Главная страница Случайная страница
КАТЕГОРИИ:
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника
Урок №68
|
|
Тема. Природоохоронні території.
Міні-проект
Заповідні території України.
Мета: ознайомити учнів із заповідниками та заповідними територіями України, свого регіону; розвивати вміння порівнювати, аналізувати, робити узагальнюючі висновки; удосконалювати вміння працювати в групах, творчо розв’язувати поставлені завдання; виховувати відповідальне ставлення до довкілля і бажання брати участь у природоохоронній роботі.
Державні вимоги щодо рівня загальноосвітньої підготовки учнів
Учень/учениця: називає:
- заповідники й заповідні території України;
висловлює судження
щодо етичного ставлення до природи та охорони природи.
Обладнання і матеріали: підручник, зошит, роздатковий матеріал.
Базові поняття і терміни: заповідник, заказник, національний парк, пам’ятки природи, заповідні урочища.
Тип уроку: засвоєння нових знань.
Хід уроку
І.Організаційний момент
ІІ.Актуалізація опорних знань
«Розумний куб»
(«Розумний куб» — це метод, для застосування якого виготовляється один куб для індивідуального чи фронтального опитування. На кожній з граней написане одне із запитань, за яким можна дати характеристику чого-небудь, провести аналіз тощо. Учень кидає куб і відповідає на запитання, яке йому випало. Така робота дає можливість створювати на уроках ігрові моменти і дуже позитивно сприймається учнями.)
Зразок запитань на гранях куба:
1. Що таке Червона книга?
2. Скільки видів тварин занесено до Червоної книги України?
3. Як людина впливає на тваринний світ?
4. Наведіть приклади тварин своєї місцевості, занесених до Червоної книги України.
5. З якою метою створено Червону книгу?
ІІІ. Мотивація навчальної діяльності
Обговорення висловів
Людина може жити без китів, ведмедів, орлів, лелек і вівсянок. Її існування від них не залежить, але якщо людині стане байдуже, живуть вони чи ні, якщо вона не зрозуміє важливості їх збереження, то вона перестане бути людиною.
Роберт Мак-Кланг, американський зоолог
Не завдавати страждань побратимам нашим меншим — наш перший обов’язок перед ними. Але одного лише цього недостатньо. У нас є більш висока місія — служити їм завжди, коли б їм це не було потрібно.
Франциск Ассізький, святий (1181–1226).
IV. Вивчення нового матеріалу
1. Історія розвитку національного природоохоронного законодавства.
Розповідь учителя
Зародки національного природоохоронного законодавства сягають ще часів Київської Pyci. У зводі законів Княжої держави «Руській правді» містилося чимало регламентацій, які стосувалися часів та термінів полювання на тих чи інших хутрових звірів, була заборона виловлювати деякі породи риб під час нересту, містилося чимало засторог щодо збереження та використання природно адекватних засобів землеробства, бортництва, броварства, деяких інших промислів та ремесел. Тоді ж було передбачено також i деякі способи покарання, переважно грошові, за порушення вимог «Руської правди». Наприклад, за знищення журавля i вбивство людини нерідко накладали однакове покарання. У князівські часи фактично було закладено i початки формування заповідних територій — мисливських угідь, на яких лише вряди-годи відбувалося полювання та лови.
У козацько-гетьманську добу українське природоохоронне законодавство користувалося такими джерелами: звичаєвим правом та повсякденними традиціями; традиційним законодавством княжої та литовсько-руської доби; магдебурзьким правом; законотворчою діяльністю національної держави, яка відтворена насамперед у гетьманських універсалах.
Через своєрідне становище тогочасної України на національне законодавство нашаровувалися, практично повністю поглинаючи його цілком чи в окремих компонентах, правничі вимоги сусідніх держав — Польщі, Росії, Австрії та iн.
Досить вичерпну характеристику природоохоронних засад дає синтетичне «Зібрання українських прав» 1807 р. У розділах «Про ціну реча», «Про недозволені діяння», наприклад, детально простежено численні ситуації, в яких людина вступає у стосунки з природою: рибальство, знищення соколиних гнізд, виловлювання бобрів, знищення роїв бджіл, полювання на зайців та ін. У них регламентовано вартість та покарання відповідних вчинків, окреслено майнові та територіальні засади природокористування. До проблем, пов’язаних зі звіроловством та рибальством, звертаються i в заключних розділах книги. Дуже прикметні підсумкові слова «Зібрання»: «Чужий ліс рубати взагалі забороняють». Отже, тогочасне право разюче відрізнялося від радянського, за якого «чуже» (тобто спільне) знищував кожен, хто тільки не лінувався.
В останні роки бурхливий розвиток промисловості й сільського господарства, будівництво нових та розбудова існуючих міст і селищ, розширення мережі залізничних та автомобільних шляхів, ліній електропередачі, нафто- і газопроводів, зарегулювання стоку Дніпра та більшості середніх і малих річок, осушення боліт Полісся й зрошення величезних площ на Півдні України призвели до істотних змін ландшафтів, дикої флори й фауни. Більшу частину (70 %) природних ландшафтів України змінено господарською діяльністю людини, що загострило проблему охорони природи і раціонального природокористування.
У червні 1992 р. Верховна Рада прийняла закон «Про природно-заповідний фонд України». Природно-заповідний фонд становлять ділянки суходолу і водного простору, природні комплекси та об’єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. Вони виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генетичного фонду тваринного й рослинного світу (тобто всієї сукупності видів, створених протягом еволюції), а також спостереження й контроль за природним середовищем.
