Передумови виникнення письма

Письмо — штучно створена система фіксації мовлення, яка дає змогу

за допомогою графічних елементів передавати мовленнєву інфор-

мацію на відстані й закріплювати її в часі.

Винайдення письма без перебільшення можна вважати за важливістю другим після мови винаходом людства.

Поява письма знаменувала інтелектуальну революцію. Люди отримали можливість передавати свій досвід прийдешнім поколінням, а нащадки отримали можливість чути " голос минувшини". Це вплинуло на прискорення розвитку науки, техніки, культури та й загалом усієї цивілізації. Досвід поколінь став загальносвітовим набутком, наукові ідеї та відкриття стали загальнодоступними, зникла необхідність відкривати уже відкрите, а все це позначилося на інтенсифікації мислення й на науково-технічному й культурному прогресі загалом.

Зросла й об'єднувальна роль мови, оскільки письмо сприяло оптимальній організації суспільного життя, виробництва, торгівлі. Адміністративні документи, суспільно-політична й художня література згуртовували й етнос, який користувався однією мовою, і цивілізовані народи всього світу.

Письмо виникло приблизно шість тисяч років тому.

Правда, перші примітивні спроби графічної передачі інформації, віднайдені в печерах на півночі Іспанії, належать до значно ранішого періоду — 20 тис. Років до н.е., однак достатніх підстав назвати це письмом немає.

" Предметне письмо", або протописьмо, — оптичні мнемонічні системи, які не відтворюють безпосереднього мовлення, а є нагадуванням чи підказкою для особи, яка приймає повідомлення. Такі засоби інформації практикували різні племена вже в епоху неоліту (VIII—III тисячоліття до н.е.).

Письмо кіпу — паличка з різнокольоровими шнурками з вузликами. Зміст передають кольорами шнурків і кількістю та формою зав'язаних на них вузликів.

Письмо вампум — це пояс або жезл із прикріпленими до нього різними за кольором і розміром черепашками. Інформацію передають порядком розташування, способом поєднання і кольором черепашок. Зрозуміло, що стороння людина не прочитає такого послання, бо про значення такого письма необхідно попередньо домовитися.

" Предметним письмом" можна передати лише дуже прості, елементарні повідомлення (вказівки, сигнали лих — землетрус, наступ ворогів тощо). Пошуки форм і способів передачі складніших повідомлень зумовили

появу графічного письма.

І етап -Піктографія (від лат. pictus " розмальований" і гр. grapho " пишу") —

відображення змісту повідомлення у вигляді малюнка або послідов-

ності малюнків (малюнкове письмо).

Найдавніші зразки піктографії належать до епохи палеоліту. Правда, провести чітке розмежування між живописом палеоліту і власне піктографією важко.

Давні піктографії до цього часу збереглися на стінах печер, на скелях, камінні рогах та кістках тварин. В індіанців Аме-

рики, аборигенів Африки, Австралії та Сибіру піктографія була поширена

аж до XX ст. Піктографічне повідомлення може складатися з одного складного знака-повідомлення, в якому " прочитуються" його складові елементи, послідовності простих знаків-пікто грам, розгорнутих у просторі у вигляді окремих " кадрів".За піктограмою не закріплена конкретна одиниця мови. Вона може бути " прочитана" як слово, синонім цього слова, словосполучення, речення, декілька речень.

Піктографія не пов'язана з алфавітом, тому для її розуміння не потрібно вміти читати й писати. Непов'язаність піктографії з мовними формами — зручний засіб спілкування різних племен. Недолік піктографії полягає в тому, що абстрактне в ній розшифрувати дуже важко.

Деякі народи створили досить розвинуті системи піктографії, які давали змогу передавати складні повідомлення. Серед них система нсібіді в Західній Африці,

" жіноче письмо" юкагирів на північному сході Азії, піктографія індіанського племені делаварів, за допомогою якої був записаний епос " Валам-Олум", рукописи ацтеків, у яких поряд із піктограмами трапляються спроби передачі власних імен за допомогою " ребусних написань" (використання знаків омонімічних слів або слів, близьких за звучанням, для передачі тих понять, які не можуть мати прямого предметного зображення). У сучасних культурах піктографію використовують як допоміжний засіб спілкування в дорожній сигналізації (діти, бензоколонка, виделка і ложка як вказівка на місцезнаходження їдальні тощо), а також як покажчики чого-небудь, розраховані на іноземців (зображення прибиральниці та офіціантки в готелях, піктографічні знаки міжнародного телефонного зв'язку тощо). Особливо вагомою є роль піктографії в умовах багатомовності й безграмотності.

Другим етапом у розвитку графічного письма була ідеографія.

Ідеографія (від гр. idea " поняття" іgrapho " пишу") - письмо гра-

фічними знаками, що позначають поняття.

