Монополія

Прямою протилежністю досконалій конкуренції є монополія. Точно кажучи, монополія на ринку існує тільки там і тоді, де є тільки один продавець якого-небудь товару (чи послуги), що не має близького замінника.

Монополія, на противагу досконалій конкуренції, характеризується такими умовами:

1) наявністю одного продавця-монополіста;

2) відсутністю замінників: товар, вироблений монополістом, повинен відрізнятися від товарів, вироблених іншими фірмами;

3) існуванням бар'єрів, що перешкоджають появі на ринку нових виробників цього товару.

Ринкова ціна в умовах монополії

Закон попиту та пропозиції, що визначає ринкові ціни в умовах досконалої конкуренції, діє й в умовах монополії, але особливим чином. При досконалій конкуренції ринкова ціна встановлюється в точці перетинання кривих попиту і пропозиції. При цьому криві як попиту, так і пропозиції відображають «колективний розум» продавців і покупців, жоден з яких не може диктувати ціни.

В умовах монополії попит також визначається «колективним розумом» споживачів і задається кривою попиту. Але оскільки існує тільки один продавець-виробник, він цілком контролює пропозицію. Це дає йому можливість установлювати будь-яку ціну, але кількість товарів, що він зможе продати за цією ціною, як і раніше визначається законом попиту. Іншими словами, він вибирає ціну на кривій попиту, остання задає кількість товарів, що можуть бути реалізовані по кожній даній ціні.

Яку ціну може призначити монополіст за свій товар? Якщо найвищу з можливих, то попит на його продукцію буде мінімальним. Тоді, відповідно до закону попиту, він продасть лише малу кількість своїх товарів. Якщо монополіст призначить найнижчу з можливих ціну, то попит буде великий і він продасть багато товарів. Але при низькій ціні і прибуток буде невеликий. Тому монополіст вибере ту ціну на кривій попиту, що дасть йому максимальний прибуток від усіх продажів. Керуватися при цьому він буде стандартним правилом: прибуток максимальний, коли граничний доход дорівнює граничним витратам. Уявимо собі цю ситуацію графічно.

Рис. 9.1. Ринкова ціна в умовах монополії

На графіку 9.1 С — крива попиту, I — крива граничних витрат, D — крива граничного доходу. У точці Р — перетинанні кривих I і D — граничний доход дорівнює граничним витратам. Проведемо з точки Р вертикальну пряму до перетинання з віссю абсцис (у точці Н) і кривої попиту (у точці R). ОН — це оптимальний обсяг виробництва для фірми — граничні витрати дорівнюють граничному доходу і, отже, загальний прибуток максимальний. Цьому обсягу продажів на кривій попиту відповідає точка R. Ціна, по якій може бути реалізований цей обсяг продукції, дорівнює ОА (чи, що те ж саме, HR).

Види законодавчо наданих монополій

Безроздільне панування одного монополіста на ринку заборонено законодавством практично всіх країн. Але монополія, усупереч теорії, може існувати і тоді, коли на ринку є небагато продавців, але на одного з них припадає левина частка виробництва. У цьому випадку основний виробник, по суті, поводиться як монополіст, диктуючи ринкові ціни.

Суспільна думка ставиться до монополізації, як правило, негативно. Але в деяких сферах без її не обійтися. Тому практично у всіх країнах є спеціальні законодавчо встановлювані монополії — виключні права надаються одному виробнику. До них, насамперед, належать наступні.

Державні монополії — це монопольні права на ринку підприємств, які є власністю державних органів. До їх числа звичайно належать поштова служба, залізничне сполучення і т.д. У країнах з ринковою економікою державні підприємства стають монополістами у виробництві таких товарів і послуг, що необхідні населенню, але не привабливі для приватного підприємництва, тому що вимагають великих витрат і приносять низький доход.

Природна монополія — це монополія на експлуатацію природних ресурсів. Підприємства сфери комунального обслуговування — водо-, газо- і електропостачання — у кожному окремому регіоні є монополістами. Це або державні підприємства, або частки компанії, яким законодавчо надане виключне право експлуатації даного природного ресурсу. Ціни, установлювані такими монополістами, є під пильним контролем уряду.

