Граматична форма слова

Граматична форма слова - єдність граматичного значення і засобів його вираження; співвіднесеність певного граматичного змісту з певним граматичним способом у їх єдності.

Так, у фразах на крилах пісні і вдихнути нове життя цій пісні маємо дві різні форми — пісні та пісні, бо в них реалізовані різні значення (значення родового відмінка в першій формі і значення давального відмінка у другій). Форми читатиму і буду читати також слід інтерпретувати як різні, бо, хоч тут однакове значення (значення майбутнього часу, першої особи однини), але різне граматичне вираження (проста і складна форма майбутнього часу).

Різні форми слова становлять його парадигму. Наприклад: читати, читаю, читаєш, читає, читаємо, читає-

те, читають, читав, читала, читало, читали, читатиму, читатимеш, читатиме..., буду читати, будеш чита-

ти..., читав би, читали б, читай, читаймо, читайте, хай читає, хай читають, читаючи і т.д.

Розрізняють синтетичні (прості) й аналітичні (складні) форми слова.

1.СИНТЕТИЧНІ ФОРМИ — форми, в яких граматичне значення виражене в межах слова, тобто лексичне й граматичне

значення синтезовані в одній формі. Наприклад: праця (граматичне значення називного відмінка однини жіночого роду виражене закінченням слова -а), важкіший (граматичне значення вищого ступеня виражене в межах слова за допомогою суфікса -іш), англ. foot " нога" — feet " ноги" (граматичні значення однини й множини виражені в межах слова за допомогою чергування звуків [и] й [і: ].

2.АНАЛІТИЧНІ ФОРМИ — форми, в яких лексичне і граматичне значення виражені різними словами: лексичне — са-

мостійним словом, а граматичне — службовим. Наприклад: буду писати (лексичне значення виражене словом

писати, а граматичне значення першої особи однини майбутнього часу — службовим дієсловом буду); писав би (лек-

сичне значення виражене дієсловом писав, а граматичне значення умовного способу — за допомогою частки би).

Пор. ще: нім. Ich werde schreiben " Я буду писати"; англ. І shall write " Я буду писати", / am writing " Я пишу (в даний

момент)", / was writing " Я писав"; more difficult " важкіший". Як бачимо, в аналітичних формах службові слова виконують роль словозмінного афікса.

Говорячи про форму слова, слід зазначити, що є слова одноформені (учора, над, знов, вчасно, підтюпцем тощо)

й багатоформені (див. вищенаведені форми дієслова читати). У багатоформеному слові виділяють його постійну частину, яку називають основою слова, і змінну частину, яку називають формантом:

учен-ий

учен-ого

учен-ому

учен-им - форманти

учен-ім

учен-і

учен-их

Трапляються випадки, коли багатоформене слово не має єдиної основи для всіх словоформ, і різні словоформи

цього слова утворюються від різних коренів. Наприклад: йде — йшов, я — мене, поганий — гірший, англ. good

" добрий" — better " кращий", нім. du " ти" — dich " тебе", лат. bonus " добрий" — optimus " найкращий". Це явище

називається суплетивізмом (від лат. suppleo " доповнюю", suppletivus " доповнювальний").

Завдання № 51-52

Способи вираження граматичних значень: афіксація, фузія, аглютинація.
Способи вираження граматичних значень: чергування, редуплікація, складення, наголос, суплетивізм.

Граматичні значення виражаються різними матеріальними засобами (суфіксами, префіксами, закінченнями тощо). Ці засоби об'єднуються на основі спільних характеристик у групи, які називаються способами. Для всіх мов світу граматичні способи зводяться до таких: 1) афіксація; 2) чергування; 3) наголос; 4) повтори; 5) словоскладення; 6) суплетивізм; 7) спосіб службових слів; 8) спосіб порядку слів; 9) спосіб інтонації. Способи, які виражають граматичні значення засобами, що знаходяться у межах слова, називають синтетичними, а способи, які виражають граматичні значення засобами, що знаходяться поза словом, — аналітичними.

АФІКСАЦІЯ (належить до синтетичних способів вираження граматичних значень) — це вираження граматичних значень за допомогою афіксів (суфіксів, префіксів, закінчень тощо). Оскільки в мовах світу використовуються різноманітні афіксальні засоби, то в афіксальному способі виділяють такі його різновиди:

а) суфіксація — вираження граматичних значень за допомогою суфіксів. Це один із найбільш поширених способів вираження граматичних значень в індоєвропейських і семітських мовах.

Пор. укр. перечитати — перечитувати (недоконаний вид), спати — спатоньки (значення пестливості), гарний — гарніший (вищий ступінь);

рос. стучать — стукнуть (доконаний вид), веселый — веселее (вищий ступінь), солома — соломина (значення одиничності);

нім Arbeit " робота" —Arbeiter " робітник" — Arbeiterin " робітниця", hrank " хворий" — Krankheit " хвороба";

англ. write " писати" — writing " який пише";

б) префіксація — вираження граматичних значень за допомогою префіксів. Це основний спосіб вираження лексико-граматичних значень дієслів у індоєвропейській мовній родині:

укр. нести — занести, внести, принести, піднести, перенести;

рос. читать — прочитать, писать — написать; нім. gehen " йти" — vergehen " проходити", entgehen " відходити";

болг. червен " червоний" — почервен " червоніший";

в) конфіксація — вираження граматичних значень комбінацією з двох афіксів — префікса й суфікса, які, хоча й являють собою дві морфеми, але діють сукупно, разом.

