Поняття об'єднання підприємств

Питання вдосконалення господарського законодавства

Беручи до уваги вищенаведені ознаки сучасного господарського законодавства України, можна констатувати: в ньому чимало вад, у т. ч. застарілих, колізійних норм, а також прогалин, що зумовлено запровадженням в економіку України нових для неї ринкових від­носин, які ще не зазнали відповідного законодавчого врегулювання. Одночасне прийняття, а також набуття чинності Господарським та Цивільним кодексами України породжує ще таку проблему, як колізій між їх положеннями (щодо господарських това-лв; правового режиму цінних паперів; форм власності та ін.). Зазначені обставини зумовлюють необхідність вдосконалення гос­подарського законодавства, яке відбувається за чотирма основними напрямами: вдосконалення господарського законодавства щодо його
змісту. Цей напрям передбачає необхідність врегулювання нових
хія господарської системи України відносин (конфлікту інтересів
у господарських організаціях корпоративного типу; правового
сгтановища холдингових компаній; господарських товариств пуб­ лічних - державної та комунальної - форм власності) та врегулю­ вання традиційних (наприклад, договірних) відносин на нових за­
садах шляхом прийняття нових або внесення відповідних змін до
чинних нормативних актів; завданням цього напряму є також за­ безпечення адекватності правового регулювання відносин у сфері господарювання з врахуванням динаміки розвитку ринкових від­
носин і відповідно - прийняття нових редакцій законів, прийнятих на початку запровадження ринкових відносин (початок 90-х років XX століття); вдосконалення господарського законодавства щодо його
правової форми. Цей напрям передбачає: а) істотне посилення ролі
закону як основного джерела регулювання господарських відносин, що відповідає положенням Конституції України (ст. 92) та 5 Господарського кодексу України щодо регулювання на рівні закону відносин власності, визначення правових засад та гарантій іприємництва, правил конкуренції в економічній сфері та норм антимонопольного регулювання; б) зменшення ролі відомчих нор­мативних актів і обмеження відомчої нормотворчості, що забезпе-лься контролем з боку Міністерства юстиції України у формі державної реєстрації таких актів та набуття ними чинності за умови такої реєстрації; • вдосконалення господарського законодавства щодо його си­стеми. Цей напрям передбачає: а) вирішення проблем, пов'язаних з прийняттям Господарського та нового Цивільного кодексів (усу­нення колізій між низкою норм цих кодексів; приведення усього масиву господарського законодавства у відповідність до Госпо­дарського кодексу; б) інкорпорацію господарського законодавства (видання систематизованих збірок господарського законодавства) за предметним критерієм: законодавство про приватизацію, зако­нодавство про капітальне будівництво, законодавство про госпо­дарські договори тощо; в) консолідацію господарського законо­давства (прийняття замість кількох нормативно-правових актів, що регулюють певний вид господарських відносин, - одного, який до­зволяє усунути колізії в регулюванні певної категорії господарських відносин (наприклад, питання інноваційної діяльності регулюються: Законом України від 18.09.1991 р. «Про інвестиційну діяльність». Відтак виникає потреба в прийнятті консолідованого закону з питань ін­новаційної діяльності, який би забезпечив уніфікацію регулювання відносин, що виникають у процесі організації та здійснення такої діяльності; • гармонізація законодавства України з найдосконалішими міжнародними стандартами регулювання відносин у сферу госпо­дарювання, законодавством міжнародних економічних союзів, до складу яких входить чи планує увійти Україна На вдосконалення господарського законодавства спрямована державна регуляторна політика, що має здійснюватися у відповід­ності до Закону України від 11.09.2003 р. «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Закон визначає: принципи державної регуляторної політики (адекватність,
ефективність, збалансованість, передбачуваність, прозорість та вра­ хування громадської думки); основні етапи та елементи державної регуляторної політики (підготовка аналізу регуляторного впливу; планування діяльності з підготовки проектів регуляторних актів; оприлюднення проек­ тів регуляторних актів; їх відкриті обговорення; відстеження ре­ зультативності регуляторних актів; перегляд регуляторних актів; систематизація регуляторних актів; оприлюднення інформації про здійснення регуляторної діяльності), а також основні засади її здійснення (єдиний підхід до підготовки аналізу регуляторного
впливу та до здійснення відстежень результативності регулятор­ них актів; систему та повноваження регуляторних органів – Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України,
центральних органів виконавчої влади, Верховної Ради Автоном­
ної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самовря­ дування; особливості здійснення регуляторної діяльності (а) щодо
положень нормативних документів (стандартів, державних норм
та правил, технічних умов тощо).

14 Поняття, ознаки та види суб'єктів господарських правовідносин учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самовря­дування, наділені господарською компетенцією, а також громадя­ни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Проте не всі перелічені категорії осіб є суб'єктами господарських правовід­носин (господарського права). Такими суб'єктами є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність необхідних для цього ознак (рис), а саме: - безпосереднє здійснення господарської діяльності (виробниц­тво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підприємств різних органі­заційно-правових форм, виробничих кооперативів, інших госпо­дарських організацій основної ланки економіки, або керівництво господарською діяльністю, що притаманно власникам майна підприємств, господарським об'єднанням, промислово-фінансовим гру­пам, а також господарським міністерствам та відомствам; створення (набуття статусу суб'єкта господарських відно­ син) у встановленому законом порядку, хоча порядок створення
для різних суб'єктів господарських відносин різний - залежно від
виду (суб'єкт господарювання чи орган/організація господарсько­ го керівництва), організаційно-правової форми (унітарне підпри­ ємство, господарське товариство, виробничий кооператив), основ­
ного або виключного виду діяльності (комерційний банк, страхова компанія, фондова біржа, промислово-фінансова група та ін.); на­ буття статусу суб'єкта господарських відносин (що зазвичай є заве­ ршальною стадією процесу створення господарської організації), як правило, пов'язується з їх державною реєстрацією; державна реєст­
рація може здійснюватися в загальному порядку (передбачений ст.
