Філософія як світоглядне знання

Тема 1. Філософія, її предмет і основні функції

1. Світогляд, його структура, рівні, види

2. Філософія як світоглядне знання

3. Філософія і наука

4. Основні функції філософії

Ключові терміни і поняття: філософія, світогляд, світовідчуття, світо­розуміння, міф, релігія, наука, повсякденний світогляд, матеріалізм, ідеалізм, дуалізм, плюралізм, онтологія, гносеологія, аксіологія.

Світогляд, його структура, рівні, види

Термін «філософія», як і багато інших філософських термінів, – грецького походження і позначає найчастіше «любов до мудрості». Але перш, ніж говорити про мудрість, має сенс обговорити взагалі способи освоєння світу людиною, а також загальне поняття, що виражає відношення людини до світу, – поняття світогляду. Такий підхід має сенс ще і тому, що філософія – лише одна з форм (видів)світогляду, причому історично не перша.

Існує принаймні три способи освоєння світу людиною. Перший – це практичнеосвоєння світу, наприклад, у процесі трудової діяльності. Другий – це теоретичне(наприклад, математичні чи логічні міркування) і духовне(наприклад, осмислення Бога) освоєння світу. Третій – це духовно-практичнеосвоєння світу людиною. Світогляд – це саме духовно-практичне освоєння світу.

Під світоглядом звичайно мається на увазі система поглядів на світ і місце в ньому людини. Предмет будь-якого світогляду – відношення людини до світу.

Відношення людини до світу – винятково різноманітне і багатоаспектне, що впливає на складність світогляду як системи. У цій системі можна виділити такі найбільш важливі компоненти (підсистеми):

а) буттєвий компонент(у філософії його називають онтологічним). Предметом обговорення тут виступають такі питання, як: Світ існував вічно, чи був кимсь створений? Світ кінцевий чи нескінченний? Що лежить в основі теперішньої світобудови? Яке джерело руху у світі (що рухає світом?)? Чим визначається розвиток? та ін.

б) пізнавальний компонент(відповідно, гносеологічний), що припускає розгляд не стільки самого світу, скільки його пізнання. Це питання типу: чи є границі пізнання (чи все у світі пізнається?)? Які існують способи збагнення світу людиною і які з них найбільш ефективні? Що значить знати? Що таке істина? Яке співвідношення знання і віри? і ін.

В) практичнийкомпонент, який відбиває ту сторону відношення людини до світу, що пов'язана з предметною діяльністюлюдини, а не з його духовно-теоретичним способом освоєння світу (наприклад, мисленням). Це і життєвий досвід людини (навички, норми, рецепти і т.п.). Тут важливіше не слово, а справа, практичне застосування знань і досвіду.

г) ціннісний компонент(чи мовою філософії – аксіологічний), що визначає значимість для людини якого-небудь об'єкта чи події у світі. Це питання типу: Що краще (важливіше, гарніше, цікавіше і т.п.) – А чи В? Вчинок А – злий чи добрий? Відкриття атомної енергії – це благо для людства, або шкода? та ін. У цьому плані світогляд включає норми, ідеали і цінності, що програмують життєві світоорієнтації людей.

Необхідно відзначити, що ці чотири основних компоненти світогляду тісно взаємозалежні і забезпечують йому цілісність. Однак світогляд – не статичне утворення, і тому можна говорити про різні рівні його зрілості, досконалості. На більш низькому рівні (його часто називають світовідчуттям) мають на увазі чуттєво-емоційну сферу людського буття, соціально-культурні традиції і соціально-психологічні стереотипи, думки, оцінки, однак без належного їхнього осмислення. Коли ж наші думки, оцінки і вчинки ґрунтуються на знаннях, коли судження наші аргументовані, обґрунтовані (наприклад, посиланнями на наукові теорії чи закони), коли ми здатні критично осмислити свій досвід і знання – такий рівень світогляду звичайно називають світорозумінням. Забігаючи вперед, відзначимо в цьому зв'язку, що одна з задач (і орієнтацій) філософії – допомогти людині в удосконалюванні свого світогляду, у доведенні світогляду до рівня світорозуміння.

