Переваги конкурентного ринку

В короткостроковому періоді на ринку досконалої конкуренції існує певна кількість фірм, кожна з яких має незмінні виробничі потужності. В довгостроковому періоді фірми, які вже працюють в даній галузі, мають достатньо часу, щоб збільшити свої виробничі потужності. Крім того, в довгостроковому періоді може змінюватись і кількість фірм в даній галузі виробництва, оскільки вхід в галузь і вихід з неї є досить вільними.

Якщо в довгостроковому періоді фірми отримують економічний прибуток, то це є сигналом для входження в галузь інших фірм. Збільшення кількості фірм приводить до збільшення галузевої пропозиції (S) і зменшення рівноважної ціни.

В результаті падіння ринкової ціни в галузі до рівня АТС (Р₀ = АТС) фірми в довгостроковому періоді буде отримувати лише нормальний прибуток, а середні сукупні витрати фірми досягнуть мінімального рівня.

Р₀ = min LATC = LMC = MR – умова рівноваги

конкурентної фірми в довгостроковому періоді

До цього рівняння фірми на досконало конкурентному ринку повертаються через певний період часу. Отримане вище рівняння має не лише чисто математичний, а перш за все, великий економічний зміст, оскільки демонструє цілий ряд переваг ринку досконалої конкуренції.

1. Оскільки ціна на продукцію фірми дорівнює її мінімальним середнім витратам на виробництво одиниці продукції (Р = min АТС) споживач на такому ринку отримує товари за найдешевшою із можливих цін.

2. Ринок досконалої конкуренції створює умови для ефективного використання обмежених ресурсів, оскільки витрати фірми на одиницю продукції мінімальні.

3. Ринок досконалої конкуренції розподіляє обмежені ресурси таким чином, щоб максимально задовольнити потреби споживачів, адже якщо попит на дане благо збільшується, то його виробництво відразу зростає.

4. Важлива риса ринків досконалої конкуренції – їх властивість відновлювати ефективність виробництва у використанні ресурсів. Будь-які зміни в смаках споживачів, запасах ресурсів або в технологіях автоматично ведуть до змін на ринках досконалої конкуренції і встановленні ринкової рівноваги. Саме на цих ринках повною мірою діє “невидима рука” ринку, про яку писав ще А.Сміт.

5. На ринку досконалої конкуренції трансакційні витрати, які має нести один з суб’єктів в ринку розподіляються поміж обох суб’єктів товарних операцій.

Останнє положення може бути проілюстровано графічно. На рис. 8а.4. графіки попиту D_o та пропозицій S_o ілюструють ситуації відсутності трансакційних витрат. Припустимо, що виникає необхідність їх сплати з боку покупців. У цьому випадку крива попиту в результаті сплати їм таких трансакційних витрат зміститься на величину, що дорівнює їх вартості, із положення D₀ у положення D₁, як це показано на рис. 8а.4 (зсув кривої галузевого попиту, що представляє суму індивідуальних кривих попиту, є результатом зсуву останніх на величину трансакційних витрат). У цьому випадку точка рівноваги зміститься із положення Е₀ у положення Е₂. При цьому обсяг реалізації даної галузі скоротиться з Q₀ до Q₂, а ціни, що одержують продавці, впадуть з Р₀ до Р₂.

При цьому покупці сплачують ціну Р₁, тобто додатково покривають, лише частину сукупних трансакційних витрат (Р₁ - Р_о), які в цілому становлять величину Р₁-Р₂. Виявляється, що інша частина трансакційних витрат (Р_о-Р₂) покривається за рахунок продавців тому, що ціна, яку вони одержують за товар після виникнення трансакційних витрат виявляється нижче первісної.

Таким чином, переваги ринку досконалої конкуренції спостерігаються не лише відносно ефективності виробництва та розподілу ресурсів, а й стосовно процесів обігу, зокрема у відношенні розподілу трансакційних витрат.

Рис. 8а.4 – Наслідки існування трансакційних витрат в умовах

досконалої конкуренції

Тема 8б. Монопольний ринок

1. Характерні риси і ціноутворення монополії

Повною протилежністю ринку досконалої конкуренції є ринок чистої монополії. Абсолютна, або чиста монополія існує там, де дана фірма є єдиним виробником продукту, який не має близьких замінників.

Монополія – це галузь, яка складається з однієї фірми. Ця фірма виробляє товар, який не має близьких замінників, що дає можливість монополісту диктувати ціну і блокувати вступ до ринку можливих конкурентів.

Обмежити вступ в галузь конкурентів монополіст може, використовуючи такі інструменти, як:

- економію на витратах, тому що значні обсяги виробництва дають можливість монополії використовувати на свою користь позитивний ефект масштабу і знижувати ціни, не даючи можливості конкурентам розгорнути виробництво і вийти на досить великий його обсяг;

- захоплення найважливіших ринків сировини, яка використовується для виробництва даного товару;

- купівлю патентів іліцензій, які обмежують права конкурентів на використання тих чи інших технічних рішень;

- використання можливостей створення природнихмонополій. Природна монополія виникає в тому випадку, коли конкуренція у виробництві даного товару неможлива технічно; наприклад, система водопостачання, електромережа в певній місцевості;

- недобросовісну конкуренцію, тобто агресивні дії, спрямовані на придушення конкурентів (наприклад, тиск на постачальників ресурсів або банки, дискредитація продукту чи самої фірми в очах споживача, роздування скандалів в пресі відносно подробиць особистого життя конкурента).

Вище зазначалося, що монополія представляє собою галузь, що виробляє дану продукцію. Звідси основні особливості, які характеризують поведінку монополіста на ринку:

- крива продажу монополії співпадає з кривою попиту ринку даного товару. Тому монополія може збільшити обсяг продажу, тільки знижуючи ціну не тільки останньої, але й усіх попередніх одиниць продукції. Це означає, що граничний доход є меншим, ніж ціна продажу (за винятком першої одиниці);

- оскільки кожен обсяг продажу пов'язаний з деякою ціною, монополіст, визначаючи кількість продукції, яка продається, водночас визначає і ціну. Далеко не завжди це найвища ціна із можливих, що обов'язково відповідає невеликому обсягу реалізації товару і забезпечує максимум сукупного доходу;

- монополіст, намагаючись максимізувати прибуток, буде уникати нееластичної ділянки кривої попиту, оскільки, знижуючи ціну на нееластичній ділянці кривої, монополіст буде скорочувати валовий доход і необґрунтовано підвищувати витрати виробництва (рис. 8б.1).

Яку ж комбінацію цін і обсягів виробництва обирає монополіст? Відповісти на це питання можливо ґрунтуючись на використанні тих самих методів, що й при дослідженні конкурентного ринку - порівнянні сукупного доходу з сукупними витратами, а також граничного доходу з граничними витратами.

Рис. 8б.1-Максимізація прибутку в умовах монополії

На рис. 8б.1. максимізуючий обсяг виробництва монополіста буде дорівнювати Q₀ (точка перетину кривих MC та MR), ринкова ціна складе P₀, середні витрати - ATC₀, а економічний прибуток дорівнюватиме Q₀(P₀-ATC₀) (заштрихований прямокутник на рис.8б.1.).

