Розділ XVIII

Вперед! Наш шлях — через ліси і луки,

Де дуб міцний простер могутнє віття,

Затримуючи сонячне проміння…

Вперед! Вперед! Чудовими стежками,

Коли величне сонце у зеніті,

А променистий панцир Артеміди

Затопить світлом моторошний праліс.

«Етрикський ліс»

Коли Седрик Сакс побачив, як син його, знепритомнівши, впав на арену в Ашбі,

першим його бажанням було послати своїх людей подбати про нього, але ці слова

застрягли в нього в горлянці. За присутності такого товариства він не міг примусити себе

визнати сина, якого вигнав з дому й позбавив спадщини. Однак він наказав Освальду не

спускати його з ока й за допомогою двох кріпаків перенести в Ашбі, тільки-но юрба

розійдеться. Але Освальд спізнився з виконанням цього розпорядження: юрба розійшлася,

а лицар зник.

Дарма чашник Седрика озирався навсібіч, відшукуючи, куди подівся його молодий

господар; він бачив криваву пляму на тому місці, де лежав юний лицар, але самого лицаря

не бачив: немов чарівниці перенесли його кудись. Можливо, Освальд саме так і пояснив

би собі зникнення Айвенго (тому що сакси були вкрай забобонні), якби випадково не

впала йому в очі постать людини, одягненого зброєносцем, у якій він упізнав свого

товариша Гурта. У розпачі від раптового зникнення свого господаря колишній свинар

розшукував його всюди, забувши будь-яку обережність і піддаючи себе неабиякій

небезпеці. Освальд же визнав своїм обов’язком затримати Гурта як раба-втікача, чию

долю мав вирішити сам господар.

Чашник продовжував розпитувати всіх стрічних, чи не знає хто, куди подівся Айвенго.

Зрештою йому вдалося довідатися, що кілька добре вдягнених слуг дбайливо поклали

пораненого лицаря на ноші, що належали одній із присутніх на турнірі дам, і відразу ж

віднесли за огорожу. Отримавши ці відомості, Освальд вирішив повернутися до свого

господаря за подальшими наказами й повів із собою Гурта, вважаючи його втікачем.

Седрик Сакс був під владою болісних і похмурих передчуттів через поранення сина.

Його патріотичний стоїцизм сакса боровся з батьківськими почуттями. Але природа все-

таки взяла своє. Однак варто було йому довідатися, що Айвенго, напевно, перебуває під

наглядом друзів, як почуття ображеної гордості й обурення, спричинені тим, що він

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 214

називав «синовою нешанобливістю Вілфреда», знову узяли гору над батьківською

прихильністю.

— Нехай іде своєю дорогою, — сказав він.— Нехай ті й лікують його рани, заради кого

він їх дістав. Йому більше личить виробляти фокуси, вигадані норманськими лицарями,

ніж підтримувати честь і славу своїх англійських пращурів мечем і сокирою — доброю

старою зброєю нашої батьківщини.

— Якщо для підтримки честі та слави своїх пращурів, — сказала Ровена, яка була

присутня тут-таки, — досить бути мудрим у порадах й хоробрим у бою, якщо досить бути

найвідважнішим з відважних і найшляхетнішим зі шляхетних, то хто ж, крім його батька,

заперечуватиме…

— Мовчіть, леді Ровено! Я не хочу вас слухати! Приготуйтеся до вечірніх зборів

у принца. Цього разу нас запрошують із такою небувалою пошаною й люб’язністю, про

які сакси й не чули з фатального дня битви під Гастингсом. Я вирушу туди негайно, хоч

для того, щоб показати гордим норманам, як мало я переймаюся долею сина, дарма __________що він

переміг сьогодні їхніх найхоробріших воїнів.

— Туди, — сказала леді Ровена, — я не поїду, і, прошу вас, зважте: непоступливість, яку

ви вважаєте твердістю й мужністю, насправді схожа на жорстокосердість.

— То й сиди в хаті, невдячна! — відповів Седрик.— Це в тебе жорстоке серце, якщо ти

жертвуєш благом нещасного, гнобленого народу на догоду своєму порожньому

й неблагословленому почуттю! Я знайду шляхетного Ательстана та з ним вирушу на

бенкет до принца Джона Анжуйського.

І він поїхав на царський бенкет, про головні події якого ми вже розповідали.

Після повернення із замку саксонські тани в супроводі почту сіли на коней. Тут

у метушні від’їзду з турніру додому втікач Гурт уперше й потрапив на очі Седрику. Ми

вже знаємо, що шляхетний сакс повернувся з бенкету аж ніяк не в гарному гуморі, і йому

потрібен був привід, щоб зігнати на комусь свій гнів.