58 Господарського кодексу України та Законом України від 15.05.2003 р. «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізич­ них осіб-підприємців; наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб'єк­
том або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва
такою діяльністю; таке майно може закріплюватися за суб'єктами господарського права на різних правових титулах: праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві повного господарського відання (державне та комунальне комерційні під­ приємства), праві оперативного управління (казенне ідприємство, комунальне некомерційне підприємство), праві користування (мо­ же застосовуватися з будь-яким з названих правових титулів; є ха­ рактерною ознакою орендного підприємства); для філій, представ­
ництв та інших відокремлених підрозділів, наявність господарської правосуб'єктності, тобто визнаної
державою за певним суб'єктом господарювання можливості бути суб'єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обо­в'язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну мож­ливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської правосуб'єктності учасників гос­подарських правовідносин фіксується в законі та в їх установчих документах і залежить від низки чинників (зокрема, від правового титулу майна, виду та характеру діяльності). Суб'єкти господарського права (господарських правовідносин) - це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють гос­подарську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення та­кої діяльності майно і володіють господарською правосуб 'єктністю. Суб'єкти господарського права надзвичайно різноманітні і тому їх класифікують, тобто поділяють на групи, за певними критерія­ми (ознаками). За критерієм характеру здійснюваної діяльності розрізняють: суб'єкти господарювання, тобто суб'єкти господарського
права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (до них
належать індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі коопе­
ративи, більшість господарських товариств, комерційні банки); суб'єкти господарського права, які здійснюють керівництво господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (до
них належать господарські міністерства та відомства, органи міс­
цевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об'єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондо­ ві біржі, Національний депозитарій України). Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (функціонують на базі двох і більше форм власності) суб'єкти гос­подарського права. До перших (державних) належать державні та казенні підприємства, державні господарські об'єднання, господар­ські міністерства та відомства. До других (комунальних) належать комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи. До третіх (колективних) — господарські товарист­ва, виробничі кооперативи, добровільні господарські об'єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями. До чет­вертих (приватних) - індивідуальні підприємці, приватні підпри­ємства. До п'ятих (змішаних) - орендні підприємства, спільні під­приємства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності.

16 Поняття підприємства та його основні ознаки Законом України від 27.03.1991 р. «Про підприємства в Україні», більшість положень якого була врахована при розробці Господарського кодексу України (набув чинності з 01.01.2004 p.). Цивільному кодексі Господарський кодекс (статті 62-72) визначає підприємство само­стійним суб'єктом господарювання, якому притаманні такі риси: належність до основної ланки економіки; безпосереднє здійснення виробничої, науково-дослідницької і комерційної діяльності та іншої господарської діяльності – як комерційної (підприємницької), так і некомерційної; можливість функціонування на будь-якій формі власності: державній (державні та казенні підприємства), комунальній (кому­
нальні підприємства), колективній (підприємства у формі вироб­ ничих кооперативів, господарських товариств, колективних під­ приємств), приватній (приватні підприємства); установчий документ - зазвичай статут, якщо інше не вста­ новлено законом (так, для підприємств, що діють у формі повного
чи командитного товариства, установчим документом буде заснов­ ницький договір - ч. 1 ст. ГК 82); функціонування на базі відокремленого майна, що знаходить вираз у наявності самостійного балансу та рахунку в банку; це
майно може бути закріплено за підприємством на праві власності
(підприємства у формі господарських товариств і виробничих коо­
перативів, приватне підприємство, якщо засновник (власник май­ на) сам (без найманого керівника) управляє цим підприємством), праві господарського відання (державні підприємства, комунальні
підприємства, приватні підприємства з найманим керівником, а та­ кож підприємства громадських, релігійних, кооперативних органі­ зацій, якщо засновник застосував цей правовий титул при закріп­ ленні за підприємством виділеного йому майна), праві оперативного управління (казенні підприємства, а також інші унітарні - зазвичай не- комерційні - підприємства, якщо власник для закріплення за остан­
німи майна обирає цей правовий титул), праві користування (може застосовуватися як додатковий правовий титул до одного з вищена­ званих, як це має місце, наприклад, в орендному підприємстві); наявність господарської правосуб'єктності, в тому числі статусу юридичної особи з одночасною забороною мати у своєму
складі інших юридичних осіб; підприємство може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відді­лень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо), функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо), а також мати філії, представництва, інші від­окремлені підрозділи; індивідуалізація підприємства як самостійного суб'єкта гос­
подарювання забезпечується наявністю у нього власного наймену­
вання (фірмової назви), що відображається в його вихідних докумен­
тах, печатці; як платник податку підприємство повинно мати іден­
тифікаційний код; порядок управління підприємством залежить від типу під­
приємства - унітарного (управління здійснюється одноособовим
керівником, що призначається власником майна підприємства) чи
корпоративного типу (управління здійснюється за допомогою
створених учасниками органів: збори учасників, виконавчий та контрольний органи); ступінь самостійності підприємства (обсяг його прав та обов'язків) залежить від правового режиму майна підприємства: (а) підприємства-власники майна мають максимальний обсяг
прав (затверджують свій статут, вирішують усі питання стратегі­
чного плану - щодо реорганізації і ліквідації підприємства, зміни
напрямків діяльності, використання майна (у т. ч. розподіл при­ бутку тощо) та мінімум обов'язків (сплата податків та інших обо­ в'язкових платежів, ведення бухгалтерського обліку та подання
статистичної звітності, внесення змін до відомостей державної
реєстрації у разі наявності підстав для цього; дотримання вимог екологічного, трудового, містобудівного та іншого законодавства; виконання умов укладених договорів та дотримання прав і закон­
них інтересів інших осіб); (б) щодо підприємств - невласників
(правовий титул майна такого підприємства - або право повного господарського відання, або право оперативного управління) стра­ тегічні питання створення та діяльності таких підприємств вирі­
шуються власниками їхнього майна (їх представниками), які за­
тверджують статут підприємства, призначають його керівника, визначають правовий титул майна та межі майнової самостійності підприємства, в т. ч. порядок використання його прибутку, вирі­ шують питання реорганізації та ліквідації підприємства тощо. Частина питань погоджується з власником майна (створення філій, представництв підприємства, випуск облігацій підприємства тощо). Лише деякі питання вирішуються підприємством самостійно (фор- >.гування виробничої програми, прийняття (неприйняття) державного замовлення, встановлення господарських зв'язків, наймання та звільнення працівників, організація виробничого процесу і т. ін.). Таке підприємство має додаткові обов'язки, крім вже названих: виконувати вказівки власника або погоджувати з ним питання діяльності підприємства у передбачених законом та статутом підприємства випадках (якщо це не суперечить вимогам законо­давства), відраховувати власникові визначену ним частину чис­того прибутку підприємства; використовувати закріплене за під­приємством майно лише в межах, визначених законом та стату­том підприємства.

