Розділ XV

Але ж гадає він… це смішно! Він вважає.

Що я — знаряддя у його руках.

Нехай і так. У лабіринті бід,

Що підступами він собі будує,

Я прокладу дорогу для добра —

І хто мене засудить?

Дж. Бейлі «Граф Базиль. Трагедія»

Ніколи павук не витрачав стільки зусиль на відновлення своєї розірваної павутини,

скільки витратив Вальдемар Фіцурс, щоб зібрати прихильників принца Джона, які

порозбігалися. Деякі з них приєдналися до нього, поділяючи його прагнення, і ніхто —

з особистої прихильності. Тому Фіцурсу доводилося нагадувати їм про переваги, якими

вони користувалися, й обіцяти їм нові вигоди. Розпусних молодих дворян він

приваблював картинами неприборканого розгулу; честолюбним він обіцяв владу,

корисливим — багатство та збільшення їхніх маєтків. Ватажки найманих загонів

отримали грошові подарунки як доказ, найбільш доступний їхньому розумінню, і притому

такий, без якого всілякі інші були б зовсім марні. Діяльний агент принца сипав

обіцянками ще щедріше, ніж грошима. Він зробив усе для того, щоб покласти край

ваганням тих, хто сумнівається, й підбадьорити слабодухих. Він озивався про повернення

короля Ричарда як про подію зовсім неймовірну; але коли по сумнівних відповідях

і недовірливому вигляді своїх спільників завважував, що саме цього вони побоюються

найбільше, він негайно міняв тактику й сміливо стверджував, що якби й сталася така

подія, вона не матиме жодного впливу на їхні політичні розрахунки.

«Якщо Ричард повернеться, — казав Фіцурс, — він повернеться для того, щоб збагатити

своїх збіднілих і зубожілих хрестоносців за рахунок тих, хто не пішов за ним у Святу

Землю. Він повернеться, щоб покарати тих, хто за його відсутності нагрішив проти

законів держави або привілеїв корони. Він помститься лицарям Храму та йоаннітського

ордену за ті поступки, що вони робили Філіпові, королеві французькому, під час воєн

у Палестині. Найперше, повернувшись, він каратиме як зрадників усіх прихильників свого

брата, принца Джона… Невже ви так страхаєтеся його могутності? — вів далі хитрий

адвокат принца.— Ми визнаємо його за хороброго й сильного лицаря, але тепер уже не

той час, що був за короля Артура, коли один воїн ішов проти цілої армії. Якщо Ричард

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 197

дійсно повернеться, потрібно, щоб він залишився сам… Та за ним і нікому йти. Піски

Палестини побіліли від кісток його лицарського війська, а ті з його прихильників, які

повернулися на батьківщину, стали жебраками та бурлаками на зразок Вілфреда

Айвенго… Можливо, Ричард перевершує принца Джона своїми особистими чеснотами;

проте коли ми візьмемо до уваги, що Ричард повернеться з мечем месника, тоді як Джон

забезпечить нам нагороди; пільги, права, багатство й почесті, ми зрозуміємо, кого з двох

має підтримувати шляхта».

Оратор наводив ще й інші аргументи в тому ж дусі, намагаючись пристосуватися до

поглядів кожного, з ким мав справу; такі доводи справили потрібне враження на шляхтян,

які примикали до партії принца Джона. Більшість із них погодилися з’явитися в Йорк, де

вони мали остаточно домовитися про коронування принца Джона.

Пізно ввечері Вальдемар Фіцурс, змучений всіма цими турботами, хоча й задоволений

результатами своєї праці, повернувся до замку Ашбі. При вході в одну з зал він зустрівся

з де Брасі, який перемінив свій ошатний костюм на зелений короткий камзол і штани того

ж кольору, надяг шкіряну шапочку, повісив збоку короткий меч, через плече перекинув

мисливський ріг, за пояс заткнув жмут стріл, а в руках тримав довгий лук. Якби Фіцурс

зустрів його при вході до замку, він пройшов би повз, переплутавши __________його з йоменом зі

сторожі; але тут він придивився уважніше й під одягом англійського йомена впізнав

норманського лицаря.