— У кайдани його! У кайдани! — закричав він.— Освальде! Гундиберте! Пси

і покидьки! Чому цього шахрая дотепер не закували?

Не насмілюючись виявити спротив, товариші Гурта зв’язали його вуздечкою —

першим, що потрапило під руку. Гурт підкорився цьому без опору, але докірливо глянув

на господаря й тільки сказав:

— От що значить любити плоть від вашої плоті і кров від вашої крові понад мою

власну!

— На коней — і вперед! — крикнув Седрик.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 215

— І давно час, — сказав високошляхетний Ательстан.— Боюся, що коли ми не

поквапимося, у високоповажного абата Вальтофа зіпсуються всі страви, приготовлені до

пізньої вечері.

Однак мандрівники їхали так швидко, що досягли монастиря святого Вітольда перш,

ніж відбулася та неприємність, якої побоювався Ательстан. Настоятель, родом зі

стародавнього саксонського роду, прийняв знатних саксонських гостей із такою пишною

гостинністю, що вони просиділи за вечерею до пізньої ночі — або радше до раннього

ранку. Наступного дня вони лише після розкішного сніданку змогли залишити свого

гостинного господаря.

Коли кавалькада виїжджала з монастирського двору, стався прикрий випадок, що трохи

стривожив саксів. Зі всіх народів, що населяли в той час Європу, жоден із такою увагою

не стежив за прикметами, як сакси: більша частина всіляких повір’їв, що дотепер живуть

у нашому народі, бере початок від їхніх марновірств. Нормани тоді були набагато

освіченіші, притому вони були мішаниною досить різних племен, що з часом встигли

звільнитися від багатьох забобонів, винесених їхніми пращурами зі Скандинавії; вони

навіть пишалися тим, що не вірять у прикмети.

У цьому разі пророкування загрози йшло від такого негідного віщуна, яким був

величезний худий чорний собака, що сидів надворі. Він почав жалібно вити в ту хвилину,

коли передові вершники виїхали з брами, потім раптом голосно загавкав й, кидаючись із

боку вбік, очевидно мав намір приєднатися до кавалькади.

— Не люблю я цієї музики, батьку Седрик, — сказав Ательстан, що нагородив його

таким титулом на знак поваги.

— І я не люблю, дядечку, — сказав Вамба.— Боюся, щоби нам не довелося заплатити

волинщику.

— Як на мене, — сказав Ательстан, у пам’яті якого ель настоятеля залишив сприятливе

враження (тому що містечко Бертон уже й тоді славилося варінням цього життєдайного

напою), — краще було б повернутися й погостювати в абата до обіду. Не слід виїжджати

в путь, якщо дорогу перейшов чернець, або перебіг заєць, або якщо завив собака. Краще

перечекати доти, доки не мине наступна трапеза.

— До біса! — сказав Седрик нетерпляче.— Ми й так згаяли забагато часу. А собаку

цього я знаю. Це пес мого утікача раба Гурта — такий самий трутень, як і його господар.

Із цими словами Седрик звівся у стременах і пустив дротик у бідного Ікланя — позаяк

це справді був Іклань, який всюди супроводжував свого господаря й тепер на свій лад

сповіщав про радість від того, що знову знайшов його. Дротик зачепив собаку в плече

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 216

й ледь не притис до землі. Бідний пес завив ще сильніше й кинувся геть з дороги

розгніваного тана.

У Гурта серце облилося кров’ю при цьому видовищі: Седрик хотів убити його вірного

друга й помічника, і це зачепило його набагато більше, ніжте жорстоке покарання, якого

зазнав він сам. Він марно намагався витерти собі очі й нарешті сказав Вамбі, що,

побачивши свого пана не в дусі, вважав би безпечнішим триматися подалі від нього:

— Зроби милість, будь ласка, витри мені очі приполою твого плаща: їх зовсім роз’їв

пил, а ремені не дають підняти руки.

Вамба зробив йому цю послугу, і якийсь час вони їхали поруч. Гурт увесь час сумно

мовчав. Нарешті він не витримав і відвів душу такою тирадою:

— Друже Вамбо, — сказав він, — зі всіх дурнів, що служать Седрику, ти один лише

такий спритний, що можеш догоджати йому своєю дурістю. Атому піди і скажи йому, що

Гурт ні з любові, ні зі страху більше не служитиме йому. Він може зняти з мене голову,

може відстьобати мене батогами, може закувати в ланцюги, але я йому більше не слуга.

Скажи йому, що Гурт, син Беовульфа, відмовляється йому служити.

— Хоч я й дурень, — відповів Вамба, — але таких дурних речей і не подумаю

передавати йому. У Седрика за поясом ще достатньо залишилося дротиків, і ти знаєш, що

час від часу він поціляє влучно.

