Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Аудиторські докази та визначення порушень
У процесі проведення аудиторської перевірки аудитор повинен зібрати таку кількість аудиторських доказів, які могли б підтвердити аудиторський висновок. У відповідність із МСА 500 аудиторський доказ - це інформація, отримана аудитором під час перевірки, на якій ґрунтується аудиторська думка. Аудиторські докази бувають: внутрішні докази, які містять у собі інформацію, отриману від підприємства, що перевіряється, в усному або письмовому виді; зовнішні докази, які містять інформацію, отриману від третіх осіб, звичайно в письмовому виді по запиті аудиторської організації; змішані докази, які містять інформацію, отриману від підприємства, що перевіряється, і підтверджену третьою стороною. Аудиторські докази повинні бути достовірними й достатніми. Достовірність – це характеристика того, наскільки свідоцтва можуть вважатися достойними довіри та правдоподібними. Достатність зібраних свідоцтв визначається їх кількістю. Тому важливим є розмір аудиторської вибірки. Джерелами одержання аудиторських доказів є: фінансова звітність (баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про рух власного капіталу, примітки до фінансової звітності); бухгалтерські регістри (журнали-ордера, Головна книга, журнал господарських операцій, касова книга, оборотні, шахові, сальдові відомості, розрахунково-платіжні відомості по заробітній платі й так далі); первинні документи підприємства, що перевіряється, і третіх осіб; статистична звітність, звітність по оподатковуванню, по внесках у позабюджетні фонди; статутні документи, договори, накази, і інші адміністративні документи; результати аналізу фінансово-господарської діяльності; усні висловлення співробітників підприємства, що перевіряється, і третіх осіб; зіставлення одних документів підприємства з іншими його документами й документами третіх осіб; результати інвентаризації; звертання до керівництва за роз'ясненнями в письмовій і усній формі. Найцінніші докази аудитор одержує при дослідженні господарських операцій. Аудиторський ризик зменшується при використанні доказів з різних джерел. При їхній суперечливості необхідні додаткові процедури. В процесі проведення аудиту достовірності фінансової інформації, включаючи правильність ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності, аудитор повинен виявити факти перекручення даних обліку і неправильного складання звітності. Основними причинами таких перекручень є свідомі або несвідомі дії посадових осіб, що займаються підготовкою вихідних даних про результати діяльності підприємства-клієнта та опрацьовують цю інформацію. Свідомі дії приводять до обману як власників так і держави, несвідомі можуть бути визвані недобросовісним відношенням до виконання службових обов'язків при підготовці інформації. Перекручення у фінансовій звітності можуть бути результатом помилок або наслідком шахрайства. Відповідно до МСА 240 «Шахрайство та помилки» шахрайство — це навмисно неправильне відображення і представлення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підприємства. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими записами, фальсифікації первинних документів облікових Регістрів і звітності, навмисних змінах записів в обліку, які перекручують суть фінансових і господарських операцій з метою порушення законодавства або прийнятої облікової політики, навмисному пропуску або приховуванні результатних записів або документів, незаконному отриманні в особисту власність грошово-матеріальних цінностей тощо. Помилка — ненавмисне перекручення фінансової інформації в результаті арифметичних або логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, невідповідне відображення записів в обліку тощо. Відповідальність за попередження і виявлення шахрайства і помилок несе керівництво підприємства-клієнта, яке постійно здійснює внутрішній контроль. На практиці система внутрішнього контролю зменшує, але не усуває можливості виникнення шахрайства і помилок. При виявленні перекручень аудитор може обрати один із двох варіантів поведінки: 1. Не вимагати внесення виправлень, коли помилка незначна і суттєво не впливає на фінансову звітність і не спричинена незаконними діями; 2. Вимагати виправлення перекручень, коли виявлена значна помилка, що впливає на фінансову звітність, або помилка, пов'язана з порушенням юридичної достовірності інформації, або стосується оподаткування. В випадках, коли аудитор підозрює, що до порушень причетне керівництво або воно їх покриває, особливо важливо проінформувати відповідний рівень керівництва підприємства-клієнта. Як правило, обов'язок аудитора зберігати конфіденційність забороняє йому доповідати про шахрайство або помилки третім особам без дозволу клієнта. Однак, як визначалося вище, за певних обставин (державна безпека, відмивання грошей від наркобізнесу тощо) аудитор повинен проінформувати відповідні контрольні органи, попередньо проконсультувавшись при цьому у юриста.
|