— Що за маскарад, де Брасі? — сказав Фіцурс із досадою.— Чи час займатися

вбранням тепер, коли вирішується доля нашого лідера, принца Джона! Чому ти разом зі

мною не пішов до цих легкодухих страхополохів, які від самого імені короля Ричарда

жахаються, як діти від слова «сарацин»?

— Я переймався своїми справами, — відповів де Брасі спокійно, — так само як і ви,

Фіцурсе, переймалися вашими.

— Це я-бо переймався своїми справами? — вигукнув Вальдемар.— Ні, я залагоджував

справи принца Джона, нашого спільного патрона!

— Але хіба при цьому ти думав про щось інше, — зауважив де Брасі, — крім своїх

особистих гараздів? Доста, Фіцурс, ми з тобою чудово знаємо один одного. Тобою керує

честолюбство — я прагну насолоди; і те, і те відповідає нашому віку. А про принца Джона

ми однієї думки. Він заслабка людина, щоб стати рішучим монархом, занадто деспотична,

щоб бути приємним монархом, занадто самовпевнена й зухвала, щоб бути популярним

монархом, і занадто непостійна і боягузлива, щоб стати довголітнім монархом. Але це той

монарх, за царювання якого Фіцурс і де Брасі сподіваються піднятися й процвітати; а тому

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 198

ви допомагайте йому своєю політикою, а я — добрими списами моїх вільних

дружинників.

— Гарний союзник! — мовив Фіцурс нетерпляче.— У найрішучішу годину клеїть

дурня! Скажи на милість, до чого ти затіяв цей безглуздий маскарад?

— Щоб добути собі дружину, — холоднокровно відповів де Брасі.— За способом коліна

Веніамінового.

— Коліна Веніамінового? — перепитав Фіцурс.— Не розумію, про що ти кажеш!

— Як, хіба тебе тут не було учора ввечері, коли пріор Еймер розповідав нам історію,

потому як менестрель проспівав романс?.. Він розповів, що за давніх часів у Палестині

виникла смертельна ворожнеча між плем’ям Веніаміновим й рештою колін ізраїльського

народу. І от ворожі коліна перебили майже всіх лицарів племені Веніаміного

й заприсяглися іменем пресвятої Богородиці, що не допустять, щоб ті вороги, які

залишилися серед живих, одружувалися з їхніми жінками. Згодом усі пожаліли про

складену обітницю і почали у його святості папи питатися поради, як би зняти цю клятву;

і тоді, за порадою папи, молодь із коліна Веніамінового вирушила на чудовий турнір

і викрала звідти всіх присутніх дам і в такий спосіб добула собі дружин, не запитуючи

згоди ні в самих наречених, ні у їхніх родин1.

— Я чув цю історію, — сказав Фіцурс, — але здається мені, що або ти, або пріор усе

сплутали — і час цих подій, і самі подробиці справи.

— Ет, чи не байдуже! — сказав де Брасі.— Я тобі сказав, що збираюся добути собі

дружину за способом коліна Веніамінового. Це значить, що в цьому вбранні я маю намір

напасти на череду саксонських биків, що їхали сьогодні з Ашбі, і відняти в них красуню

Ровену.

— Та ти з глузду з’їхав, де Брасі! — вигукнув Фіцурс.— Подумай, адже ці люди, хоча

вони й сакси, багаті та впливові. Вони користуються повагою серед своїх

одноплемінників; таких знатних саксів залишилося небагато.

— А потрібно, щоб жодного не залишилося, — сказав де Брасі.— Варто довершити

справу завоювання.

— У всякому разі, тепер не час для цього, — сказав Фіцурс.— Наближається смута. Нам

необхідно заручитися співчуттям народу. Пам’ятай, що принцові Джону доведеться

покарати всякого, хто скривдить народних улюбленців.

