Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Етапи еволюції документно-інформаційних потоків та масивів






Існування людської цивілізації можливо лише за умов спадкоємності соціокультурних традицій поколінь, що здійс­нюється через успадкування суспільно значущої інформації. Передавання інформації може здійснюватися двома основни­ми способами: через безпосередню діяльність; через знакове опосередкування.

При всіх перевагах першого способу він не забезпечує виконання найважливішої соціальної функції - меморіальної або функції пам'яті. Прагнення зафіксувати, зберегти та пе­редати цінні відомості, накопичені суспільною практикою, сприяло винаходу знакових систем, а також засобів та спосо­бів закріплення знаків на матеріальному носії, тобто до появи основних складових будь-якого документа.

Складний процес формування документної комунікації відбувався поступово, протягом кількох сотень тисячоліть, виникненню власно документа передував прадокумент, пе­ріод функціонування якого характеризується як етап заро­дження ДП та М в суспільстві.

Найдавніші зразки прадокументів належать до епохи палеоліту (2 мільйони років - 15 тис. років до н.е.). Тоді лю­дина фіксувала своє початкове знання про світ у виді прикрас та насічок на кістках тварин, знаряддях праці (списах, пали­цях, дрючках та ін.). Для закріплення числової інформації ви­користовувалися кістки плодів, горіхи, зуби та фалангові кіс­тки тварин. Прикладом може бути кістковий браслет із Мезину (пізньопалеолітичне поселення на Чернігівщині), який одночасно виконував функції лічильної бирки, календаря, при­краси та музичного інструменту типу кастаньєт.

Перехід до нової стадії фіксування та передачі інформа­ції здійснюється завдяки виникненню художнього відобра­ження дійсності - живопису. Найдавніші зразки наскального печерного мистецтва знайдено в печері Ла-Феррасі (Франція), де на кам'яних блоках продряпані зображення тварин та жі­ночі фігурки, які мають орнамент, покритий бурою вохрою (вік знахідки - приблизно 27 тис. років до н.е.).

Про здатність первісних людей свідомо фіксувати на матеріальному носії результати духовної діяльності свідчать також частково оброблені фігурні камені, кістки, ікла, чере­пашки, які використовували як талісмани, амулети, прикраси. Всюди, від Піренейського півострова до Сибіру, зустрічають­ся чуринги - кам'яні та кісткові пластини з зображеннями у вигляді радіальних та поперечних ліній, прямокутників, кон­центричних кіл, спіралей. Значний символічний зміст мали також жіночі статуетки - " палеолітичні Венери", що викорис­товувалися як підвіски. Всі ці предмети виконували знакову функцію, їх поява знаменує важливий період розвитку прадокумента.

За думкою В. А. Соколова, розквіт палеолітичного мис­тецтва означав значне збагачення документного комунікацій­ного каналу та ретроспективної соціальної пам'яті, що було передумовою нових досягнень матеріальної та духовної куль­тури. Так, орнамент та схематизовані зображення первісного мистецтва - це попередники писемності у вигляді піктограм та ієрогліфів.

Дійсно, в епоху мезоліту (14 - 10 тис. років тому) зо­браження людей та тварин у печерах Європи, Африки, Аме­рики, Австралії мають вже стилізований характер, поряд із ними зустрічається багато символів - стрілки, хрести, кола, овали, прямокутники, змійки, ялинки тощо. Як фарби вико­ристовуються вохра, двоокис магнезію та кольорова глина. Фарби наносилися на малюнки пальцем або пензликом, зроб­леним із шерсті тварин.

Таким чином, у процесі розвитку первісного мистецтва поступово формувалися основні компоненти документа: зна­кова система, засоби та способи фіксування інформації, мате­ріальний носій та його конструкція.

Власне писемність виникла тоді, коли малюнки та зо­браження набули свідомого інформативного характеру, коли за допомогою окремих малюнків - піктограм людина почала цілеспрямовано закріплювати й передавати соціально значи­му інформацію. Так виникла піктографія (від лат.- " намальований") - малюнкове письмо, що складалося з окремих зобра­жень. які читалися завдяки певній послідовності розміщення всіх компонентів малюнка.

У часи широкого розповсюдження піктограм існували правила написання різних видів зображень, що передавали образи богів, воїнів, міфічних персонажів, сцен релігійного характеру та ін. Велике інформативне навантаження мали ко­льори: чорний означав ніч, смерть; червоний, жовтий, оран­жевий - вогонь, сонце, тепло; блакитний - небо, світ, день, воду; зелений - рослинність, родючість та ін.

Але піктографія не є письмо у власному смислі слова, тому що вона не фіксує певної мови. Можливості піктографії обмежені, оскільки вона непридатна для передавання абстра­ктних образів та понять.

Наступна стадія розвитку прадокументів як первісних складових ДП та М пов'язана з появою у письмі окремих умовних позначень - символів, які стали основою ідеографії. Ідеографічне письмо складалося з ідеограм, що передавали окремі поняття, слово­сполучення поза їх звукового значення, але ідеограми вже відповідали слову або поняттю певної мови.