У німецькій мові за допомогою конфіксації творяться пасивні дієприкметники: machen " робота" — gemacht " зроблений", schreiben " писати" — geschrieben " написаний", fahren " їхати" — gefahren " який приїхав";

г) інфіксація — вираження граматичних значень за допомогою інфіксів, тобто морфем, вставлених у середину кореня.

Лат. vici " переміг" — vinco " перемагаю", fidi " колов" — findo " колю", тагальськ. sulat " письмо" — sumulat " писати";

ґ) трансфіксація — вираження граматичних значень за допомогою трансфіксів, тобто афіксів, котрі, розриваючи корінь, що складається з одних приголосних, самі розриваються і служать " прошарком" голосних серед приго-

лосних, визначаючи словоформу й оформляючи її граматично. Трансфіксація характерна для семітських мов.

Давньоєвр. гноб " красти" — ганаб " крав", гонеб " той, що краде; злодій", гануб " украдене";

араб, катаба " написав", кутіба " написаний", катібу " той, що пише", кітабу

" написання", уктуб " пиши";

д) нульовий афікс, тобто відсутність афікса в одній з форм

парадигми за наявності афіксів в інших формах.

Укр. стіна — стін, робота — робіт;

рос. бел — бела, вода — вод, крестьянин — крестьяне.

У тюркських мовах нульовий афікс є показником називного відмінка однини іменників: бала " дитина", балага " дитині", балада " на дитині", бала-

лар " діти" *, балаларга " дітям", балаларда " на дітях".

Говорячи про афіксацію, потрібно розрізняти фузію та

аглютинацію.

При ФУЗІЇ афікси неоднозначні (пор. стіна, вола, рукава, де закінчення -а виражає називний відмінок однини жіночого роду, родовий відмінок однини чоловічого роду і називний відмінок множини чоловічого роду), нестандартні (стіни, пісні, імена; тут закінчення -и, -і, -а виражають одне й те саме значення називного відмінка множини), основи без афіксів, як правило, не вживаються (двері, грабл-і, ручк-и, червон-ий), відбувається ніби сплав основи й афікса (козацький із козак+ськ(ий); рос. проездить — проезжать, лисий — лисьего), причому корінь може змінюватися у фонетичному складі (сон — сну,

друг — друзі).

При АГЛЮТИНАЦІЇ, що є притаманною тюркським та фінно-угорським мовам, афікси однозначні (-га завжди позначає давальний відмінок, -лар — множину тощо), стандартні, вони механічно приклеюються до основи, причому основа вживається без афікса (at " кінь", бала " дитина", баш " голова") і ніколи не змінює свій фонетичний склад.

ЧЕРГУВАННЯ (ВНУТРІШНЯ ФЛЕКСІЯ) — засіб вираження граматичних значень, характерний для індоєвропейських мов.

Так, зокрема, в українській та російській мовах за допомогою чергування виражається граматичне значення виду (зібрати — збирати, нарвать — нарывать), в англійській та німецькій — часу та числа (sing " співати", " співаю" — sang " співав", drink " пити", " п'ю" — drank " пив"; foot " нога" — feet " ноги", tooth " зуб" — teeth " зуби";

Mutter " мати" — Matter " матері", Bruder " брат" — Briider" брати").

Чергування як спосіб вираження граматичних значень часто виступає в слові в поєднанні з афіксацією. Наприклад: рос. спросить — спрашивать, укр. ходити — ходжу; нім. Hand " рука" — Hаnde " руки", Gast " гость" — Ga'ste " гості", singen " співати" — gesungen " заспіваний".

НАГОЛОС — фонетичний засіб вираження граматичного значення. Таку функцію він може виконувати лише тоді, коли він рухомий і нефіксований. Таким він є в українській, російській, білоруській, болгарській та інших мовах.

У цих мовах зміна місця наголосу в парадигмі слова є способом розрізнення форм цього слова.

Наприклад: рукиʹ (род. відм. однини) — руʹ ки (наз. відм. множини), вирізаʹ ти, насипаʹ ти, виносиʹ ти (недоконаний вид) — виʹ різа-

ти, насиʹ пати, виʹ носити (доконаний вид). Наголос як граматичний спосіб може поєднуватися з афіксацією: (руки — рукам, ліс — ліси) і з чергуванням: (кричати — крикнути, рос. стучать — стукнуть).

РЕДУПЛІКАЦІЯ — повне або часткове повторення кореня, основи або цілого слова без зміни звукового складу або з частковою його зміною. Вона використовується для вираження множини імен у китайській, японській і корейській, а також в індонезійських, палеоафриканських, австронезійських мовах.