— А мені байдуже, — сказав Гурт, — нехай хоч зараз уб’є мене. Учора він залишив

валятися в крові на арені Вілфреда, мого молодого господаря, сьогодні хотів убити в мене

на очах єдину живу істоту, яка до мене прив’язана. Закликаю у свідки святого Едмунда,

святого Дунстана, святого Вітольда, святого Едуарда Сповідника1 й всіх святих

саксонського календаря, — (треба зауважити, що Седрик ніколи не вимовляв імен тих

святих, які були не саксонського походження, і всі в його дворі також обтинали свої

святці), — я ніколи йому цього не пробачу!

— Як на мене, — заперечив Вамба, не вперше граючи роль миротворця, — Седрик

зовсім не збирався вбивати Ікланя, а хотів лише налякати його. Ти не помітив: він підвівся

у стременах, щоб пустити дротик понад голову собаки, але, на лихо, Іклань у цю-таки

мить підстрибнув. От він і дістав цю подряпину, яку я беруся залікувати грудочкою

дьогтю.

— Якби так, — сказав Гурт, — якби я міг так подумати!.. Та ні! Я бачив, як влучно він

цілився, і чув, як дротик задзижчав у повітрі, а поті;., застромившись у землю, досі

1 Едвард Сповідальник (1003–1066) — передостанній англосаксонський король Англії, під час правління

якого послабилася королівська влада.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 217

тремтів, наче з досади, що не влучив у ціль. Так кинути можна лише з лихим наміром. Ні,

клянуся улюбленою свинею святого Антонія, не служитиму йому більше!

І обурений свинар знову занурився у похмуре мовчання, з якого блазень не міг його

вивести.

Тим часом Седрик і Ательстан, які їхали попереду, розмовляли про стан країни, про

незгоди в королівському роді, про колотнечу й ворожнечу серед норманських дворян;

вони обговорювали, чи можливо під час міжусобної війни, що наближалася, позбутися

норманського ярма або принаймні домогтися більшої національної незалежності.

Розмовляючи про такі речі, Седрик завжди надихався. Відновлення незалежності саксів

було мрією його душі, і цій мрії він добровільно приніс у жертву своє родинне щастя

й долю свого сина. Але для того, щоб здійснити цей великий переворот на користь

корінних англійців, необхідно було об’єднатися й діяти під керівництвом ватажка, і цей

ватажок повинен був походити із древнього королівського роду. Цю вимогу висували ті,

кому Седрик звіряв свої таємні задуми й надії. Ательстан був одним із таких. Щоправда,

він не вирізнявся глибоким розумом і не відзначався жодними талантами, однак мав

представницьку поставу, він був не боягуз, майстерний у всяких військових вправах і,

здавалося, охоче дослухався до порад людей, розумніших за себе. Більше того, було

відомо, що він людина щедра, гостинна й добра. Але які б не були чесноти Ательстана,

багато хто з саксів схильний був визнавати першість за леді Ровеною. Вона походила від

короля Альфреда, а її батько настільки уславився своєю мудрістю, відвагою й шляхетною

вдачею, що пам’ять його високо шанували всі його співвітчизники.

Якби Седрик захотів, йому нічого не варто було б стати на чолі третьої партії, не менш

сильної, ніж дві інші. За Ательстана й леді Ровену говорило їхнє королівське походження,

але він міг протиставити їм свою хоробрість, діяльну вдачу, енергію й, головне, ту жагучу

відданість справі, що змусила земляків наректи його Саксом. А за народженням він сам

був таким знатним, що в цьому сенсі нікому не поступався, за винятком Ательстана

й своєї вихованки. Але навіть тінь марнославства не була притаманна Седрику, і, замість

того щоб іще більше роз’єднати свій і без того слабкий народ створенням власної партії,

Седрик прагнув усунути вже існуючий розкол; важливою частиною його плану було

видати леді Ровену заміж за Ательстана й у такий спосіб злити воєдино обидві партії.

Перешкодою до його здійснення послужила взаємна прихильність леді Ровени і його сина.

Це й було головною причиною вигнання Вілфреда з рідного дому.

Седрик вжив такі суворі заходи в надії, що за відсутності Вілфреда Ровена змінить свої

почуття. Але він помилився: Ровена виявилася непоступливою, що пояснювалося почасти

характером її виховання. В очах Седрика Альфред був чимось на кшталт божества. Тому

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 218

він ставився до останньої представниці його роду з винятковою повагою, яке навряд чи

вселяли комусь принцеси царських династій того часу. У його замку кожне бажання

Ровени було законом, і сам Седрик, немов вирішивши, що її права повинні бути повністю

визнані хоч би у межах цього маленького кола, пишався тим, що підкорявся їй, як перший

із її підданих.