2. Природоохоронні території.
Запитання до учнів:
— Які території входять до природно-заповідного фонду країни?
(природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища; ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).
Робота в групах (самостійна робота з підручником та додатковою літературою)
Завдання для груп:
— Схарактеризувати природоохоронні території:
І група — заповідники;
ІІ група — заказники;
ІІІ група — національні природні парки;
IV група — зоологічні парки.
Презентація І групи
Заповідники
Природні заповідники — це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, покликані зберігати в природному стані типові або виняткові для даної ландшафтної зони природні комплекси з усією сукупністю їх компонентів, вивчати природні процеси і явища, що відбуваються в них, розробляти наукові засади охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки. Ділянки землі та водного простору, що належать до заповідників, вилучаються з господарського використання. Заповідник — вища форма охорони природних територій, природна лабораторія, де ведуться комплексні наукові дослідження.
У них заборонена будь-яка господарська діяльність людини. Закритий навіть прохід до заповідника без дозволу адміністрації. Тут повністю охороняється право дикої природи на існування. На сьогодні в Україні 17 природних заповідників.
Біосферні заповідники зберігають у природному стані найбільш типові природні комплекси біосфери, здійснюють екологічні спостереження і контроль за станом навколишнього природного середовища, його зміною під дією антропогенних чинників. В Україні біосферними заповідниками є Асканія-Нова, Чорноморський, Дунайський та Карпатський. Вони зорієнтовані на постійне спостереження за розвитком природних процесів, які мають всесвітнє значення.
Повідомлення учнів
Біосферний заповідник Асканія-Нова 1985(1898)
Заповідник Асканія-Нова називають перлиною Півдня України. Це єдиний у Європі масив заповідного ковилового степу. Тут у вільному і напіввільному стані можна побачити копитних, представників усіх континентів планети: коней Пржевальського, зебр, антилоп, оленів, яків та зубробізонів.
Учені Асканії-Нової працюють над виведенням нових продуктивних видів сільськогосподарських тварин. Саме тут було виведено, наприклад, асканійську тонкорунну вівцю й українську білу свиню. Загалом в Асканії-Новій одержано близько 90 видів гібридів ссавців, а також птахів.
У заповіднику створено й чудовий дендропарк. Незважаючи на посушливий клімат цих районів, характерний для південної степової зони, парк має свій мікроклімат. Під прикриттям дібров та хвойних порід розкривають свої ніжні квіти конвалії, галявини вкриті барвінком, фіалками. Скрізь великими куртинами розкидані різноколірні бузки, сніжно-білий жасмин та безліч інших трав’янистих і чагарникових квіткових рослин.
Презентація ІІ групи
Заказники — це ділянки угідь (лісових, степових, водних), на яких охороняється певна частина ландшафту чи певний компонент природного комплексу: рослини, тварини, багатства надр. На території заказників обмежена або заборонена діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про них. Господарську, наукову та іншу діяльність, що не суперечить меті й завданням заказників, проводять з дотриманням загальних вимог до охорони навколишнього природного середовища. Заказники є найчисельнішии в Україні (2693 станона 1.01 2006р.)
Повідомлення учнів
Презентація ІІІ групи
Національні природні парки — це природоохоронні, рекреаційні, культурно-освітні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення й ефективного використання природних комплексів та об’єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. На відміну від заповідників, однією з цілей створення національних парків є відпочинок, тому вони дозволяють відвідування туристів та перебування на своїй території за певними умовами.
Національними природними парками в Україні є Шацький, «Синевир», «Гомільшанські ліси», Хотинський, Карпатський, «Кременецькі гори» та ін.
Повідомлення учнів
Презентація IV групи
Зоопарки — це об’єкти природно-заповідного фонду України, що створюються з метою організації екологічної освітньо-виховної роботи, створення експозиції рідкісних, екзотичних і місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення у неволі. Відповідно до Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (1992), земельні ділянки з усіма природними ресурсами, що надаються зоопарку, вилучаються з господарського використання. На території цих парків забороняється діяльність, що не пов’язана з виконанням покладених на них завдань і загрожує збереженню сприятливих умов для життя тварин. З метою забезпечення виконання поставлених перед зоопарком завдань у парках виділяються такі зони: експозиційна — для стаціонарного утримання тварин і використання їх у культурно-пізнавальних цілях; наукова — для науково-дослідної роботи; рекреаційна — для організації відпочинку та обслуговування відвідувачів парку; господарська — для розміщення допоміжних господарських об’єктів.
Повідомлення учнів
Розповідь учителя
Пам’ятки природи — природні об’єкти, що мають велике наукове, культурне, історичне чи естетичне значення. Пам’ятки природи поділяються на такі типи: комплексні, ботанічні (охороняються окремі дерева чи сукупність рослин), зоологічні (охороняються місця поширення дикої фауни), гідрологічні (водойми, водоспади, джерела) та геологічні (скелі, печери). Наприклад, геологічною пам’яткою природи є карстова печера Вертеба, що розташована на лівобережжі р. Серет за 2 км від с. Більче-Золоте Тернопільської області.
Невеликі цілісні лісові, степові, болотні ділянки ландшафтів оголошуються заповідними урочищами, якщо вони мають важливе наукове, природоохоронне та естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Наприклад, урочище «Олександрівка» є зоологічною пам’яткою природи в Дубнівському районі Рівненської області. Тут охороняється ділянка дубового лісу віком понад 180 років, що є місцем гніздування багатьох видів птахів.