Державне регулювання ринку

Якщо суспільство вважає, що ринок нездатний ефективно розподіляти ресурси, то виникає необхідність державного втручання в функціонування ринкового механізму. Основними засобами державного впливу на ринок є, по-перше, податки і субсидії, по-друге, регулювання цін (установлення їхньої верхньої і нижньої меж) і по-третє, регулювання кількості товарів на ринку.

Самим м'яким " цивілізованим" знаряддям державного втручання в роботу ринкового механізму вважаються податки. Як приклад простежимо за наслідками введення поштучного (акцизного) податку, що сплачується продавцем. Це приведе до зрушення кривої пропозиції S нагору на величину податку Т, оскільки для одержання того ж виторгу (за винятком податку) продавець тепер змушений запитувати за кожну колишню кількість товару ціну, більшу, чим колишня, саме на величину Т.

У відповідь на це скорочення пропозиції точка ринкової кон'юнктури переміститься уздовж кривої попиту з положення Е до перетинання з новою кривою пропозиції S^Т в точку А. У результаті на ринку встановиться нова рівновага, при якої обсяг товару знизиться з Q_Е до Q^Т, а ціна зросте з Р_Е до Р^Т. Однак чистий виторг продавця (за винятком податку) з одиниці проданої продукції (тобто фактично одержувана їм ціна одиниці товару) скоротиться до Р^Т - Т. Загальна величина витрат покупця складе Р^Т · Q^Т, надходжень продавцю — (Р^Т- Т) · Q^T і податкових надходжень державі — Q^T · Т. Незважаючи на те, що формально цю суму вносить у державний бюджет тільки продавець, насправді тягар податку розподіляється між ним і покупцем: фактичний внесок продавця складає лише (Р_Е- (Р^Т-Т)) · Q^Т, а реальний платіж покупця — (Р^Т-Р_Е) · Q^Т. На графіку їм відповідають площі прямокутників P_ЕСB(P^T-T) для продавця і Р^ТАСР_Е для покупця.

Тепер проаналізуємо наслідки введення податку з покупця. У цьому випадку на величину податку Т зрушиться вниз крива попиту, а розподіл податкового тягаря буде цілком аналогічним. Надання субсидій як покупцю, так і продавцю, можна розглядати як негативні податки. Отже, зрушення кривих попиту та пропозиції на величину субсидії будуть протилежними їхнім переміщенням при оподатковуванні.

Менш придатним інструментом державного впливу на ринок є регулювання цін, оскільки воно торкається самої дії ринкових механізмів, змінюючи процес досягнення рівноваги. Тут у розпорядженні держави є два методи: встановлення верхньої (" стелі") і нижньої (" підлоги") межі ціни. Наприклад, уведення максимальної верхньої межі ціни (так званої " соціально низької ціни" Р_r, установлюваної, нижче ціни рівноваги Р_Е) з метою захисту інтересів незаможних споживачів цього продукту, обумовлює не тільки виникнення дефіциту даного товару через перевищення при такій ціні обсягом попиту Q^D обсягу пропозиції Q^S, але і перетворення цього дефіциту в хронічний, оскільки ринковий механізм подолання дефіциту шляхом підвищення ціни відсутнього товару і збільшення обсягу його пропозиції блокується, і крива пропозиції тим самим штучно " обрубується" до відрізка S'E_r (рис. 4.12а).

Іншим варіантом державного регулювання цін є встановлення їх мінімальної нижньої межі (" підлоги"). Це пов'язується з необхідністю державної підтримки відповідних галузей (наприклад, сільського господарства) і нерідко доповнюється обмеженнями в зовнішній торгівлі. Крива пропозиції в цьому випадку здобуває вид ламаної лінії з горизонтальним відрізком на рівні " підлоги" ціни Р_г (рис.4.12 б). У цьому випадку вже обсяг пропозиції Q^S починає постійно перевищувати обсяг попиту Q^D, і виникаюче при цьому в розмірі Q^S – Q^D затоварення також стає хронічним. На вільному ринку нагромадження товарів, що не купуються, приводить до зниження цін на них. Якщо ж можливість цінового врегулювання виниклої проблеми блокується адміністративними заборонами, обсяг реально продаваного на ринку товару залишається на низькому, обмеженому обсягом попиту рівні, а ціна перевищує ринкову. Тут також можуть бути випадки протизаконного продажу надлишків за ціною нижче державної і навіть " тіньової" ціни.