Основною одиницею ідеографії є ідеограма, або логограма, — писемний знак, який, на відміну від букв, позначає не звук чи склад якоїсь мови, а ціле слово або корінь слова. Ці знаки — своєрідні схематичні малюнки, якими можна передавати поняття конкретних істот і предметів, дієслівні поняття, а також абстрактні, які так чи інакше асоціюються із зображеннями. У примітивних писемностях прості ідеограми в загальних рисах збігаються. Наприклад, ідеограма око зі сльозами на позначення горя використовується в таких історично і територіально далеких писемностях, як китайська і майя. Позначуваним, як бачимо є не сам життєвий факт, а ті поняття, які виникають у свідомості людини і вимагають свого вираження на письмі. Перехід від піктографії до ідеографії пов'язаний із потребою графічно передати те, що не має наочності й не піддається малюнковому зображенню.

Позначувачами на перших етапах ідеографічного письма залишалися ті самі малюнки, але позначуване змінюється. Якщо в піктографії зображення ока позначало око, то в ідеографії воно крім ока позначало й зіркість. Згодом знаки схематизувалися. Так, в єгипетському письмі поняття " вода" передавалося хвилястою лінією (хвилі), " сонце" в шумерській і китайській ідеографії позна чалося кружечком із крапкою посередині. Як бачимо, в ідеографії малюнок виступає і в прямому, і в переносному значеннях. В ідеографічній системі кожен знак може позначати будь-яке слово в будь-якій граматичній формі у межах поняттєвих асоціацій, викликаних зображенням. Коло можливих значень знака обмежене сусіднім колом значень. Так, скажімо, знак, який зображує ноги, може означати " ходити", " стояти", " приносити" тощо, але не може означати " ступня", " підошва", бо для цього існують інші знаки. На відміну від піктографії, в ідеографії можна говорити про систему письма. Система письма характеризується постійним складом знаків.

Потреба прискорити розвиток письма і можливість передавати складніші за змістом і довші за розміром тексти зумовили схематизацію малюнків, перетворення їх на умовні знаки — ієрогліфи (від гр. hieroglyphoi " священні

письмена") — ідеографічні знаки, в зображенні яких зберігається деяка символічна подібність із зображуваним предметом.

З утвердженням ієрогліфічного письма виникла проблема алфавіту і навчання письму та читанню. Щоб прочитати ієрогліфічне письмо, необхідно знати значення знаків, що оформились у середовищі, яке виробило їх і певний час користувалося ними.

Хоч ідеографія має багато спільного з піктографією (вона зародилася в середині піктографії

Ідеографічне письмо, по-перше, досить повно передає зміст словесного повідомлення незалежно від його конкретності/абстрактності; по-друге, передає елементи структури висловлювання — словесний склад, словопорядок; по-третє,

користується строго фіксованими і стійкими за зображенням знаками.

До ідеографічного письма належить шумерське (IV —І тис. до н.е.), еламське (XXIII — IV ст. до н.е.), єгипетське (XXX ст. до н.е. — V ст. н.е.), хеттське (XV— VII ст. до н.е.), китайське (з XIII або XV ст. до н.е.), майя (IV—XVI ст.), ацтецьке (до XVI ст.), ще не розшифровані пам'ятки острова Пасхи (XIV—XIX ст.).

Так, зокрема, в китайській писемності 60 тис. ієрогліфів (у широкому вжитку — 5 тис). Омоніми передаються різними ієрогліфами, хоч морфологічний склад і звучання в них однакове.

Недоліком ідеографічного письма, в тому числі китайського, є те, що дуже багато знаків у системі, їх важко вивчити і зобразити (написати).

20 Графіка - сукупність всіх засобів письма (від літер до розділових знаків); розділ мовознавства, який вивчає співвідношення між грамемами і звуками.

Орфографія - система однакових написань, що історично склалася в писемному мовленні, а також розділ мовознавства, який вивчає і опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання. Орфографія будь-якої мови грунтується на певних орфографічних принципах, які визначають метод написання в словах, де наявні орфограми. Існує 4 принципи орфографії:

- фонетичний (слова пишуться так, як ми їх вимовляємо). За цим принципом в укр. мові пишуться префікси з- і с-.

- морфологічний (однакове написання 1 й тієї ж морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції). за цим принципом в укр. мові пишуться слова боротьба, сміється, агентство, хоча вимовляємо ми їх як " бородьба", " смієцця", " агенство".

- історико-традиційний принцип (зберігаються такі написання, які мали місце на давньому етапі, на сучасному втративши свою вмотивованість) в укр. мові прикладом історико-традиційного принципу можна назвати збереження подвоєнь в іншомовних власних назвах: Уатт, Руссо, Голландія.

- ідеографічний (опирається на смислові відмінності слів з подібними написаннями (добридень, пароніми:): напр, компанія чи кампанія.

Деякі вчені також виділяють окремо транслітераційний принцип, за яким пишуться всі слова, які становлять собою кальки іншомовних.