Більшість дослідників датують виникнення писемності IV - III тисячоліттям до н. є. Однак, в Ірані знайдено цифрові значки та бирки, датовані 8500 роком до н. є. Поблизу міста Мелітополя на деяких печерах, гротах та плитах Кам'яної Могили знайдено письмена, що належать до 6200 р. до н. є. Фахівці припускають, що їх залишили жреці Шумеру, які відвідували ці місцевості у пошуках місць розселення навколо Чорного моря. На стінах печер красною та чорною фарбами намальовано різноманітні ритуальні сцени: полювання на Не­бесного Оленя, жіночі божества, шумерський бог Місяця, ім'я якого написано на плитах. Можливо, цей своєрідний ар­хів низовин Дніпра став предтечею наступних архівів Месо­потамії.

На гончарних виробах культури Яншао (Китай) знай­шли ідеограми, що використовувалися для позначення цифр 5, 7, 8, - їх датовано V - IV тис. до н. є. Найдавніші піктогра­ми, датовані 3400 р. до н. є., знайдені на глиняних табличках із Ніппура (Південний Ірак).

Ідеографія стала основою писемності всіх широко відо­мих найдавніших цивілізацій - єгипетської, китайської, шу­мерської, в яких було поширене ієрогліфічне (словесне) письмо. Так, у IV тис. до н. є. виник шумерський клинопис. Знаки видавлювали на м'яких глиняних табличках де­рев'яною паличкою - стилем, після обпалювання або вису­шування таблички ставали міцними як камінь. Прямокутний стиль тримали нахилено, видавлюючи одним його кутом, у результаті верхня частина лінії клиновидно стовщувалася (звідси - " клинопис").

Поширення у IV - III тис. до н. є. словесного письма, виникнення засобів та способів фіксування інформації, а та­кож спеціально сконструйованого для цього матеріального носія сприяли зростанню кількості документів, їх змістовно­му розмаїттю, що зумовило початок нового етапу еволюції ДП та М.

Фахівці стверджують, що перші шумерські таблички фіксували дані господарської звітності. Це було викликано потребами економіки, яка вимагала обліку товарів, що надхо­дили до міста та вивозились з нього. Значну частину ДП та М складали таблички, що містили дані про господарські операції, кількість рабів, ємність та обсяг товару, числа днів, міся­ці. роки. Еволюція табличок із господарськими записами сприяла виникненню математичних документів, а також текс­тів, що виходили за межі господарських цілей та стали про­образом гуманітарної та природничо-наукової літератури.

Потреба у фіксуванні інформації була такою великою, що спричинила умови для структурування ДП та М. Існує думка, що Шумер - це перша в історії цивілізація, яка відо­бразила різноманітні аспекти свого розвитку в документах міфологічного, епічного, юридичного, політичного, медично­го, географічного, сільськогосподарського, бібліографічного та побутового змісту.

Так, найдавніша географічна карта виконана на шумер­ській глиняній табличці і датована 2250 р. до н.є. На ній зо­бражено річку Євфрат, що тече по Північній Месопотамії (сучасний Ірак). Найдавнішим зразком медичної літератури є невелика глиняна табличка з шумерським текстом, датована 2100 р. до н.е. Текст містить рецепти різних мазей, пластирів таін.

Найстаріший нотний запис, зафіксований на шумерській глиняній табличці у 1800 р. до н. є. На цьому документі зо­бражено гептатонічну шкалу, що фіксує у нотних записах ас­сирійську любовну пісню.

У релігійному центрі Шумера - Ніппурі знайдено декі­лька тисяч табличок, розташованих у 62 кімнатах. У культур­ному центрі країни - місті Урі було відкрито " Будинок таб­личок" та кілька великих бібліотек. У іншому великому місті Шумера - Лагашу знайдено бібліотеку, у фонді якої система­тизовано за змістом 20 тисяч табличок, серед них - законода­вчі документи, праці з математики, історії, медицини та аст­рономії, найдавніші географічні карти, сільськогосподарські посібники (календар землероба та класифікація рослин) тощо.

У ході археологічних розкопок шумерських міст знай­дено не лише великі бібліотеки та архіви царсько-храмових господарств, але й бібліотеки шкіл, особисті бібліотеки та ар­хіви звичайних мешканців - торговців, ковалів, ювелірів та ін. Розповсюдження грамотності серед значної частини насе­лення країни й відокремлення професії писаря сприяли росту обсягів та збагаченню тематичної, видової, географічної, ав­торської структури ДП, його кумуляції у архівних та бібліо­течних документних масивах. Нині розшифровано та прочи­тано шумерські таблички з записами міфів, легенд, гімнів, прислів'їв, поем, елегій, що свідчить про зародження літера­тури та розвиток інших видів мистецтва.

Винайдений шумерами клинопис широко розповсюдив­ся по країнах Близького Сходу та Малої Азії. У давній бібліо­теці Вавилону (стародавнє місто на території сучасного Іра­ку) знайдено понад 1000 клинописних табличок, датованих IV - III тис. до н.е. Цей ДМ можна класифікувати за змістом на підручники з граматики та математики, історичні літописи, законодавчі та юридичні документи, політичні трактати, ді­лові документи тощо.

У стародавньому Єгипті також спостерігається темати­чне розмаїття ДП та М. Каталоги книг храмових бібліотек цієї наймогутнішої держави Давнього Світу, що зафіксовані на стінах культових споруд, містять переліки пергаментних до­кументів релігійного, медичного, географічного, кулінарного змісту, а також документацію храмів, пов'язану з його інвен­тарем та персоналом.