Тема 5. Еластичність попиту і пропозиції

1. Поняття еластичності. Цінова еластичність попиту

Передбачення напряму і величини коливань попиту й пропозиції під впливом різних чинників здійснюється за допомогою спеціального показника – еластичності як міри реагування. Еластичність – це чутливість однієї економічної змінної до зміни іншої економічної змінної. Поняття еластичності ввів в економічну літературу А. Маршалл (Великобританія), його ідеї були розвинуті Дж. Хіксом (Великобританія), П. Самуельсоном (США) та ін. Здатність однієї економічної змінної реагувати на зміну іншої може бути проілюстрована різними методами, виходячи з обраних одиниць вимірювання. З метою уніфікації вибору одиниць вимірювання використовують метод вимірювання в процентах.

Кількісною мірою еластичності є коефіцієнт еластичності. Цей показник показує процентну зміну однієї змінної при однопроцентній зміні іншої змінної. Еластичність може змінюватися від нуля до нескінченності.

Розрізняють декілька видів еластичності. Почнемо з попиту та з його реакції на зміну ціни товару. Цінова еластичність попиту показує, на скільки процентів зміниться обсяг попиту при зміні ціни за одиницю товару на 1% за інших рівних умов:

.

Оскільки обсяг попиту знаходиться в оберненій залежності від ціни, то коефіцієнт цінової еластичності попиту – величина від’ємна. Як правило, увага звертається на абсолютне значення коефіцієнта. Розрізняють попит нееластичний (0 < | Е_d | < 1), одиничної еластичності (| Е_d | = 1) та еластичний (1 < | Е_d | < ∞).

. Якщо зміна ціни не викликає ніякої зміни попиту (Е_d=0), тоді ми маємо абсолютно нееластичний попит. Якщо ж нескінченно мала зміна ціни викликає нескінченне розширення попиту (Е_d= ∞), тоді ми маємо абсолютно еластичний попит (рис. 3.1).

Розрізняють точкову і дугову еластичність. Точкова еластичність характеризує відносну зміну попиту при нескінченно малій зміні ціни:

Дугова еластичність вживається для виміру еластичності між двома точками і визначається як середня еластичність за формулою точки:

.

Еластичність попиту за ціною залежить від цілого ряду факторів, зокрема:

- важливість товару для споживача (попит на предмети розкоші – еластичний, на предмети першої необхідності – нееластичний);

- наявності товарів-субститутів(чим більше товарів-замінників, тим еластичніший попит на даний товар);

- фактору часу(попит на товар більш еластичний у довгостроковому періоді);

- долі витрат у бюджеті на даний товар (чим вона вище, тим більше буде еластичність попиту);

- рівня доходів споживача.

Розрахунки еластичності попиту за ціною мають широке практичне використання як для прогнозування споживацьких витрат, так і проведення цінової політики фірми. Для продавця важливо знати, скільки грошей споживач готовий витратити на придбання даного товару при різному рівні ціни на нього, адже витрати споживача є його доходом (TR = P · Q).

На рис. 5.2 показано виграш продавця від зростання ціни (площа фігури Р₁Р₂ВС) та його програш від зменшення обсягу продажу внаслідок зростання ціни (площа фігури Q₂CAQ₁). Якщо площа першого прямокутника (ефект ціни) більша, ніж другого (ефект кількості), то сукупний виторг (доходи) продавця зростуть; у протилежному випадку – зменшаться. Результат залежить від еластичності попиту за ціною. Якщо попит нееластичний, то сукупний виторг продавця змінюється в тому ж напрямку, що й ціна; за еластичного попиту напрями зміни цих величин протилежн і, тоді сукупний вектор залишається незмінним. Вектор досягає свого максимального значення при цінах, що відповідають одиничному значенню еластичності попиту. Тому мета кожного підприємця – знайти такий рівень використання потужностей свого капіталу, за якого буде максимізуватися його сукупний виторг.

2. Нецінова еластичність попиту

Загальний підхід до вимірювання еластичності попиту зберігається і при визначенні впливу на нього нецінових факторів. Серед них особливе місце належить доходам та цінам на інші товари.

Еластичність попиту за доходом показує рівень зміни обсягу попиту на товар під впливом зміни величини доходу споживача:

.

Еластичність попиту за доходом може набувати найрізноманітніших значень. Товар є товаром низької якості, якщо Е_І < 0, із збільшенням доходу попит на такі товари зменшується. В цьому випадку доход і обсяг попиту змінюються в протилежних напрямках. Для нормальних товарів Е_І > 0. Крім того, серед нормальних товарів можна виділити товари першої необхідності (0 < Е_І < 1), товари другої необхідності (Е_І = 1) та предмети розкоші ( Е_І > 1).

Ціни на інші товари також впливають на попит і міру цього впливу демонструє перехресна еластичність попиту. Вона визначає ступінь чутливості споживчого попиту на один товар (Х) залежно від ціни на інший товар (У):

Якщо еластичність має позитивне значення, то із зростанням ціни на товар У підвищується попит на товар Х. Такий зв’язок характерний для товарів-субститутів.

Для комплементарних благ властиве від’ємне значення перехресної еластичності попиту. Вона матиме нульове значення для товарів, які взагалі ніяк не пов’язані між собою.

3. Цінова еластичність пропозиції

Рішення фірм щодо обсягів виробництва продукції також залежать від змін цін. Еластичність пропозиції характеризує реакцію виробника на коливання ціни товару, що ним виробляється. Коефіцієнт еластичності пропозиції показує на скільки процентів зміниться обсяг пропозиції товару за зміни ціни на 1%:

Визначення цінової еластичності пропозиції тотожне визначенню цінової еластичності попиту. Різниця полягає в тому, що цінова еластичнісь пропозиції позитивна.

Розрізняють еластичну пропозицію (1 < Е_S < ∞), нееластичну пропозицію (0 < Е_S < 1), пропозицію одиничної еластичності (Е_S = 1), абсолютно нееластичну пропозицію (Е_S = 0) та абсолютно еластичну пропозицію (Е_S = ∞) (рис. 5.3).

Фактори, що впливають на еластичність пропозиції:

- мобільність товаровиробника, гнучкість і рівень завантаження виробничої потужності підприємства;

- ціни товарів-конкурентів;

- характер застосованої технології;

- можливість мобілізації внутрішніх і зовнішніх джерел накопичення;

- фактор часу. Пропозиція реагує на зміну ціни зазвичай з певним часовим лагом. Тому еластичність пропозиції тим вища, чим більше часу має виробник для зміни обсягу пропозиції.

Розділ ІV. ТЕОРІЯ ПОВЕДІНКИ ВИРОБНИКА

Тема 6. Теорія виробництва

1. Виробництво та виробнича функція

Виробництво – це процес використання праці, капіталу, природних ресурсів (факторів виробництва) для створення необхідної продукції та надання послуг.

Капітал у речовинній формі – це засоби виробництва, що належать підприємцю. Земля є обов'язковим компонентом процесу виробництва. Будь-яка виробнича споруда, цех розташовуються на землі. Вирішальну роль земля відіграє в сільському господарстві. Земля також містить у собі природні ресурси і сировину. Праця – це елемент виробництва, що з'єднує сировину, матеріали, устаткування в єдиний виробничий процес. Без використання праці створення нових благ і послуг було б неможливе. У 70-і роки XIX століття Альфредом Маршаллом був виділений четвертий фактор виробництва – організація. Пізніше Й.Шумпетером цей фактор був названий підприємництвом. Таким чином, виробництво є процесом об'єднання таких факторів, як капітал, праця, земля і підприємництво з метою одержання необхідних споживачу нових благ і послуг.

Мікроекономіка вивчає, головним чином, виробництво як продуктивну систему, здатну постачати на ринок певну кількість товару, витративши при цьому деякі кошти та споживши певні обсяги ресурсів. Підприємство – основна організаційна ланка економіки країни. Головною метою діяльності будь-якого підприємства є одержання максимального прибутку при мінімумі витрат. Умовами досягнення цієї мети можуть бути: максимізація валового доходу, обсягів продажу, захоплення більшої частки ринку даного виду продукції.

Кожне підприємство постійно вирішує три питання: що робити (продукція, робота, послуги і їхні обсяги); як робити (технологія, фактори виробництва); для кого робити (ринки, споживачі, ціни)? При цьому велику роль відіграє визначення часового інтервалу, протягом якого зважуються питання розвитку виробництва. Для підприємства виділяють наступні часові інтервали:

- короткостроковий – зміна обсягу виробництва можлива за рахунок використання додаткових факторів виробництва змінного характеру (робочої сили, сировини і матеріалів) при незмінному обсязі використання інших факторів (виробничі потужності, капітальні споруди);

- довгостроковий – зміна обсягу виробництва можлива за рахунок зміни всіх факторів виробництва.

Для організації виробничого процесу фактори виробництва необхідні у певній кількості. Виробничою функцією називається залежність максимально можливого обсягу виробленого продукту від певної кількості використовуваних факторів виробництва:

Q = f(K, L, M),

де Q – максимальний обсяг продукту, який можна виробити при заданій технології і визначених факторах виробництва; К – витрати капіталу; L – витрати праці; М – витрати матеріалів.

Для аналізу і прогнозування обсягу виробництва частіше використовується виробнича функція, яка має назву функція Кобба–Дугласа:

Q = k·K^a· L^b·M^g,

де Q – максимальний обсяг продукту при заданих факторах виробництва;

K, L, M – відповідно витрати капіталу, праці, матеріалів;

k – коефіцієнт пропорційності (чи масштабності);

a, b, g – коефіцієнти еластичності обсягу виробництва відповідно до капіталу, праці і матеріалів (коефіцієнт приросту Q, що припадає на 1 % приросту відповідного фактора).

Різні комбінації факторів виробництва дають різні обсяги виробленої продукції. У короткостроковому інтервалі існує межа росту обсягу виробництва при збільшенні змінного фактора (наприклад, праці), якщо інші (наприклад, капітал) залишаються постійними. Ця властивість одержала назву закону спадної граничної продуктивності. Цей закон характерний для виробничої функції з одним змінним фактором:

Q = f(X, Y),

де Y – величина постійного фактора; X – величина змінного фактора.

При зміні кількості сполучень факторів виробництва змінюється й обсяг випуску продукції.

Показниками результативності виробництва є сукупний продукт (TP), середній продукт (AP), граничний продукт (MP).

Сукупний продукт – це загальна кількість виробленого продукту. Він змінюється в процесі збільшення використання змінного фактора Х за інших незмінних умов.

Середній продукт – це відношення сукупного продукту до кількості використаного у виробництві змінного фактора: АР = ТР/Х.

Граничний продукт – це приріст випуску продукції при використанні додаткової одиниці змінного ресурсу: МР = Δ ТР/Δ Х.

Зазначені залежності можна показати графічно:

Крива сукупного продукту відображає, як змінюється випуск продукції при зміні одного з факторів виробництва, тоді як інші залишаються незмінними (рис. 6.1).

Середній продукт змінного фактору можна визначити, якщо виміряти нахил променя, проведеного від початку координат через відповідну точку кривої сукупного продукту. Так, нахил променя ОА можна визначити через співвідношення координат точки А: Q₁/Х₁. Це буде середній продукт у точці А: АР = tgα = AX₁/OX₁ = TP/Х. Він досягне свого максимуму у т. С, яка відповідає точці дотику променя, що виходить від початку координат до кривої сукупного продукту. Якщо проведемо дотичну в т. А на кривій сукупного продукту та знайдемо тангенс кута β, то отримаємо граничний продукт: МР = tgβ = АХ₁/LХ₁ = Δ ТР/Δ Х. (Рис. 6.2).

Середній продукт буде збільшуватися доти, поки граничний продукт буде більший за нього. В точці перетину кривих середнього та граничного продуктів середній продукт максимізується.

З’ясування динаміки обсягів виробництва залежно від динаміки змінного фактора для конкретного виробництва має важливе практичне значення. Це використовується насамперед для визначення меж, в яких доцільно вести виробництво з точки зору раціоналізації використання факторів. Для короткотермінового періоду виділяються три стадії виробництва:

- перша стадія: від початку виробництва до досягнення середнім продуктом максимального значення. Вона характеризується надлишком постійного фактора та недостачею змінного фактора виробництва;

- друга стадія: від максимального значення середнього продукту до досягнення нульового значення граничного продукту. Це найпривабливіша (ефективна) стадія для виробника, оскільки досягається збалансованість факторів виробництва;

- третя стадія: після досягнення граничним продуктом нульового значення. На ній виробництво стає перенасиченим працею і найчастіше призводить до збитків виробника.