Патенти, авторські права, торгові марки — це теж законодавчо надані монополії. Патент дає виключне право винахіднику на використання свого винаходу протягом визначеного строк. Усякий бажаючий використовувати запатентований винахід зобов'язаний придбати спеціальний дозвіл — ліцензію і вносити ліцензійну плату. Так, наприклад, угорський винахідник Ерно Рубік надав ліцензію на виробництво нині всесвітньо відомої іграшки «кубик Рубіка» американської «Той- корпорейшн» терміном на 17 років.

Аналогічно авторські права захищають права письменників, композиторів, художників. Відповідно до законодавства більшості країн, їхні добутки не можуть відтворюватися чи передруковуватися без особливого на те дозволу протягом життя автора плюс 50 років.

Відомі компанії звичайно ставлять на своїх виробах спеціальний символ, що ідентифікує виробника, так званий торговий знак. Наприклад, торговий знак «Кока-кола корпорейшн» — «Coke». Іншим підприємствам забороняється використовувати для реклами своїх виробів цей символ чи схожий на нього. Торговий знак відомого виробника коштує сьогодні дуже дорого. Наприклад, чотири букви символу «Coke» коштують 24 млрд. дол., що в 3 рази перевищує щорічний виторг фірми від продажу напою. З кінця минулого століття починаються спроби заборонити всі інші види монополій, крім законодавчо наданих. Однак донині ці зусилля багато в чому залишаються марними.

Чим «небезпечна» монополія?

Є кілька обставин, через які суспільна думка негативно ставиться до монополізації й уряди намагаються її обмежити.

1. Ринкова ціна в умовах монополії практично завжди вище, ніж в умовах конкуренції. Особливу небезпеку становлять монополії у виробництві товарів першої необхідності. Оскільки попит на них відрізняється низькою еластичністю (тобто мало залежить від ціни), споживачі не можуть значно знизити обсяг покупок і змушені купувати їх за завищеною ціною.

2. Ще в роботах економістів XIX століття справедливо відзначалося, що в умовах монополії виробник може менш раціонально й ефективно використовувати ресурси, ніж підприємство, що працює в умовах конкуренції. В останньому випадку ціна установлюється винятково під впливом попиту та пропозиції і не належить виробнику, економія ресурсів і, таким чином, зниження витрат виробництва стають для нього питанням виживання. Монополіст же, що має можливість диктувати свою ціну, може працювати й у режимі не настільки твердої економії. Призначивши більш високу ціну, він просто перекладе зростання своїх витрат на споживачів.

3. Монополізація має свої негативні наслідки не тільки для споживачів і суспільства в цілому, але й для трудящих даної галузі. Якщо на ринку панує один великий виробник, то у робітників менше можливостей вибору місця роботи. При зниженні заробітної плати нижче середнього рівня робітник в умовах конкуренції міг би спробувати знайти більш високооплачувану роботу у конкурента. При монополізації він такої можливості позбавлений.

4. Монополістів часто і небезпідставно обвинувачують у несправедливій конкуренції стосовно дрібних виробників, що зберігаються в галузі, так званих аутсайдерів. Щоб розширити свою частку на ринку, монополіст може піти на тимчасове зниження цін на свій товар. Тоді конкуренти змушені робити те ж саме або утрачати свою частку ринку. У такій ситуації дрібні виробники часто розоряються. Монополіст же після усунення конкурентів має можливість не тільки повернути ціну до колишнього високого рівня, але навіть і підняти її.

5. Нарешті, відома безліч випадків підкупу впливових політичних діячів великими компаніями, що займають монопольне становище на ринку. Часом великі компанії субсидіюють виборчі кампанії навіть конкуруючих претендентів, знаючи, що, хто б не переміг на виборах, витрачені гроші повернуться.