17 Підприємства державні комерційні Підприємства державної форми власності були основним су­б'єктом господарювання за планово-розподільчої економіки, і в ринкових умовах господарювання (з притаманною ринковим відно­синам конкуренцією) їх частка серед суб'єктів господарювання залишається досить значною, незважаючи на приватизаційні про­си. Це пов'язано з необхідністю збереження в державній власності об'єктів загальнодержавного значення, які забезпечують: • виконання державою своїх функцій, обороноздатність та
ономічну самостійність Української держави • соціальний розвиток, збереження та підвищення культурного,
укового потенціалу, духовних цінностей • життєдіяльність держави в цілому • контроль за діяльністю яких з боку держави гарантує захист громадян від наслідків впливу неконтрольованого виготовлення, використання або реалізації небезпечної продукції, послуг або не­безпечних виробництв Підприємства державної форми власності можуть бути як уні­тарного, так і корпоративного типу. До перших (унітарного типу) належать державне комерційне підприємство і казенне підприєм­ство, до других (корпоративного типу) - державне (національне) акціонерне товариство (корпоратизоване підприємство). Державне унітарне підприємство - це таке підприємство унітарного типу, яке діє на базі відокремленої частини державної власності без поділу її на частки, створюється в розпорядчому по­рядку компетентним органом держави і входить до сфери управ­ління зазначеного органу. Ознаки державного унітарного підприєм­ства закріплені в ст. 73 Господарського кодексу України. Державному унітарному підприємству, крім загальних ознак (ха­рактерних для всіх підприємств), притаманні специфічні риси, біль­шість з яких зафіксована в ст. 73 Господарського кодексу України: господарська організація унітарного типу; підприємство-невласник, що зумовлює необхідність вико­ нання вказівок власника (відповідно до його компетенції) і пого­ дження з ним основних питань діяльності; функціонування на базі державного майна, яке закріплюється за державним унітарним підприємством на праві господарського відання чи оперативного управління; функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо державного унітарного підприємства
виконує галузеве міністерство (відомство), до сфери діяльності
якого входить підприємство, або державне господарське об'єд­
нання, до складу якого включено підприємство; управління державним унітарним підприємством здійснюєть­
ся одноособовим керівником, який призначається на посаду шля­
хом укладення з ним контракту органом, уповноваженим управля­
ти державним майном; обов'язкове включення до найменування державного унітар­
ного підприємства слів «державне підприємство»; відсутність у державного унітарного підприємства обов'язку
відповідальності за зобов'язаннями власника (держави) і органу
влади, до сфери управління якого воно входить. Порівняно з іншими підприємствами-невласниками державні унітарні підприємства мають додаткові обмеження в своїх повно­важеннях: засновницькі (заборонено створювати підприємницькі струк­ тури і брати участь у таких структурах); щодо розпорядження закріпленим за ним на праві господар­ ського відання ЧИ оперативного управління майном; при цьому
межі повноважень щодо розпорядження майном залежать від пра­
вового титулу майна; Основні ознаки державного комерційного підприємства містяться в ст. 74 Господарського кодексу України: наявність статусу суб'єкта підприємницької діяльності, що діє на основі статуту на принципах підприємництва, зазначених у статті 44 Господарського кодексу; основний правовий титул майна - право господарського ві­ дання, відповідно до якого державне комерційне підприємство во­ лодіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним уповноваженим органом з обмеженням правомочності щодо розпо­ рядження майна, зокрема: заборонено передавати на безоплатній основі майно будь-якій особі; відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів; здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів дер­ жавне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить (галузеве міністерство/відомство, державне господарське об'єднання), і, як правило, на конкурентних засадах; одержані від продажу таких
об'єктів кошти спрямовуються на інвестування виробничої діяльно­
сті підприємства; списання з балансу не повністю амортизованих
основних фондів, а також прискорена амортизація основних фондів
державного комерційного підприємства можуть проводитися лише за згодою органу, до сфери управління якого входить дане підпри­ ємство (ч. 4 ст. 75 ГК); обов'язковість формування засновником, функції якого вико­
нує уповноважений орган держави (галузеве міністерство/відомство чи державне господарське об'єднання), статутного фонду з дотри­
манням вимог закону щодо його мінімального розміру до реєстрації
цього підприємства як суб'єкта господарювання; обов'язковість формування з дотриманням встановлених за­
коном нормативів і порядку спеціальних (цільових) фондів: аморти­ заційного, резервного, фонду розвитку виробництва, фонду спожи­ вання (оплати праці), інших фондів, передбачених статутом підпри­ ємства; необхідність підтримання майново-фінансового стану держав­ ного комерційного підприємства не нижче встановленого мінімаль­ ного розміру статутного фонду; наявність обов'язку приймати та виконувати доведені до під­ приємства в установленому законодавством порядку державні за­ мовлення і державні завдання, а також враховувати їх при форму­ ванні виробничої програми, визначенні перспектив свого економіч ного і соціального розвитку та виборі контрагентів; обов'язок самостійної відповідальності за наслідки своєї діяльності усім належним на праві господарського відання майном; відсутність у держави та уповноваженого органу обов'язку субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями державного комер­ ційного підприємства, крім передбачених законом випадків (зокре­ ма, ч. 6 ст. 73 Господарського кодексу передбачається, що збитки, завдані державному комерційному підприємству внаслідок вико­ нання рішень органів державної влади чи органів місцевого само­ врядування, які було визнано судом неконституційними або недійс­ ними, підлягають відшкодуванню зазначеними органами добро­ вільно або за рішенням суду); ожливість перетворення у передбачених законом випадках і порядку в корпоратизоване підприємство (державне/національне
акціонерне товариство) чи казенне підприємство.