Тепер – про види (історичні типи чи форми) світогляду.

Філософія виникла більш двох з половиною тисяч років тому. Однак вона не є історично першим видом світогляду: до неї існували міф і релігія (хоча питання про те, що виникло раніше – філософія чи релігія – дотепер не вирішено однозначно).

Міф (міфологія) – це такий вид світогляду (що існував вже в первісному суспільстві), за якого світ розглядається як єдиний живий організм, а земні, природні сили наділяються душею, здобуваючи нерідко надприродний характер. Міф зв'язаний з фантастичним описом дійсності і тому близький казкам, легендам, переказам і т.п. Міф є певним узагальненням тих чи інших явищ природи і суспільства. Наприклад, Деметра, як персонаж відповідного давньогрецького міфу, є символічним узагальненням землеробства, узятого в цілому, а Посейдон – символічним образом моря, усіх морів і зв'язаних з ними явищ. Однак всі узагальнення в міфі не виходять за рамки чуттєвих уявлень. У цьому змісті міф принципово відрізняється від наукиі філософії.

Релігія(релігійний світогляд) виникає як своєрідне витіснення міфів, їх «удосконалення», уніфікація (тобто має місце прагнення до об’єднання, приведення до єдиного початку). Релігія – такий вид світогляду, у якому дійсність представлена у фантастичних образах, шляхом уведення надприродних властивостей і сутностей. На відміну від повсякденного досвіду, релігія є ієрархічною системою. Ієрархічним центром монотеїстичних релігій є Бог. У логічному і понятійному відношенні релігія – більш розвинута система, ніж міф: вона включає не тільки різноманітні чуттєві образи, але й абстракції досить високого рівня розвитку. На відміну від науки, релігія основана не на знанні, а на вірі; у суспільстві релігія функціонує за посередництвом церкви (де, наприклад, відбуваються обряди, ритуали і т.п.) і інших об'єднань віруючих.

У порівнянні з релігійним і міфологічним світоглядом особливе місце займає науковий світогляд, що являє собою специфічне (наукове) знанняпро світ і місце в ньому людини. Це знання, яке крім системності характеризується об'єктивною істинністю, предметною визначеністю, наявністю особливих форм своєї організації й особливих методів одержання такого знання. Цей вид світогляду сформувався порівняно недавно, пізніше міфології і релігії.

Можна також говорити і про інші види світогляду (художній, політичний і т.п.), але серед усіх видів нас насамперед буде цікавити філософськийсвітогляд, розкриттю змісту якого у всьому різноманітті його аспектів і буде присвячений наступний виклад.

Філософія виникає на певному етапі історичного розвитку суспільства як своєрідне «подолання» міфу і релігії. Іншими словами, філософський світогляд істотно відрізняється від міфологічного і релігійного типів світогляду. Чим же?

Насамперед, він відрізняється тим, що це раціоналізований світогляд, із пріоритетом розуму над почуттями, знання – над думками і вірою. По-друге, якісно змінюються способи пояснення світу: світ тепер намагаються пояснювати таким, яким він є насправді, а не приписуючи йому (як це роби­лося в міфології) риси і властивості йому не властиві.

Носій світогляду – людина, що живе в суспільстві і культурі, в історично конкретному їх стані. Тим самим світогляд – це суспільна самосвідомість людини; він визначає ціннісну орієнтаціюлюдини у світі, відбиває дійсність крізь призму її (людини) цілей і інтересів.

На відміну від світогляду, що виникає з практичного відношення до світу, і є способом його «практично-духовного» освоєння, філософія і наука виникають з теоретичного, тобто пізнавального відношення, коли воно історично виділяється у відносно самостійну сферу діяльності людини.

