Обряд Поховання дитини

З Обряду Поховання рунтато випускає всі ті розділи, які відносяться до поховання дорослої людини. (Хто спочив, маючи закінчених 15 років, відходить в Царство Духа Предків Рідних, як людина доросла).

Обряд Поховання Дитини має в основному молитовну форму. (Замість пісні Побратимської чи Посестринської, має бути поховальна мелодія). Знамено Дажбоже (Трисуття), свічки і пелюстки в кошику з свіжих квітів мають стояти на жертов­ному престолі так, як і тоді, коли здійснюється Обряд Поховання дорослої людини.

Рунтато, промовивши головні Молитви, ті, що є в Обряді Поховання дорослої людини, говорить:

Дажбоже наш,

Господи Милосерд­ний.

Діти Тобою люблені, святі Твої діти.

Ти їм даєш майбутнє і їм передаєш досвіди, звички, таланти родичів їхніх.

У дітях живе Минуле, Сучасне і Майбутнє Роду їхнього.

Усі ми любимо дітей наших. Тішимося радощами їхніми.

І сумуємо смутками їхніми.

Та сьогодні з болем розлучаємося з дитям,

яке відходить у Царство Духа Предків Рідних.

Рунтато, ставши біля домовини дитини, каже:

Люба дитино,

ти рано, дуже рано спочила.

Вийшла з обіймів любої матері,

яка життя тобі дала і

яка леліяла бачити тебе людиною дорослою і достойною.

Та не завжди всі хотіння матерів здійснюються,

бо такі властивості життя.

Є квіти, які в'януть, не розквітнувши.

Є сотні причин,

які не дають дитині сил стати дорослою людиною.

Хвороби. Голодівки. Стихійні лиха.

І вони спиняють биття серця дитячого.

І завдають велике горе матері, татові, родові.

Усі ми знаємо:

є лихо, яке ніхто не може обминути.

І цим лихом є відхід дитини у Царство Духа Предків Рідних.

Лихо велике до глибини душі вражає роди­чів.

Та родичі усвідомлюють: те,

що ста­лося, не можна ні сльозами, ні смутком облегшити.

У наших давніх Предків було переко­нання:

коли дитина народилася, то треба плакати,

бо життя — це терпіння, страж­дання, боротьба, клопоти.

А коли людина умирала, вони казали: життєві муки закін­чилися.

Пішла людина у Зоряне Царство Духа Предків Рідних,

де немає болів, страж­дань, хвороб, нещасть.

Брати і Сестри — сини і дочки Дажбожі, любі родичі!

Дитина тішилася світом, мала свої дитячі радощі.

Тішилася любов'ю родичів і тішилася сонцем і всім,

що її оточувало.

У її серці було багато світла, радощів,

бо до її душі не вторгалися кло­поти людей дорослих.

І так зі святою ди­тячою душею,

з усмішкою дитячою, пере­стало битися серце дитини.

Святе серце свя­тої душі.

І в цю хвилину ми молимося Дажбогові,

Святому Духові Народу нашого,

і віримо, що любе дитя не померло.

Дитя живе в нашій душі.

Дитя живе в серці родини своєї.

І вічно житиме у пам'яті Роду свого.

Слава Дажбогові — Дателеві несвідомого і свідомого буття.

Рунтато йде на цвинтар, за ним — домовина спочилої дитини, її родичі, та всі інші. Біля могили рунтато говорить:

Люба ДИТИНО (говорить її ім'я........), тиніколи не постарієш.

Ніколи старечих клопо­тів, страждань не матимеш.

Ти зі святою дитячою душею, з обличчям,

яке подібне на сонячну весну,

відходиш у Зоряне Царство Духа Предків Рідних.

І славні Первородителі (Тато Орь і Мати Лель)

і далекі бабусі і дідусі,

що вже спочили, стрінуть тебе.

І приголублять.

І ти між рідними будеш рідною любою дити­ною.

І ти ніколи не відчуватимеш самоти.

Рунтато на труні ставить червоною вохрою Трисуття «/\/\/\». І каже:

Відходить у Царство Духа Предків Рід­них

з квітами любови нашої.

З квітами віч­ної пам'яти.

Слава Дажбогові.

На могилі рунтато ставить з лівої сторони мо­гили свічку, запаливши її. І починає співати пісню сам (або в присутності вірних РУНВіри):

О, Великий Дажбоже, зорею

Шлях сія до Небесних Осель.

Поєднай мирну душу з душею

Тата Оря і Матері Лель.

Вічна пам'ять про душу спочилу,

Пам'ять світла, як сонце, свята.

Уквітчаєм любов'ю могилу

На безсмертя — на вічні літа!

Поєднай мирну душу із Світом

Рідних Весен, Ланів і Дніпра.

Щоб жила вона промінем-квітом

У Безсмертній Святині Добра.

О, Великий Дажбоже, ми знаєм

Твій Закон — Твоє вічне Буття,

Що померши, в Тобі воскресаєм

Неповторністю душ і життя.

Після пісні рунтато бере в жменю землиці. Сипле на труну, що вже опущена в могилу. І каже:

Люба дитино,

жди і нашого приходу.

Дажбог з тобою,

Дажбог — Милосердний і Всеправедний Господь наш!