— Нехай тільки наважиться! — сказав де Брасі.— Тоді він дізнається різницю між

підтримкою таких славних списів, як мої, і цього юрмища саксонських опецьків. Утім, я

й не думаю відразу оголошувати своє ім’я та звання. Хіба я в цьому одязі не схожий на

1 Оповідь перегукується з історією заснування Рима.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 199

сміливого мисливця з тих, що весело сурмлять у ріжок? В усьому звинувачуватимуть

розбійників з йоркширських лісів. У мене вірні шпигуни, і я знаю, як і куди поїдуть сакси.

Сьогодні вони ночують у монастирі святого Вітоля, чи то пак Вітольда, чи як там

називають сакси цього саксонського святого з Бертона-на-Тренті. А завтра вони

дістануться саме нашої засідки, і ми, як соколи, налетимо на них. Тут я раптом постану

у своєму звичайному вбранні, розіграю роль люб’язного лицаря й звільню нещасну

красуню з рук грубих викрадачів. Я проведу її в замок Фрон де Бефа або відвезу

в Нормандію, коли знадобиться, і доти не покажу родичам, поки вона не перетвориться на

законну дружину Моріса де Брасі.

— Чудово обміркований план, — мовив Фіцурс.— Я навіть підозрюю, що ти не сам

його вигадав. Слухай, де Брасі, скажи відверто, хто тобі його підказав і хто згодився тобі

сприяти? Адже твій власний загін, здається, далеко звідси, чи не в Йорку.

— Якщо тобі неодмінно хочеться це знати — будь-ласка, — сказав де Брасі.— Це

задумав Бріан де Буальгібер, але ідея належить мені і спала мені на думку потому, як

я почув про пригоди Веніамінового племені. Буагільбер допоможе мені вчинити напад;

він зі своїми людьми зображуватиме розбійників, а я потім, перемінивши одіж, відіб’ю

в них красуню.

— Клянуся моїм порятунком, — сказав Фіцурс, — ось план, гідний ваших розумних

голів! Твоя далекоглядність, де Брасі, якнайкраще засвідчилася в цьому плані: залишити

красуню в руках свого поважного союзника. Можливо, тобі й пощастить відняти її

в саксів, але як ти вирвеш її з пазурів Буагільбера? Це такий сокіл, який звик сам хапати

куріпок і вміє міцно тримати свою здобич.

— Але ж він тамплієр, — заперечив де Брасі.— Йому не можна женитися, отже, він

мені не суперник. Ну, а якби він спробував вчинити безчестя майбутній нареченій де

Брасі, — клянуся небом, навіть якби він один являв собою весь свій орден, і тоді він не

насмілився б завдати мені такої образи!

— Ну, я бачу, що ця розмова ні до чого не веде, — сказав Фіцурс.— Мені добре відома

твоя впертість. Я лише прошу тебе: не втрачай часу даремно, нехай ця дурна й недоречна

витівка скінчиться якомога швидше.

— Запевняю тебе, — відповів де Брасі, — що за кілька годин усе скінчиться. Я вчасно

потраплю в Йорк зі своїми списами й підтримаю будь-який твій сміливий задум… Але

я відчуваю, що мої товариші вже зібралися, — на задньому дворі тупіт та іржання коней…

Прощавай. Як справжній лицар, я лечу заслужити усмішку красуні.

— Як справжній лицар? — повторив Фіцурс, провівши його поглядом.— Радше як

дурень, як дитя, здатне кинути важливу справу, щоб схопити пушинку, котра летить повз.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 200

То от з якими людьми я маю працювати, і заради кого? Щоб добути корону цьому

легковажному й розпусному принцові, який, напевно, виявиться таким самим невдячним

монархом, яким був непокірливим сином і безсердечним братом. Але ж і він не більш як

знаряддя в моїх руках. Скільки б він не пишався своєю знатністю, здумай він вчинити

щось усупереч моїм бажанням, він негайно ж дізнається, чим це йому загрожує.

Тут міркування цього державного мужа були перервані голосом принца, що почувся із

внутрішніх покоїв:

— Шляхетний Вальдемаре Фіцурс!

І, знявши з голови шапочку, майбутній канцлер (тому що так звучало звання, якого

прагнув цей хитрий норман) поспішив на заклик майбутнього монарха.