Філософія як світоглядне знання

Як уже відзначалося, філософія виникає на певному етапі розвитку сус­пільства. Які ж причини її виникнення? Виділимо дві основні – гносеологічну і соціокультурну.

Гносеологічна причина пов'язана з незадоволеністю прийнятими прийо­мами пояснення світу. З гносеологічної точки зору філософія виникає як своєрідне «подолання» міфу за допомогою зміни способів пояснення нав­колишньої дійсності. На відміну від міфологічного, філософське пояснення не зв'язане з приписуванням світу не властивих йому якостей і ознак, а нака­зує пояснювати світ, виходячи з нього самого, таким, яким він є насправді. У цьому способі вже проглядаються елементи наукового підходу, наукового пояснення світу.

Із соціально-культурної точки зору філософія виникає в процесі роз­кладання первісно-общинного ладу і становлення рабовласницького суспіль­ства, у якому після поділу праці, що відбувся раніше, сформувалися умови, що забезпечили існування і розвиток особливої верстви людей (вільних гро­мадян), які займалися переважно інтелектуальною працею і любили мудрість (тобто філософів).

Першою формою філософського знання була натурфілософія, що міс­тила міфологічні і релігійні уявлення про світ. В міру розширення й удоско­налювання знань відбувалася спеціалізація натурфілософських знань. З на­тур­­­­­­фі­лософії поступово стали відокремлюватися конкретні наукові дисципліни – математика, астрономія, фізика. Як не парадоксально, у процесі такої диференціації знань філософія не тільки не «розгубила» свій предмет, але, навпаки, уточнила його. Наприклад, вивчаючи рух, філософія тепер не розглядає його конкретні прояви, а займається обговоренням його загальних, фундаментальних питань – про загальні причини руху, його суперечності, про співвідношення руху і розвитку і т.п.

Становлення філософського знання в процесі такої трансформації на­тур­фі­лософії супроводжується також раціоналізацією світогляду. При цьому перевага віддається не думкам (поглядам), а знанням, одержуваним із самоціллю доказу, аргументації, критичного осмислення дійсності і висловлюємим мовою особливих, дуже загальних понять – філософських категорій (докладно про категорії мова йтиме далі, у темі 7). Тим самим відбувається переорієнтація на теоретичний спосіб освоєння світу.

Філософський світогляд як теоретична форма відношення людини до світу, що виражає орієнтацію людського розуміння і діяльності, піддається змінам. Наприклад, арістотелівсько-теологічний погляд на світ епохи Середньовіччя змінився в Новий час детерміністським поглядом на світ, у формуванні якого велику роль зіграли наукові знання (про детермінізм - див. далі в темі 6.).

Окрім відзначеної ознаки теоретичності філософії (що означає: пріори­тет знання у порівнянні з думкою (поглядом); раціональність; аргументова­ність; доказовість; розвинута концептуальна мова), вкажемо ще на одну її специфічну рису – її особливий зв’язок з практикою. Звичайно теоретичне протиставляється практичному; однак це не означає, що філософія не пов’язана із життям, з практикою, хоча вона і не потребує, наприклад, експе­риментальної перевірки власних положень. Практика трактується нею частіше у більш широкому сенсі, ніж це має місце, наприклад, у марксистсь­кій філософії (детальніше про практику див. у ч. 2, темі 11).

У сучасному, надзвичайно складному динамічному і суперечливому світі людині дуже важливо мати розвитий, цілісний і стійкий світогляд. Особ­ливо це важливо людині, діяльність якої пов'язана головним чином із сус­піль­ною роботою (керування, політика, бізнес і т.п.). Зокрема, дійсний політик – той, світосприймання і світорозуміння якого підлягає соціально значимим ці­лям і цінностям, а не особистим, приватновласницьким (влада заради особис­того збагачення).

Таким чином, філософія – це теоретична форма світогляду, яка має такі фундаментальні властивості:

а) універсальність;

б) орієнтація на корінні питання буття, на граничні його підвалини;