Так, наприклад, в індонезійській мові orang " людина" — orang-orang " люди", sedulur " друг" — sedulur-sedulur " друзі", kuda " кінь" — kudakuda

" коні"; у китайській жень " людина" — жень-жень " люди", сін " зірка" — сін-сін " зірки". В українській та російській мовах чітко вираженим граматичним способом повтори зрідка виступають для передачі видових відтінків дієслова (тривалість дії): говориш-говориш, работаешь-работаешь.

У тюркських мовах редуплікація служить засобом вираження найвищого ступеня прикметників. Казахське кызыл " червоний" — кызыл-кызыл " найчервоніший", жаксы " гарний" — жаксы-жаксы " найкращий". Подібне ма-

ємо і в слов'янських мовах, хоча це явище інтерпретується тут як підсилення ознаки. Пор. укр. чистий-чистий, світлий-світлий; великий-превеликий (з префіксацією); рос. белый-белый, синий-синий тощо.

У деяких мовах (переважно тюркських) для вираження збірності використовуються неповні повтори (перший приголосний заміщується губним б, п або м).

Наприклад: казахське туйё " верблюд" — туйё-муйё " верблюди та інша скотина", кулак " багач, кулак" — кулак-мулак" кулачня". Таке ж явище спостерігається в українській та російській мовах, однак повтори тут не виступають засобом вираження граматичних значень: тари-бари, шури-мури, фіглі-міглі, ҐОҐОЛЬ-МОҐОЛЬ, шурум-бурум.

Зауважимо також, що в сучасних мовах редуплікація найчастіше використовується у звуконаслідувальних словах : укр. і рос. ку-ку, хрю-хрю, тук-тук, хлоп-хлоп; перські хор-хор " хрюкати", таг-таг " стукати"; тамільські кубу-кубу " булькати", сала-сала " шльопати, ляскати".

СЛОВОСКЛАДЕННЯ — поєднання кореневої морфеми з кореневою, внаслідок чого з'являється нове слово.

Воно нагадує афіксацію, бо тут і там поєднуються морфеми, але при словоскладенні поєднуються тільки кореневі морфеми. Поєднуватися можуть повні корені й усічені, основи й цілі слова. У мовах світу простежуються дві тенденції складення:

1) механічна (аглютинативна), коли значення складного слова дорівнює сумі значень складових його частин (наприклад укр. стінгазета, рос. профработа, нім. Kopfschmerz " головний біль", Augenapfel " очне яблуко") і

2) органічна (фузійна), коли значення цілого не дорівнює сумі значень складових частин (англ. typewriter = не " шрифт" + " писець", а " друкарська машинка", killjoy = не " убий" + " радість", а " людина, яка псує всім настрій", франц. cachnez = не " ховай" + " ніс", а " шарф, кашне").

Не для всіх мов однаковою мірою характерне складення.

Вирізняється зі всіх мов багатством складень німецька мова:

Taschenwdrterbuch " кишеньковий словник", Kaufmann

" купець".

З історичним розвитком мови один із складових елементів складного слова може втратити своє лексичне значення, перетворитися на суфікс або префікс. Так, німецький суфікс -heit (Schonheit " краса", Wahrheit " правда" тощо) ра-

ніше був іменником зі значенням " вид, спосіб".

Англійські суфікси -ful (useful " корисний", beautiful " гарний"), -less (helpless " безпорадний", endless " безкінечний”, ще й тепер мають омонімічні повнозначні слова full " повний", less " менший". В українській мові суфікс –ин (киянин, міщанин, селянин тощо) колись був займенником инъ із значенням " той, один", через що цей суфікс не виступає в формах множини (кияни, міщани, селяни).

СУПЛЕТИВІЗМ — утворення граматичних форм одного й того ж слова від різних коренів або від різних основ.

Наприклад: брати (недоконаний вид) — взяти (доконаний вид), говорити (недоконаний вид) — сказати (доконаний вид);

рос. садиться (недоконаний вид) — сесть (доконаний вид), класть (недоконаний вид) — положить (доконаний вид), человек (однина) — люди (множина); нім. Der Mensch " людина" — die Leute " люди".

Суплетивізм як єдиний спосіб вираження граматичних значень характерний для парадигми особових займенників в індоєвропейських мовах: укр. я — мене, вона — її, ми — нас; нім. ich — mich, sie — ihr, wir — uns, англ. I — me, she — her, we — as; фр. je — me.

В індоєвропейських мовах спосіб суплетивізму використовується також при творенні ступенів порівняння прикметників зі значенням " гарний" і " поганий": укр. добрий — кращий, рос. хороший — лучше, нім. gut — besser,

англ. good — better.

Завдання № 53

Службові слова, порядок слів та інтонація як засіб вираження граматичних значень.

До аналітичних способів належить вираження граматичного значення за допомогою службових слів, інтонації та порядку слів.