2. Економічні наслідки монополії

Існування чистої монополії має бути оцінено з точки зору суспільства в цілому. Для цього покажемо економічні наслідки існування монополії. Вони є результатом того виключного становища, яке посідає монополіст на ринку, і відсутності конкуренції з іншими виробниками даного продукту за найбільш вигідні умови функціонування. Перш за все це стосується встановлення ціни товару: при таких же самих витратах монополіст вважатиме вигідним продавати менший обсяг продукту і призначити більш високу ціну, ніж конкурентний виробник. Це є втіленням монопольного становища на ринку, яке сигналізує про нераціональність розподілу ресурсів в суспільстві (порушення рівності Р=МС).

В результаті дії позитивного ефекту масштабу середні витрати у монополії можуть бути нижчі, ніж у конкурентної фірми, однак відсутність жорсткої конкуренції дозволяє монополії не гнатися за найновішими технологіями, в результаті чого рівень середніх витрат може підвищуватися. Окрім того, монополія витрачає кошти на заходи щодо збереження свого монопольного становища на ринку, що також відбивається на рівні її витрат.

Нарешті монопольне становище фірми впливає і на процес використання досягнень НТП. Використовуючи одержаний економічний прибуток, монополія має більше можливостей для здійснення науково-технічних розробок, у тому числі й фундаментального характеру, однак її захищений стан на ринку не стимулює такої ж активності в процесі їх впровадження, яка характерна для конкурентних фірм.

Виключне становище на ринку дає можливість монополії одержувати економічний прибуток практично постійно і тим самим перерозподіляти доходи суспільства на свою користь (порушується рівність Р=АТС).

Монополія схильна при певних умовах здійснювати цінову дискримінацію, тобто продавати різним споживачам ту ж саму продукцію за різною ціною, при чому цінова різниця не обґрунтована різницею в витратах.

3. Антимонопольна політика держави

Зазначені наслідки функціонування монополії примушують суспільство робити спроби нейтралізації негативних ефектів. Відносно монополій, що не мають природного характеру, застосовується антимонопольне законодавство, а діяльність природних – регулюється державою.

Рис. 8б.2-Обмеження цін в умовах монополії

Порушення рівності Р=МС і Р=АТС свідчить про неефективний розподіл ресурсів і несправедливий розподіл доходів (одержання економічного прибутку за умов ціни P₁ та об'єму Q₁) (див. рис.8б.2). Дії держави по регулюванню діяльності монополій полягають в імітації умов, характерних для конкурентного ринку. Для природних монополій встановлюються ціни продажу продуктів у відповідності з якими, за думкою суспільства, буде забезпечуватися ефективне використання ресурсів або справедливий розподіл прибутку. Ціна, яка забезпечує ефективне використання ресурсів (суспільно-оптимальна ціна), встановлюється на рівні Р=МС (ціна P₂ та об'єм Q₂ на рис.8б.2.). Однак звичайно ціна такого рівня буває настільки низькою, що викликає появу у монополії збитків в короткостроковому періоді, а в довгостроковому - банкрутство фірми. Необхідно забезпечити їй хоча б отримання нормального прибутку, що обумовлює встановлення державної стелі цін на рівні Р=АТС (ціна P₃ та об'єм Q₃ на рис.8б.2.). Суть дилеми регулювання цін полягає у виборі між суспільно справедливою, але збитковою для монополії ціною P₂, та ціною P₃, що гарантує нормальний прибуток монополії, але не повністю задовольняє суспільні потреби.

Наявність трансакційних витрат робить необхідність регулювання монополій ще більш суттєвим. Справа в тому, що зміни ринкової ситуації в результаті виникнення трансакційних витрат зовсім відрізняється від їхніх наслідків в умовах досконалої конкуренції. Для наочності покажемо це графічно (рис. 8б.3.). Як і при аналізі досконалої конкуренції, припустимо, що трансакційні витрати повинні сплачувати споживачі.

Зсув графіка попиту з положення D₀ у положення D₁ викликає аналогічний зсув графіка граничного доходу з положення МR₀ у положення MR₁. Новою точкою рівноваги, у якій виконується умова МR = МС, замість точки С стає точка B; на новій лінії попиту їй відповідає точка G, що вказує ціну Р₂, що одержується виробником безпосередньо за товар.

На рис. 8б.3 добре видно, що ця ціна вище вихідної ціни Р₀. Це означає, що існування монополій призводить до більш різкого зростання ціни Р₁, що перевищує зростання трансакційних витрат (відповідно величині Р₁ - Р₂). Різниця Р₂ - Р₀ стає додатковим прибутком, що в умовах виникнення трансакційних витрат одержує монополія. Таким чином, монополія виявляється спроможною не тільки цілком перекласти трансакційні витрати на споживачів, але й одержати при цьому додатковий монопольний прибуток. Природно, це свідчить про більш глибокий ступінь нерівності споживачів і виробників, ніж в умовах конкурентного ринку.

Рис. 8б.3 – Наслідки існування трансакційних витрат в умовах монополії

Наслідки виникнення трансакційних витрат у випадку використання суспільно-оптимальної ціни будуть зовсім іншими. Ця ціна встановлюється, як було показано вище, на рівні Р=МС, тобто до виникнення трансакційних витрат вона відповідала точці L, а після – точці К. Таким чином, ціна, що одержана продавцем за продукцію зменшилася для випадку регульованої монополії на величину (Р_ro-P_r2), меншу ніж величина трансакційних витрат. Їхня частина, що залишилася (Р_r1-P_rо), повинна бути сплачена споживачем. Отже, використання регульованої монополії дозволяє не тільки забезпечити ефективне використання виробничих ресурсів, але й більш справедливо розподіляти вантаж трансакційних витрат між монополіями і споживачами їхньої продукції.

Тема 8в. Ринок монополістичної конкуренції

1. Основні риси монополістичної конкуренції

Монополістична конкуренція - це поширений тип ринку, найближчий до ринків досконалої конкуренції. Характерними рисами монополістичних конкурентних ринків є відносно велика кількість фірм (20 найкрупніших фірм контролюють 40-60% ринку); виробництво цими фірмами різноманітної (диференційованої) продукції; монополізм у виробництві свого різновиду продукту даного виду; вступ нових фірм в галузь можливо і не складний, але обов'язково його умовою повинна бути розробка нового різновиду товару того виду, на ринку якого вступає ця фірма. Як приклад монополістичної конкуренції можна навести галузі, що орієнтовані на споживача – легка та харчова промисловості, ринки споживчих послуг.

Вимога простоти вступу в даний ринок є дуже важливою його характеристикою, бо інші ринки також можуть характеризуватися високим ступенем диференційованості продукції (наприклад, автомобільний) Але для успішної конкуренції в них вимагається досягнення великих обсягів виробництва, що робить вступ до ринку проблематичним і характеризує його вже як олігополію.

Кожна фірма здійснює контроль над ціною свого різновиду товару в своєму секторі ринку, встановлюючи трохи вищі ціни, бо при значному підвищенні цін покупці віддадуть перевагу товару – заміннику. Щоб стимулювати попит на свій товар, підприємці використовують методи нецінової конкуренції, такі як якість товару та обслуговування, реклама, гарантійне обслуговування, знижки на супутні товари тощо.

