Доходи виробництва

Мета кожного підприємства – дістати максимальний прибуток. У мікроекономіці розглядаються поняття доходу і прибутків, досліджуються умови їх максимізації.

Сукупний доход(TR) – це виторг від продажу продукту: TR = Р·Q,

де Р – ціна одиниці продукції; Q – кількість проданих одиниць продукції.

Середній доход(АR) – це доход на одиницю проданої продукції: АR = TR/Q.

Граничний доход – це приріст сукупного доходу при продажі додаткової одиниці продукції: MR = dTR/dQ.

Прибуток(Pf) – це різниця між сукупним доходом (виторгом) і витратами на виробництво. Розрізняють нормальний прибуток, бухгалтерський та економічний. Нормальний прибуток – плата, яку повинна зробити фірма, щоб придбати й утримати (у рамках даного підприємства) підприємця. Бухгалтерський прибуток – це різниця між доходами фірми і бухгалтерськими (зовнішніми) витратами. Економічний прибуток – це надлишок доходу над економічними витратами.

Видно, що економісти і бухгалтери по-різному визначають величину прибутку. Прибуткова справа для бухгалтера може бути збитковою для економіста. Така ситуація складається тоді, коли використовувані ресурси дають менший результат, ніж могли б отримати при використанні іншим способом.

Економічний підхід при розрахунку прибутку має винятково важливе значення для прийняття рішень. Бухгалтерський підхід важливий для поточної господарської діяльності (для оподатковування, розрахунку амортизаційних відрахувань). Економічний підхід має універсальне значення в організації бізнесу.

Щоб прийняти правильне рішення про вкладення капіталу й обсяг випуску, фірма також розраховує показники середнього прибутку (Apf) і граничного прибутку (MPf). Apf = Pf/Q; MPf = dPf/dQ.

3. Функція витрат і рівновага виробника

Кожен виробник, купуючи фактори для організації виробництва, має обмеження в засобах. Нехай фактор " праця" (L – вісь X) і фактор " капітал" (K – вісь Y) є змінними. Вони мають визначені ціни (r – ціна капіталу, w- ціна праці на період аналізу залишаються постійними). Тоді витрати на придбання фактора " праця" складуть wL, а фактора " капітал" – rK. Сукупні витрати (TC) складуть: ТС = wL + rK.

Крива, що показує всі сполучення трудового і капітального факторів виробництва, що мають однакову вартість, називається ізокостою. Зі збільшенням коштів на придбання факторів лінія ізокости буде зрушуватися вправо і вгору. Графічно ізокоста виглядає так само, як бюджетна лінія споживача. При незмінних цінах ізокости являють собою прямі рівнобіжні лінії з негативним кутом нахилу. Чим більше бюджетні можливості виробника, тим далі від початку координат знаходиться ізокоста (рис. 7.3). Ізокосту також називають лінією рівних витрат підприємства.

Обсяги задіяного капіталу (К) і праці (L) становлять:

; .

Якщо змінюється ціна фактора, то змінюється і кут нахилу ізокости a (рис. 7.3), що визначається співвідношенням w/r.

Рівновага виробника забезпечується тоді, коли він досягає максимуму обсягу виробництва при мінімальних витратах. Для стабільної технології це досягається в окремих точках ізоквант, де кут нахилу ізокванти збігається з кутом нахилу дотичної до неї ізокости (рис. 7.4).

Іншими словами, оптимум виробника визначається рівністю граничної норми технологічного заміщення одним ресурсом іншого (характеристика ізокванти) і співвідношенням цін ресурсів (характеристика ізокости), і виникає в тому випадку, коли гранична норма технологічного заміщення дорівнює відношенню цін факторів виробництва.

або .

Останнє рівняння відображає принцип найменших витрат, суть якого у тому, що виробництво заданого обсягу продукції з мінімальними витратами вимагає, щоб ресурси, які одночасно використовуються, мали однакову величину питомого граничного продукту.

Якщо з’єднати точки, що відповідають комбінаціям факторів виробництва, які мінімізують витрати при різних заданих обсягах виробництва, то дістанемо так звану траєкторію зростання.

4. Витрати в короткостроковому періоді

У короткостроковому періоді виділяють сукупні, постійні, змінні, середні і граничні витрати.

Постійні витрати(FC) – це витрати, що не залежать від обсягу виробництва продукції. До них відносяться орендна плата, витрати на рекламу, плата за банківський кредит, оплата праці директора й управлінського персоналу. Постійні витрати існують навіть при нульовому обсязі виробництва (рис. 7.5).

Змінні витрати(VC) – це витрати, величина яких змінюється при зміні обсягу виробництва. До них відносяться витрати на сировину, паливо, електроенергію, оплату робочої сили (рис. 7.6).

Рис. 7.5 - Постійні витрати фірми

Рис. 7.6 - Змінні витрати фірми

Сукупні витрати(TC) – це сума постійних і змінних витрат фірми TC = FC + VC. Графічно сукупні витрати зображуються як результат підсумовування кривих постійних і змінних витрат (рис. 7.7).

Кожного виробника цікавить, чому дорівнюють витрати в розрахунку на одиницю продукції (середні витрати). Виділяють середні сукупні витрати, середні постійні і середні змінні витрати.

Середні постійні витрати(AFC) – це постійні витрати, що припадають на одиницю продукції. Середні постійні витрати розраховуються за формулою: AFC = FC/Q. При збільшенні обсягу виробництва вони будуть зменшуватися.

Середні змінні витрати(AVC) – це змінні витрати, що припадають на одиницю продукції. Середні змінні витрати розраховуються за формулою: AVC = VC/Q.

Середні сукупні витрати(ATC) показують сукупні витрати на одиницю продукції і визначаються за формулою:

TC/Q = (FC + VC)/Q = AFC + AVC.

Граничні витрати(MC) – це витрати на виробництво додаткової одиниці продукції. Вони визначаються за формулою: MC = Δ TC/Δ Q.

Зміна граничних витрат визначається зміною тільки змінних витрат у результаті випуску додаткової одиниці продукції. Математично граничні витрати можна записати й так: MC = Δ VC/Δ Q = dVC/dQ.

Розміри граничних і середніх витрат мають важливе значення, тому що враховуються при виборі фірмою обсягу виробництва. На рис. 7.8 представлена сукупність кривих середніх і граничних витрат. З графіків видно, що криві ATC, AVC і МС мають U-подібну форму. Між ними складаються важливі співвідношення:

1. MC не залежать від FC, тому що FC не залежать від обсягу виробництва, а MC – це прирістні витрати.

2. Поки MC менше ATC (AVC), криві середніх витрат мають негативний нахил. Це означає, що виробництво додаткової одиниці продукції зменшує середні витрати.

3. Коли MC дорівнюють ATC (AVC), це значить, що середні витрати перестали зменшуватися, але ще не почали рости. Це точка мінімальних середніх витрат (AVC = min, ATC = min).

4. Коли MC стають більшими за ATC (AVC), криві середніх витрат ідуть вгору, що говорить про збільшення середніх витрат у результаті виробництва додаткової одиниці продукції.

5. Витрати фірми в довгостроковому періоді

У довгостроковому періоді фірма можезмінити масштаби своїх виробничих потужностей. Галузь у цілому може змінювати свої масштаби (нові фірми можуть вступити в галузь, а вже існуючі – залишити її). Усівитрати в довгостроковому періоді є змінними. Це пояснюється великими можливостями фірм. Фірма може розширити виробничі площі, залучити додаткові позикові засоби, перейти до більш прогресивних методів виробництва. На великих підприємствах у довгому періоді можливе застосування потокових і конвеєрних ліній, нових технологій (автоматизація виробництва).

Крива середніх сукупних витрат у довгостроковому періоді (LATC) так само, як і крива АТС у короткому періоді, має U-подібну форму. АТС у короткому періоді має U-подібну форму в результаті дії закону спадної граничної продуктивності фактору виробництва.

Кожна фірма в той чи інший момент має визначений масштаб виробництва. Цьому масштабу відповідає своя крива середніх витрат короткострокового періоду. Таких кривих існує стільки, скільки масштабів виробництва досліджується. Змінюючи ці масштаби, фірма переходить від однієї кривої АТС до іншої. При цьому переході середні витрати спочатку будуть з меншуватис я, а потім будуть поступово зростати (на рис. 7.8 це видно при переході від АТС₁ до АТС₃, а потім від АТС₃ до АТС₅). З'єднавши точки мінімуму АТС₁, АТС₂, АТС₃, АТС₄, АТС₅, одержимо середні витрати в довгостроковому періоді LATC (рис. 7.9).

Зменшення АТС у довгостроковому періоді (від АТС₁ до АТС₃) до обсягу Q₃ пояснюється тим, що з розширенням виробництва темпи приросту готової продукції більші темпів приросту витрат. Це відбувається в результаті дії ефекту економії від масштабу (чи позитивна віддача від масштабу). На початковому етапі збільшення кількості використовуваних факторів виробництва дозволяє використовувати більш продуктивну техніку і технологію, знизити число зайнятих, заощадити на будівництві будинків, комунікацій, зменшити витрати на рекламу, навчання, маркетинг. Але подальше розширення виробництва приведе до того, що на фірмах зростуть витрати на додаткові структури керування – відділи, зміни, ділянки; відповідно - на адміністративний апарат; знизиться ефективність керування. Усе це викликає збільшення витрат виробництва і крива LATC стане зростати.

Ефективним масштабом виробництва вважаються такі його розміри, коли при зростанні обсягу випуску (Q₁, Q₂, Q₃) LATC знижуються. Неефективним масштабом виробництва вважаються такі розміри виробництва, коли фірма несе збитки від збільшення випуску (Q₄, Q₅). Оптимальним масштабом вважається той, при якому досягається мінімум витрат. При обсязі Q₃ фірма оптимізує свою діяльність у довгостроковому періоді.

6. Трансакційні витрати

Аналіз фактичного стану справ показує, що у більшості галузей виробництва реальні масштаби діяльності фірм більше їх ефективного масштабу, обумовленого виробничими витратами. Виявляється, що реальні масштаби діяльності фірм можуть бути пояснені тільки наявністю іншого виду витрат, а саме, трансакційних витрат.

Трансакційні витрати – це витрати, що виникають у процесі обміну прав власності, іншими словами, витрати, що спостерігаються не у процесі виробництва, а у процесі обміну. Зрозуміло: якщо ефективний масштаб операцій обміну перевищує ефективний масштаб виробництва, то стає вигідним створення многозаводських фірм, що поєднують виробничу діяльність декількох підприємств.

Неокласична економічна теорія традиційно не звертала уваги на трансакційні витрати та ставила в центр свого аналізу виробничі витрати. Залучення їх до економічного аналізу дозволяє пояснити багато явищ, що не можуть бути пояснені у вузьких рамках традиційної неокласичної економічної теорії. Зокрема, засновник теорії трансакційних витрат Р.Коуз за їх допомогою пояснив необхідність існування окремих фірм, а як згадувалось вище, за їх допомогою можна пояснити і величину реальних розмірів фірм.

За винятком розходження сфер прояву, відмінність трансакційних і виробничих витрат не така вже й велика. Як і виробничі, трансакційні витрати повинні визначатися за альтернативним принципом, тобто, як альтернативні витрати. Підприємці постійно здійснюють вибір з різних варіантів проведення трансакцій з метою скорочення витрат, що виникають, іншими словами, прагнуть мінімізувати свої альтернативні витрати.

Особливу роль при цьому грає скорочення трансакційних втрат. Втрати є складовою частиною не тільки трансакційних, але й виробничих витрат. Однак, в останньому випадку вони грають підлеглу, другорядну роль, виникають чи випадково, чи через особливості виробничого процесу і, у кінцевому рахунку, їх частка в загальній масі витрат звичайно не настільки вже велика. Навпроти, саме втрати є головною перешкодою на шляху здійснення трансакцій, тому їх прагнуть запобігти, здійснюючи трансакційні витрати, що забезпечують безперешкодне протікання трансакцій.

Відповідно до двох типів трансакційних витрат – втрат і витрат, усі види трансакційних витрат можна розділити на дві великі групи.

До трансакційних втрат відносяться витрати непередбачених подій: витрати непередбачених дій контрагентів; витрати, пов'язані із можливим різночитанням положень контракту; витрати неузгодженості законодавства та інших нормативних актів; витрати через відсутність дійового контролю та примусу до дотримання законодавчих норм; витрати опортуністичної (тобто спрямованої на порушення попередніх домовленостей) поведінки. До трансакційних витрат входять інформаційні витрати; витрати специфікації та захисту прав власності; витрати здійснення розрахунків; витрати укладання контрактів.

Наведений перелік показує, що хоч трансакційні витрати не завжди враховуються, тобто значною мірою носять неявний характер, вони грають дуже важливу роль в економічних процесах. До впливу трансакційних витрат на економічну ефективність ми ще повернемося при розгляді ринку досконалої конкуренції та монополії.

Розділ V.

Тема 8а. ТЕОРІЯ РИНКОВИХ СТРУКТУР

Ринок досконалої конкуренції

1. Основні риси ринку досконалої конкуренції

В мікроекономічному аналізі розрізняють чотири типи ринкових структур:

- ринок чистої (досконалої) конкуренції;

- ринок чистої монополії;

- ринок олігополії;

- ринок монополістичної конкуренції.

Головний критерій, за яким розрізняють типи ринкових структур – це кількість виробників даного товару чи послуги на ринку.

До основних рис ринку досконалої конкуренції відносяться:

1. Наявність дуже великої кількості незалежно діючих невеликих фірм, які пропонують свою продукцію на високоорганізованого ринку. Так, на ринку сільськогосподарської продукції діють тисячі невеликих фермерських господарств, на ринку цінних паперів – тисячі брокерів, на валютному ринку – сотні міняльних пунктів.

2. Продукція, яка реалізується на цьому ринку, є стандартизованою, однорідною. Скажімо, зерно одного сорту пшениці чи кукурудзи, яке продають різні фермери, досить мало відрізняється між собою за якістю, видом та споживчими характеристиками.

3. Повна неможливість фірми контролювати ціни на ринку або диктувати свої ціни. Кожна з тисяч фірм “приймає ціну” такою, якою вони стихійно складається на ринку в цілому. Це пояснюється тим, що доля кожної фірми на ринку досить мізерна, і збільшення або зменшення виробництва не буде мати відчутного впливу на ринок та ринкову ціну.

4. Ще однією особливістю ринку чистої конкуренції є те, що крива попиту на продукцію фірми є абсолютно еластичною. На рисунках 8а.1 і 8а.2 приведена графічна ілюстрація процесу формування попиту та ціни на конкурентному ринку. Окрема фірма (рис. 8а.2) приймає ціну ринкової рівноваги Р₀, а її графік попиту є абсолютно еластичним. Це означає, що намагання фірми якось зменшити або збільшити ціну відносно ціни Р₀ приведуть до одного наслідку: фірма втрачає покупців і попит на її продукцію зникає. Таким чином, конкурентна фірма не має і не веде будь-якої цінової політики, оскільки не має можливості впливати на ринкову ціну

Рис. 8а.1 - Галузь в цілому Рис. 8а.2 – Абсолютно

еластичний попит конкурентної

фірми

5. І нарешті, на ринку досконалої конкуренції нові фірми за їх бажанням можуть вільно входити в галузь, а діючі фірми можуть легко її покинути. Не існує ніяких серйозних перепон: законодавчих, технологічних, фінансових та інших, які б могли завадити виникненню нових фірм на ринку досконалої конкуренції.

2. Особливості економічної стратегії фірми

в короткостроковому періоді

Економічна стратегія фірми на ринку досконалої конкуренції виходить з необхідності вирішення проблеми максимізації прибутку.

Правило максимізації прибуткувиголошує: економічний прибуток фірми набуває максимального значення при тих обсягах виробництва, при яких граничний доход фірми (MR) дорівнює її граничним витратам (МС).

MR = МС

Нагадаймо, що граничний доход (MR) – це додатковий доход, який отримує фірма від продажу кожної додаткової одиниці продукції: MR = Δ TR/Δ Q. Граничні витратb (МС) – це додаткові витрати, які несе фірма на випуск кожної додаткової одиниці продукції: MC = Δ TC/Δ Q. На ринку досконалої конкуренції граничний доход фірми завжди дорівнює ціні, за якою фірма реалізує свою продукцію на ринку (MR = Р).

Правило максимізації прибутку для ринку досконалої конкуренції набирає вигляд: досконало конкурентна фірма максимізує свій прибуток при обсягу виробництва, за якого граничні витрати дорівнюють граничному доходу і ціні:

МС = MR = Р

Існує два підходи для визначення максимального прибутку фірми:

1. Зіставлення сукупного доходу (ТR) і сукупних витрат (ТС).

2. Зіставлення граничного доходу (MR) і граничних витрат (МС)

Для фірми на ринку досконалої конкуренції вирішальне значення в її економічній стратегії має співвідношення ціни (Р) на її товар та динаміки її середніх сукупних витрат на одиницю продукції (АТС). Розглянемо декілька випадків їх співвідношення і ті економічні рішення, які можуть бути прийняті фірмою при цьому.

Правило 1. Конкурентна фірма має економічний прибуток за умови, що ціна на продукцію фірми перевищує сукупні середні витрати фірми:

Р > АТС → економічний прибуток

На рис. 8а.3 ціна Р₀ > АТСфірми і вона має чистий економічний прибуток величиною, яка відповідає площі прямокутника Р₀, F, K, N.

Правило 2. Якщо в галузі ціна ринкової рівноваги на продукцію фірми зменшується до рівня сукупних середніх витрат, то вона буде отримувати нормальний прибуток.

Р = АТС → нормальний прибуток

Правило 3. Якщо ціна на продукцію фірми буде меншою, ніж її сукупні середні витрати, то фірма буде нести збитки.

Р < АТС → збитки

Правило 4. Це правило має назву “правила мінімізації збитків”. коли Р < АТС, здається, що фірма відразу ж повинна закритись бо є збитковою. Для фірми, що банкрутує, її збитки дорівнюють постійним витратам (FC). Якщо збиткова фірма буде продовжувати виробництво, то вона може мати збитки менші, ніж постійні витрати, але при умові, що ціна буде вищою за середні змінні витрати.

АТС > P ≥ AVC → мінімізація збитків

Правило 5. Зменшення ціни нижче рівня середніх змінних витрат є необхідною умовою закриття фірми.

P < AVC → банкрутство фірми

Оскільки фірми на ринку досконалої конкуренції будує свою стратегію в короткостроковому періоді в залежності від співвідношення ціни і середніх витрат, то збільшення обсягів виробництва буде йти за умови зростання ціни, а зменшення – за умови падіння ціни. Звідси бачимо, щокрива пропозиції конкурентної фірми в короткостроковому періоді співпадає з частиною кривої граничних витрат МС, що лежить вище кривої середніх змінних витрат AVC.

3. Стратегія фірми в довгостроковому періоді.