і тютюнових виробів точно так само збільшує ВНП, як і виробництво дитячих товарів і продуктів харчування.

Тому всі макроекономічні показники дають лише дуже обмежене уявлення про реальну економіку і про рівень та якість життя людей.