Частини мови в різних мовах

Мовознавці дійшли висновку, що неможливо побудувати однакову для всіх мов систему частин мови, бо в кожній мові є багато своєрідного в членуванні слів на частини мови. По-перше, не в усіх мовах є одні й ті самі частини мови, по-друге, у різних мовах є суттєві відмінності в характерних ознаках однієї й тієї ж частини мови. Звичайна для європейських мов схема частин мови не підходить для багатьох мов Азії, Африки й Америки. Отже, відмінності в частинах мови різних мов стосуються як самого складу, так і обсягу окремих частин мови. Якщо основні частини мови -ім'я та дієслово -виділяють в усіх мовах світу, що є відображенням універсальності функціонально-семантичних категорій субстанціональності й процесуальності (тобто предмета і дії), то в інших частинах мови є значні розбіжності. Так, у деяких мовах Північної Америки й Африки не розрізняють прислівника і прикметника. У китайській мові виділяють такі частини мови, як ім'я, куди відносять іменник та числівник, предикатив, куди входять дієслова і прикметники, і прислівник. Прикметники об'єднані з дієсловами в одну частину мови на основі здатності бути присудком без допоміжної зв'язки. Подібне маємо і в бірманській мові. У деяких мовах виокремлюють лише іменник і

дієслово, як, наприклад, в індіанській мові йума.В англійській мові протиставлення прикметника й іменника зведене до мінімуму. У тюркських мовах є проблема тлумачення так званих " зображувальних слів", тобто таких, які імітують звук або є " образними", як окрему частину мови. Ускладнюють класифікацію слів за частинамимови і явища переходу слів із однієї частини мови в іншу, що свідчить про існування більш-менш стабільних проміжних ланок між частинами мови. У тюркських, монгольських та тунгусо-маньчжурських мовах перехід іменників у прикметники та прислівники і навпаки має масовий характер.

Білет №58

Характеристика частин мови

Кожна частина мови характеризується специфічними ознаками.

Іменник має граматичне значення предметності, яке реалізується в категоріях роду, числа та відмінка (за на- явності тих категорій у мові). У деяких мовах (германських, романських, ін.) іменнику притаманна граматична категорія означеності/неозначеності. Іменники здатні приєднувати прикметники і дієслова. Співвідносяться із займенниками: хто, або.що.

Первинна синтаксична функція іменника -бути в реченні підметом і додатком.Прикметнику властиве граматичне значення ознаки(якості або властивості). Він граматично залежить від іменника (ознаки завжди стосуються якогось предмета). Іменник може бути без означення, а прикметник тільки з іменником. Залежність прикметника від іменника реалізується у формі узгодження з іменником або, як то маємо в англійській мові, позиційно. Категорії роду, числа і відмінка прикметника не є самостійними, а залежать від поєднуваного з ним іменника, що засвідчує граматичну підпорядкованість прикметника іменнику.

Прикметник має супутні ознаки якісності/відносності і ступенів порівняння. У деяких мовах прикметник формально маловідрізняється від іменника. Пор.: англ.damp " волога" і damp " вологий", dark " темнота" і dark " темний".Первинна синтаксична функція прикметника -виконуватифункцію означення або іменної частини присудка.

Дієслово характеризується граматичним значеннямпроцесу (дії або стану) і наявністю граматичних категорійособи, числа, часу, способу, виду та стану. Первинна синтаксична функція дієслова -виступати в реченні присудком.Крім власне дієслів, існують ще вербоїди -гібридніслова, які мають ознаки дієслова та якихось інших частин мови. До них належать інфінітив, супін (був у латинській і старослов'янській мовах) та герундій англійськоїмови, в яких поєднані властивості дієслова та іменника, атакож дієприкметник, який має властивості дієслова (стан, вид, час) та прикметника (рід, відмінок), і дієприслівник, в якому поєднані властивості дієслова (вид, стан) і прислівника (виражає дію як ознаку іншої дії).Гібридними є й недієслівні предикативи (категорія стану як частина мови), які омонімічні з прислівниками(весело, незручно,), іменниками(пора, лінь), прикметниками(радий, раді), але на відміну від них виражають стан людини (мають граматичне значення стану), характеризуються категоріями часу та способу, поєднуються з іменниками та займенниками у формі давального відмінка і виконують у реченні роль присудків.Наприклад: Мені час додому.

Прислівник має граматичне значення " ознака ознаки" (дуже солодкий), не змінюється і не має граматичних категорій, крім ступеня порівняння у якісних прислівників. Функціонує в реченні як обставина. Від прислівника може залежати лише прислівник (надто цікаво).

Числівнику притаманне граматичне значення кількостіабо порядку (місця в ряді). Числівники сполучаються з іменниками і співвідносяться з іменниками, займенниками, прикметниками.

Займенники, як уже зазначалося, виділяють за семантичним критерієм. Суттєвими ознаками займенників є такі: 1) не називають предмет безпосередньо, а вказують нанього;

2) завжди пов'язані з конкретним мовленнєвим актом(я, ми завжди пов'язані з мовцем, ти, ви -зі слухачем, інші займенники відсилають до певних об'єктів);

3) характеризуються широким колом об'єктів і мовленнєвою перемінністю значення(завжди мають контекстуально зумовлений зміст).