18 Різновидом підприємств державної форми власності є казенні під­приємства, які були легалізовані Законом України від 04.02.1998 р. «Про внесення змін до Закону України «Про підприємства в Ук­раїні». Особливості правового становища казенних підприємств визначаються статтями 76-77 Господарського кодексу України, а також низкою постанов Кабінету Міністрів України, зокрема: від 16.06.1998 р. № 914 «Про Типовий статут казенного Від приємства»; від 30.06.1998 р. № 987 «Про перетворення державних під­
приємств у казенні»; Казенне підприємство - це таке державне унітарне підпри­ємство, яке діє на базі відокремленої частини державної власнос­ті, що не підлягає приватизації, без поділу її на частини, створю­ється за рішенням Кабінету Міністрів України і входить до сфе­ри управління органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Основними рисами казенного підприємства є такі: господарська організація унітарного типу; створюється за рішенням Кабінету Міністрів України; держави; якщо воно є природним монополістом або основним спо­живачем - понад 50% продукції такого підприємства - є держава); ст. 76 Господарського кодексу не пов'язує створення казенного під­приємства лише з реорганізаційними процесами, а відтак таке під­приємство може створюватися як шляхом заснування, так і шляхом реорганізації за наявності визначених в ч. 1 ст. 76 ГК умов (у разі якщо: законом дозволено здійснення господарської діяльності ли­ше державним підприємствам; основним - понад 50% продукції, робіт, послуг підприємства - є держава; за умовами господарю­вання неможлива вільна конкуренція товаровиробників чи спожи­вачів; приватизацію майнових комплексів підприємства забороне­но законом); здійснення некомерційної господарської діяльності (як основ­
ної у поєднанні з комерційною чи без такого поєднання); функції власника майна (органу, уповноваженого управляти державним майном) щодо казенного підприємства виконує галузе­
ве міністерство (відомство): затверджує статут казенного підпри­ємства, призначає його керівника, здійснює контроль за додер жанням положень статуту та ефективністю використання закріп­
леного за казенним підприємством державного майна; здійснює
планування та фінансовий контроль за господарською діяльністю казенного підприємства; затверджує фінансовий план та план розвитку казенного підприємства; укладає з ним державні конт­ ракти на поставку продукції (виконання робіт, надання послуг)
для державних потреб; визначає порядок використання чистого
прибутку казенного підприємства шляхом встановлення обов'яз­
кових нормативів розподілу такого прибутку; затверджує умови
та фонд оплати праці з урахуванням умов, передбачених галузе­
вою угодою; діє на підставі статуту, що розробляється відповідно до за­
твердженого Кабінетом Міністрів України Типового статуту ка­ зенного підприємства, і має включати, крім загальних, положення про обов'язкову звітність казенного підприємства за встановленою Кабінетом Міністрів формою, а також відповідальність керівника підприємства за результати його господарської діяльності; належить до підприємств-невласників. Воно функціонує на базі державного майна, що закріплюється за казенним ідприємст­ вом на праві оперативного управління, яке передбачає: (1) необ­ хідність цільового використання ка­зенне підприємство відповідає за своїми зобов'язаннями лише кош­тами, що є в його розпорядженні), та (б) субсидіарну відповідаль­ність держави за зобов'язаннями казенного підприємства (ця обставина виключає можливість визнання казенного підприємства банкрутом). 25види та організаційно-правові форми підприємств Підприємства можуть бути різних видів та організаційно-пра­вових форм. Відповідно до ст. 63 ГК України, підприємства класи­фікуються за різними ознаками. 1.Залежно від форм власності в Україні можуть діяти підприєм­ства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної форми
власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної форми власності (підприємство колективної форми власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми
власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної влас­
ності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на
базі об'єднання майна різних форм власності). 2. За критерієм наявності в статутному фонді підприємства іно­
земної інвестиції та розміру останньої ч. 2 ст. 63 розрізняє: підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному фон­ді такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менш
як 10 відсотків); іноземні підприємства (в статутному фонді підприємства
іноземна інвестиція становить 100 відсотків). 3. Залежно від кількості працюючих та обсягу валового доходу
від реалізації продукції за рік підприємства, відповідно до ч. 7 ст. 63,
можуть бути віднесені до малих, середніх або великих підприємств: • малими (незалежно від форми власності) визнаютьсяпідпри­ємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансовий) рік не перевищує 50 осіб, а обсяг валового дохо­ду від реалізації продукції (робіт, послуг) за цей період не переви­щує суми, еквівалентної 500 тис. євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні; еликими підприємствами визнаються підприємства, в яких середньооблікова чисельність працюючих за звітний (фінансо­ вий) рік перевищує тисячу осіб, а обсяг валового доходу від реалі­ ації продукції (робіт, послуг) за рік перевищує суму, еквівалентну
5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України
щодо гривні; усі інші підприємства вважаються середніми (середньооблі­ кова чисельність працюючих за звітний рік від 50 до 1000 осіб; обсяг валового доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) за рік у межах гривневого еквівалента уми від 500 тис. євро до 5 млн євро за середньорічним курсом Національного банку України щодо гривні. алежно від способу утворення (заснування), формування ста­тутного фонду та порядку управління підприємством розрізняють унітарні підприємства та корпоративні підприємства (частини 3-5 ст. 63 ГК України): унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону ста­тутний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, роз­поділяє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним при­значається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та лікві­дації підприємства. Унітарними є державні та комунальні підприєм­ства, а також підприємства, засновані на власності об'єднання грома­дян, релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяль­ності засновників (учасників), їх спільного управління справами, тому числі через органи, що ними створюються), участі засновни­ків (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Кор­поративними є кооперативні підприємства, підприємства, що ство­рюються у формі господарського товариства, а також інші підпри­ємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.Підприємства, що використовують закріплене за ними майно на праві господарського відання чи оперативного використання є залеж ними від власника майна (засновника) підприємства. Проте і підпри-ємства-власники, попри наявність у них майна на праві власності, можуть опинятися в організаційній та/або економічній залежності від іншого суб'єкта. Зазначена обставина зумовила ще одну класифіка­цію підприємств, що закріплена в ст. 126 ГК України: за критерієм залежності від іншого суб'єкта господарювання або можливості впливу на інше підприємство розрізняють асоційовані підприємства двох видів: залежне підприємство (контрольним пакетом акцій або від­ повідною часткою в майні чи голосів на загальних зборах якого володіє інший суб'єкт господарювання); контролююче підприємство (підприємство, яке здійснює ви­ рішальний вплив на інше підприємство через володіння контроль­
ним пакетом акцій чи відповідною часткою в майні залежного під­ приємства, або на підставі володіння більшістю голосів на загаль­ них зборах чи в інших органах управління залежного підприємства). У разі виникнення вирішальної залежності між двома суб'єктами господарювання зі статусом юридичної особи, залежне підприєм­ство вважається дочірнім у відношенні до контролюючого підприєм­ства. З метою захисту прав та законних інтересів дочірніх та інших залежних підприємств ст. 126 ГК встановлює випадки субсидіарної відповідальності контролюючого (материнського) підприємства за зобов'язаннями дочірнього підприємства (якщо шкода заподіяна до­чірньому підприємству в результаті реалізації рішень, прийнятих під впливом контролюючого підприємства). Водночас слід зазначити, що в ГК не згадуються деякі види під­приємств, зокрема: - підприємство художніх промислів, особливості правового становища якого визначаються Законом України від 21.06.2001 р. «Про народні художні промисли». Згідно із ст. 9 цього Закону, підприємство народних художніх промислів - це підприємство, у випуску товарів і послуг яких вироби народних художніх промислів становлять не менш як 60% загальної вартості товарів і послуг за відповідний звітний період. Метою діяльності підприємства на­родних художніх промислів є: збереження і розвиток особливостей певних народних художніх промислів; забезпечення випуску ви­робів народних художніх промислів відповідно до національної самобутності місцевих традицій народного мистецтва; дотриман­ня і вдосконалення традиційних технологій виготовлення виробів народних художніх промислів; створення умов для підвищення кваліфікації та творчої активності майстрів народних художніх промислів шляхом сприяння творчому варіюванню при виготов­ленні виробів народних художніх промислів тощо. Підприємство набуває статусу підприємства народних художніх промислів у по­рядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, на підставі від­повідної звітної документації підприємства; - інноваційне підприємство, особливості правового статусу якого визначаються Законом України від 04.07.2002 р. «Про інно­ваційну діяльність»; таке підприємство, попри різні назви (іннова­ційний центр, технопарк, технополіс, інноваційний бізнес-інкубатор тощо), має визначальну ознаку — грошовий вимір частки іннова­ційного продукту (результат науково-дослідної та/або дослідно-конструкторської розробки, що відповідає вимогам цього Закону) і (або) інноваційної продукції (нові конкурентоздатні товари чи послуги, що відповідають вимогам закону) має перевищувати 70% грошового виміру загального обсягу продукції (послуг) підпри­ємства.