Чим сильніша нецінова конкуренція, тим менше покупці звертають увагу на ціну товару, тим менша цінова еластичність попиту. Таким чином, крива попиту в умовах монополістичної конкуренції (висока еластичність, полога крива) займає проміжне положення між кривими попиту в умовах досконалої конкуренції (абсолютна еластичність, горизонтальна крива) та монополії і олігополії (низька еластичність, дуже нахилена крива).

2. Максимізація прибутку в умовах монополістичної конкуренції

Визначаючі ціну і обсяг виробництва, які дозволяють максимізувати прибуток, фірма використовує те ж правило, що й в інших моделях ринку: рівність граничних витрат і граничного доходу. У короткостроковому періоді обсяг виробництва, що відповідає максимальному прибутку, знаходиться на перетині кривих MR і МС (точка Е на Рис. 8в.1.), а оскільки ціна Р₀ перевищує середні витрати, фірма заробляє прибуток (заштрихований прямокутник на Рис. 8в.1.).

Рис. 8в.2-Максимізація прибутку в умовах монополістичної конкуренції в довгостроковому періоді

Рис. 8в.1-Максимізація прибутку в умовах монополістичної конкуренції в короткостроковому періоді

В довгостроковому періоді отриманий прибуток буде стимулювати вступ до ринку інших фірм і дана фірма почне втрачати свою частку ринку (крива попиту на її продукцію зсунеться донизу – Рис. 8в.2). Тепер максимізація прибутку буде досягатися при ціні, що дорівнює середнім витратам з нульовим економічним прибутком, бо вступ до ринку конкурентів відбувається до моменту зведення економічного прибутку до нуля. Фірма максимізує прибуток у довгостроковому періоді, отримуючи тільки нормальний прибуток та забезпечуючи собі таким чином беззбитковість. Тобто, в довгостроковому періоді забезпечується подвійне рівняння: MR=MC, P=ATC.

3. Монополістична конкуренція та ефективність

Монополістична конкуренція у порівнянні с досконалою конкуренцією є менш ефективною. По-перше, ціна дорівнює середнім витратам, але більше мінімуму середніх витрат (P₀=ATC₀, P> ATC_min). Це вказує на те, що використовується не найкраща виробнича технологія. По-друге, ціна перевищує граничні витрати (P₀> MC), що свідчить про неефективне використання ресурсів, тобто покупець сплачує за товар більше, ніж вартість використаних на нього ресурсів. Нагадаємо, що в умовах досконалої конкуренції P=ATC_min=MC.

Серед причин неефективності ринку монополістичної конкуренції назвемо рекламу, що потребує додаткових витрат на створення " штучної" диференціації товару в свідомості покупця; неповне завантаження виробничих потужностей; додаткові витрати на створення різновидів товару.

Тема 8г. Олігополістичний ринок

1. Ознаки олігополії

Олігополія є переважаючою формою сучасної ринкової структури. До олігопольних належать провідні галузі промисловості – автомобільна, виробництво сталі, алюмінію, електроустаткування, комп'ютерів та ін. Продукція даного ринку може бути як диференційованою, так і недиференційованою. Важливе значення має те, що тільки декілька фірм виробляють всю або майже всю продукцію галузі, причому вступ нових фірм на ринок обмежено великими розмірами підприємств. На кожне з них припадає настільки велика доля виробництва продукції, що коли приймаються економічні рішення, вони вимушені враховувати можливу реакцію партнерів по ринку. Серед моделей олігополії виділяються олігополії, засновані тане засновані на таємній змові (ціноутворення за домовленістю переслідується у всіх країнах з розвинутими економічними системами).

2. Основні моделі та стратегії

Рис. 8г.1-Модель Курно

Олігополія, не заснована на таємній домовленості. Для простоти дослідження розглядається особлива модель олігополії - дуополія (дві фірми входять до складу галузі). Принцип визначення обсягу виробництва і цін, які дозволяють максимізувати прибуток, той же самий: MC=MR. У залежності ж від цінової стратегії, виділяємо дві основні моделі поведінки фірм, які входять в олігополію: модель Курно та модель ламаної кривої попиту.

Модель Курно. Припустимо, що фірми виробляють однорідний товар, знають криву ринкового попиту і приймають свої рішення стосовно випуску продукції одночасно. Суть моделі Курно полягає в тому, що кожна фірма вважає обсяг виробництва конкурента заданим і на цій основі приймає своє рішення, захопивши весь вільний ринок. В міру зростання обсягу виробництва конкурента дана фірма скорочує обсяг свого виробництва (крива Q₁ на Рис. 8г.1.). В той же час конкурент може провести аналогічний аналіз, відобразивши свою реакцію на поведінку першої фірми (крива Q₂ на Рис. 8г.1.). Рівноважний рівень обсягів виробництва обох фірм знаходиться на перетині кривих реакцій (рівновага Курно). У цій точці припущення кожної фірми про обсяг виробництва іншої були правильними. Якщо ж фірми змогли домовитися про обсяги випуску та поділ прибутків, то сумарний об'єм випуску фірм буде постійним і буде знаходитися на контрактній кривій.

Модель ламаної кривої попиту. Характер кривої попиту олігополії залежить від того, чи стануть інші члени олігополії дотримуватись її цінової політики, чи проігнорують її. Якщо фірми Б і В, які входять в олігополію разом з фірмою А будуть вирівнювати свої ціни слідом за фірмою А, то зниження цін фірмою А призведе до невеликого зростання обсягу її продажу, фірми Б і В вчинять так само, і структура ринку не зміниться (крива D₁ на Рис. 8г.2). Якщо ж відбудеться підвищення цін, то зниження обсягу продажу для кожної з фірм буде також помірним. Інша можлива реакція полягає в тому, що фірми Б і В будуть ігнорувати будь-яку зміну ціни, зроблену А, в цьому випадку при зниженні цін фірма А забезпечить розширення обсягу продаж за рахунок своїх конкурентів, змінивши тим самим структуру ринку. Навпаки, якщо фірма А підвищить ціну, вона буде витіснена з ринку і втратить багато покупців, які переключаться на продукцію фірми Б і В, оскільки вона дешевша (крива D₂ на Рис. 8г.2). Найбільш логічними діями фірм Б і В є, очевидно, вирівнювання цін при зниженні їх фірмою А для недопущення втрати позицій на ринку і ігнорування підвищення фірмою А цін для захоплення її ринкового простору. Крива попиту в цьому випадку набуває вигляду ламаної (Рис. 8г.2.).

Рис. 8г.2-Модель ламаної кривої попиту

Олігополія, заснована на таємній з мові. Таємна змова має місце в тому випадку, коли фірми досягають безпосередньої мовчазної згоди про те, щоб зафіксувати ціни, розподіляти ринки або іншим чином обмежити конкуренцію між собою. Якщо олігополістичні фірми стикаються з однаковими умовами формування попиту і витрат, то вступивши в таємну змову, вони стануть монополістами, які максимізують прибуток за таким же сценарієм.

Олігополія з погляду теорії ігор. " Дилема ув'язненого". В даний час усе більше значення для аналізу олігополістичних ситуацій набуває теорія ігор. Теорія ігор - наука, що досліджує математичними методами поводження учасників у ймовірних ситуаціях, пов'язаних із прийняттям рішень. Предметом цієї теорії є ігрові ситуації із заздалегідь установленими правилами (типу гри в карти чи доміно). У ході гри можливі різні спільні дії - коаліції гравців, конфлікти.

