Писало (як червона вохра)

21. Треба все тут перечислене перед від'їздом повтор­но перевірити, складаючи до валізки темного кольору

22. Життєпис спочилого треба коротко написати, все у зріднивши з родиною спочилого, а коли немає родини, то з ближнім спочилого

2. Рунтато зобов'язаний бути в Поховальному Домі перед прибуттям людей. Коли в залі висить емблема віри чужої, треба узгоджено з директором Поховального Дому, замінити її емблемою РУНВіри.

Рунтато повинен поставити жертовний престіл (столик), який має стояти перед домовиною спочило­го і віддалений від домовини так, щоб могли тут проходити люди, прощаючись зі спочилим.

3. На жертовному престолі, покритому бла­китним матеріялом, мають бути: а) Трисуття, б) «Мага Віра», в) Дві свічки з підсвічниками, г) У вазоночку 7 колосків і пару квіток, ґ) Чаша з водою, е) Скринька з землею, є) Мініатюрна посудинка з «ялицею», з якої йде димок, ж) Картка — в сонці тризуб, з) Картка Святині Матері України.

4. Рунтато зобов'язаний закриту частину домовини покрити прапором, на якому навскіс — чорна стрічка.

5. З правої сторони (від лиця присутніх в залі) біля жертовного престолу на окремому столику (або коли є місце, то на розі жертовного престолу) має стояти мілкий кошик, наповнений свіжими червоними пелюстками з квітів.

6. У 1-му ряді між присутніми мають сидіти дві особи: один тримає запалену свічку, другий на підносі, покритому вишитим рушником, вар і хлібинку (вар і хлібинка розміром 10 сантиметрів). Біля них 20 свічок, призначених для роздачі присутнім у відпо­відну хвилину.

7. Біля домовини стоїть похилений прапор.

8. Біля трибунки має бути магнітофон з касетою поховальної пісні.

9. Рунтато зобов'язаний все тут перечислене мати на увазі, і все впорядкувати, очевидно, перед часом, призначеним для початку Дії Обряду Похо­вання.

Про обряди Поховання, які є в різних народів, пише святе письмо «Мага Віра», 41 День. У наших Предків були три способи поховання: різні способи були спричинені різними обставинами життя, порами року, поняттями, епохами. Та у всіх обрядах духовна особа на домовині чи на покривалі спочилого робила червоною вохрою знак у формі блискавиці (^^^), що ознаменовувало — «Людина зі Світла прийшла і у Світло відходить».

Незалежно від того, чи тіло спочилого лежить у хаті, у Святині вірних РУНВіри, в залі чи похо­вальному домі, рунтато чи особа, якій доручено здійснити Обряд Поховання, має мати темний або синій костюм, або сорочку білу, яка має комір стоячий і рукави, вишиті чорним взором; свядану; на грудях на ланцюжку Трисуття.

1. Рунтато, маючи в Поховальному домі окрему кімнату, одягає свядану. Обдумує хід дії обряду Поховання. У призначений Час він входить.

Стає біля Жертовника Духа Предків Рідних, молитовно (долоня до долоні) складає руки і: а) Кланя­ється Жертовникові Духа Предків Рідних, б) Кланя­ється до спочилого (спочилої), в) Кланяється до присутніх.

2. Рунтато бере з жертовного престолу святе письмо «Мага Віру», цілує Трисуття, зображене на «Мага Вірі». І стає біля трибунки, на якій відкриває «Мага Віру». І, сказавши до присутніх: «МОЛИТВА. УСІХ ПРОСИМО ВСТАТИ», читає:

— Дажбоже мій, Ти є Святість святіша за всі святощі. Ти є Сила сильніша за всі сили. Ти є Правда праведніша за всі правди. Ти є Вічність вічніша за всі вічності. Ти є Безмежність безмежніша за всі безмежності. І Світло, і Любов, і Віра є немеркнучими діями Твоїми, Дажбоже мій», «Мага Віра», 52, 1: 3.

Дажбоже, Ти Святий Дух народу на­шого.

Ти Єдиний, наша Віра в Тебе Єдина.

Ти Безсмертний, наш народ безсмертний.

Ти Могутній, наша Віра в Тебе могутня.

Дажбоже, ми

любимо Тебе, щоб в на­шому народі була любов.

Обожнюємо Тебе, щоб наш Народ мав Рідну Віру.

Обороняє­мо Тебе, щоб наш народ мав волю.

