Вплив незвичних стимулів

Отже, ми вже помітно просунулися вперед з того моменту, як поставили питання, чому тварина поводиться саме так, а не інакше. Ми переконалися, що поведінка визначається внутрішніми і зовнішніми чинниками. Зовнішні впливи сприймаються вибірково залежно від внутрішнього стану тварини. Інформація, що над­ходить від органів чуття, обробляється досить складним шляхом.

Лабіринт стимулів. Щоб з’ясувати питання взаємозв’язку зовнішніх і внутрішніх стимулів, фахівці з поведінки тварин заглиблюються в лабораторні дослідження і шляхом втручання в механізми поведінки вишукують справжні причини мінливих дій тварин.

Стимули, що керують розмноженням. Щоб розмноження пройшло успішно, канарка має знайти собі партнера, побудувати гніздо, відкласти яйця, висидіти їх і вигодувати пташенят. Ці процеси передбачають низку фізіологічних і поведінкових змін, причому кожна з них має відбутися в потрібний час і у відповідному порядку. Деякі зміни є результатом зовнішніх впливів, таких як сонячне освітлення чи присутність самця. Інші беруть початок у самому організмі самиці. У результаті багаторічних досліджень англійський учений Р. Хайнд з’ясував весь цикл розмноження канарки і точно вказав джерело де­кількох важливих стимулів, які впливають на функціональний стан самиці та її поведінку. Даний цикл можна подати низкою етапів, хоча він розвивається як безупинний процес, що плавно протікає, причому дія одних стимулів постійно наростає, а інших-слабшає. Отже:

1. Навесні, з подовженням дня, сонячні промені активізують статеві залози канарки, стимулюючи виділення первинних гормонів: андрогена в самця і естрогена в самиці. Це лише перша ланка в довгому ланцюзі подій, що зрештою призведуть до відкладання яєць і вигодовування молоді.

2. Виділення андрогена впливає на поведінку самця - він починає залицяння, які виражаються у співі та демонструванні поз, котрі привертають увагу самиці, що додатково стимулює виділення естрогена в його обранки.

3. Через триваючу стимуляцію з боку самця самиця починає збирати матеріал, який вона потім використовує для споруд­ження гнізда. Майже водночас маленькі яйця, які розвиваються в її яєчнику, починають швидко збільшуватися. На цій стадії вони досягають розмірів зернятка.

4. Під дією естрогена і вторинних гормонів на черевці самиці починають випадати пера і поступово утворюється насідна пляма. Оголена ділянка чуттєвої шкіри приходить у безпосереднє зіткнення з гніздом, що служить для самиці не менш сильним стимулом, ніж присутність самця.

5. Незадовго до закінчення будівлі гнізда самиця готова до спарювання. Під впливом присутності самця і власних гормонів вона виражає свою готовність, і птахи спаровуються кілька разів, перш ніж буде відкладене перше яйце. Потім активність самця вгасає і спарювання припиняється - настає час наси­джування.

6. Через розширення підшкірних кровоносних судин насідна пляма стає яскраво-червоною, особливо під час відкладання яєць. Дія естрогена і вторинних гормонів призводить до знач­ного збільшення яйцепроводу. Гніздо в цей час служить основним стимулом для самки.

7. Завершальна стадія будівлі гнізда настає, коли самиця, реагуючи на зростаючу чутливість насідної плями, починає ви­стилати гніздо м’яким пір’ям. Приблизно в цей же час спільний вплив відчуттів від гнізда і численних гормонів, що циркулюють у крові самиці, обумовлюють дозрівання яєць.

8. Самиця починає відкладати по одному яйцю на день і продовжує кладку протягом кількох днів. Стимул, отримуваний від зіткнення насідної плями з гніздом, спонукає самицю виконувати майже все насижування. Інші сімейні турботи, напри­клад, охорона гнізда, покладаються на самця.

Стимуляція страху і люті. Як і в психології людини, за аномаліями у поведінці тварин дослідники отримують можливість ефективно вивчати їхню нормальну поведінку. От чому в лабораторіях багатьох країн ретельно досліджують реакції тварин, які піддаються дії незвичайних стимулів. Один із найразючіших дослідів зі штучного стимулювання страху виявляє зовсім невластиве кішці боягузтво при зустрічі з парою сумирних ми­шей. Причина такої поведінки - розслаблюючий газ, що застосовувався в досліді, який пригнічує нервову систему кішки і тимчасово гальмує бажання тварини битися.

В іншій серії дослідів, які провадилися М. Глусманом у Нью-Йоркському державному психіатричному інституті, сти­муляцію викликали за допомогою маленьких електродів, вжи­влених у гіпоталамус (частина головного мозку, відповідальна не тільки за емоції, а й, можливо, пов’язана з процесами запам’ятовування і навчання). Тому кішка, вихована в дружбі з пацюком, з люттю кидається на нього при ввімкненні струму. Найдивовижніше, що вже в наступний момент, щойно струм вимикався, кішка не виявляла ніяких ознак агресивної поведінки. Раз за разом кішку змушували нападати на пацюка, і щоразу, варто було припинити стимуляцію, кішка ставала такою ж дружелюбною, як раніше. Поки що так і не вдалося довідатися, чи викликалася в дослідах справжня лють, яка відразу забувалася, чи це була автоматична реакція, тоб­то така, яка змушує людину смикати ногою при ударі по ко­ліні.

Разючий приклад штучної зміни поведінки дали спостереження над павуками, зроблені в процесі випробування лікарських препаратів. Фармаколог П. Уїт виявив, що під дією деяких ліків павуки плетуть дивні, безформні павутини. Певні ліки змушують павука плести певну павутину з характерним відхиленням від норми, причому поведінка тварини виявляє разючу подібність з тим типом дезорієнтації, яку виявляє людина, під дією того ж препарату. Наприклад, від хлоральгідриту павук засинає, так і не доводячи роботу до кінця, первітин робить павука нетерплячим, він заповнює кільцеви­ми нитками лише незначну частину сітки, кофеїн викликає у павуків подібність неврозу, який змушує його сплітати безладну павутину. Таким чином, малюнок павутини дозволяє визначити препарат набагато швидше, ніж тривалий лабораторний аналіз.