Загальні та специфічні закономірності функціонування документних потоків та масивів. Закономірності їх росту

У теоретичному знанні про систему ДК особливе місце посідають закономірності її існування. їх значення в тому, що вони відбивають суттєві, сталі, необхідні зв'язки між документно-комунікаційними явищами. Закономірність указує на загальний характер процесу, який є не хаотичним скупченням випадковостей, а підкорюється необхідній послідовності, пе­вному порядку, який не залежить від свідомості людини. Як­що явище наступає закономірно, а не випадково, то воно від­повідає певному закону. Поняття " закон" та " закономірність" - однопорядкові, тобто суттєвих відмінностей між ними не існує.

Закономірності функціонування ДП та М - це найстійкіші тенденції їх розвитку та використання у суспільстві. Во­ни зумовлені наявністю у документів об'єктивних властивос­тей, що забезпечують їх значущість та необхідність у системі соціальних комунікацій. За ступенем узагальнення та функці­ональної роллю розрізняються загальні й специфічні законо­мірності. Загальні закономірності є відносно незалежними один від одного й рівноправні за значенням, формуються під впливом зовнішнього середовища на ДП та М як систему.

Основну загальну закономірність, що є методологічною основою теорії розвитку документних комунікацій, відбиває закон відповідності складу та обсягу ДП та М зовнішньому середовищу - інформаційним потребам членів суспільства, завданням різних видів документних систем на кожному кон­кретному історичному етапі.

З розвитком суспільного прогресу, ускладненням та ди­ференціацією інформаційних потреб постійно зростають обсяги ДП та М та темпи їх доведення до користувачів. Досяг­нення науково-технічного прогресу сприяють ускладненню структури ДП та М виникненням документів на новітніх но­сіях інформації та спеціалізованих документних установ по їх розповсюдженню та кумулюванню. Функціонування " закону відповідності" детально вивчено як теоретичну базу розвитку бібліотечного та архівного фондознавства.

З ускладненням та збільшенням обсягів ДП та М постає необхідність в його ущільненні через впровадження нових знакових засобів та способів документування інформації, ви­нахід новітніх носіїв інформації та видів документів. Цю тен­денцію можна охарактеризувати як закономірність ущіль­нення ДП та М під час його історичного розвитку. Класич­ними прикладами її дії можуть бути перехід писемності від ідеографічних до літерно-звукових (алфавітних) знакових си­стем, перехід від рукописів до друкування, а від них - до еле­ктронних технологій документування інформації. Взагалі цю закономірність підтверджує вся еволюція документа від гли­няних табличок до СD-ROM.

З попередньою закономірністю тісно пов'язана інша те­нденція розвитку ДП та М, яку можна охарактеризувати як закономірність зберігання й спеціалізації різних видів до­кументів. Зміст в тому, що попередні й нові види і форми документів взаємодоповнюють один одного, спеціалізуючись на виконанні певних функцій, поряд із новітніми використо­вуються й минулі досягнення технологій документування ін­формації. Так, широке розповсюдження великої кількості ідентичних примірників поліграфічних документів не лікві­дувало рукописи, аудіовізуальні документи використовують поряд з текстовими та фотографічними. Еволюція функціону­вання документних комунікацій свідчить, що попередні види документів, віддавши частину своїх функцій новим видам, як правило, не відмирають, а зберігаються й починають ефекти­вно виконувати порівняно обмежені функції.

Ця закономірність зумовлена тим об'єктивним факто­ром, що потреби у нових засобах комунікації не ведуть до повного усунення тих потреб, які задовольнялися попередніми засобами. Вона свідчить, що документно-комунікаційні засо­би характеризуються великою стабільністю, оскільки призна­чені для матеріального втілення суспільної свідомості, їх ви­користання в різних галузях людської діяльності означає створення стійкого каналу зв'язку між членами певного об'єднання.

Закономірність зберігання й спеціалізації різних видів документів має виключно важливе значення, її знання допо­магає краще зрозуміти роль та значення документних систем суспільства, вести аргументовану критику щодо " концепцій" відмирання та заміни друкованих документів машинопрочитуваними, традиційних бібліотек - органами НТІ, комп'ютерними базами даних, глобальними мережами та вір­туальними бібліотеками. Фахівці документно-комунікаційної сфери мають усвідомлювати, що нові електронні технології, що призначені більш ефективно забезпечити рух інформації на її конкретних стадіях, лише доповнюють та збагачують вже існуючу систему документних комунікацій, а не призво­дять до її відмирання.