23 У теорії господарського права виділяють правові форми здійснення державного регулювання економіки: — державне прогнозування та розроблення програм економіч­ного і соціального розвитку України. Прогнозування та плану­вання економічного і соціального розвитку є одним із основ-напрямів економічної політики Української держави і од­нією з правових форм державного управління економікою. Виходячи з цього, у своїй діяльності суб'єкти господарювання враховують показники прогнозних і програмних документів еко­номічного і соціального розвитку. Як встановлено ч. 2 ст. 11 ГК, принципи державного про­гнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України, система прогнозних і програмних документів, вимоги до їх змісту, а також загальний порядок розроблення, затвердження та виконання прогнозних і програмних документів економічного і соціального розвитку, повноваження та відпові­дальність органів державної влади і органів місцевого самовря­дування у цих питаннях визначаються законом. Згідно зі ст. 1 Закону України від 23 березня 2000 р. «Про державне прогнозування та розроблення програм економічно­го і соціального розвитку України»¹ державне прогнозування економічного і соціального розвитку — це науково обгрунто­ване передбачення напрямів розвитку країни, окремих галузей економіки або окремих адміністративно-територіальних оди­ниць, можливого стану економіки та соціальної сфери в май­бутньому, а також альтернативних шляхів і строків досягнен­ня параметрів економічного і соціального розвитку. Прогноз економічного і соціального розвитку є засобом обгрунтування тієї чи іншої стратегії та прийняття конкретних рішень орга­нами законодавчої та виконавчої влади, органами місцевого самоврядування щодо регулювання соціально-економічних процесів. Основними формами державного планування господарсь­кої діяльності є Державна програма економічного та соціаль­ного розвитку України, Державний бюджет України, а також інші державні програми з питань економічного і соціального розвитку, порядок розробки, завдання та реалізація яких ви­значаються законом про державні програми (ч. З ст. 11 ГК). Програма економічного і соціального розвитку України — це документ, в якому визначаються цілі та пріоритети економічно­го і соціального розвитку, засоби та шляхи їх досягнення, фор­мується взаємоузгоджена і комплексна система заходів органів законодавчої і виконавчої влади, органів місцевого самовряду­вання, спрямованих на ефективне розв'язання проблем еконо­мічного і соціального розвитку, а також характеризуються очі­кувані зміни у стані економіки та соціальної сфери. Система прогнозних і програмних документів економічно­го і соціального розвитку складається з: прогнозів економічного і соціального розвитку України на середньо- та короткостроковий періоди; Державної програми економічного і соціального розвитку
України на короткостроковий період; прогнозів економічного і соціального розвитку Автоном­
ної Республіки Крим, областей, районів та міст на середньост- роковий період; програм економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, районів та міст на короткостроко­
вий період; прогнозів розвитку окремих галузей економіки на середньо-
строковий період; програм розвитку окремих галузей економіки (ст. 5 Зако­ ну «Про державне прогнозування та розроблення програм еко­ номічного і соціального розвитку України»). - управління — як правова форма державного регулювання економіки — означає прийняття компетентним органом юри­ дично значущих рішень для суб'єктів господарювання з опе­ ративних питань господарського життя (державна реєстрація суб" єктів господарювання, ліцензування певних видів госпо­ дарської діяльності, встановлення лімітів використання при­ родних ресурсів, ліцензування і квотування зовнішньоеконо­
мічних операцій тощо); - контроль — як правова форма державного регулювання
економіки — це сукупність організаційно-технічних і право­
вих заходів, спрямованих на визначення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим дер­жавою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх > с\нення, в тому числі застосування господарсько-правових санкцій. Відповідно до ст. 19 ГК держава здійснює контроль і на-за господарською діяльністю суб'єктів господарювання у пкп сферах: збереження та витрачання коштів і матеріальних ціннос­ тей суб'єктами господарських відносин — за станом і достові­ рністю бухгалтерського обліку та звітності; фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання
та податкових відносин — за додержанням суб'єктами госпо­
дарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахун дисципліни, додержанням вимог валютного законодав­ства, податкової дисципліни¹; цін і ціноутворення — з питань додержання суб'єктами
господарювання державних цін на продукцію і послуги.

19 Орендне підприємство. Орендним підприємством згідно з ч. 1 ст. 115 ГК визнається підприємство, створене орендарем на основі оренди цілісного майнового комплексу існуючого державного або комунального підприємства чи майнового ком­плексу виробничого структурного підрозділу (структурної оди­ниці) цього підприємства з метою здійснення підприємниць­кої діяльності. Орендарем є юридична особа, утворена членами трудового колективу підприємства чи його підрозділу, майновий комп­лекс якого є об'єктом оренди. Організація членів трудового колективу, зареєстрована як юридична особа, має переважне право на укладення договору оренди майна того підприємства (структурного підрозділу), де створено цю організацію. Орендодавцями щодо майнових комплексів, які належать до державної або комунальної власності, є Фонд державного майна України і його регіональні відділення, а також органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим, ісцевими радами управляти майном, що належить Автономній Республіці Крим або є у комунальній власності. Законом визначаються об'єкти державної та комунальної власності, на основі яких не можуть створюватися орендні підприємства. Передача в оренду майнових комплексів не припиняє права власності на це майно. Передавати цілісні майнові комплекси у суборенду забороняється. Орендар несе відповідальність за забезпечення цілісності й збереження майна, отриманого в оренду, і на вимогу орендо­давця повинен відшкодувати завдані йому збитки. Орендне підприємство може бути визнане банкрутом в по­рядку, встановленому законом. Порядок укладання договору оренди майнового комплексу та інші відносини, пов'язані зі створенням та діяльністю оренд­ного підприємства, регулюються ГК, Законом України від 10 квітня 1992 р. «Про оренду державного та комунального майна»¹ та іншими нормативно-правовими актами. о рендне підприємство - це підприємство у формі господарсь­кого товариства, створеного членами трудового колективу дер­жавного, комунального чи іншого підприємства з метою оренди та експлуатації цілісного майнового комплексу останнього для здійснення господарської комерційної діяльності. Характерними рисами орендного підприємства є: господарська організація корпоративного типу; діє на підставі ГК (ст. 115), законів «Про господарські това­
риства», «Про оренду державного та комунального майна», уста­ новчих документів, договору оренди; має форму господарського товариства; учасниками такого товариства є члени трудового колективу
підприємства (структурного підрозділу підприємства), майно яко­ го передається в оренду; створення членами трудового колективу господарського то­ вариства з метою оренди майнового комплексу державного під­
приємства, на якому вони працюють, зумовлене участю в ньому більш ніж 50% членів трудового колективу; учасники господарського товариства - орендного підприємства
повинні брати обов'язкову трудову участь у виробничо-господар­
ській діяльності такого підприємства; діє на базі орендованого цілісного майнового комплексу
державного, комунального чи іншого підприємства; функціонує на базі змішаної власності: державної чи кому­
нальної (основними фондами, що належать державі чи територіа­
льній громаді, володіє і користується на підставі договору оренди) та колективної (цінні папери і грошові кошти бере на підставі до­ говору кредиту; сировину, паливо, матеріали викуповує; прибуток,
що залишається в розпорядженні такого підприємства після сплати податків, інших обов'язкових платежів та відсотків за банківський кредит, а також усе набуте за рахунок нього належить такому під­
приємству на праві власності). Орендодавцем щодо майнових комплексів державних підпри­ємств виступають: Фонд державного майна України (щодо підпри­ємств державної власності); Рада міністрів Автономної Республіки Крим - щодо підприємств, майно яких перебуває у власності цієї республіки; органи управління комунальним майном, уповнова­жені органами місцевого самоврядування, - щодо підприємств ко­мунальної форми власності. Крім загальних підстав припинення діяльності, притаманних будь-якій господарській організації, орендне підприємство має ще додаткову - розірвання або припинення договору оренди без на­ступної пролонгації.

