Східна Слобожанщина, Наддіння та Кубань у XX сторіччі

Із усього вищезазначеного можна зробити висновок, що упродовж ХУІІ-ХІХ сторіч на сході й південному сході українського етнічного терену сформувався досить великий масив, який охоплював повністю землі Харківської, частково Курської, Воронезької, Чорноморської, Ставропольської губерній, а також Кубанської і Дінської областей.

Третім універсалом Центральної Ради 20 листопада 1917 року було проголошено Українську Народну Республіку, до складу її ввійшла, зокрема й Харківська губернія. Щодо інших земель, заселених українцями, то законом від 29 листопада того ж року було передбачено провести вибори до Українських Установчих Зборів, між іншим, у повітах Путивльському, Грайворонському й НовоОскільському Курської губернії та Острогозькому, Бирюцькому, Валуйському й Богучарському Воронезької губернії.

Уряд П.Скоропадського, що 29 квітня 1918 року прийшов на зміну Центральній Раді, прилучив до Української Держави, крім вищезазначених повітів, ще й Рильський, Суджанський, Білгородський та Корочанський повіти Курщини. Але цей кордон проіснував недовго.

Справа приєднання до України Кубані, як і Криму та Бессарабії, розбиралася гетьманським урядом, але не була реалізована.

Українська Соціалістична Радянська Республіка також не змогла поширити свою юрисдикцію на східні та південно-східні землі, заселені українцями. Навпаки, внаслідок перегляду кордонів у 1923-1924 роках Україна втратила Таганрозьку округу та суміжні з нею землі, діставши навзамін частину Путивльського повіту та ще деякі невеликі території. Протягом 1919-1924 років до Росії відійшли території з населенням 478 тисяч, а до УСРР перейшла територія з населенням 278 тисяч чоловік. Загалом поза межами України залишилися терени, де жили компактним ареалом поруч зі східними кордонами УСРР більш як 3 мільйони української людності.

У першій чверті XX століття окреслилася тенденція до скорочення питомої ваги українців на заселених переважно українською людністю суміжних з УСРР землях, що входили до складу РСФРР (тепер це території Білгородської. Воронезької, Курської, Ростовської областей та Краснодарського й Ставропольського країв РРФСР). Так, перепис 1926 року відзначив невелике зростання абсолютного числа українців Воронезької й Курської губерній порівняно з переписом 1897 року, але частка їх у загальній кількості населення знизилась відповідно на 3% і 3, 4 %29.

У наступні роки спадала питома вага українців у загальній чисельності населення прилеглих до України регіонів РРФСР, хоч доти вони були тут переважною більшістю.

Переписи 1959 й 1970 років показали, що процес винародовлення української людності сягнув у цих краях дуже глибоко й практично став необоротним. Так, у Воронезькій області, за даними перепису 1959 року, росіяни становили 90, 9% усього сільського населення, а українці - тільки 8, 7%. За 30 років, з 1926 по 1959 рік, питома вага українців тут знизилася майже в 4 рази. Тенденція до зниження частки української людності серед усього населення особливо проявилася на Білгородщині й Курщині. У районах, де раніш були цілі українські поселення, українцями тепер називають себе лише по кількадесят чоловік.

Не менш сумну картину можна спостерігати на Дону та Кубані. За переписом 1926 року на Північному Кавказі, головно на Кубані, налічувалося 3 мільйони 107 тисяч українців, а в 1959 році їх було всього 170 тисяч. За переписом 1979 року частка українців становила: у Краснодарському краї - 3, 6%, в Ростовській області - 3, 8% (для порівняння: 1897 року найнижчий відсоток українців на Кубані був у Лабинському відділі - 19, 8%, найвищий - у Єйському й Темрюцькому - відповідно 80, 1% і 79, 1%; території всіх трьох відділів тепер входять до Краснодарського краю).

