В) стратегії диверсифікації у неспоріднені галузі

Не дивлячись на те, що вигоди від стратегічної відповідності пов'язані з диверсифікацією у галузі, які наближені до діяльності фірми, деякі з них надають перевагу проводити диверсифікацію в інші галузі з хорошими можливостями для отримання прибутків. При цьому корпоративні менеджери не дають жодних настанов на пошук стратегічної відповідності між своїм бізнесом та іншими сферами діяльності.

Рішення про диверсифікацію у той чи інший вид виробничої діяльності є результатом пошуку і придбання вигідних фірм. Основним аспектом непрофільної диверсифікації є те, що будь-яка фірма, яка може бути придбана на вигідних фінансових умовах і має хороші перспективи отримання прибутку, являє собою вигідний напрямок для диверсифікації. В той же час багато зусиль і часу йде на пошук і спостереження за можливими кандидатами для диверсифікації.

Зазвичай до кандидата підходять з такими критеріями:

- чи може виробництво досягнути планових показників фірми з прибутку і забезпечити повернення капіталовкладень;

- чи потрібна значна сума капітальних вкладень для заміни основного капіталу, виробничих фондів чи поповнення оборотного капіталу;

- чи має виробництво значний потенціал для росту;

- чи є виробництво достатньо великим для того, щоб суттєво впливати на стан справ у материнській компанії;

- чи є труднощі з профспілками або протидія зі сторони державних органів, що стосуються охорони навколишнього середовища і забезпечення безпеки і прав споживачів;

- чи є ранимою дана галузь стосовно спаду виробництва, інфляції, високих відсоткових ставок або змін у політиці держави.

Стратегія непрофільної диверсифікації залучає компанію, яка проводить диверсифікацію, у галузі і виробництва, що обіцяють привабливі фінансові результати. Використання відносин стратегічної відповідності відходить на другий план.

Деколи фірми, які проводять непрофільну диверсифікацію, зосереджують свої зусилля на пошуку таких фірм, які пропонують можливості для отримання швидкої фінансової віддачі за рахунок свого особливого становища. Існує три типи подібних фірм:

Фірми, чия вартість занижена. У цьому випадку існують можливості для придбання цих фірм за цінами нижче ринкових, що дає змогу пізніше продати фірму за більш високою ціною.

Фірми, які відчувають фінансові труднощі. Такі фірми досить часто можуть бути придбані за договірними цінами; при цьому їх діяльність перебудовується з допомогою фінансових ресурсів материнської фірми та управлінських ноу-хау. В майбутньому ці фірми можуть розглядатися як довгострокові капіталовкладення в інвестиційному портфелі материнської компанії (фірми) (за рахунок їх високої дохідності або потенційного притоку готівки) або бути продані з прибутком.

Фірми, які мають великі можливості для росту, затее позбавлені можливості інвестування. Такі привабливі фірми з незначними фінансовими можливостями, як правило, стають кандидатами для диверсифікації у фінансово сильних, але позбавлених привабливості (з точки зору подальшого росту) фірм.

Диверсифікація у неспоріднені галузі (інша назва – конгломератне злиття) дуже приваблива з таких точок зору:

1. Комерційний ризик розсіюється по багатьох галузях (сферах), що робить фірму менш залежною від проблем, які можуть виникати у будь-якій сфері діяльності. Хоч подібний аргумент може бути наведений також і стосовно диверсифікації у зв'язані галузі, конгломератне злиття не визначає твердо, як цей ризик розподілений. Тому диверсифікація у неспоріднені галузі може вважатися більш ефективним способом розподілу фінансових ризиків порівняно зі зв'язаною диверсифікацією, так як інвестиції можуть бути розподілені між зовсім різними видами діяльності.

2. Фінансові ресурси фірми можуть бути інвестовані у ту галузь, яка має найбільш привабливі перспективи з точки зору рентабельності. Кошти з галузей з низькою нормою прибутку можуть бути вилучені на придбання і розширення компаній з високим потенціалом росту і отримання прибутку. Таким чином, фінансові ресурси корпорації можуть бути використані з найбільшим ефектом.

3. Внутрішня норма прибутку фірми в цілому помітно стабілізується, оскільки важкі часи в одній галузі можуть бути частково компенсовані за рахунок іншої, тобто в ідеалі циклічні спади в одних сферах діяльності, якими займається фірма, врівноважуються циклічними піднесеннями в інших.

4. В міру того, як корпоративне керівництво нагромаджує досвід у визначенні справжньої вартості недооцінених компаній, фінансовий стан корпорації і дохідність акцій покращуються.