Вона з дитинства привчилася не лише діяти на свій розсуд, але й повелівати іншими;

а тому немає нічого дивного, що в такому питанні, у якому інші дівчата, навіть виховані

в повній підлеглості й покорі, схильні виявляти деяку самостійність і здатні заперечувати

владу своїх опікунів і батьків, Ровена висловила обурення. Вона рішуче противилася

всякому зовнішньому тиску й навідріз відмовилася давати комусь право спрямовувати її

прихильності всупереч її волі. Свої думки й почуття вона висловлювала сміливо, і Седрик,

не в силі опиратися звичному шанобливому підпорядкуванню її волі, зайшов у глухий кут

і не знав тепер, як змусити її слухатися свого опікуна.

Марно намагався він заполонити її уяву картиною майбутньої королівської влади.

Ровена, наділена здоровим глуздом, вважала плани Седрика нездійсненними, а для себе

особисто небажаними. Ровена й не думала приховувати прихильність до Вілфреда

Айвенго. Ба більше — вона неодноразово заявляла, що радше піде в монастир, ніж

погодиться розділити трон з Ательстаном. Вона завжди відчувала презирство до

Конінгсбурзькоготана, а тепер, після стількох неприємностей, завданих ним, відчувала до

нього щось близьке до відрази.

Проте Седрик, не дуже вірячи у жіночу непохитність, усіляко клопотався, щоб

улаштувати цей шлюб, думаючи, що цим робить важливу послугу справі боротьби за

незалежність саксів. Раптову й романтичну появу сина на турнірі в Ашбі він справедливо

вважав за смертельний удар по його надіях. Щоправда, батьківська любов на хвилину

взяла гору над гонором і патріотизмом. Однак невдовзі його душі знову полонила справа

саксів, і він вирішив докласти усіх можливих зусиль до з’єднання Ательстана з Ровеною,

вважаючи, що цей шлюб разом з іншими заходами сприятиме якнайшвидшому

відновленню незалежності саксів.

Про це він і розмовляв з Ательстаном зараз. Слід зізнатися, що протягом бесіди

Седрику, наче Готспуру1, не раз довелося пошкодувати, що йому доводиться спонукати

такий «глечик збираного молока» на такі великі справи. Щоправда, Ательстанові було

притаманне марнославство, йому було приємно вислухувати промови про високе

походження й проте, що він за правом народження повинен користуватися пошаною та

1 Сер Генрі «Готспур» Персі (1364–1403) — англійський граф, який допоміг скинути з трону короля Ричарда

II, щоб престол посів Генрих IV, а згодом сам очолив заколот проти Генриха IV.

Усі художні твори зі світової літератури (хрестоматія). 7 клас 219

владою. Але його дрібна чванькуватість цілком задовольнялася тією пошаною, що

виявляли йому домочадці й усе саксонське оточення. Ательстан дивився у вічі небезпеці

без остраху, але був занадто ледачий, щоб добровільно шукати її. Він був цілком згоден із

Седриком у тому, що саксам варто було б відвоювати собі незалежність; ще охочіше

погоджувався він царювати над ними, коли ця незалежність прийде. Але тільки-но

починали обговорювати плани, як посадити його на королівський престол — тут він

виявлявся отим Ательстаном Неповоротким, тупуватим, нерішучим і незаповзятливим.

Жагучі й палкі промови Седрика так само мало діяли на його мляву вдачу, як розпечене

ядро — на холодну воду: кілька секунд воно сичить і димиться, а потім остигає.

Побачивши, що переконувати Ательстана майже все одно, що пришпорювати втомлену

шкапу або кувати холодне залізно, Седрик під’їхав ближче до своєї вихованки, але

розмова з нею виявилася для нього навряд чи приємнішою. Позаяк його поява перервала

бесіду леді Ровени з її улюбленою служницею про доблесного Вілфреда та його долю,

Ельджита, щоб відомстити за себе та свою повелительку, негайно пригадала, як Ательстан

був вибитий із сідла на арену, а всіляке згадування про цю жалюгідну подію було

надзвичайно неприємне Седрику. Таким чином, для чесного сакса ця подорож була

сповнена неприємностей і прикростей. Не раз він починав подумки проклинати турнір

і того, хто його вигадав, та й себе самого — за те, що мав необережність туди поїхати.

Опівдні, за бажанням Ательстана, зупинилися __________в гаю біля джерела, щоб дати відпочинок

коням, а самим трохи підкріпитися: хлібосольний абат щедро постачив їх провіантом на

дорогу, який нав’ючили на віслюка. Трапеза затяглася надовго, а позаяк й інших

перешкод на шляху було багато, вони втратили надію до ночі дістатися Ротервуда. Це

змусило їх поквапитися і їхати швидше, ніж раніше.