28 Поняття та характерні риси господарських товариств Господарські товариства - це господарські організації, які створюються фізичними та/або юридичними особами на договірних засадах шляхом об 'єднання майна та підприємницької діяльності з метою отримання прибутку (як загальне правило). Правове становище господарських товариств регулюється Гос­подарським кодексом України (статті 79-92), Цивільним кодексом України (статті 113-162), Законом України «Про господарські товариства». Характерні риси: господарські організації корпоративного типу (як правило, аявність двох і більше засновників - фізичних та/або юридичних осіб, а також подільність майна на частки та корпоративна форма управління справами); універсальність цієї організаційно-правової форми: можливість її застосування для підприємств, інших господарських організацій
низової ланки економіки, що мають на меті отримання прибутку (бан­ ків, страхових компаній, інвестиційних фондів, неприбуткових гос­ подарських організацій (фондові біржі тощо), господарських об'єд­
нань (холдингові компанії з мережею дочірніх підприємств); наявність статусу юридичної особи; основний правовий титул майна товариства - право власності, джерелами формування якого є: вклади засновників та учасників
товариства; вироблена продукція; отримані доходи; майно, набуте
на підставі договорів та інших правочинів, не заборонених законом; корпоративний характер управління - учасниками товарист­ ва (в персональних товариствах) або системою органів (об'єднання
капіталів); подільність майна товариства на частки, розмір яких визна­
чається установчими документами товариства; можливість для засновників (залежно від їх інтересів щодо порядку управління товариством, можливості залучення коштів
інших осіб до формування майна товариства, ступеня закритості
товариства, виду діяльності та ін.) вибору форми товариства з 5, що передбачені законом: акціонерне товариство, товариство з об­ меженою відповідальністю, товариство з додатковою відповідаль­
ністю, повне товариство, командитне товариство; наявність в учасників ГТ корпоративних прав: право участі в
розподілі прибутку товариства, право участі в його управлінні,
право участі в розподілі майна товариства у разі його ліквідації. Персональними товариствами або об'єднаннями осіб є такі гос­подарські товариства, в яких домінують особисті елементи. Для таких товариств (а до них належать повне товариство і командитне товариство) притаманні специфічні риси: наявність одного установчого документа – засновницького договору; обов'язковість не лише майнової, а й персональної участі в
товаристві для всіх (повне товариство) або для частини його учас­ ників (командитне товариство); створення товариства з метою спільного здійснення його
учасниками підприємницької діяльності, у зв'язку з чим традицій­
ною (зафіксованою в законодавстві країн ринкової та більшості
країн перехідної економіки) вимогою до учасників повного това­
риства та повних учасників (повних товаришів) командитного то­
вариства є наявність у них статусу зареєстрованого суб'єкта під­ приємництва; наявність у всіх (повне товариство) або у частини учасників
(командитне товариство) повної субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства; відсутність законодавчих вимог до мінімального розміру ста­ тутного фонду товариства та порядку його формування (це має визначатися засновницьким договором); управління справами здійснюється безпосередньо самими
учасниками товариства, що несуть повну субсидіарну відповідаль­
ність за його зобов'язаннями; порядок управління справами товариства визначають самі учасники, закріплюючи його в засновницькому договорі; заборона для таких учасників конкурувати з товариством; складність виходу з товариства (заборона або обмеження можливості відступлення учасником своєї частки третім особам, необхідність повідомлення про вихід за певний термін і в передба­ чених випадках). До об'єднань капіталів належать господарські товариства, в яких домінуючими є майнові елементи (акціонерне товариство, товариство з обмеженою і товариство з додатковою відповідальні­стю). Ознаки обмеження ризику учасників товариства за результати діяль­ ності товариства розміром сплачених вкладів (акцій) та відсутність
у них (AT, TOB) чи обмеженість субсидіарної відповідальності за зобов'язаннями товариства (ТДВ), що викликає застосування спе­ ціальних механізмів захисту інтересів кредиторів товариства; законодавчі вимоги до мінімального розміру статутного фон­ ду (капіталу), резервного фонду, порядку їх формування та необ­ хідності підтримання не нижче певного розміру (подібні вимоги
встановлюються з метою захисту інтересів кредиторів товариства); основний установчий документ - статут; участь учасників в управлінні справами та розподілі прибут­
ку товариства залежить, як правило, від розміру їх часток у статут­ ному фонді товариства; управління товариством здійснюється за допомогою його органів (вищий - загальні збори учасників; виконавчий орган, що може формуватися не лише з учасників товариства, а й з найманих
працівників; контрольний орган чи органи), порядок формування
та вимоги до яких встановлюються законодавством; обов'язковість майнової та необов'язковість персональної участі (за деякими винятками) в товаристві для його учасників; можливість виходу учасника з товариства в будь-який мо­ мент за його бажанням з дотриманням встановленої законом та статутом товариства процедури; можливість створення таких товариств однією особою та функціонування у складі однієї особи; можливість здійснення контролю над товариством з боку од­ ного учасника, який володіє онтрольним пакетом акцій (відповід­ ною часткою в статутному фонді товариства).