Незважаючи на те, що проникнення в галузі, які не зв'язані з основними сферами діяльності фірми, як правило, досить привабливе, і при більш низьких початкових затратах можливе одержання більш значних прибутків, конгломератне злиття має і недоліки, до яких слід віднести:

- підвищені вимоги, яким повинно відповідати керівництво корпорації для прийняття грамотних рішень відносно кардинально різних методів ведення справ у кардинально різних сферах бізнесу і конкурентних середовищах. Чим більше галузей, у які втягнута корпорація, і чим вони різноманітніші, тим складніше менеджерам компанії контролювати кожну дочірню фірму та виявляти проблеми, що виникають на ранніх етапах, кваліфіковано оцінювати привабливість окремих галузей і конкурентних середовищ, а також грамотність рішень, які приймаються керівництвом середньої і нижчої ланки.

- складність управління широко диверсифікованою корпорацією;

- неможливість використання стратегічної відповідності в якості додаткового джерела створення конкурентних переваг.

У випадку широкої диверсифікації керівництво корпорації повинно бути в змозі:

- відрізнити вигідне придбання від невдалого;

- підібрати здатних менеджерів для ведення справ на місцях;

- розпізнати розумні стратегічні пропозиції;

- прийняти необхідні заходи у випадку збоїв у роботі окремих підприємств.

У широко диверсифікованій фірмі корисність корпоративних менеджерів визначається перш за все їх здатністю приймати рішення про те, які нові підприємства включити до складу корпорації, а які виключити; як розпорядитися фінансовими ресурсами для покращення сукупних виробничих результатів, а також якістю роботи керівництва з менеджерами на місцях.

Хоча теоретично диверсифікація у незв'язані галузі передбачає більшу стабільність обсягів реалізації й прибутків у різних фазах ділового циклу, на практиці спроби створити модель, яка б не залежала від циклічності економіки, не увінчались успіхом. Лише декілька привабливих галузей знаходяться у протилежних фазах відносно одна одної з точки зору циклічних коливань; більшість ж однаково реагує на циклічні зміни економічної ситуації. До цих пір не отримано ніяких переконливих доказів того, що консолідовані прибутки широко диверсифікованих фірм більш стабільні і менше піддаються зниженню в періоди спаду і депресії, ніж прибутки менш диверсифікованих фірм.

Не дивлячись на ці недоліки, диверсифікація у незв'язані галузі може виявитись найбільш прийнятною стратегією. Вона безперечно має сенс у випадках, коли компанія хоче диверсифікуватися з метою зниження питомої ваги підприємств у мало привабливих галузях і не характеризується специфічними технологіями, які використовуються лише у даній і споріднених галузях. Крім того, деякі власники компаній вважають за краще вкладати свої кошти зразу у декілька не зв'язаних між собою галузей замість інвестування в групу споріднених напрямків. В інших випадках переваги конгломератного злиття залежать від фінансових перспектив конкретних проектів.

Незв'язана диверсифікація являє собою фінансовий підхід до формування ринкової ціни акцій, а зв'язана диверсифікація, навпаки, є стратегічним підходом. Щоб домогтися збільшення ринкової ціни акцій компанії, диверсифікованої у незв'язані галузі, керівництво повинно володіти досвідом формування корпоративного портфеля ділової активності і грамотного управління ним. Це, зокрема, означає:

- Вміння входити у нові сфери діяльності, які можуть забезпечити швидку віддачу вкладеного капіталу, тобто мають високу привабливість для інвесторів).

- Вміння виторговувати хорошу ціну за куплені компанії (знижуючи, таким чином, початкові затрати).

- Вміння продавати раніше придбані підприємства на найвищому підйомі їх розквіту і отримувати з цього додаткову надбавку до їх ціни (такі операції вимагають від менеджерів вміння визначати момент, коли дочірня компанія досягає своєї критичної точки, а також прогнозувати довготривалі тенденції зниження норми прибутку).

- Вміння вилучати фінансові кошти корпорації з галузей з неясними фінансовими перспективами і розміщувати їх на тих напрямках, які обіцяють швидкий ріст прибутку і велику віддачу вкладеного капіталу.

- Вміння контролювати роботу дочірніх підприємств і сприяти грамотному керівництву ними з метою підвищення ефективності диверсифікації (що вимагає наявності експертного досвіду у розв'язанні різних проблем, вироблення стратегії розвитку і прийняття оперативних та рішучих заходів для її реалізації).