Дажбоже, Єдиносущий і Рідний Господи наш,

ми молимося Тобі, сповідуючи нову святу сутність Твою, у святому письмі «Ма­га Віра», Пророком об'явлену.

І чують Молитву нашу Предки наші.

І радуються душі їхні.

І з Молитвою нашою ідуть в Майбут­нє Потомки наші.

Дажбоже, Ти є в усьому, і все є в Тобі.

Ти Всесвіту Енергія Самоутверджуюча і ніким Незнищима.

Ти Душа душі нашої.

Ти володієш силами духовного і тілесного жит­тя нашого

3. Рунтато, зробивши паузу, говорить до Присутніх:

— Ласкаво прошу всіх сідати.

4. Рунтато, почекавши поки всі сядуть, про­довжує:

— «Мага Віра» пише: з Небуття по­стає Буття. З Буття постає Небуття. Існує Вічне Коло Перетворень. І тому смерти не існує. Життя всеперемагаюче, всеторжествуюче. Тіло спочилої Людини оновлюється в тілі новонароджених близьких і далеких Ро­дичів. Оновлюється її образ і властивості її генів.

О, Дажбоже, Ти істинний Бог наш.

Ми Твої сини і дочки.

Ти, Всемилосердний, опі­куєшся нами на Землі,

і в Царстві Духа Предків Рідних.

І Ти однаково всіх нас любиш так,

як добрі мати і тато однаково всіх своїх дітей люблять.

Дажбоже, Ти душу нашу обезсмертнюєш,

щоб вона була поєднана з Предками і Потемками нашими.

І щоб була вона сама собою в дні щастя і горя.

І щоб ніколи її радощами і смутками не володіла сила чужовірна

— сила чужих розумінь Бога, чужих розумінь Правди і Віри.

Дажбоже, ми живемо, славлячи святе ім'я Твоє.

Ми Законами Правильного Жит­тя,

у святому письмі «Мага Вірі» об'явле­ними,

удосконалюємо Почування і Мислення наші.

З Дажбожою Свідомістю наша свідо­мість поєднана.

З Дажбожою Вічністю наша вічність поєднана на Землі й на Небі.

Брати і Сестри, душа спочилого........ (ім'я сказати),

Душа СПОЧИЛОЇ (ім'я сказати) пішла у Царство Духа Предків Рідних.

І ми все, що вона мала добре, добрим словом споми наємо, щоб святилися Добро, Любов, Про­щення. І вічна пам'ять про душу добру.

О, Всемилосердний Дажбоже,

Ти завжди і всюди зі своїми синами і дочками,

вони бо є і помічниками (внуками) Твоїми.

О, Дажбоже,

Ти Святий своєю ласкою всепрощення і

великий таїнами своєї Вічности.

Віруючи Тобі, знаємо: душу спочилого (спочилої) не треба успокоювати.

Душа сама себе успокоїла, звільнившись від всіх життє­вих турбот, клопотів.

І в усіх прощення по­просила. І навіки спочила, перейшовши у стан світлого Блаженства.

5. Рунтато підходить до домовини, стає два кроки вперед від ніг спочилого (спочилої), обличчям до спочилого (спочилої). І говорить:

— Достойний (Достойна)........ (ім'я сказа­ти),

серце земного життя Твого погасло.

Та рідний образ Твій ніколи в серцях наших не погасне.

Та слово Твоє щире ніколи в серцях наших не затихне.

Та добре серце Твоє в серцях наших ніколи не забудеться.

Вічна пам'ять Тобі!

6. Рунтато, ставши обличчям до Присутніх, каже:

Усі спочилі прадіди, прабабусі ждуть приходу свого потомка.

І тому він не лиша­ється у забутті.

Він, залишивши одяг смертний, зодягнув одяг Безсмертя, одяг вічної Пам'яти.

О, Дажбоже,

так, як Ти щороку воскре­шаєш силу Світла у Різдві Світла Дажбожого,

так, як Ти щороку звеличуєш це вос­кресіння у Великодні Світла Дажбожого,

так Ти обезсмертнюєш душу спочилого (спочилої) у душі Народу, в Царстві Духа Предків.

Царство Духа Предків Рідних — це є Цар­ство Пам'яти у Світі Народу, у житті і по­мислах Народу.