Рівень національної свідомості нащадків українських пересельців на Білгородщині наочно демонструють такі їхні висловлювання, що їх наводить етнограф Л.Чижикова: «Мы хохлами назывались, а фактически мы русские, потому что живем на территории РСФСР. По-украински читать мы не можем, так как в школе учили русский язык. Когда по телевизору идет харьковская программа на украинском языке (Харків зовсім поряд, за кілька десятків кілометрів. - Ю.Л.), мы многих слов не понимаем» (мешканець с. Березівки, 1890 р.н.). Або ж: «Теперь все называют себя русскими, и я считаю себя русским. Родился в Курской губернии, через 15 км - хутор Козачок Харьковской области, там – украинцы. Точнее мы - переверты, не знаeм хорошо ни русского, ни украинского язика» (мешканець того самого села, 1910 р.н.).

Такі сумні реалії примушують зробити певні висновки. Регіони, заселені й освоєні українцями, залишилися практично ізольованими від України і стали ніби полігоном для витворення «новой общности – советского народа», де впродовж історично короткого часу позбавлено національних рис мільйони українців. На території, що дорівнює майже 1/5 площі теперішньої Української держави, після брутальної ліквідації там на початку 30-х років зародків української преси та шкільництва практично завмерло українське життя. Нині здебільшого тільки українські прізвища й назви поселень нагадують, що там колись теж була Україна. І хто знає, чи висували б територіальні вимоги до нас наші сусіди, намагаючись, скажімо, відірвати од України Харківщину чи Донбас, якби на суміжних теренах Білгородщини чи Кубані жив свідомий свого українського походження люд.

За даними перепису 1987 року, чисельність українців у цьому масиві становила:

Назва адміністративної одиниці

(у дужках вказано адмінстративний

центр у разі, коли він різнойменний

з назвою адміністративної одиниці) Всього мешканців Зокрема українців

Абсолютне число % від загального числа мешканців

з містами без міст

Харківська губ. (всі повіти і м.Харків) 2.492.316 2.009.411 80.6 85.3

Воронезька губ., зокрема повіти: 1.967.054 854.093 43.4 46.9

Острогозький 273.837 247.241 90.3 93.5

Богучарський 309.965 253.619 81.8 82.2

Бирюцький 200.668 140.700 70.5 69.3

Валуйський 188.113 96.134 51.1 52.9

Павлівський 157.365 66.061 38.4 43.0

Бобровський 286.745 47.339 16.5 15.6

Курська губ. зокрема повіти: 1.604.515 523.277 32.6 33.7

Грайворонський 177.479 104.506 59.4 60.4

Путивльський 164.133 86.209 52.6 55.3

Ново-Оскільський 157.849 80.514 51.1 51.8

Суджанський 150.263 72.011 47.0 43.3

Корочанський 159.024 54.558 34.3 34.4

Рильський 164.368 50.925 31.5 33.2

Білгородський 174.299 37.002 21.3 24.1

Кубанська обл. (м.Катеринодар), зокрема відділи: 1.918.881 908.818 47.4 49.2

Єйський 177.300 205.063 73.9 80.1

Темрюцький 342.976 257.918 75.2 79.1

Катеринодарський 245.173 126.941 51.8 56.7

Кавказький (станиця Тихоріцька) 249.182 114.037 45.8 47.0

Майкопський 283.117 88.588 31.3 31.3

Дінська обл. (м.Новочеркаськ), зокрема округи: 2.564.238 719.655 28.1 31.1

Таганрізька 412.995 254.810 61.7 69.2

Донецька (станиця Кам'янська) 455.819 177.376 38.9 39.8

Ростовська 369.732 124.183 33.6 52.3

Сальська 76.297 22.378 29.3 31.0

Черкаська (м.Новочеркаськ) 240.222 45.350 18.9 22.7

Ставропільська губ., зокрема: 873.301 319.817 36.6 39.9

Ведмеженський повіт 232.929 105.942 45.5 47.9

Чорноморська губ. (м.Новоросійськ), зокрема: 57.418 9.252 16.0 17.7

Туапсинська округа 9.051 2.170 23.9 26.8

Новоросійський повіт 34.908 5.842 16.8 20.3

Дані наведено тільки по тих повітах, округах і відділах, що повністю або частково перебували в межах суцільного українського етнічного терену.

Також мільйони українців опинилися за межами етнічної території внаслідок українсько-російського розмежування: у Курській, Бєлгородській та Воронезькій областях, на Кубані.

У 1925р. було передано Росії заселені переважно українцями Таганрозький і Шахтинський округи, які увійшли до складу Ростовської області.