31 Акціонерне товариство (AT) - це таке господарське товари­ство, статутний фонд якого поділений на визначену кількість час­ток рівної номінальної вартості, виражених в акціях, і яке несе від­повідальність за своїми зобов 'язаннями усім своїм майном; акціо­нери несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, у межах вартості належних їм акцій. Характерні риси: різновид господарського товариства; спеціальне регулювання: ГК України, Закон про господарські товариства», «Про цінні папери і фондову біржу» (статті 4-9 та ін.), Закон від 30.10.1996 р. «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні», Закон від 10.12.1997 р. «Про Національну епозитарну систему та особливо­сті електронного обігу цінних паперів в Україні»); поділ статутного капіталу на частки рівної номінальної вартості, що іменуються акціями; відповідальність AT за своїми зобов'язаннями лише майном, що належить йому на праві власності; відсутність у акціонерів субсидіарної майнової відповідаль­
ності за зобов'язаннями товариства, якщо вони (акціонери) повніс­
тю сплатили свої частки; засновники - фізичні та/або юридичні особи; можливість створення AT однією особою і ункціонування у складі однієї особи (акціонера); яскравим прикладом таких AT є дер­
жавні/національні акціонерні товариства та холдингові кампанії; законодавчо встановлений мінімальний розмір статутного фонду (не менше суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробіт­
ним платам, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, чин­
ної на момент створення AT); придатність форми AT для підприємств, інших господарсь­ ких організацій низової ланки економіки (банків, страхових орга­
нізацій, інвестиційних фондів фондових бірж тощо), господарських
об'єднань; органи управління і контролю AT: вищий орган - загальні
збори AT (вирішують питання стратегічного характеру); виконав­ чий орган - правління, дирекція чи директор (забезпечує виконан­ ня рішень загальних зборів та здійснює керівництво поточною дія­
льністю товариства); можуть (а в певних випадках - повинні)
створюватися спостережна рада (проміжний орган між загальни­ми зборами і виконавчим органом) і ревізійна комісія (ревізор) як суто контрольний орган; чисельність складу акціонерів (понад 50 осіб) обумовлює
необхідність наявності в системі органів управління спеціального органу - спостережної/наглядової ради, яка виконує складні функ­ ції: організаційну (організація діяльності правління), контрольну
(за діяльністю правління), захисну (захист інтересів акціонерів у період між проведенням загальних зборів), а також вирішення деяких питань, віднесених до компетенції загальних зборів това­
риства (крім питань виключної компетенції таких зборів), за на­ явності відповідного делегування, що зазвичай фіксується в ста­ туті AT; участь акціонерів в управлінні залежить від кількості акцій,
що належать їм на праві власності; можливість у засновників (акціонерів) вибору виду AT - за­ крите або відкрите; можливість залучення крупних інвесторів на правах власни­ ків привілейованих акцій; визначення обсягу прав акціонерів залежно від типу акцій (прості чи привілейовані), що їм належать; вихід акціонера з AT здійснюється шляхом відчуження
акцій. Акціонерні товариства бувають двох видів: відкрите акціонер­не товариство і закрите акціонерне товариство (ст. 81 ГК України, ст. 25 Закону «Про господарські товариства»). Відмінності між відкритим акціонерним товариством і за­критим акціонерним товариством: порядком розміщення акцій (у ВАТ - шляхом підписки і ві­ льної купівлі-продажу на фондовому ринку без спеціальних обме­
жень, з ЗАТ - розміщенням серед засновників або серед заздале­
гідь визначеного кола осіб, а також шляхом купівлі-продажу з ви­ ключенням системи торгів); порядком відчуження акцій: акції ВАТ продаються і купу­ ються вільно (з дотриманням вимог закону); акції ЗАТ не можуть продаватися на фондовій біржі, а продаж їх акціонером товариства повинна здійснюватися з урахуванням переважного права інших
акціонерів товариства на придбання таких акцій); видами підписки на акції, що застосовується при їх емісії: ВАТ - зазвичай відкрита підписка, ЗАТ - закрита (серед заздале­ гідь визначеного кола осіб); видами акцій, що випускаються цими товариствами (ВАТ
може випускати як іменні акції, так і акції на пред'явника, а ЗАТ -
лише іменні); порядком створення (у ВАТ він досить складний, що пов'я­ зано з розміщенням акцій серед заздалегідь невизначеного кола осіб шляхом відкритої підписки, а, отже, і наявністю етапів, не
притаманних ЗАТ: реєстрації інформації про акції, оголошення про підписку, процедури підписки, вирішення на установчих збо­ рах питань, пов'язаних з результатами підписки); мінімальним розміром оплати акцій на момент скликання установчих зборів (він має бути не меншим: у ВАТ - ніж 30%, а в ЗАТ - 50% номінальної вартості акцій); ереліком обов'язкових для розгляду на установчих зборах питань (у ВАТ він більш значний, що ов'язано з результатами підписки на акції ВАТ); обсягом обов'язків і відповідальністю засновників: у засно­ вників ВАТ вони більш значні, що пов'язано з підпискою на акції (обов'язок повернути особам, що підписалися на акції, сплачені ними суми у разі: а) якщо підписка не відбулася; б) якщо уста­ новчі збори вчасно не були скликані і передплатники акцій зажадали повернення сплачених сум; в) якщо установчі збори знеобхідним кворумом не вдалося зібрати ні першого, ні другого разу; обсягом публічності іяльності (у ВАТ вона більш значна, що пов'язано з розміщенням акцій серед заздалегідь невизначено- го кола осіб, і передбачає інформування усіх заінтересованих осіб через органи масової інформації про підписку на акції, про резуль­ тати фінансово-господарської діяльності). Характерні риси державного акціонерного товариства ДАТ): спеціальне правове регулювання: глава 18 ГК «Корпоративні права»; укази Президента від 15.06.1993 р. «Про корпоратизацію
підприємств» і від 11.05.1994 р. «Про холдингові компанії, що створюються в процесі корпоратизації та приватизації»; формально має статус відкритого акціонерного товариства, хоча фактично зазвичай є товариством однієї особи (держави в особі Уповноваженого органу; створюються, як правило, на базі державних підприємств,
закритих акціонерних товариств, більш як 75% статутного фонду яких перебуває у державній власності, а також виробничих та нау­
ково-виробничих об'єднань, правовий статус яких не відповідає чинному законодавству; мета перетворення зазначених господарських організацій у
відкриті акціонерні товариства - їх підготовка до майбутньої при­ ватизації (строк якої однак, заздалегідь не визначається); належать до державних суб'єктів господарювання, що забез­
печується через володіння державою усім або контрольним паке­ том акцій такого товариства і відповідно - здійснення державою в особі уповноважених нею органів та осіб управління (контролю) діяльністю цих товариств; засновником виступає одна юридична особа - господарське
міністерство (відомство), у віданні якого перебуває державне під­ приємство, що корпоратизується; статут такого ВАТ розробляється згідно з Типовим статутом відкритого акціонерного товариства, створеного шляхом корпора-
тизації; державна реєстрація товариства здійснюється його заснов­ ником в загальному порядку, але без сплати реєстраційного збору; виконавчий орган товариства - правління - формується: а) на стадії його створення ляхом перетворення у ВАТ із державного унітарного підприємства - засновником із керівних
працівників державного підприємства, головою правління призна­
чається керівник державного підприємства, що корпоратизується; б) у подальшому - спостережною радою овариства