Поширення потреби в документуванні інформації зумо­вило подальший розвиток та вдосконалення систем письма, матеріалу та конструкції носіїв інформації. Поширені в III - II тис. до н. є. глиняні плитки вишиною до 40 см., що містили по 400 рядків у 4 колонках із двох сторін, були дуже громізд­кі при малій інформаційній ємності. Окремий твір займав до 10 плиток. Ріст ДП та швидке накопичення ДМ потребувало побудови величезних документосховищ.

Починаючи з III тис. до н. є. в Єгипті почали використо­вувати новий матеріальний носій документованої інформації - папірус, що виробляли зі стебел однойменної рослини сі­мейства осокових. Конструкція матеріального носія з папіру­су мала форму свитка, розміри якого були різноманітними: найбільш поширені папіруси мали 445 см. довжиною та 16 см. шириною, але довжина деяких перевищувала 40 м.

Використання свитку значно підвищило інформаційну ємність документів завдяки великим розмірам матеріального носія та можливості застосовувати фарби як новий засіб фік­сування інформації. На свитках писали паличками або пенз­ликами, користуючись чорними чорнилами, які виготовляли з вугілля, змішаного зі смолою. Перші слова літературного тек­сту, назву місяців та днів писали червоними чорнилами.

Документи на папірусах, що збереглися у бібліотечних та архівних ДМ палаців і храмів, містять як ділові документи (листи фараонів, бухгалтерські розрахунки) так і високоху­дожні літературні твори, навчальні посібники, наукові праці з математики, астрономії, медицини, релігійну літературу то­що. При бібліотеках та архівах, які здебільшого розміщували­ся в одному приміщені, існували не лише школи писців, але й скрипторії - майстерні по ви­робництву документів, що стали прообразами генезисних до­кументних систем.

Подальша еволюція матеріальних носіїв інформації тіс­но пов'язана з еволюцією знакових систем і способів їх закрі­плення і передачі в часі та просторі. Наступна стадія розвитку ідеографічного письма - використання знаків для відтворення не слів або понять, а морфем - мінімально значимих частин слова. Так виникло фонетичне (звукове) письмо, основане на передаванні не смислу, а звучання слів. Створення алфавіту, який передає окремі звуки за допомогою знаків (літер) для приголосних та голосних - це останній важливий крок в істо­рії розвитку письма.

Усі види буквеного (алфавітного) письма походять від письма Фінікії, що виникло наприкінці II тис. до н.е. Замість сотень і тисяч ієрогліфів воно за допомогою 22 букв, що мали просту та зручну для написання форму, фіксували всі приго­лосні звуки. Фінікійській алфавіт удосконалили греки, які окрім приголосних почали фіксувати голосні букви. Приблизно до 400 р. до н. є. склався класичний грець кий алфавіт, що мав 24 букви, з яких 7 голосних. Цей алфавіт став національним письмом для всієї Греції, а пізніше - Віза­нтії.

Культурні досягнення Стародавньої Греції суттєво вплинули на загальний розвиток системи ДК. У VI -IV ст. до н.е. значно збагатились типологічна та авторська структури ДП та М Стародавньої Греції. Розвиток наукової думки та ак­тивне її документування привели до відокремлення у ДП та М різних жанрів наукових документів: діалогів, трактатів, географічних та астрономічних таблиць, каталогів зірок, карт, коментарів, енциклопедій та словників різних понять, літопи­сів та хронік. Ріст обсягів ДП відбивають фонди особистих та публічних бібліотек: найбільшу для свого часу особисту біб­ліотеку мав Аристотель - 40 тис. світків; в Олександрії орга­нізовано Храм Муз, у бібліотеці якого у II ст. до н.е. нарахо­вувалося 400 світків, а через двісті років - уже 700 тис. Склад ДФ бібліотеки був універсальний за змістом, відображував все, що створила грецька цивілізація - твори поетів, істори­ків, ораторів, лікарів, математиків, філософів, а також інозем­ну літературу - перекладені та не перекладені римські, єги­петські, сирійські, індійські, єврейські рукописи.

У Стародавньому Римі крім публічних функціонувало багато бібліотек, що відкривалися при академіях та інших на­вчальних закладах. Кожна велика антична бібліотека мала скрипторій - майстерню для переписування манускриптів. Поширюється бібліофільство, створюються приватні бібліо­теки, розповсюджуються практичні керівництва на допомогу комплектування бібліотечних фондів, відкриваються книжко­ві крамниці, які одночасно були й читальнями, де з мстою об­говорення нових творів збиралися поети, письменники, нау­ковці. Таким чином, внаслідок активізації функціонування ДП та М поряд із генезисними почали розвиватися транзитні й термінальні ДС, зароджуються наукові знання про розмно­ження, відбір, розповсюдження, придбання, зберігання та ви­користання документів.

Фонетична система письма, що проникла з Греції та Ри­му, впливала на розвиток писемності наддніпрянських праслов'ян періоду Черняхівської культури (П - V ст. н.е.). На деяких уламках посуду тих часів, на виробах із кістки вияв­лено грецькі й латинські літери та окремі слова, що перекон­ливо свідчить про поширення серед багатоплемінного насе­лення - носія черняхівської культури - писемності на основі грецького і латинського алфавітів.