Види недосконалої конкуренції

Досконала конкуренція і монополія — це два протилежні типи структури ринку. При досконалій конкуренції існує безліч продавців і покупців, жоден з яких не має можливості впливати на ціни. При монополії існує лише один продавець, що контролює ціни. Обидва типи структури ринку, що передбачають дотримання ряду жорстких умов, - скоріше теоретичні абстракції, що вкрай рідко зустрічаються в реальній економіці. На практиці ми маємо справу переважно з недосконалою конкуренцією, що поєднує в собі риси і досконалої конкуренції, і монополії. Економісти виділяють два типи недосконалої конкуренції: по-перше, монополістичну конкуренцію і, по-друге, олігополію.

Монополістична конкуренція

Монополістична конкуренція — це ринок, на якому діє безліч продавців подібних, але не ідентичних товарів. У кожному районі є кілька булочних. Але коли вам потрібно купити хліб, ви волієте робити це в якійсь одній конкретній булочній. Або вона розташована ближче до вашого будинку, або там частіше можна купити ваші улюблені булки ще гарячими. І навіть якщо в сусідній булочній ціни трохи нижче, ви все одно скоріше захочете зайти до «своєї». Подібним чином, ідучи до перукарні, багато хто прагне потрапити до «свого» майстра.

Усі булочні і перукарні у вашому районі конкурують один з одним. У кращому положенні виявляються ті з них, де робиться більше покупок, де є більше своїх постійних клієнтів. Щоб цього домогтися, підприємство повинне переконати покупців, що його товар чи якість обслуговування відрізняються від іншихі, звичайно ж, краще, ніж в інших. Інакше кажучи, в основі конкуренції між ними лежить те, що економісти називають диференціацією продукту і послуг.

Якщо в умовах досконалої конкуренції продаються абсолютно ідентичні товари, то в реальному житті конкуренція недосконала – ми маємо справу з подібними, але не ідентичними товарами. І розходження в якості, оформленні й обслуговуванні, природно, беруться до уваги.

Продавець кожного такого “трохи відмінного” товару є його монополістом. А якщо він може переконати споживача, що його товар чимось “унікальний” і “краще інших”, то він вправі за законами ринку призначити за нього і вищу ціну. Правда, на відміну від дійсної монополії в умовах монополістичної конкуренції ця надбавка до ціни не може бути високою, оскільки на ринку діє безліч виробників подібних товарів. Якщо “конкуруючий монополіст” запросить занадто високу ціну, то покупець вважає розумним придбати подібний більш дешевий товар в іншої фірми, що стоїть у списку його переваг на другому місці.

Ціна в умовах монополістичної конкуренції

Суть монополістичної конкуренції, заснованої на диференціації продукту, полягає в тому, що продавці підкоряються законам попиту та пропозиції, але мають можливість певною мірою впливати на ціни.

Виробники подібних товарів запекло конкурують один з одним. Але їхній метод на відміну від досконалої конкуренції полягає не в зниженні цін, а в переконанні публіки в чудових особливостях їхніх конкретних продуктів. Чим краще це вдається «конкуруючому монополісту», тим більше своїх товарів він зможе продати і, відповідно, більший прибуток одержати. Крім того, ніж значніше частка виробника на ринку, тим легше йому завищувати ціну на свій продукт.

Найпоширеніший прийом монополістичної конкуренції — реклама. Але це і найдорожчий прийом. Іноді на неї припадає до 50% усіх витрат підприємства. У принципі, чим більше грошей витрачається на переконання споживачів в унікальності і корисності даного продукту, тим більше його вдається продати. Але витрати на таку «агресивну» рекламу можуть і перевищити доходи від майбутніх продажів. До того ж, обробка суспільної думки — справа непроста, і недотепна реклама часом приносить компанії більше шкоди, ніж користі.

Рекламні кампанії “конкуруючих монополістів” націлені на те, щоб збільшити попит на товари, що продаються по кожній з даних цін. Графічно це виражається в зсуві кривої попиту вправо. На цій зміщеній кривій “конкуруючі монополісти”, як і цілком «нормальні», будуть прагнути вибрати ту ціну, що принесеїм максимальний прибуток. Але можливості вибору високої ціни обмежені конкуренцією з боку виробників подібних товарів — їхніми цінами й обсягами продажів. Тому ціна в умовах монополістичної конкуренції вище ціни в умовах досконалої конкуренції, але нижче монопольної ціни.