Стратегія гравців визначається цільової функцією, яка показує виграш чи програш учасника. Форми цих ігор різноманітні. Найбільш простий різновид - гри з двома учасниками. Якщо в грі беруть участь не менш трьох гравців, можливе утворення коаліцій, що ускладнює аналіз. З погляду платіжної суми гри поділяються на дві групи – з нульовою і ненульовою сумами. Гри з нульовою сумою називають ще антагоністичними – виграш одних у точності дорівнює програшу інших, а загальна сума виграшу дорівнює нулю. По характеру попередньої домовленості ігри поділяються на кооперативні (коли утворюються коаліції гравців) і некооперативні (коли кожний грає за себе проти усіх).

Найбільш відомий приклад некооперативної гри з нульовою сумою - модель Курно, а з ненульовою сумою - " дилеми ув'язненого". Суть її полягає в наступному. На гарячому піймали двох злодіїв, яким пред'явлене обвинувачення в ряді крадіжок. Перед кожним з них постає дилема – чи зізнаватися в старих (недоведених) крадіжках чи ні. Якщо зізнається тільки один зі злодіїв, то той, що зізнався, одержує мінімальний термін ув'язнення (1 рік), а його товариш, що не зізнався, – максимальний (10 років). Якщо обоє злодія одночасно зізнаються, то обоє одержать невелике зменшення (по 6 років ув'язнення); якщо обоє будуть заперечувати провину, обоє отримають покарання тільки за останню крадіжку (по 3 роки). Ув'язнені сидять у різних камерах і не можуть домовитися один з одним. Перед нами – некооперативна (неузгоджена) гра з ненульовою (у даному випадку негативною) сумою. Характерною рисою цієї гри є невигідність для обох учасників керуватися своїми корисливими інтересами. " Дилема ув'язненого" може використовуватися для аналізу процесу встановлення ціни учасниками олігополістичного ринку.

Картель. Прагнення олігополістів до кооперативної поведінки сприяє утворенню картелів. Картель – це об'єднання фірм, що погоджують свої рішення з приводу цін і обсягів продукції так, ніби вони злилися в чисту монополію. Утворення картелю вимагає вироблення спільної стратегії (з приводу цін, обсягів виробництва), установлення квот для кожного учасника і створення механізму контролю за виконанням прийнятих рішень. Установлення єдиних монопольних цін підвищує доход всіх учасників, але ріст цін досягається шляхом обов'язкового зниження обсягу продажів. У результаті в кожного учасника виникає спокуса одержати подвійний виграш: продавати свою продукцію за високою картельною ціною, але з перевищенням низьких картельних квот. Якщо подібного роду опортуністична поведінка стане загальною, то картель розвалиться.

Картель – класичний приклад кооперативної гри з кількома учасниками. Обов'язкова умова картельної угоди полягає в тім, щоб кожен його учасник одержав не менше того, на що він міг би розраховувати при об'єднанні проти нього всіх інших олігополістів.

Розділ VI. РИНКИ ФАКТОРІВ ВИРОБНИЦТВА

Тема 9. Утворення похідного попиту на ресурси

1. Теорія граничної продуктивності та попит на ресурси

Розглянутий вище ринок товарів та послуг має домінуюче значення в ринковій економіці, оскільки саме вони прямо задовольняють потреби домогосподарств. Кожна фірма купує ресурси для того, щоб виробляти з них блага, і реалізуючи їх на ринку, отримувати прибуток. Р есурси – це все те, при допомозі чого виробляються товари та послуги.

Легко помітити, що якщо попит на товари та послуги зростає, зростає і ринкова ціна на них (при інших рівних умовах). Тоді фірма буде купувати все більшу кількість ресурсів для їх виготовлення і попит на ресурси теж зросте. І навпаки, якщо попит на товари та послуги падає, то падає і попит на ресурси, необхідні для їх виробництва. Таким чином, попит на ресурси є похідним ( залежним) від попиту на товари та послуги, які виробляються за допомогою цих ресурсів. Окрім цієї особливості попит на ресурси (фактори виробництва) має ще такі:

- попит на ресурси створюють тільки підприємці, тобто та частина суспільства, яка здатна організувати процес виробництва; він зводиться до попиту на працю, капітал та землю;

- на один і той же ресурс пред’являють попит фірми із різних сфер виробництва і тому ринковий попит на ресурс ширше галузевого;

- попит на фактори виробництва – взаємозалежний процес. Для виробництва кінцевого товару потрібні усі фактори в певному співвідношенні, тому зміни в попиті на один з них змінять попит на інші;

- попит на ресурси залежить від структури ринку ресурсів (досконала конкуренція, монополія).

Перед кожною фірмою виникає проблема: скільки ресурсів треба купити для їх ефективного використання у виробництві певного обсягу продукції? Для відповіді на це питання використаємо принципи маржинального (граничного) аналізу і підрахуємо вигоди та витрати при використанні ресурсів.

Граничний фізичний продукт (МР) – це додатковий продукт, який приносить фірмі кожна додаткова одиниця ресурсу. Згідно з законом спадної граничної продуктивності ресурсу, починаючи з певної одиниці ресурсу його граничний фізичний продукт буде зменшуватись. Знаючи величину граничного продукту (МР) і ціну товару чи послуги (Р), можна порахувати доход від граничного продукту ресурсу або граничний продукт в грошовому вираженні.

Г раничного продукт в грошовому вираженні (MRP) – це виражений у грошах додатковий доход, який приносить продаж кожної додаткової одиниці продукту, яка виробляється за допомогою додаткової одиниці ресурсу.

Він розраховується за формулою:

,

де MR – граничний доход від продажу товару, що виробляється за допомогою ресурсу L. На досконалому ринку товарів MR = P;

МР_L – граничний фізичний продукт від використання додаткової одиниці ресурсу L.

Підприємець займається бізнесом з метою отримання високого прибутку, тому купуючи ресурси він співставляє доход від граничного продукту ресурса (MRP) з граничними витратами на ресурс (MRC). Для ринку праці граничними витратами на ресурс виступає заробітна плата, як додаткові витрати підприємця при придбанні кожної додаткової одиниці ресурсу:

.

Правило використання ресурсів виголошує: щоб максимізувати прибуток, фірма купує нові ресурси до тих пір, поки граничний доход від ресурсу (MRP) не зрівняється з граничними витратами на нього (MRС):

MRP = MRС

Крива попиту на ресурс базується на основі правила використання ресурсів.

На ринку досконалої конкуренції ціна ресурсу (P_R) дорівнює граничним витратам на нього (MRС):

MRС = P_R

Правило використання ресурсів набуває вигляд: MRС = P_R = MRP. Тому підприємець буде співставляти між собою додаткові вигоди від використання ресурсу (MRP) і додаткові витрати на нього (MRС = P_R). Якщо ціна ресурсу (P_R) зростає, то і додаткові витрати на нього зростають; в результаті підприємець зменшує обсяг попиту на ресурс. І навпаки, якщо ціна ресурсу (P_R) зменшуються, додаткові витрати на ресурс (MRС) зменшуються, і обсяг попиту на ресурс зростає (рис.9.1).

Таким чином на ринку досконалої конкуренції:

1. Обсяг попиту на ресурс знаходиться в протилежній залежності від ціни ресурсу.

2. Крива попиту на ресурс (D_R) співпадає зі спадною частиною кривої граничного доходу від ресурсу (MRP):

D_R = MRP

В умовах недосконалої конкуренції фірма має можливість впливати на рівень ринкових цін і обсяг виробництва.

2. Фактори, які впливають на зміни в попиті на ресурс

Крива попиту на ресурс (див. Рис. 9.2) може змінювати своє положення в результаті дії факторів, які впливають на попит на ресурси. Розглянемо їх.

1. Зміни в попиті на продукт. Оскільки попит на ресурси є похідним від попиту на товари та послуги, то за інших рівних умов, зростання попиту на продукт приводить до зростання попиту на ресурси, і навпаки.

2. Зміни в продуктивності ресурсів. За інших рівних умов зростання продуктивності ресурсів веде до збільшення попиту на них. В результаті крива попиту на ресурси зміщується вправо і вгору (від Д₀ до Д₁).

3. Зміни в цінах на взаємозамінювані або взаємодоповнюючі ресурси.

досконалої конкуренції

Взаємозамінювані ресурси. У процесі виробництва деякі ресурси можуть замінювати одне одного. Так, трудові ресурси можна замінити капітальними ресурсами. Тоді збільшення цін на ресурс праці приведе до зменшення попиту на нього і, відповідно, збільшення попиту на капітальні ресурси. Зменшення ж цін на трудові ресурси приведе до зменшення попиту на капітальні ресурси. Таким чином, діє ефект заміщення більш дорожчого ресурсу більш дешевим.

Але в протилежному напрямі до ефекту заміщення діє ефект обсягу продукції, який полягає в тому, що зменшення цін на капітальні ресурси (машини, обладнання) приведе до розширення виробництва і зменшення витрат виробництва. В процесі зменшення витрат виробництва зростуть його обсяги, а це приведе і до збільшення попиту на трудові ресурси. Таким чином, ефект обсягу продукції полягає в тому, що при зменшенні цін на капітальні ресурси, попит на трудові ресурси може зрости, тобто в даному випадку ефект заміщення витісняється ефектом обсягу продукції. Ці дві тенденції діють у протилежному напрямі, і попит на ресурси залежить від того, який з ефектів сильніший за інший.

Взаємодоповнюючі ресурси. Ресурси можуть розглядатись як взаємодоповнюючі у тому випадку, коли збільшення кількості одного ресурсу у виробництві приводить до збільшення використання у виробничому процесі й іншого ресурсу. Наприклад, якщо, згідно з технологією, якась машина може управлятися лише одним робітником, то збільшення у виробництві кількості таких машин приведе до збільшення попиту на робітників, здатних управляти такими машинами. В свою чергу, збільшення попиту на машини пов’язане зі зменшенням цін на них. Таким чином, зміни в ціні одного з взаємодоповнюючих ресурсів приведуть до обернено пропорційних змін в попиті на інший ресурс.

3. Оптимальне співвідношення ресурсів.

Правила максимізації прибутку та мінімізації витрат

До цього часу ми аналізували зміни в попиті на один ресурс виходячи з того, що інші ресурси залишаються незмінними. Але в довгостроковому періоді фірма змінює кількість усіх ресурсів, і всі вони виступають як змінні.

Звідси виникають дві проблеми:

1. Яким повинно бути співвідношення ресурсів, щоб витрати виробництва були мінімальними?

2. Яке співвідношення ресурсів може принести фірмі максимальний прибуток?

Правило найменших витрат (мінімізації витрат). Ми вже з’ясували, що процес виробництва потребує певного співвідношення різних ресурсів між собою. Задача економіста полягає в тому, щоб знайти таке оптимальне співвідношення ресурсів, при якому витрати виробництва на одиницю продукції були б мінімальними.

Щоб відповісти на це запитання, розглянемо таблицю 9.1.

Таблиця 9.1.

Дані таблиці свідчать про те, що для виготовлення заданого об’єму продукції (Q) можна брати в певному співвідношенні ресурс праці та ресурс капіталу (варіанти А, В, С, D).

Якщо ціна одиниці ресурсу праці (P_L) – 2 грн., а ціна одиниці ресурсу капіталу (P_К) – 3 грн., то найменші витрати на цей обсяг виробництва ми маємо при варіанті D (4L: 1К), коли вони складають лише 11 грн. Якщо ціни на ресурси будуть змінюватися, скажімо, P_L = 2 грн., а P_К = 1 грн., то зміни в ціні капітального ресурсу приведуть і до зміни в співвідношенні ресурсів: тепер це буде варіант В (2L: 3К). Саме при ньому загальні витрати складають лише 7 грн. Перенесемо дані таблиці на графік (рис. 9.3)

Рис. 9.3 – Крива рівноваги продукту (ізокванта)

Отримана крива QQ відбиває різні сполучення затрат праці та капіталу, які забезпечують однаковий випуск продукції. Цю криву можна назвати “кривою байдужості виробництва” за аналогією до кривої байдужості споживача.

Якщо відомі ціни на ресурси, то можна вивести умови оптимального сполучення різних ресурсів (факторів виробництва) між собою. Для цього треба співставити граничний продукт від кожного з ресурсів з ціною одиниці ресурсу.

Правило мінімізації витрат при використанні ресурсів виходить з того, що фізичний обсяг граничного продукту будь-якого ресурсу на грошову одиницю витрат на нього повинні бути рівними для усіх факторів виробництва:

Ця умова зберігає значення для будь-якої кількості факторів виробництва.

Правило максимізації прибутку. Щоб максимізувати прибуток, недостатньо лише мінімізувати витрати виробництва. Існує багато різних рівнів обсягів виробництва, при яких фірма мінімізує свої витрати. Та є один-єдиний обсяг виробництва, при якому фірма має мінімальні витрати та максимальний прибуток.

Згадаємо, що доход від граничного продукту дорівнює обсягу граничного продукту помноженому на ціну товару (граничний доход):

MRP = MP ·P

Граничні витрати на ресурс (MRС) дорівнюють ціні ресурсу:

MRС_L = P_L, MRC_К = P_К

Тепер можна використати правило максимізації прибутку відносно використання ресурсів. Фірма максимізує прибуток при такому співвідношенні праці і капіталу, коли:

MRP_L = P_L, або Доход від граничного = Ціні одиниці

продукту праці праці;

MRP_К = P_К, або Доход від граничного = Ціні одиниці

продукту капіталу капіталу.

Інакше правило максимізації прибутку при використанні n-кількості ресурсів можна записати так:

Зверніть увагу на те, що недостатньо, щоб MRP ресурсів були пропорційні їх цінам, вони повинні бути зрівнятися з їх цінами, тоді їх співвідношення буде дорівнювати одиниці.

Розділ VІ. Ціноутворення на ринку ресурсів

Тема 10. ринок праці

1. Визначення заробітної плати

Заробітна плата – це ціна, яку отримує робітник за використання своєї праці, за свої професійні здібності. Для більшості населення заробітна плата є основним джерелом доходу. Тому заробітна плата є таким видом ціни використання ресурсу, яка зачіпає саме життя людини і відіграє важливу роль в житті суспільства.

Ставка заробітної плати – це кількість грошей, яку отримує робітник за певну кількість часу праці: годину, день, тиждень, місяць. Вона виступає як ціна, яка виплачується за одиницю часу послуг праці. Слід розрізняти номінальну і реальну заробітну плату. Номінальна заробітна плата – це сума грошей, яку отримує працівник за певний час роботи. Реальна заробітна плата – це та кількість товарів та послуг, яку реально можна придбати на номінальну заробітну плату. Загальний рівень заробітної плати диференціюється по різних країнах, регіонах, професіях.

Попит та пропозиція ресурсу праці залежить від співвідношення попиту на робочу силу та її пропозиції на ринку, а також від типу цього ринку.

Ринок праці в умовах досконалої конкуренції характеризується такими рисами: велика кількість фірм конкурує між собою за право найняти робітника на роботу; велика кількість робітників, які мають однакову кваліфікацію, незалежно один від одного пропонують свою працю на ринку; ні фірми, ні робітники не мають можливості впливати на ринкову ставку заробітної плати, яка встановлюється на відповідному ринку праці.

Пропозиція ресурсу праці для окремої фірми (див. Рис. 10.1) буде мати вигляд горизонтальної прямої, оскільки кожен робітник приймає рівень ставки заробітної плати, який складається в галузі, і не може впливати на нього. При цьому крива пропозиції співпадає з кривою граничних витрат фірми на ресурс праці. Для галузі рівноважна ставка заробітної плати і рівноважний рівень зайнятості населення визначаються в точці, де перетинаються криві попиту та пропозиції робочої сили. Попит на працю для окремої фірми буде визначатися кривою граничного продукту у грошовому вираженні, а тому, на підставі дії закону спадної граничної продуктивності ресурсу, матиме вигляд спадної кривої. До того часу, поки граничний продукт у грошовому вираженні перевищуватиме граничні витрати, фірма буде брати на роботу більше працівників. Вона максимізує свій виграш (заштрихована фігура на рис. 10.1) тоді, коли MRP = MRC.

Недосконала конкуренція на ринку ресурсу праці полягає в тому, що одна-єдина фірма формує попит на працю. В цьому випадку вона виступає як монопсонія, тобто єдиний покупець на ринку. Монопсонія має такі риси: на ринку це - єдина фірма, у якій може працювати більшість населення в даному регіоні; фірма “диктує” рівень заробітної плати. Скажімо, населення якогось містечка майже все працює на гірничодобувному комбінаті або на електростанції.

В деяких випадках формується олігопсонія, коли три або чотири фірми можуть наймати більшу частину праці, запропонованої на ринку. При цьому фірма, згідно з дією закону пропозиції, для отримання більшої кількості робітників повинна платити їм і більшу заробітну плату. Розглянемо графік, зображений на рис. 10.2.

Крива S – це крива пропозиції робочої сили. Вона показує рівень заробітної плати, який повинен платити підприємець, щоб найняти більшу кількість робітників. На ринку монопсонії більш високу заробітну плату, яка встановлюється для нових робітників, треба платити і вже працюючим робітникам. Адже неможливо за однакову працю новачкові платити більше, ніж кадровому робітнику. Збільшення заробітної плати приводить до збільшення граничних витрат на ресурс праці, тому на ринку монопсонії крива MRC проходить завжди вище кривої пропозиції S. Щоб максимізувати прибуток, фірма знаходить точку рівності між MRP = MRC. На графіку це точка В. Опустивши перпендикуляр на криву пропозиції S знаходимо точку С, яка показує рівноважний рівень заробітної плати W_m, який монопсоніст буде платити робітникам, L_m – рівноважну кількість робочої сили, яка буде найнята фірмою. Таким чином, за інших рівних умов, фірма-монопсонія максимізує свій прибуток шляхом найму меншої кількості робітників і встановлення меншого рівня заробітної плати, ніж на ринку досконалої конкуренції. В результаті суспільство отримує меншу кількість продукції, робітники отримують більш низьку заробітну плату, а зайнятість населення знижується. Тому профспілки та уряд в більшості країн світу контролюють діяльність монопсонії, як і діяльність монополій у процесі виробництва.

Аналізуючи рівень заробітної плати в різних країнах та у різних груп населення, неважко помітити її диференціацію. Фактори, що обумовлюють диференціацію заробітної плати.

- вартість випуску продукції: виробники товарів, що користуються великим попитом, звичайно, заробляють більше;

- відмінності в здібностях робітників, рівні освіти, їх кваліфікації, підготовці, набутому досвіді, відповідно, індивідуальній продуктивності праці;

- різниця в інтенсивності праці: деякі люди працюють важче або довше за інших;

- схильність до ризику, що може привести до великих доходів;

- необхідність виплати компенсацій за важкі або небезпечні види роботи.

Крім існування розумної різниці в рівні заробітної плати, існують групи людей, які отримують надвеликі доходи. Відомі артисти, виконавці, лікарі, спортсмени, дослідники, менеджери мають доходи в сотні разів перевищуючі доходи працівників таких самих професій. Це представники так званих неконкуруючих груп. Неконкуруючі групи складають люди, попит на яких в силу їх особливого таланту набагато перевищує їх пропозицію. Спортсменів багато, але видатних серед них – одиниці. Скрипалів багато, але талановитих – декілька. Звідси високий попит при низькій пропозиції приводить до дуже високого рівня заробітної плати. Неконкуруючі групи не можуть боротись одна з одною, бо це люди різних професій. Видатний піаніст не конкурує з видатним хірургом або художником, а продавець або токар не конкурує з жодним з них. Звичайно, кожна людина мріє потрапити в неконкуруючу групу, стати особливою, видатною. Кожна країна повинна плекати своїх видатних людей, що у значній мірі залежить від інвестицій в людський капітал.

Інвестиції в людський капітал – це все те, що підвищує рівень освіти, розвиває здібності людей, підвищує їх кваліфікацію та продуктивність праці. Це затрати на освіту, на охорону здоров’я, на покращення умов праці та житлових умов, на можливість міграції робітників. Сьогодні найбільш розвинені країни світу збільшують інвестиції в людський капітал, розглядаючи їх як вклад в майбутнє економічне процвітання країни.

Тема 11. ринок капіталу

1. Економічна рента та механізм її формування

Економічна рента – це ціна, яка виплачується за використання землі або інших природних ресурсів, кількість яких строго обмежена. Саме обмеженість землі як природного ресурсу є дуже важливим моментом при аналізі економічної ренти. Пропозиція землі (S) нееластична і обмежена самою природою (див. графік на рис. 11.3). Можна поліпшити якість землі, але неможливо збільшити її кількість.

Попит на землю, придатну для вирощування сільськогосподарських культур, визначається попитом на них. Якщо попит на зерно зростає, то й попит на землю, необхідну для його вирощування, буде зростати (D₁), і навпаки (D₂). Зростання попиту на землю (D₁) приведе до зростання земельної ренти (R₁), падіння попиту на землю (D₂) приведе до зменшення ренти (R₂).

Рента входить до витрат виробництва, як і інші ресурси. Проте тут стикаємося з таким елементом витрат виробництва, який більшою мірою визначається ціною, ніж визначає її. Земельна рента більшою мірою є наслідком певного рівня ринкових цін на кінцеву сільськогосподарську продукцію, аніж причиною, яка визначає цей рівень. Проте для будь-якої дрібної фірми або невеликої галузі виробництва, яка неспроможна значно вплинути на розміри сукупного попиту на землю, рента все ж входитиме у формі платежів землевласнику, як і будь-який інший вид витрат.

Раніш ми припускали, що земля має однакову родючість. Однак насправді якість різних земельних ділянок може відрізнятися досить суттєво. Отже, користувачі більш родючої землі зі інших рівних умов отримуватимуть додатковий економічний прибуток – диференційну ренту. Якщо зміни в родючості землі виникають внаслідок економічної діяльності людини (додаткові інвестиції, сучасні технології), то виникає диференційна рента як наслідок відмінностей у економічній родючості землі.

2. Позичковий відсоток як доход на фактор капіталу

Крім ресурсів праці та землі, в процесі виробництва використовуються капітальні ресурси, які виробляються самою людиною.

Позичковий відсоток – це ціна, яка виплачується за використання певної суми грошей протягом певного часу. Але найчастіше його розглядають не як абсолютну величину, а як певний відсоток від кількості позичених грошей. Це дає можливість зіставити різні види відсотків та інших доходів.

Слід також зауважити, що гроші не є економічним ресурсом, оскільки самі по собі не здатні виробляти товари та послуги. Однак підприємці “купують” можливість використання грошей для придбання засобів виробництва. Таким чином, використовуючи грошовий капітал, керівники підприємств, в кінцевому рахунку, купують можливість використання реальних засобів виробництва.

Згадаймо, що рівноважна ставка позичкового відсотку залежить від попиту та пропозиції грошей на ринку. Таким чином, перший фактор, який впливає на ставку позичкового відсотку як на доход на капітал, – це співвідношення попиту та пропозиції грошей в економіці країни. Крім цього, вона залежить від:

- рівня ризику за грошову позику. Чим більший шанс, що позика не буде повернена, тим більше ставка;

- часу, на який видається позика. Довгострокові позики видаються під більшу ставку, ніж короткострокові;

- величина позики. Чим більша сума позики, тим більша ставка за неї;

- чистої продуктивності капіталу.

Чиста продуктивність капіталу – це виражений у відсотках річний доход, який можна отримати на вкладений капітал. Норма відсотку зростає, якщо зростає чиста продуктивність капіталу і навпаки. Таким чином, через співвідношення чистої продуктивності капіталу та ставки відсотку йде перерозподіл капіталів між різними галузями виробництва.

3. Підприємницький доход та економічний прибуток

Економісти розглядають економічний прибуток як віддачу від вкладеного у виробництво дуже специфічного ресурсу – підприємницьких здібностей.

Бухгалтерський прибуток виступає як різниця між сукупною виручкою та зовнішніми витратами фірми. Економічний прибуток – це різниця між бухгалтерським прибутком та внутрішніми витратами фірми. Звідси підприємницький доход складається з двох частин: нормального прибутку та економічного прибутку. Нормальний прибуток входить в сукупні витрати фірми, і це той мінімальний доход, який утримує підприємця в тій чи іншій галузі. Економічний прибуток – це той прибуток, який перевищує нормальний прибуток, і дістається підприємцю як плата за його підприємницькі здібності.

Економічний прибуток виступає як:

- винагорода за підприємницьку діяльність і введення технічних удосконалень;

- прибуток новаторів, які мають нові ідеї і борються за їх втілення в життя, відкривають нові технології, нові товари та послуги, вишукують шляхи їх комерційного використання;

- винагорода за ризик та невизначеність.

Підприємницька діяльність пов’язана зі значним ризиком та невизначеністю. Звичайно, є так званий страховий ризик, який можна передбачити і підготуватись до нього (це ризик пожежі, паводку, крадіжки, нещасного випадку), але підприємець має справу з нестрахованим ризиком. Нестраховані ризики пов’язані із змінами в попиті та пропозиції, в загальній економічній кон’юнктурі, в можливості збільшення темпів інфляції, настанням економічної кризи, помилками державної економічної політики. Тому економічний прибуток виступає як плата за ризик, за можливість втратити все.

Економічний прибуток виникає також внаслідок різниці між сподіваннями людей, і тим, що відбувається насправді: існування такого прибутку зумовлене характером майбутніх подій. Незважаючи на те, що фірми вивчають ринок, виробництво нових товарів та послуг завжди невизначене і не можна з певністю сказати, чи буде воно економічно ефективним. Певним винятком з цього виступає монополістичний ринок, де монополія має деяку можливість впливати на економічну ситуацію, а монополістичний прибуток навряд чи можна розглядати як плату за ризик.

Існування економічного прибутку має дуже важливе значення для розвитку економіки, тому що прибуток виступає як генератор економіки, впливає на ефективність використання обмежених ресурсів, призводить до нововведень та інвестицій, перерозподіляє ресурси між різними галузями виробництва.

Розділ VІI. ЗАГАЛЬНА РІВНОВАГА

Тема 12. Загальна рівновага конкурентних ринків

1. Аналіз часткової та загальної рівноваги

Аналіз часткової рівноваги означає вивчення рівноважних цін та рівноважних обсягів виробництва на багатьох специфічних ринках, які є складовими загальної ринкової системи. Однак економіка – це тісний клубок найрізноманітніших зв’язків між господарюючими суб’єктами: економічний імпульс від одного з них через систему ринку обов’язково передається іншим. Тому необхідний аналіз загальної рівноваги, тобто всеохоплюючий розгляд взаємозв’язків між усіма ринками та цінами, які утворюють ринкову систему в цілому.

Аналіз загальної рівноваги може бути використаний для розгляду довгострокових ефектів зворотного зв’язку при зміні цін на ринках. Ефект зворотного зв’язку – це подальша зміна цін та обсягів товарів і послуг на певному ринку у відповідь на зміни цін, що сталися на пов’язаних з ним ринках.

Загальна рівновага відбуватиметься тоді, коли ціни прореагували на вихідну зміну попиту чи пропозиції таким чином, що обсяги попиту дорівнюють обсягам пропозиції на всіх ринках. За цих умов на жодному ринку немає тенденції до подальших змін попиту чи пропозиції.

2. Діаграма Еджворта

Для розуміння основних принципів досягнення загальної рівноваги достатньо двовимірного аналізу. Припустимо, що в економічній системі використовуються лише два фактори виробництва (праця та капітал). Протягом одного дня для виробничих цілей може бути використано 40 000 люд.-год праці та 20 000 маш.-год капіталу. Сукупний обсяг послуг факторів виробництва, доступний за певний проміжок часу, називається ресурсним обмеженням економіки. Після того, як увесь цей обсяг ресурсів включено у виробничий процес, пропозиція буде абсолютно нееластичною.

Якщо виробництво обмежене лише двома продуктами (Х та Y), то можна стверджувати, що, чим більше виробляється одного з них, тим менші можливості суспільства з виробництва іншого. Тут ми маємо справу з ресурсними обмеженнями, які для двопродуктової моделі матимуть такий вигляд:

L = L_X + L_Y

K = K_X + K_Y

Зручним інструментом для аналізу виробництва і розподілу ресурсів в економіці з фіксованою пропозицією праці та капіталу є діаграма Еджворта. Вона є прямокутником, сторони якого становлять обсяги ресурсів, які має у своєму розпорядженні суспільство для виробництва двох товарів. Кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певному варіанту розподілу наявної кількості ресурсів для виробництва товарів Х та Y (рис. 14.1).

К=20 000 12 000 L_Y O₁

O L_X 28 000 L=40 000

Рис. 12.1 - Діаграма Еджворта

На діаграмі від точки О у відповідні сторони відкладаються затрати праці та капіталу на виробництво товару Х, а від точки О₁ – на виробництво товару Y. Наприклад, у точці А на виробництво товару Х буде здійснено такі затрати: L_X= 28 000, K_X = 10 000, а на виробництво товару Y: L_Y = 12 000, K_Y = 10 000.

Щоб визначити обсяги випуску товарів Хта Y при такому розподілі ресурсів, слід провести через точку А відповідні ізокванти. Для нашого прикладу обсяг виробництва товару Х становитиме 600 одиниць, а товару Y –300 одиниць.

Таким чином, кожна точка на діаграмі Еджворта відповідає певним значенням шести змінних: L_X, L_Y, K_X, K_Y, Q_X, Q_Y.

3. Ефективність виробництва

Чи можна вважати виробництво товарів Хта Yу точці А ефективним? Відповідь на це запитання можна отримати, аналізуючи діаграму Еджворта.

Ефективність виробництва досягається тоді, коли неможливо перебудувати використання наявних ресурсів так, щоб збільшити випуск одного товару без зменшення випуску іншого. З цієї точки зору використання ресурсів у точці А неефективне, адже залишаючись на ізокванті QХ та пересуваючись вліво, ми переходимо до інших точок, які відповідають більшим обсягам виробництва товару Y.

Не важко дійти висновку, що тільки ті комбінації ресурсів, які відповідають точкам дотику двох сімейств ізоквант, є ефективними варіантами їх розподілу (рис. 12.2).

У точках дотику кути нахилу ізоквант збігаються. Отже, можна стверджувати, що ефективність буде досягатися при рівності граничних норм технологічного заміщення ресурсів при виробництві обох товарів:

MRTS_LK^X = MRTS _LK^Y

K=20 000 L_Y O₁

O L_X L=40 000

Рис. 12.2 - Крива ефективності виробництва

Через усі точки дотику ізоквант можна провести криву, яка називається кривою ефективності використання ресурсів (кривою виробничих контрактів). Вона показує всі ті комбінації ресурсів, у яких вони використовуються ефективно.

Від кривої ефективності виробництва легко перейти до кривої виробничих можливостей. Вона показує, який максимальний обсяг товару можна виробити при заданих обсягах випуску інших благ, ресурсних обмеженнях та існуючій технології. Кожна точка кривої ефективності показує не тільки співвідношення ресурсів, а й максимально можливий обсяг виробництва одного товару при заданих обсягах іншого, що становить головну суть кривої виробничих можливостей (рис. 12.3)

Користуючись кривою виробничих можливостей, можна визначити граничну норму трансформації одного продукту в іншій, що показує, якою кількістю товару Yпотрібно знехтувати, щоб отримати додаткову одиницю товару Х:

MRT_XY = - ∆ Q_Y / ∆ Q_X

Гранична норма трансформації дорівнює нахилу кривої виробничих можливостей, помноженому на –1. Її також можна виразити через граничні витрати на виробництво відповідних товарів:

MRT_XY = MC_X / MC_Y

4. Обмін та ефективність розподілу

Розподіл ресурсів ефективний тоді, коли заданий обсяг продукції, який випускається за певний період часу, розподіляється між споживачами таким чином, що стає неможливим поліпшити становище однієї особи без завдання шкоди іншій. Можна побудувати діаграму Еджворта для розподілу продуктів. Нехай одна з точок на кривій виробничих можливостей відповідає таким обсягам виробництва продуктів: QX = 400; QY = 300. Ці продукти розподіляються між споживачами А та Б у пропорції, що відповідає точці С (рис. 12.4).

Для визначення ступеня задоволення потреб споживачами А і Б проведемо через точку Свідповідній криві байдужості UА₁ i UБ₁. Аналізуючи ситуацію, що склалась, можна дійти висновку про неефективність розподілу у точці С. Рухаючись по кривій байдужості UА₁, можна поліпшити становище споживача Б, не погіршуючи становища споживача А. Розподіл заданого обсягу продукції між двома споживачами буде ефективним, коли він відповідатиме точкам дотику кривих байдужості цих споживачів (рис. 12.5).

Оскільки у точках дотику нахили кривих однакові, то однакові також норми заміщення продуктів:

MRS^А XY = MRS^Б XY

Лінія АБ, що з’єднує всі можливі точки дотику кривих байдужості, які належать двом картам байдужості цих кривих, властивим для кожного окремого споживача, називається договірною лінією. Вона показує всі можливі ефективні варіанти розподілу двох благ між двома споживачами.

Коли і ресурси, і продукція розподіляються таким чином, що неможливо поліпшити становище однієї особи без шкоди для іншої, досягається оптимальний, за Парето, розподіл ресурсів. Для досягнення такої ефективності не має бути можливості отримання додаткового виграшу шляхом перерозподілу ресурсів або обміну продуктами між споживачами. Тому умову, необхідну для досягнення оптимального, за Парето, розподілу ресурсів, можна подати у вигляді рівності:

MRS^А XY = MRS^Б XY = MRT XY.

Для економічної системи існує множина точок ефективності, для яких витримується зазначена рівність. Ці точки утворюють криву споживацьких можливостей. Вона показує, як корисність, що отримують споживачі, змінюється при всіх можливих варіантах розподілу ресурсів та виробленої продукції (рис. 12.6).

Кожна точка на кривій споживацьких можливостей відповідає ефективному варіанту розподілу продукту і ресурсів. Уздовж неї неможливо поліпшити становище однієї особи без заподіяння шкоди іншій.

Список літератури

1. Гронтковська Г.Е., Косік А.Ф. Мікроекономіка. Практикум. – К.: ЦУЛ, 2004. – 403 с.

2. Горошко М.Ф., Кулішов В.В. Мікроекономіка: Тести. Ситуації. Задачі / Навчальний посібник. – К.: Ельга, Ніка-Центр, 2003. – 368 с.

3. Долан Э., Линдсей Д. Рынок: микроэкономическая модель: Пер. с англ.- С-Пб, 1992. – 496 с.

4. Косік А.Ф., Гронтковська Г.Е. Мікроекономіка. Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ, 2004. – 416 с.

5. Макконнелл К., Брю С. Мікроекономіка: Пер. з англ.- Львів: Просвіта, 1999.- 650 с.

6. Макконнелл К., Брю С. Экономикс: Принципы, проблемы и политика: Пер. с англ.: В 2 Т. – М.: Республика, 1992.- Т.2.- 400 с.

7. Менкью Н. Г. Принципы экономикс. – СП