Тобто версія, яка поширювалася протягом багатьох ві­ків, ніби до введення Володимиром християнства Давня Русь не знала письма - це легенда. Наявність писемності у східних слов'ян - " не богом даної", а виробленої історично, зумовле­ної потребами суспільного розвитку ще до введення христи­янства на Русі - підтверджують і свідчення " самовидців" -іноземців, які побували у слов'янських краях, а також літопи­сні записи й археологічні знахідки. Завдяки торгівлі зі старо­давніми греками, праслов'яни могли вже в ті далекі часи ознайомитися з грецьким письмом.

Існують різноманітні версії розвитку давньо-слов'янської писемності. їх узагальнення дозволяє дослідни­кам запропонувати три групи різних алфавітів: 1) - руни або руниця; 2) - глаголиця; 3) - кирилиця або латиниця.

Записи на слов'янських рунах збереглися лише на моги­льних каменях та прикордонних стовпах, на зброї, прикрасах, монетах та культових статуетках. Є припущення, що це була попередня стадія розвитку писемності. Основою для писем­ності була у слов'ян глаголиця, яка, за думкою багатьох до­слідників, виникла на століття раніше кирилиці. Пізніше ки­рилиця витіснила глаголицю.

Археологічні знахідки свідчать, що руси не лише писа­ли або малювали букви, але й видавлювали їх на дереві або березовій корі, втираючи фарби у вдавлені місця, щоб надов­го зберегти написане. Є дані, що вже в IV ст. європейські вчені листувалися зі слов'янськими вченими, які використо­вували різноманітні шрифти. Все більше істориків вислов­люють думку, що культура писемності у слов'ян існувала на 500 років раніше часів Кирила та Мефодія, які лише сприяли впорядкуванню та поширенню письма.

Ще одним свідченням про високий рівень писемної культури давніх слов'ян вважається " Влесова книга" - язиче­ський літопис, що охоплює історію Русі від 650 р. до н.е. до останньої чверті IX ст. Літопис написано на 38 березових до­щечках розміром 380x220 мм., товщиною 6-10 мм. Останні дощечки написані близько 880 р., а перші - на століття рані­ше. На їх поверхні наносились паралельні горизонтальні лінії, під якими писали букви - одна до одної, без пропусків та аб­заців. Алфавіт книги дослідники називають " влесовиця" - во­на подібна до кирилиці, але примітивніше. На жаль ще ніхто з фахівців не зміг остаточно довести, що ця книга - оригінал, а не фальсифікація любителів старовини.

Щодо відомих та офіційно визнаних фактів розвитку книжкової справи в Україні, одним з найперших і найбільших її осередків у Київській Русі були Десятинна церква (996 р.), де розпочалося літописання, та скрипторій Софійського собо­ру, в якому уже в 1037 р. налічувалося понад 900 томів літе­ратури різного змісту. Серед них - багато творів церковного характеру (житія святих, проповіді), наукові твори (переклади з грецької та болгарської мов, хроніки, оповідання, історичні повісті, билини).

Літописи як історичне письменство набуло значного розвитку в Україні-Русі XI - XIII ст. Спершу як порічні запи­си подій, ведені ченцями в монастирях, вони поволі перетво­рилися на літературно-наукові твори. З правових документів були поширені договори, юридичні грамоти, які писалися у канцеляріях за певними шаблонами.

Вважається, що кількість книг, що перебували в ужитку в Київській Русі в XI ст. сягнула 200 тисяч одиниць. У XI -XIII ст. у країні сформувався значний гурт людей, яких мож­на назвати " книголюбами". Літописи подають імена князів, що любили читати, збирали бібліотеки: Ярослав, Володимир Василькович, Святослав (Збірник 1076 року був укладений на підставі його книгозбірні). Книги купували, переписували, вимінювали, дарували. Так, полоцька княжна Євфросинія (1173 р.) подарувала свою бібліотеку церкві св. Софії.

Розвиток писемної комунікації потребував винаходу зручних та дешевих матеріальних носіїв інформації. Єгипет­ський папірус був дорогим і недовговічним. У ПІ ст. до н. є. його змінив пергамент, який мав багато переваг: був міцні­шим, легко згинався та різався, писати на ньому можна було з обох боків аркуша. Завдяки цьому від папірусних світків пе­рейшли до зручнішої форми писемних творів - книжкового кодексу, яка збереглася понині. До ХП ст. пергаментні кодек­си - єдина форма книги в Європі.

Однак пергамент був надто дорогим: для виготовлення одного кодексу середніх розмірів використовували десятки телячих, козлиних або овечих шкур. Шкільний підручник коштував більше двох телят, в Іспанії за один манускрипт віддавали будинок з виноградником.

Загальновідомим фактом винаходу технології виробни­цтва паперу є рецепт, запропонований китайським ремісни­ком Тсай Лунем у 105 р. Але на півночі Китаю знайдено па­пір, датований 71 р. до н.е. - 21 р. н. є., тобто папір винайдено приблизно на 100 років раніше, ніж вважалося донині.