Позитиви та негативи монополістичної

конкуренції

У монополістичної конкуренції, заснованої на диференціації продукту, є свої прихильники і супротивники.

Критики звичайно вказують на те, що великі витрати на рекламу, необхідні в умовах монополістичної конкуренції, призводять до штучного подорожчання товарів і в підсумку - до зниження життєвого рівня населення. Підтвердженням тому може служити, наприклад, такий факт. За оцінками, у 1867 р. в США на те, щоб переконати публіку купувати товари, було витрачено 50 млн. дол. У 1900 р. витрати на рекламу склали вже 500 млн. дол., у 1985 — 95 млрд., що дорівнювало, наприклад, половині коштів, що витрачається щорічно на середнє навчання в країні.

Прихильники монополістичної конкуренції, навпаки, вважають, що вона, забезпечуючи випуск різноманітних товарів, дозволяє задовольнити різні смаки споживачів. А оскільки, як відомо, на смак і колір товаришів немає, забезпечувана розмаїтість — свідчення росту рівня життя.

Олігополія

Олігополія — це ринок, на якому панують кілька великих виробників-продавців (у вітчизняній літературі таку структуру ринку часто також називають монополістичною). Типові олігополістичні ринки — це ринки сталі, алюмінію, автомобілів, сигарет і т.д., де основна частка випуску припадає на декількох (звичайно від двох до п'яти) великих виробників. У статистиці для виміру ступеня монополізації ринку використовується показник рівня концентрації виробництва. Він являє собою частку випуску продукції, що припадає на декількох найбільших виробників.

Виникнення й існування великих підприємств у сучасній економіці — явище невипадкове. Процес цей почався ще в середині минулого століття. Безпосередньо розвиток виробництва і науково-технічний прогрес призвели до того, що в окремих галузях ефективними стали лише дуже великі підприємства. Величезні витрати на обладнання окупають себе, тільки якщо обсяг випуску і продажів досить високий, тобто покриває значну частку попиту на національному, а часом - і світовому ринку. Юридичною формою для підприємств, що вимагають концентрації таких гігантських мас капіталу, стали, як відзначалося вище, акціонерні товариства, що також набули найбільше поширення з другої половини минулого століття.

Сьогодні високі первісні капітальні витрати в окремих галузях виробництва стають причиною збереження в них олігополістичної структури, тому що створюють важко переборний бар'єр для проникнення на такий ринок нових виробників.

Організаційні форми великих підприємствв умовах олігополії і монополії. Сучасні об'єднання великих підприємств помітно відрізняються від своїх попередників. Першими їх організаційними формами були пули, тобто тимчасові угоди між двома і більш фірмами щодо роз поділу ринку і встановлення єдиних цін. Найбільше поширення вони набули в 70—80-х рр. минулого століття, насамперед серед залізничних компаній. Пули розпадалися, як тільки один з учасників порушував негласно встановлені правила, знижуючи ціни або претендуючи на частку ринку іншого учасника.

Першою з постійних форм об'єднання підприємств стали картелі, що з'явилися також наприкінці минулого століття. Картель — це угода декількох незалежних фірм про припинення конкуренції і встановлення монополії на ринку за рахунок обмеження обсягів виробництва і встановлення єдиних цін. Найбільш відомим із сучасних картелів є Організація країн-експортерів нафти (ОПЕК).

На відміну від картелю наступна організаційна форма об'єднання підприємств — синдикат — вже централізує постачання і збут підприємств, що входять до нього, але не ліквідує їхньої виробничої самостійності. Виробничу самостійність утрачають підприємства, що утворюють трест. Першим трестом вважається створена в 1882 р. Джоном Д. Рокфеллером “Стандард ойл компані”.

Власники контрольних пакетів акцій нафтових компаній що раніше запекло конкурували, передали свої акції групі довірених осіб. Звідси і назва — трест (англійське слово trust означає “довіряти”). Останні взяли на себе координацію діяльності 40 фірм, для того щоб усунути “руйнівну конкуренцію” і установити єдині ціни. Колишні власники акцій нафтових компаній одержали натомість цінні папери нового підприємства — тресту і по них свою частку в прибутках у вигляді дивидендів.