Займенники утворюють особливу систему, паралельну системі називних частин мови, і по-своєму дублюють

її: я, ти, він, хто-вживаються замість іменників; мій, твій, чий-замість прикметників; стільки, скільки-замість числівників.У деяких мовах є слова, які заступають дієслова.

До службових частин мови належатьприйменники(вдеяких мовах їмвідповідаютьпісляйменники), артиклі, часткиісполучники.

Проміжну групу між повнозначними і службовими словами становлятьмодальні слова(безперечно, можливо, здається,, кажуть, мовлявтощо). Вони виражають відношення мовця до висловленої думки (здебільшого дають оцінку достовірності факту). У реченнівикористовуються яквставні слова.Осібне місце посідаютьвигуки-слова, які служать для вираження емоцій(ай, ой), і сигнали вольових спонукань(ей, алло, брись).

Дляних характерна синтаксична відокремленість: можуть функціонувати як еквіваленти речень або вводитися з речення як свого роду посторонні вкраплення.

Білет №59

Поняття про словосполучення, класифікація

Словосполучення - два чи більше повнозначних слів, об'єднаних синтаксичним зв'язком.(студентські збори, хлопці та дівчата; high building, to be in love).

Словосполучення є предметом синтагматичного синтаксису, який вивчає валентність слова, способи її реалізації та виражені в словосполученнях синтаксичні відношення.

Валентність - здатність слова вступати в синтаксичні зв'язки з іншими словами. Слова можуть бути авалентними(світає), одновалентними(сидить, спить- хто?), двовалентними(їсть- хто? що?), тривалентними

(присвятив- хто? що? кому?), чотиривалентними(нагородив- хто? кого? чим? за що?) тощо. Слова відкривають " вакантні місця" (порожні клітинки), які необхідно заповнити іншими словами. Слова, що заповнюють ці " вакантні місця", називають актантами.Крім актантів, є поширювачі, які не зумовлені валентними властивостями слова. Наприклад: Він довго спав на дивані у передпокої. Тут слова довго, на дивані, в передпокої відносяться до слова спав, але їхні синтаксичні позиції не викликані валентністю дієслова спати.

Це так звані вільніпоширювачі, які називають сирконстантами.Синтаксичні (вільні) словосполучення потрібно відрізняти від фразеологічних. У синтаксичному словосполученні зберігаються лексичні значення всіх повнозначних слів, що входять до нього; синтаксичний зв'язок є живим, продуктивним(бити скло).У фразеологічному словосполученнілексична самостійність одного чи обох його компонентів ослабленаабо зовсім утрачена, і воно повністю за характером значення наближається до одного слова(байдики бити).

Словосполучення будується за певними граматичнимизразками, які формуються в мові на основі категоріаль-них властивостей слів і ґрунтуються на синтаксичному зв'язку між словами.Слід не забувати, що здатність слова поєднуватися з іншими словами і форми вияву цієї здатності залежать не тільки від граматичних властивостей слова (передусім від належності слова до тієї чиіншої частини мови), але й від його лексичного значення.Розрізняють сурядний і підрядний зв'язок між словами у словосполученні. Трактування сурядності як граматично незалежного зв'язкує некоректним. І при сурядності, іпри підрядності слова є залежними, але в першому випадку залежність рівноправна, а в другому - нерівноправна.Підрядні зв'язки є закритими, а сурядні - відкритими. Один підрядний зв'язок може об'єднувати в складіодного словосполучення лише два повнозначних слова, тодіяк сурядний - два і більше. Отже, словосполучення бувають сурядні та підрядні.Підрядного зв'язок: сильний і слабкий. Сильний зв'язок виникає в тих випадках, коли слово вимагає поширення, тобто колипоширення слова передбачене й зумовлене його лексико-граматичними властивостями; без поширення воно не є самодостатнім. (відчути спрагу, добігти до фінішу). За слабкого зв'язку, який визначається тільки частиномовною належністю головного (стрижневого) слова, реалізуються означальні відношення(цікавий захід, одягнутися швидко).Зі структурного погляду словосполучення можуть бути двочленними, тричленними і чотиричленними. Двочленні словосполучення утворюються на основі одного зв'язку (чудовий концерт, співати пісню).Тричленні й чотиричленні словосполучення утворюються наоснові подвійного й потрійного сильного зв'язку (віддати борг державі, перекласти текст із англійської мови на українську).Тричленні словосполучення можуть бути також утворені наоснові поєднання сильного зв'язку і такого слабкого зв'язку, який неможливий без сильного(показати дорогу туристу, відчинити двері гостеві).

Складні словосполучення утворюються поєднанням двох чи більше простих словосполученьіз

однимітимсамим стрижневим словом(новий сусід збоку).Комбінованісловосполученняутворюються на основізв'язків, які йдуть від різних стрижневих слів, іявляють

собою поєднання словосполучень(захопленодивитися новий фільм)