У П - ПІ ст. н.е. папір став у Китаї головним матеріалом для письма. Пізніше технологію виробництва паперу опану­вали араби, які в VIII ст. завезли таємницю її виготовлення до Європи. Паперові книги були значно дешевші за пергаментні, що суттєво вплинуло на кількісний ріст документних потоків, масивів та фондів у XIII - XIV ст.

Швидкий розвиток паперової промисловості в Європі: у ХШ ст. в Італії, XIV ст. - у Франції, XV ст. - у Германії та інших європейських країнах свідчить про зростання потреби у документованій інформації, що зумовлено значними соціа­льно-економічними зрушеннями: зменшенням авторитету це­ркви, відродженням наук та мистецтва, розвитком шкільної та університетської освіти. Так, в 1500 р. у Європі функціонува­ло вже 79 університетів, при кожному з яких формувалися архівні та бібліотечні документні масиви та фонди. Рукописний спосіб документування та тиражування інформації вже не міг задовольнити суспільні комунікаційні потреби. У бага­тьох країнах велись інтенсивні пошуки економічної та висо­копродуктивної технології тиражування документів.

Перші спроби друкування було здійснено у Стародав­ньому Китаї - у VIII - IX ст. тут почали застосовувати ксило­графію (від грецького " ксилон" - дерево, " графо" - писати) - друк з дерев'яної форми. їх досвід перейняли інші народи Ін­докитаю. Найдавнішим друкованим документом, що зберігся понині, є свиток Дхарані або Сутра - звід релігійно-філософського учення Стародавньої Індії. Встановлено, що її текст надруковано з дерев'яних кліше не пізніше 704 р. н.е.

У XI ст. почали використовувати набірні форми, які складалися спочатку з глиняних, а потім - з металевих літер -ієрогліфів. Припускається, що книга з поемами періоду дина­стії Тан (Корея), яка містить 28 сторінок, надрукована за до­помогою металевого шрифту біля 1160 р. Однак більшість книгознавців вважає, що пріоритет у винаході друкарського станка належить німцю Іогану Гутенбергу, перші друковані книги якого датовано 1445 р.

Широке розповсюдження нового - ефективнішого спо­собу документування та тиражування інформації ознаменува­ло початок наступного етапу еволюції ДП та М.

Початком цього етапу стала друга половина XV ст., що характеризується швидким збільшенням кількості генезисних ДС, суттєвим удосконаленням технологій книгодрукування. У 1461 р. відкриваються типографії у німецьких містах Бамберг і Страсбург; у 1465 - в Італії; 1468 р. - у Чехії й Швей­царії; 1469 р. - у Нідерландах; 1470 - у Франції; 1473 р. – в Угорщині; 1474 р. - в Іспанії; 1476 р. - у Польщі; 1490 р. - у Ту­реччині. Протягом п’ятдесяти років засновано понад 1100 типографій, які випустили у загальній кількості 35-45 тисяч назв першодрукованих книг тиражем близько 20 млн. прим. З них понині збереглося близько 500 тис. прим. Книги, надру­ковані раніше 1 січня 1501 р., називають " інкунабулами"; з 1501 -1550 рр. - " палеотипи". За тематикою половина потоку інкунабул - релігійна література, чверть - художні твори, 10% - документи з юриспруденції, 15% - інші галузі знань.

У XVI ст. замість дрібних майстерень виникають великі друкарські мануфактури, зростають тиражі книг - наприкінці століття вони сягали 1000 прим. Внаслідок цього збільшу­ються обсяги ДМ книготорговельних установ, зростають ДФ особистих, публічних та навчальних бібліотек.

Майже половину ДП та М ранніх друкованих видань становила релігійна література. Але поглиблювання спеціалі­зації у книговиданні зумовило появу видавців, що випускали не лише духовну, а й світську літературу, підручники з мате­матики, практичні посібники для ремісників, наукові видан­ня. Зі збільшенням питомої ваги наукової літератури усклад­нюється не лише змістовна, а й видова структура ДП та М - поруч з книгами друкуються нотні, картографічні та ізографі­чні видання.

У XV - XVI ст. у Німеччині почали друкувати для про­дажу брошури з політичними або сенсаційними новинами, які стали прообразом періодичних видань. Найпершою газетою вважається брошура останніх новин, опублікована у Кельні в 1470 р. Як самостійне видання газета вперше почала регуляр­но виходити в 1631 р. у Франції. Найстарішою з газет світу, що існує понині, є шведська офіційна газета - орган Королівської шведської академії, заснована в 1645 р.

Одним із найстаріших журналів світу є журнал " Філо­софські праці Королівського товариства", перший номер яко­го вийшов в світ у 1665 р. в Англії. Одночасно з ним у Пари­жі почав видаватися " Журнал учених", що мав оперативно інформувати наукову спільноту про нові наукові видання. Та­ким чином журнал як вид документа історично виник у вигляді наукових реферативних журналів. Найперший у світі щорічник - " Альманах старого Мура" - виходить з 1697 р.

Подальший розвиток книжкового виробництва в Європі характеризують такі дані: в XVI ст. видано понад 242 тис. на­зв, у XVII ст. - 972300 назв, у XVIII ст. - близько 2 млн., а тиражі в середньому зросли з 300 - 350 примірників у XV ст. до 1000 - 1200 у XVII ст. Твори друку дешевшали та ставали більш доступнішими, що зумовлювало демократизацію кни­жкового ринку. Процес формування типо-видової та жанрової структури ДП та М наукових документів детально висвітлено у працях С.Г. Кулешова.