7. Рунтато, ставши біля трибунки, спокійно чи­тає життєпис, що отримав у писемній формі від роди­чів чи приятелів покійного. У життєписі перечислюються добрі довершені справи, вірність РУНВірі. Прочитавши життєпис, рунтато говорить:

Брати і Сестри, Духовний Учитель Лев Силенко, Пророк Дажбожий,

об'явив нам благу вість, що Дажбог — Свідомість Світу,

і Тато Орь і Мати Лель, славні Первородителі наші,

освідомлювали себе, єднаю­чись із Свідомістю Світу.

І коли б не було Дажбога, то Світ не був би Світом,

і не було б Людства, не було б свідомого і несвідомого Буття.

Дажбог — Світло;

ми в Світлі і Світло в нас;

немає віри вищої за Світло.

Дажбог — Правда;

ми в Правді і Правда в нас;

немає віри вищої за Правду.

Дажбог — Безсмертя;

ми в Безсмерті і Безсмертя в нас;

немає віри вищої за Без­смертя.

Дажбог — Любов;

ми в Любові і Любов в нас;

немає віри вищої за Любов.

Дажбог — рідний Бог наш;

ми в рідно­му Богові і рідний Бог у нас;

немає віри вищої за рідного Бога так,

як немає матері ріднішої за рідну матір.

У благородному розумінні Бога, Віри, Правди, Любови, Краси, Мудрости втілена благородність вдачі людської. Чим більш віра толерантна, тим більш благородними є її віруючі.

8. Рунтато, підійшовши до домовини, говорить:

Любий побратиме........ (сказати ім'я⁾ люба посестро (сказати ім'я),

з любов'ю до Дажбога,

з любов'ю до роду свого,

зі святою наукою Пророка рідного,

з добрим серцем і чистою душею,

ти врочисто зібрався (зібралася) в дорогу Вічности, яка йде у Зоряне Царство Духа Предків Рідних.

Готуючись у Дорогу Вічности, ти, любий побратиме (ти, люба посестро), молився (молилася):

Дажбоже, коли закінчиться шлях мого земного життя,

я стріну Первоматір Лель і стріну Первотата Оря.

І скажу їм, і всім Родичам моїм, що життя, отримане від Народу,

було віддане Народові.

Не було в мене зради Рідної Віри — Рідної Дороги Життя. Не було в мене поклоніння чужим вівтарям, чужим розумінням Бога.

Життя моє Рідною Вірою славило мій рідний Народ

і всіх на Світі людей добрих,

Дажбоже мій.

9. Рунтато біля Жертовника з вазоночка бере три колоски і кладе їх на груди спочилого. Картку (знамено Дажбоже) ставить всередині відчиненого віка домовини, перед профілем спочилого. Коли домовина закрита, то колоски кладе на й віко.

10. Дві особи роздають свічки присутнім, які запалюють їх.

11. Рунтато, як стало тихо після запалення свічок, біля жертовного престолу говорить:

О, світлі Первородителі наші, мати Лель і Тато Орь,

Ви Єство нашого єства. Ви образ нашого образу.

Прийміть потомка свого до Зоряного Царства Духа Предків Рідних, де достойні сини і доньки Оріони (України-Руси) спочивають.

Де немає Часу, немає Страждань, Хвороб, Старіння,

а є Світи, де всі складові частини Буття не гноблені Небуттям,

де Добро не змагається із Добром,

де Зло не змагається із Злом.

О, Дажбоже Єдиносущий,

слава Тобі, Ти і ми — одна сутність Духа і Тіла,

Ти самоутверджуюча Енергія вічного Буття.

12. Рунтато, підійшовши до домовини спочи­лого, говорить:

— Любий побратиме........ (сказати ім'я), люба посестро (сказати ім'я),

стрінуть тебе у Царстві Духа Предків Рідних славні Предки твої.

І душу твою добру приголублять.

І будеш ти, як рідний між рідними (як рідна між рідними).

У Царство Духа Предків Рідних прибув­ши,

згадай смутки і радощі наші.

І прости Родині своїй, прости побратимам і посестрам своїм,

коли може хтось нерозваж­ним словом смутив добре серце твоє.

І скажи, у Царство Духа Предків Рід­них прибувши,

що ми натхненно бережемо вірність Вітчизні,

вірність рідній Землі,

яку Предки нам навіки-вічні в спадок передали.

13. Рунтато, ставши біля жертовного престо­лу, говорить:

О, Дажбоже,

правдивий Господи наш,

Ти є в усьому і все є в Тобі.

І Правда живе в Тобі, як серце в тілі.

І Безмежжя живе в Тобі, як Світ у Вічності.

Ти святая Душа всюдисущого і вічносущого Життя.