Специфічні закономірності пов'язані з окремими влас­тивостями інформаційної складової документів, що вплива­ють на динаміку росту ДП та М, приводять до розсіювання та концентрації, старіння або актуалізації документів. Необхід­ність вивчення цих закономірностей з позицій документознавчого підходу потребує їх детального висвітлення.

Важливою тенденцією розвитку ДП та М як специфіч­ної закономірності є постійне зростання кількості документів, що їх утворюють.

Динаміка росту ДП та М - це тенденція збільшення з часом їх річного обсягу. Вивчати можна динаміку зміни сві­тового, національного, регіонального, галузевого, проблемно тематичного ДП та М або динаміку росту однорідної за будь-якою ознакою частини потоку, наприклад, потік патентних документів, потік видань українською мовою та ін. Базою для отримання даних про динаміку росту ДП є вторинні джерела: літописи та статистичні довідники Книжкової палати, відомо­сті про надходження до неї обов'язкових примірників, база даних " Книги в наявності та друці" тощо.

Явище постійного приросту кількості документів у по­тоці виявили ще в минулому столітті завдяки стеженню за ДП наукових журналів. Так, на початку XIX ст. у світі налічува­лося близько 100 наукових періодичних видань, у 1850 р. їх було вже більше 1000, а нині - майже 8000 назв.

Кількість книжкових видань подвоюється кожні 50 ро­ків, кількість серіальних видань, що вийшли друком за остан­ні 20 років еквівалентна кількості, виданій за всі роки існу­вання книгодрукування. Кількість електронних видань за на­звами в останні 20 років зросла з 300 до 9000, тобто у ЗО ра­зів. Фахівці вважають, що обсяг інформації, виробленої за останні 30 років, у 9 тис. разів перевищує сукупність даних, накопичених за п'ять попередніх тисячоліть.

Перші спроби експериментального вивчення тенденцій росту ДП у 50-60-ті рр. XX ст. здійснили наукознавці Д. Прайс, Г.М. Добров, В.В. Налімов, З.М. Мульченко, відкрив­ши стабільно високі темпи зростання обсягу ДП у часі.

Найвідомішою концепцією росту ДП є експоненційна модель, запропонована й теоретично обґрунтована в 1956 р. Д. Прайсом, який визначив надзвичайно високі темпи екстен­сивного росту науки: кількість наукових працівників та обсяг потоку наукових документів подвоюється кожні 10 - 15 р. Д. Прайс вважав, що наукова продукція аналогічно розвитку на­уки в цілому зростає відповідно до закону складних процесів із постійним для кожного періоду коефіцієнтом.

Суть закону експоненційного росту в тому, що в пев­ний момент часу темпи росту будь-якої величини пропорцій­ні її значенню в цей момент, тобто швидкість збільшення пу­блікацій визначається їх кількістю за попередній період.

Експоненційний ріст ДП та М пов'язують з тим, що експонента відбиває основний механізм генерації документо­ваної інформації, який має зворотний зв'язок, тобто нова ін­формація на виході подається знову на вхід, поповнює зага­льний масив документованої інформації та бере участь у но­вому процесі генерації документованої інформації.

Висновки Д. Прайса про прискорений ріст світового по­току наукових документів зумовили введення до наукового обігу понять " інформаційний вибух" та " інформаційна кри­за". Суть цих понять полягає в тому, що у зв'язку з постійним збільшенням обсягу ДП вчені втрачають можливість стежити за новими науковими документами зі спеціальності, тим більш безпосередньо ознайомитися з їх змістом.

Експоненційний ріст ДП підтверджено для багатьох га­лузей науки, техніки, виробництва. Однак вже в 60-ті рр. XX ст. виявлено ДП окремих галузей та тематичних напрямів, для яких він не був характерним. Планомірніше дослідження цього явища наприкінці 60-х - початку 70-х рр. дозволило внести суттєві корективи в концепцію експоненційного росту і зробити висновок, що темпи росту ДП та М окремих галу­зей, різних тематичних напрямів значно розрізняються - від прискореного до згасаючого, а також змінюються із плином часу. Сам Д. Прайс наприкінці 60-х рр. висловив думку, що експоненційний ріст поступово сягає певної межі, потім спо­вільнюється і припиняється, не набуваючи абсурдних зна­чень.

Теоретичне усвідомлення неможливості безмежного ро­сту ДП привело до розробки експоненційно - логістичної кон­цепції його розвитку. Найважливіше в цій концепції - ви­знання неминучості переходу ДП в процесі росту від стадії експоненційного розвитку до стадії насичення.

Закон експоненційно-логістичного росту ДП и М підтримує значна кількість фахівців, які розвивають та збага­чують його. Так, В.В. Налімов та З.М. Мульченко в своїх працях теоретично виводять експоненційно-логістичну криву і як один із факторів, що стримує прискорений ріст ДП та переводить його у логістичну фазу, називають обмежені мож­ливості редакційно-видавничої діяльності й поліграфічної ба­зи.

Деякі фахівці вважають, що експоненційний ріст потоку характерний тільки для дуже короткого проміжку часу - 10 — 15 рр. Між двома періодами експоненційного росту ДП діє інший механізм. Деякі фахівці підтримують концепцію ліній­ного росту ДП, яка припускає збільшення його річного обся­гу з постійною у часі швидкістю.

Загалом проблему достовірності концепції росту світо­вого потоку не можна вирішити теоретично, без обробки по­вних статистичних даних. За думкою дослідників теорія не спроможна дати нині задовільне виведення експоненти, логі­сти або будь-якої іншої кривої росту ДП.

Вивчення теоретичних концепцій росту ДП та емпірич­них даних різної тематики доводить, що жодна із запропоно­ваних моделей не може претендувати на універсальність, оскільки динаміка росту ДП різна для різних галузей знань та певних тематичних напрямів; для різних етапів їх розвитку; різних видів документів, різних країн. Ці висновки підтвер­джені дослідженнями мікропотоків гуманітарної та суспільс­твознавчої проблематики.

Для характеристики темпів росту ДП використовують кількісні показники. Найважливіший з них - період подвоєння обсягу потоку - це час, протягом якого обсяг річного мікро-потоку збільшується удвічі. Він визначається роками, протя­гом яких кількість документів базового року подвоюється. Методика визначення періоду подвоєння наводиться у працях Г.Ф. Гордукалової, яка на прикладі ДП суспільно-політичної літератури поділяє його за цим показником на чотири основні групи:

1 - ДП прискореного розвитку, період подвоєння об­сягу потоку триває менше 10 років (до цієї групи належать мікропотоки документів економічної, юридичної темати­ки);

2- ДП середніх темпів розвитку, з періодом подво­єння обсягу від 10 до 20 років (мікропотоки документів філософської тематики, краєзнавчої та етнографічної про­блематики);

3- ДП повільних темпів розвитку, з періодом подво­єння обсягу більше 20 років (мікропотоки документів іс­торичної, педагогічної, літературознавчої тематики);

4- ДП, що згасають - обсяг річного потоку яких не зростає, а зменшується (ДП класичних та маловикористовуваних мов, літератури з марксизму-ленінізму та ін.).

Ще один важливий кількісний показник - швидкість зростання ДП - визначається відносною кількістю докумен­тів поточного року порівняно з кількістю документів базового року. Його доцільно використовувати з метою встановлення кількості публікацій для певної галузі науки і техніки.

Відносна швидкість росту ДП - показник, який визна­чається співвідношенням швидкостей росту двох або більше порівнюваних потоків документів з двох або більше тематич­них напрямів. Цей показник дозволяє не лише порівнювати швидкості росту, але й визначити абсолютну кількість доку­ментів у році, що прогнозується.

Результати численних досліджень свідчать, що на шви­дкість росту ДП та М впливають такі фактори:

- соціально-демографічні (динаміка росту населення; кількість фахівців, наукових керівників, винахідників; періоди соціальної нестабільності; інтерессуспільства до певної проблематики та ін.);

- економіко-географічні (тенденції розвитку оптового та роздрібного товарообігу; наявність виробництва паперу; вклади населення в банки; різке збільшення або зменшення кількості періодичних видань тощо);

- фактори культурного середовища (грамотність і загальний культурний рівень населення, важливі відкриття або зміна фундаментальних концепцій у науці, літературі, мистецтві).

Сучасний моніторинг щодо обсягів ДП та М не дає фак­тів постійного збільшення мікропотоків документів, тому можна стверджувати про їх певну стабілізацію. Однак дослі­джуючи потоки традиційних видів документів - видань та неопублікованих документів, необхідно зважати на те, що в останній час у загальному ДП все більшого значення почи­нають набувати електронні документи.

Загалом на результати досліджень темпів росту ДП та М фахівці мають зважати при прогнозуванні тенденцій збіль­шення кількості документів у подальші роки та віддалену пе­рспективу. У практичній діяльності ці дані дають можливість визначити зростання обсягів документних масивів транзит­них документних систем, а також документних фондів бібліо­тек, органів НТІ, архівів, встановити пропорції їх активних і пасивних частин у майбутньому.