В Україні у XVI ст. вплив європейського гуманізму від­бився на збільшення інтересу до природничих наук, матема­тики, астрономії, ширилися філософськи твори античних ав­торів. Маєтки крупних магнатів (князів Андрія Курбського, Юрія Слуцького та ін.) ставали культурними осередками, в кожному з яких була школа й друкарня.

Впровадження постійного українського друкарства пов'язують з іменем Івана Федорова, який заснував у 1572 р. друкарню у Львові. Першою загальновизнаною українською друкованою книгою вважається виданий І.Федоровим " Апос­тол" (1574 р.). Однак щодо зародження українського книго­друкування нині спостерігається розвиток іншої версії: є ін­формація, що в Україні, зокрема у Львові друкарні існували ще до І. Федорова. Цю думку намагаються науково обґрунту­вати українські книгознавці - О. Мацюк, Я. Запаско, В. Карпинський, Г. Коляда, П. Плющ, Ф. Максименко та ін.

Так, у фонді василіанських монастирів Центрального Державного Історичного архіву у Львові виявлено документи, які свідчать, що в цьому місті друкарня заснована ще в 1460 р. За документальними архівними джерелами власну друкар­ню подарував монастиреві львівський громадянин Степан Дропан. Звичайно, таке раннє виникнення друкарства в Укра­їні дещо несподівано, але, якщо взяти до уваги високий рі­вень економічного і культурного розвитку Львова на той час, його тісні зв'язки з західними, зокрема з німецькими містами, про що є багато свідчень (наприклад, до середини XVI ст. па­пір до Львова постачали майже винятково з німецьких та польських паперових млинів), то стає зрозумілим наявність книгодрукування у Львові раніше багатьох міст Європи.

Дещо пізніше виникли друкарні і в інших містах Украї­ни, зокрема в Києві та Острозі. Типографічний опис Київсь­кого намісництва в розділі " О типографії, или печатном домі Києво-Печерської лаври" свідчить не лише про заснування у 1531 р. першої друкарні в Києві, але й про те, що і в Острозі на той час також була друкарня. Щодо складу ДП України XV - XVI ст., перше місце в ньому належить творам церков­ним, зароджується і релігійно-публіцистична література. У світській літературі було багато літописів, в XVI ст. з'являються перші видатні вірші, епічні пісні (думи). У потоці законодавчих документів з'являються міжнародні договори, привілейні грамоти, земські устави і кодекси законів.

З середини XVI ст. крім Києво-Печерської лаври та Ос­трога на Волині великими центрами книгодрукування в Укра­їні були Львівська братська школа, монастирі Кременця, Чер­нігова, Новгород-Сіверського та ін. Монастирські братства об'єднували вчених, письменників, редакторів, граверів, ко­ректорів, переписувачів, перекладачів. Книги, що видавалися у друкарнях монастирів, поповнювали не лише монастирські, але й приватні замкові бібліотеки гетьманів та князів. Основ­ними способами постачання фондів бібліотек була купівля, дарунки, обмін та переписування.

Наприкінці XVI - початку XVII ст. в Україні швидко поширюються масштаби та репертуар книговидання. Лише в Острозькій друкарні у 1580 - 1612 рр. надруковано 28 видань. У Києві поряд із монастирськими працювали власні українсь­кі та польські друкарні. У першій половині XVII ст. з'являються друкарні: у 1604 р. - Дерманська на Волині та Срятинська біля Львова, 1606 р. - Крилоська під Галичем, 1616 р.- Києво-Печерська, 1619р.- Рахманінська на Волині, 1628 р.-Луцька.

Найбільше значення мала Києво-Печерська друкарня. За 15 років тут видано понад 40 книг, серед них були книги по 1000 - 1500 сторінок. Крім книг релігійного змісту друкували твори з філософії, історії, і не тільки українською, але й поль­ською та латинською мовами. Щоб забезпечити друкарню папером, архімандрит Києво-Печерський Єлисей Плетенецький заснував у Радомислі біля Києва папірню та ливарню че­ренків.

Внаслідок розвитку українського книгодрукування у ДП та М крім різноманітних літургійних текстів з'являлися під­ручники для братських шкіл, філософські та літературні тво­ри, видані різними мовами. Так, Луцька братська друкарня, заснована в 1626 р., видавала збірки віршованих творів украї­нською мовою та підручники. Бібліотека Луцького братства налічувала на той час майже 30 друкованих книг українсь­кою, грецькою, латинською, польською та церковно­слов'янською мовами, богослужбові книги, довідкову та на­вчальну літературу, значний масив музичних творів, філо­софські та педагогічні праці, багато архівних документів. Пі­зніше братчики влаштували древньосховище, в якому збері­гались рукописні книги і стародруки.

В Україні кінця XVII ст. діяло 13 друкарень: з них 9 українських, 3 польські, 1 єврейська. Найінтенсивніше пра­цювали українські друкарні в Києві, Новгород-Сіверському та Чернігові. З 20 книжок, виданих Новгород-Сіверською друкарнею, 15 належало перу українських авторів, а в одному лише 1679 р. друкарня випустила понад 6 тис. примірників різноманітних підручників для початкових шкіл.

