Посестринська

Ідеш Ти, Посестро, ідеш гордівлива,

Від нас Праотців привітай!

Ти будеш у Царстві Дажбожім щаслива,

Ти йдеш у Безсмертя і рай.

Ідеш Ти, Посестро, ідеш працьовита,

Натруджені руки Твої.

Душа Твоя добра завжди буде жити

У нашій Дажбожій сім'ї.

Дніпро повноводний, степи золотаві

І Предків святії Могили,

Нетлінні Могили. В безсмертній заграві

Нетлінні Твої світлі сили.

Ідеш Ти, Посестро, дитино Трипілля,

Із даром Землі золотої.

Зорею цвістимеш в Дажбожім привіллі

Родительки Лель пресвятої.

23. Після Прощання зі спочилим (зі спочилою) прапор, що лежав на домовині, спокійно і врочисто скласти. На Цвинтар рунтато їде (чи йде) перший, з ним його помічник з Трисуттям і Прапором. За рунтатом їде (чи несуть) домовина, за домовиною йде родина і ближчі приятелі.

24. Рунтато біля могили, де стоїть домови­на, читає молитву: (Він зобов'язаний мати свядану і нагрудне знамено Дажбоже).

Дажбоже мій,

Ти є святая таїна Вічности,

Ти є святая Душа Безмежности,

Ти є святеє Слово Життя.

Ти є світло душі моєї.

Ти є голос спокою мого.

Ти є в сльозі й усмішці моїй.

Ти є заповідь мого безсмертя в безсмерті народу мого,

правдивий Госпо­ди, Дажбоже мій.

У оселях Царства Духа Предків Рідних посели, милосердний Дажбоже, спочилого.... (Ім'я) спочилу........ (ім'я), бо це творіння Твоє, Твоя любов і Твоє милосердя. Ти Все-праведний Господи, обезсмертнюєш дітей Своїх Духом Святої РУНВіри. Духом пам'яти Вічної у Вічності Народу.

25. Рунтато, маючи в руці писало кольору червоної вохри, креслить на домовині символ ^^^ (Трисуття). І промовляє:

Святою Таїною Дажбожої Вічности і Всюдисущности, засвідчую, що любий син (люба дочка) відправляється на лоно рідних Родоначальників.

26. Рунтато сипле крихти землі на домовину і каже:

Вічна Тобі пам”ять! Жди і нашого приходу.

27. І в цей час лунає пісня (треба мати магнітофон), або присутні співають, а коли цього немає, то пісенним тоном говорить рун тато пісню тоді, коли всі, прощаючись, сиплють крихти землі.

О, Великий Дажбоже, зорею,

Шлях сія до небесних Осель,

Поєднай мирну душу з душею

Тата Оря і Матері Лель.

Вічна пам”ять про душу спочилу,

Пам”ять світла, як сонце, свята.

Уквітчаєм любов”ю могилу

На безсмертя – на вічні літа!

Поєднай мирну душу із Світом

Рідних Весен, Ланів і Дніпра.

Щоб жила вона променем-квітом

У Безсмертній Святині Добра.

О, Великий Дажбоже, ми знаєм

Твій Закон — Твоє вічне Буття,

Що померши, в Тобі воскресаєм

Неповторністю душ і життя.

28. Коли пісня закінчилася, рунтато вклонивсь могилі, йде з цвинтаря. Хтось з родини усіх запро­шує на тризну (на поминальний обід).

ПРИМІТКА: Коли спочилий їде не на кладо­вище, а в світло (тобто, Єднається зі світлом вогню), рунтато всю ту дію, яку він здійснює на кладовищі, має здійснити у поховальному домі.

Коли рунтато їде на кладовище, і вже з кладовища не буде вертатися до поховального дому, він при допомозі побратимів, повинен все, що є на жертовному престолі, покласти (не поспішно, бо це є святощі) до своєї валізи, і передати своєму помічни­кові. Усі, хто їде (чи йде) на кладовище, готуються в дорогу.

Рунтато за здійснення Обряду Поховання не бере плати: але родина чи той, хто опікується по­хороном, зобов'язаний зразу після похорону покрити витрати, які зробив рунтато на оплату дороги, а також оплатити ті дні, які рунтато витратив на справи похорону, відлучившись від тієї праці, яка йому дає хліб щоденний.

Примітка: Коли відбувається Обряд Поховання Дитини, тоді замість Поховальної пісні, лунає тільки мелодія цієї пісні. І обряд здійснюється скорочено: детальніше про це йде мова у ТРЕБНИКУ.

її МОЛИТВА ПРОЩАННЯ

Перед здійсненням Обряду Поховання відбува­ється Вечірня священна година. Рунтато читає Мо­литви, взяті з Обряду Поховання. І на Вечірній годині (на бажання дружини спочилого чоловіка) читає від її імени «її Молитву Прощання». Рунтато читає:

Дажбоже мій, плаче душа моя,

бо сонце земного життя чоловіка мого навіки погасло.

Та любий образ його ніколи в серці моєму не погасне.

Та любе слово його ніколи в серці моєму не затихне.

Та люба щедротність його ніколи в серці моєму не зів'яне,

Дажбоже мій!

Дажбоже мій,

в далеку Дорогу Зоряну, яка веде в Царство Духа Предків,

врочисто і мовчазно зібрався любий чоловік мій.

І стрінуть його, як сина, Мати Лель і Та­то Орь,

в немеркнучому зоряному світі лас­ками стрінуть його вічними.

І вічним буде він у Вічності Дажбожій.

І тепло любови моєї грітиме душу його,

і він промінем сві­титиметься в серці моєму,

Дажбоже мій!

Дажбоже мій,

не радують душу мою ні дні сонячні, ні скарби земні.

Чоловік мій любий від мене відійшов у Царство Духа Предків,

о, довга розлука ця, о, глибокі страждання ці!

У Царство Духа Предків прийшовши,

любий чоловіче мій,

згадай радощі й смутки життя нашого й прости мені,

коли я може словом нерозважним смутила серце твоє.

І Предкам скажи, що я гідно їхні заповіти бережу —

гідно Вітчизні служу,

Дажбоже мій!