35 Товариство з обмеженою відповідальністю - це таке госпо­дарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідаль­ність за своїми зобов 'язаннями усім своїм майном; учасники, які пов­ністю сплатили свої внески, несуть ризик збитків, пов 'язаних із діяль­ністю товариства, у межах вартості своїх внесків. Основні риси: різновид господарського товариства; спеціальне регулювання: ГК України (ч. З ст. 80), ЦК України
(статті 140-150), Закон «Про господарські товариства» (статті 50-64); наявність статусу юридичної особи; мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою на момент ство­ рення товариства; поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається
установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним); відповідальність товариства за власними зобов'язаннями усім своїм майном; відсутність у учасників товариства субсидіарної майнової
відповідальності за борги товариства, якщо вони повністю сплати­
ли свої частки; наявність у учасників, які не повністю сплатили свої вклади, додаткової відповідальності за борги товариства у межах вартості несплаченої частини вкладу, у випадках, передбачених статутом
товариства; наявність органів товариства, за допомогою яких здійсню­ ється управління справами товариства: вищий орган - збори учас­ ників, виконавчий орган - дирекція або одноособовий директор, контрольний - ревізійна комісія (ревізор); незначні вимоги щодо персональної участі в діяльності това­ риства його учасників, завдяки закріпленим у законі принципам:
1) діяльності зборів товариства (а саме: визначення кількості голо­ сів, що належать кожному учасникові (пропорційно розміру частки у статутному фонді); визначення кворуму зборів учасників за умо­ и, якщо на них присутні учасники чи їх представники, які володі­ ють у сукупності більш як 60% голосів); прийняття рішень зазвичай простою більшістю голосів присутніх на зборах учасників, а з окре­ мих питань - визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства; при вирішенні питання про виключення уча­
сника з товариства, - якщо за рішення проголосували учасники, що володіють у сукупності понад 50% загальної кількості голосів; застосування принципу одностайності передбачається у випадках: а) прийняття рішень зборами учасників шляхом опитування, при цьому рішення приймається за відсутності заперечень хоча б одного учасника товариства; б) прийняття рішень з питань, не включених до порядку денного: для цього необхідна згода всіх учасників, при­сутніх на зборах); 2) можливості формування виконавчого органу з найманих працівників, які не є учасниками товариства; обов'язковість для учасників майнової участі в товаристві:
сплатити основний і додаткові (якщо останні передбачені установ­
чими документами або рішенням зборів учасників) внески; можливість відступлення учасником своєї частки (її частини) іншому учасникові (учасникам) або третім особам (якщо учасники
товариства протягом місяця з дня повідомлення про продаж частки не реалізують своє переважне право на купівлю частки); обмежений рух учасників; зміна складу учасників відбуваєть­ ся шляхом: а) виключення учасника з товариства; б) відступлення частки іншому учасникові (учасникам) або третій особі; в) спадку­ вання частки учасника - фізичної особи або правонаступництва учасника - юридичної особи; г) виходу учасника з товариства; припинення участі в варистві відбувається внаслідок: а) смерті учасника - фізичної особи або реорганізації чи ліквідації учасника - юридичної особи; б) відступлення частки іншому учасни­
ку (учасникам) або третій особі; в) виключення учасникові з товарис­ тва; г) добровільного виходу учасника з товариства з викупом його частки самим товариством; д) звернення стягнення на частку учасни­
ка, якщо для покриття його боргів не вистачає його власного майна. ТОВ нерідко ототожнюють з ЗАТ, хоча ці господарські това­ риства мають не лише спільні риси (яких чимало), а й відрізняються
одне від одного вихід із ТОВ шляхом відступлення частки, викупу частки учасника самим товариством або звернення стягнення на частку учасника на вимогу його кредиторів; У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється статутний фонд, розмір якого повинен становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, ви­ходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на мо­мент створення товариства. До моменту реєстрації товариства з обмеженою відпові­дальністю його учасники зобов'язані сплатити не менше ніж 50% суми своїх вкладів, що підтверджується документами, ви­даними банківською установою. Частина статутного капіталу, що залишилася несплаченою, підлягає сплаті протягом першо­го року діяльності товариства (абз. 1 ч. З ст. 144 ЦК).Учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства, якщо статутом товариства чи домовленістю між учасниками не встановлений інший порядок здійснення цього права. Якщо учасники товариства не скорис­таються своїм переважним правом протягом місяця з дня по­відомлення про намір учасника продати частку (її частину) або протягом іншого строку встановленого статутом товариства чи домовленістю між його учасниками, частка (її частина) учасни­ка може бути відчужена третій особі (ч. 2 ст. 147 ЦК).Будь-який з учасників товариства з обмеженою відпові­дальністю має право вийти з товариства із сплатою йому вар­тості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному фонді. За домовленістю між учасником та товари­ством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі (ч. 2 ст. 148 ЦК).

38 Товариство з додатковою відповідальністю (ТДВ) - це таке господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки, розмір яких визначений статутом, і яке несе відповідаль­ність за воїми зобов 'язаннями усім власним майном, а у разі його недостатності — також майном учасників у визначеному установ­чими документами кратному розмірі до вкладу кожного з них. Основні риси: різновид господарського товариства; спеціальне регулювання: ГК України (ч. 4 ст. 80), ЦК України
(ст. 151), Закон «Про господарські товариства» (ст. 65), Декрет Каб
нету Міністрів України від 17.03.1993 р. «Про довірчі товариства»; мінімальний розмір статутного фонду - сума, еквівалентна 100 мінімальним заробітним платам за ставкою, що діє на момент
створення товариства (крім довірчих товариств, вимоги до розміру
майнової бази яких встановлюються вищеназваним Декретом); поділ статутного фонду на частки, розмір яких изначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або різним); наявність системи органів управління: збори учасників – ви щий орган, дирекція (колегіальний) або директор (одноособовий) - виконавчий орган, ревізійна комісія - контрольний орган; субсидіарна обмежена майнова відповідальність учасників за
зобов'язаннями товариства, граничний розмір якої встановлюється
або законом (щодо довірчих товариств) та/або установчими доку­
ментами ТДВ в однаковому для всіх учасників кратному розмірі
до їх вкладів; характер субсидіарної відповідальності учасників - солі­ дарний; подібність правового становища ТДВ і його учасників до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних з цим питань (у т. ч. змісту статуту).

49 Промислово-фінансові групи як особливий різновид господарського об'єднання - це таке господарське об'єднання, яке створюється Урядом України на визначений строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних га­лузей економіки для забезпечення виробництва кінцевої продукції. Правове становище ПФГ визначається ГК України (ст. 125), Законом України від 21.11.1995 р. «Про промислово-фінансові групи в Україні»; Положенням про створення (реєстрацію), реорга­нізацію та ліквід