У XVIII ст. провідними типографіями були Київська ла­врська, Лаврського братства, Почаївська та Чернігівська. У Галичині типографії друкували книги польською, латинсь­кою, німецькою мовами. У Львові в 1749 р. почала виходити перша в Україні газета - " Львівський кур'єр", що видавалася французькою мовою.

Збільшення обсягу ДП зумовило до формування ДМ транзитних документних установ: у XVII ст. функціонували книжкові крамниці Львівської братської, Київської лаврської, Почаївської (XVIII ст.) типографій.

У другій половині XVIII ст. на Лівобережній Україні, що була у складі Російської держави, засновані типографії з громадянськими шрифтами - в Єлизаветграді (1764 р.), Києві (1787 р.), Єкатеринославі та Харкові (1793 р.). У першій по­ловині ХІХ ст. важлива роль у книгодрукуванні належала ти­пографії Харківського університету, заснованій у 1805 р.

У Європі на початку ХІХ ст. у поліграфічній справі від­булася промислова революція, яка сприяла вдосконаленню засобів, способів та технологій документування інформації. Мануфактурні типографії, основані на ручній праці, замінили промислові підприємства, які використовували друкарські машини. Винахідник першої друкарської машини - німець Фрідрих Кеніг. У 1814 р. її використовували в Англії, де він тоді жив, для друкування газети " Тайме". У 1817 р. Кеніг по­вернувся у Германію, де заснував фабрику друкарських ма­шин.

У 1830-х рр. в Америці з'явилися тигельні друкарські машини, які понині використовують для друкування бланків, обкладинок, ілюстрацій. У 1860 р. Вільям сконструював ро­таційну машину, що дозволяла друкувати на обох сторонах паперового полотна і була особливо зручною для випуску га­зет. У 1866 р. цю машину оздобили різальними та фальцюва­льними апаратами. У 1884 р. в США було винайдено строко-відливну складальну машину (лінотип), а у 1897 р. винайшли літеровідливну складальну машину (монотип), що вдоскона­лювала процеси коректури та верстання.

Паралельно відбувалося технічне переобладнання виро­бництва паперу. У 1799 р. француз Луі Робер винайшов пер­шу машину для виробництва паперу. У середині ХІХ ст. на­вчилися виробляти якісний папір з деревини, що значно оптимізувало виробництво та поширило його масштаби. Оперативно опанували виробництво різних сортів паперу (спеціа­льної афішної, газетної, картографічної та ін.). Нині виробля­ється понад 600 різновидів паперу

Досягнення науково-технічного прогрес сприяли стрі­мкому росту ДП та М. Поряд із книжковою зростає обсяг газетно-журнальної продукції, створюються документи на новітніх носіях інформації, що зумовлює початок нового етапу еволюції ДП та М.

Виділення цього етапу пов'язано з виникненням та стрімким розвитком машинопрочитуваних документів. Про­цес постійного збільшення обсягів документованої інформа­ції стимулював пошуки інформаційноємних носіїв, які б мали менші розміри, але вміщували більше інформації. Ідея пер­ших машинопрочитуваних документів належить французу Жакару - винахіднику перфокарти. У 1780 р. він застосував її як контрольну у ткацьких верстатах - перфокарта фіксувала інформацію, необхідну для відтворювання малюнка в процесі вичинення тканини.

Для механізації обробки великих масивів документова­ної інформації перфокарти почали застосовувати з 1848 р., коли Ч. Бабідж створив першу аналітичну машину, що вико­ристовувала перфокарти для статистичних цілей. У 1884-1889 рр. Г. Холлерит створив лічильно-перфораційні машини, при­значені для автоматизованої обробки інформації. У 1911 р. в США створено перше підприємство по виробництву лічиль­но-обчислювальних машин, що працювали на перфокартах. Ці машини були прообразами сучасних ЕОМ.

У 1816 р. французький винахідник Ж.Н. Н'єпс утримав перше фотографічне зображення об'єкта на носії. П_тент на винахід фотографії одержав у 1839 р. французький художник Л. Дагер - його технологія набула назву " дагеротипія". З 1841 р. опанували негативні та позитивні зображення об'єкта, якийфотографувався, внаслідок чого з середини ХІХ ст. у струк­турі ДП та М відокремилися чорно-білі, а пізніше - кольорові фотодокументи.

Фотоплівку як новий матеріальний носій інформації за­стосували для створення мікрокопій документів. У 1853 р. здійснено перші спроби мікрокопіювання на прозорій, а в 1870 р. - на непрозорій основі.

У 1867 р. американцям К. Шолсу, С. Суле і К. Глиддену видали патент на друкарську машинку, яка на початку 70-х рр. надійшла у продаж під фірмовою назвою " Ремінгтон", ставши прототипом сучасних друкарських машин.

Ідея запису звукової інформації за допомогою фоногра­фа належить французькому поету та вченому Шарлю Кро, який у квітні 1877 р. передав опис винаходу Французькій ака­демії наук. Однак створив цей апарат відомий американський винахідник Томас Алва Едісон. Його технік Джон Крузі виго­товив перший діючий пристрій з вощаним фоноваликом у грудні 1878 р. Горизонтальний диск - грамофонну платівку винайдено Емілем Берлинером і вперше продемонстровано у СІЛА в травні 1888 р. Найперший запис людського голосу зроблено під час виступу генерал-губернатора Канади на від­критті промислової виставки в Торонто 11 вересня 1888 р.

