Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Правила і методи розв'язання конфліктів.
До правил управління конфліктами належать: • інституалізація конфлікту (встановлення норм і процедур його врегулювання), • структуризація конфліктних груп, виявлення учасників конфлікту, представників (лідерів) конфліктуючих груп. Важливо знати, з ким можна вести роботу із розв'язання конфлікту. Неструктуровані, аморфні групи носіїв конфліктних інтересів небезпечніші, а також менш керовані, непередбачувані; • редукція конфлікту, його послідовне ослаблення шляхом переходу на більш м'який рівень протиборства; • раціоналізація конфлікту, зниження його емоційного забарвлення; • концентрування уваги не на заявлених вимогах, а на реальних інтересах опонента; • розширення комунікацій між сторонами з метою отримання достовірної інформації та зміцнення довіри; • сегментація, поділ конфлікту на багато складових, що дає змогу виділити точки дотику сторін і питання, з яких можливі компроміси; • розмежування учасників і предмета конфлікту, оскільки суперництво з відповідних питань не повинне переростати в особисту ворожнечу і образу; • обмеження сфери суперництва; • тимчасове (стадійне) обмеження конфлікту; чим раніше зупинити процес розвитку конфлікту, тим простіше його розв'язати; • при розв'язанні конфлікту не можна діяти за принципом " або все, або нічого"; • конфлікти вирішуються за допомогою змін, а не шляхом заморожування існуючого стану; • односторонні поступки небажані, оскільки сторона, яка їх зробила, почуває себе обмеженою і ображеною, що підриває надійність угоди; • не можна заганяти суперника в " глухий кут". • вирішення конфлікту повинне спиратися на цінності, які визнаються всіма сторонами і оточенням; в такому разі буде менше взаємних образ; • потрібно виходити з того, що в основі конфлікту часто буває кілька причин; використовувати різноманітні засоби для його вирішення; • обмеження кількості учасників врегулювання конфлікту представниками (лідерами) конфліктуючих сторін; • визначення кола імовірних альтернатив, допустимих поступок до прийняття спільного рішення; • визначення ціни перемоги і поразки на ранніх стадіях конфлікту краще до його появи. Це допомагає запобігти конфлікту; • результати врегулювання повинні ґрунтуватися на чітко і зрозуміло сформульованій угоді та передбачати ефективний контроль.
Методи розв'язання конфліктів. Існують багато методів і стилів розв'язання конфліктів. Методи та стилі розв’язання конфліктів: Структурні Психологічні Міжособистісні Персональні Структурні методи розв'язання конфліктів. Їх застосовують за організаційних конфліктів, які виникають через неправильний розподіл функцій, повноважень і відповідальності, погану організацію праці, неефективну систему мотивації та стимулювання працівників. До структурних методів належать: 1) чіткий розподіл і роз'яснення прав та обов'язків, повноважень і відповідальності. 2) застосування координаційних і поєднувальних механізмів: 3) постановка і доведення до персоналу організаційних комплексних цілей. 4) використання інтеграційно-орієнтаційної структури санкцій, винагород, покарань. Психологічні методи вирішення конфліктів. До них належать: 1) правильна організація своєї поведінки, вміння висловлювати власну точку зору, не спричиняючи захисної реакції з боку опонента; 2) метод " саморефлексії", заснований на можливості людини розглянути свою ситуацію з позиції зовнішнього спостерігача, усвідомити, як вона сприймається іншими людьми. 3) керування емоціями і періодичне " очищення" від надлишку негативних почуттів — образи, гніву, страху, ненависті. 4) вміння розпізнавати реальні джерела своїх внутрішніх конфліктів унаслідок самоаналізу, за неможливості — звернення до психолога; 5) свідоме використання психологічних захисних механізмів, які певною мірою сприяють зняттю внутрішньої напруженості, допомагають подолати проблеми. Міжособистісні стилі розв'язання конфліктів. У 1972 р. американські вчені К. Томас і Р. Кілменн дійшли висновку, що вибір конфліктної поведінки залежить як від інтересів учасників конфліктних сторін, так і від характеру вживаних ними заходів. Залежно від різноманітного поєднання названих характеристик виділяють п'ять стилів розв'язання конфліктів: ухиляння, пристосування, конфронтація, співробітництво і компроміс (рис. 4.3). Рис. 4.3. Міжособистісні стилі розв'язання конфліктів (сітка Томаса—Кілменна) Ухиляння як стиль поведінки в конфліктах характерний відсутністю у сторони конфлікту бажання активно здійснювати свої інтереси, бажанням йти назустріч опонентам, прагнути уникнути конфлікту. Пристосування (до інтересів і вимог опонента) передбачає необхідність пожертвування своїми інтересами на користь опонента, виконання його вимог і відмови від власних цілей. Конфронтація полягає в бажанні нав'язати свою волю і розв'язати конфлікт з допомогою сили (влади, адміністративних санкцій, економічного тиску, шантажу тощо), не враховуючи інтереси опонента. Співробітництво — спільне вирішення проблеми, прийнятне для всіх сторін конфлікту. Співробітництво означає уважне ознайомлення з позицією іншої сторони, з'ясування причин конфлікту, відмову від досягнення власних цілей за рахунок інтересів опонента, пошук взаємоприйнятних варіантів розв'язання проблем. Компроміс полягає в часткових (до відомих меж) поступках опоненту та очікуванні подібних дій з його сторони в надії уникнути загострення протиріч. Компроміс є одним із найпоширеніших стилів конфліктної поведінки в управлінській практиці, який дає змогу швидко і порівняно легко погасити конфлікт чи перервати його. Персональні методи розв'язання конфліктів. Такими методами є: • використання владою позитивних і негативних санкцій, заохочення і покарання у відносинах учасників конфлікту; • зміна конфліктної ситуації мотивації співробітників з допомогою впливу на їх інтереси і потреби адміністративними методами; • переконання учасників конфлікту, які передбачають психологічні та педагогічні заходи виховної та роз'яснювальної роботи; • зміна складу учасників конфлікту і системи їх взаємодії.
|