14. Рунтато (коли є чимало присутніх чужин­ців) спокійно і виразно читає по-англійському.

15. Рунтато, ставши біля домовини спочилого, говорить:

Твій добрий Рід у всьому Світі від­чув,

що Твоє добре серце перестало битися.

Бо є таїна таїн — невидимими шляхами з'єднане життя сина і дочки,

матері і тата, бабусі і дідуся зі всім Родом.

І людина, яка навіки спочила, далі живе в серці Роду свого,

биття її серця далі б'ється в серці Роду свого,

і ніколи не затихне.

Брати і Сестри, святе письмо «Мага Віра» благовістить,

що життя походить з Світла Дажбожого,

і життя відходить до Світла Дажбожого так,

як вода Дніпрова, випаровуючись, підноситься до Неба,

стає хмарою і не вмирає,

а знову повертається до рідного лона Дніпра святого.

Так і людина, спочивши, відходить у Світ Предків Рідних і знову повертається у Світ Потомків Рідних.

о, велика таїна Твоя, Дажбоже наш!

16. Рунтато дає знати двом особам, щоб вони з дарами стали біля домовини обличчям до обличчя спочилого (спочилої). Добре, щоб ці особи були в українському вбранні, але без квітів на голові, і без стрічок.

17. Рунтато говорить, ставши перед Жертов­ником Духа Предків Рідних:

Дажбоже наш,

Ти воістинно утвер­див навіки-вічні життя наше на землі преба­гатій,

де ріки солодководі,

де ліси медоносні,

де сонце лагідне,

де поля золотоколоссям прославлені,

де гаї птахами співучі.

І щедротно Ти, Дажбоже наш,

обдарував нас, вірних своїх,

і вродою, і кмітливі­стю, і любов'ю, і відвагою, і працьовитістю, і силою,

щоб ми були самі собою,

щоб ми мали Рідну Віру, рідне розуміння Бога і життя,

і не згинули, влившись у чужі пле­мена і народи.

Бо так, як інші народи воліють бути самі собою з собою,

так і ми, вірні Твої, Дажбоже наш,

воліємо бути самі собою з собою на славу свою

і на славу всіх добрих людей на Світі.

18. Рунтато, поклонившись до тих, що стоять з дарами, бере вар і кладе в домовину біля ліктя. І бере хліб святий і, поцілувавши його, кладе біля вару, і каже:

Прийми (любий дідусе, люба бабусе, люба мати — треба назвати спочилу людину відповідно до її родинного стану і сказати її ім'я), прийми від родини, прийми від всіх нас святі дари. Прийми в Дорогу Вічности ідучи.

19. Після цих слів, рунтато стоїть мовчки сім секунд біля домовини. І, поклонившись, відходить.

і відходять ті, що приносили дари.

20. Рунтато стає біля трибунки і говорить:

Уся родина, усі ми тут присутні стоїмо,

осяяні вірою у життя вічне.

Святе письмо «Мага Віра» каже нам:

хто наро­дився, не вмирає.

Вік проживши, довгий чи короткий, входить у світ «мрі» (мрії).

І так, як після ночі постає день, так після смерти постає життя.

«Смерть — це час, коли людина зали­шає одіння тимчасове, і бере одіння Вічно­сти», — пише святе письмо «Мага Віра», 21, 16.

Визнаючи науку рідного Пророка, ми ві­римо: людина народжена Любов'ю, живе в Любові. Дажбог — Любов; ми в Любові і Любов у нас; Немає віри вищої за Любов.

Існує вічне Життєоновлення: і тому внуки подібні на дідів. І тому ті Українці, які жили 1000 літ тому і ті Українці, які живуть сьогодні, подібні самі на себе. І спочилий (спочила) житиме в душі й тілі Народу рідного, і нині і завжди.

21. Рунтато бере з кошика, наповненого сві­жими червоними пелюстками, одну пелюстку. (У ко­шику мають бути пелюстки, а не головки квітів). І, тримаючи в пучці підняту пелюстку, говорить:

Хай ця пелюстка, як промінь Світла вогнистого, життєдайного,

опромінює і уквітчує Дорогу твою,

яка веде у Зоряне Царство Духа Предків Рідних.

22. Рунтато кладе пелюстку на груди спочилоі людини, підходить до магнітофону і непомітно включає Поховальну пісню Побратимську (або Посестринську). Як тільки починає лунати пісня Похо­вальна, усі спокійно рядком підходять — кожний бере з кошика пелюстку і кладе її на груди спочилого (спочилої).