Перші " рухомі картинки" зняв Луі Ле Пренс ще в 1885 - рр. Його камера запатентована у Великій Британії у 1888 р. Найстаріший кінофільм зберігся на рулоні світлочутливого паперу шириною 53, 9 мм. - він знятий Ле Пренсом у жовтні р. (швидкість проекції -10 - 12 кадрів за секунду). Спо­чатку фільми дивилися через кінетоскопи - апарати з вічком, які дозволяли дивиться на зображення, що рухалися. Ці зо­браження знімали на гнучку целулоїдну плівку.

Найпершим фільмом, публічно показаним на екрані братами Люм'єр у Парижі 22 березня 1895 р., був фільм під назвою " Вихід робітників з заводу Люм'єр", який знято у ве­ресні 1894 р. у Ліоні. Перші кіносеанси в Росії відбулися у травні 1896 р. у Петербурзі та Москві. У 1908 р. зняли пер­ший російській німий ігровий фільм " Стенька Разін". При демонструванні його озвучувала грамплатівка - так з'явився перший комбінований документ. Перший звуковий фільм бу­ло зроблено Ю.О. Лостом у 1906 р.

Магнітний запис винайдено у 1898 р. Вальдемаром Пулсеном з Данії. Його було здійснено за допомогою апарату " Телеграфон", у якому застосовувалась стальна проволока. У 1928 р. Фриц Пфлаймер з Германії винайшов магнітну стріч­ку. Технологія удосконалення магнітного запису та магнітних носіїв найактивніше почала розвиватися у 1940 -х рр.

У 1948 р. Деніс Габор, відомий працями з електронної мікроскопії, запропонував ідею голографії як метода повного запису хвильових полів, що розсіюються від предметів. У 1960 р. створено перший лазер, який використовували для отримання голограм. Голографічні системи пам'яті можуть складати 10 - 10 біт, вони вельми перспективні для обчис­лювальної техніки, яка потребує великих обсягів пам'яті.

Першим програмованим комп'ютером був 1500-ламповий " Колосе", спроектований Максом Н'юменом і ско­нструйований у 1943 р. у Великій Британії. Винахід транзис­тора в 1948 р. дав міцний імпульс для розробки та вдоскона­лення нових поколінь комп'ютерів. Протягом 1969 - 1973 рр. вдалося створити мікрокомп'ютер. Поєднання технологій мікрокопіювання з електронно-обчислювальною технікою при­вело до появи у 1960-х рр. у структурі ДП та М супер- та ультрамікрофіш, які з 1965 р. почали використовуватися у біблі­отеках для створення страхових підфондів мікродокументів.

У 1956 р. здійснено перший відеозапис, перша демон­страція домашнього відеомагнітофона відбулася у 1963 р. в Лондоні на студії телекомпанії Бі-Бі-Сі.

Перші компакт-диски створено компанією " Філіпс" у 1978 р. Ємність одного диска становила від 10 тис. до 1 млн. сторінок тексту формату А4. У 1985 р. у Японії здійснено пе­рше видання на СD-ROM. Це був словник, що містив 5 міль­йонів науково-технічних термінів на восьми мовах. Друге видання цього словника на оптичному диску видано у 1989 р. і містило вже 7 мільйонів науково-технічних термінів на два­надцяти мовах.

У цей період ДП видань на СD-ROM почав швидко зростати: лише в Японії у 1987 р. він налічував 55 назв, у 1988 р. - 77, 1989 р. - більше 150 назв. Загалом у світі в 1989 р. видано 1418 видань та баз даних на СD-ROM, у 1992 їх вийшло вже 6438. Нині магнітні та оптичні диски посідають провідне місце се­ред машинопрочитуваних носіїв інформації. Детальніше істо­рію розвитку машинопрочитуваних документів висвітлено у підручниках Н.М. Кушнаренко.

Останнє покоління СD-ROM одержало назву DVD. Ці диски, ство­рені у 1997 р., мають такий же діаметр (120 мм.) і товщину (1, 2 мм.), але запис інформації може здійснюватися з обох сторін на двох робочих поверхнях, у зв'язку з цим загальний обсяг інформації, що вміщує диск, дорівнює 26 звичайним СD-ROM.

Розширення можливостей запам'ятовуючих пристроїв ЕОМ дозволяє організовувати електронні документні масиви - бази даних, що існують як гіпертексти і надають можли­вість формувати структуру читання й перебудовувати тексти залежно від бажання користувачів.

Сучасні тенденції розвитку документних комунікацій такі: якщо кількість паперових видань щорічно зростає у світі на 5-7%, то кількість баз даних у режимі " он—лайн" зростає на 30-40%, а баз даних на СD-ROM - більше ніж на 100%. Це спри­яє реструктуризації ДП та М, виводить їх на новий рівень іс­нування, але значне зменшення у ДП та М питомої ваги папе­рових носіїв інформації - це прогноз далекого майбутнього. Нині близько 90% ДП та М складають паперові документи, 5% - мікрофільми, 5% - магнітні та оптичні диски.


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.017 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал