Студопедия

Главная страница Случайная страница

КАТЕГОРИИ:

АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника






Політична карта Європи Новий час






Початком першого етапу можна вважати англійську буржуазну революцію 1640 року, а кінцем 1870-1871 рр. коли внаслідок франко-прусської війни була створена Паризька комуна.

Другий етап тривав з 1871 року аж до Першої Світової війни (або до Великої жовтневої революції). Основною рисою цього етапу є сильне протистояння між абсолютизмом і парламентаризмом.

Наприклад, в Англії на початку XVII ст. король Яків І проводив політику боротьби з парламентом. Його наступник Карл І продовжував політику батька – понад 10 років правив країною як абсолютний монарх при наявності парламенту. Така ситуація призвела до англійської буржуазної революції – протистояння Карла І і парламенту спричинили першу громадянську війну між прибічниками короля та його противниками. В цій війні перемогли антимонархісти на чолі з Олівером Кромвелем і монархія була повалена. В 1649 році Карл І після суду був публічно страчений і це була перша в Європі публічна страта монарха. Була скасована верхня палата лордів – до влади прийшла буржуазія (нове дворянство) і була проголошена республіка. Також відбулися і територіальні зміни – до Англії була приєднана Ірландія і незалежне королівство Шотландія, яке до цього було в унії з Англією. Однак, республіканський устрій проіснував менше 5 років. Олівер Кромвель встановив військову диктатуру і проголосив себе лордом-протектором Англії. Відбувся контрреволюційний переворот і після смерті Кромвеля через 2 роки (в 1660 році) сталася реставрація династії Стюартів. Королем став син Карла І Карл ІІ. Було відновлено палату лордів і влада знову почала переходити до абсолютизму. В 1689 році на англійський престол був зведений родич Стюартів – Вільгельм Оранський, що був правителем Нідерландів. Він пообіцяв підкорятися парламенту, що свідчило про посилення влади парламенту. Далі на престол зійшла королева Анна Стюарт, а пізніше – королівська Ганноверська династія (Георг І, ІІ, ІІІ, IV), під час правління якої збереглася тенденція до посилення влади парламенту. При Ганноверській династії сформувалась процедура, коли король формував кабінет міністрів лише з представників, які отримали більшість голосів в парламенті. Король втрачав право вето на закони, що приймалися парламентом. В ці ж часи склалася англійська двопартійна система – віги (від шотландських селян, що виступали проти монарха) і торі (консерватори).

В Європі ж іще збереглась абсолютистська форма правління. У Франції періодом розквіту абсолютизму було правління королів Людовиків XIV, XV, XVI. Людовик XIV правив 72 роки і його правління є періодом розквіту абсолютизму у Франції. Він скасував посаду першого міністра і підпорядкував собі парламент. Відбувалася потужна централізація, але разом з тим Франція консолідувалася. В цей же період відбувся розквіт військової сили – французька армія була найбільшою в Європі. Розвивалася культура, королівська резиденція була перенесена у Версаль. Завдяки війнам з австрійськими та іспанськими Габсбургами Людовик XIV приєднав майже всі європейські землі заселені французами (Фландрія, південний Ельзас, Страсбург) та землі з германомовним населенням. Його наступником був король Людовик XV, який створив свій придворний штаб. Він мало цікавився державними справами, а тому коли зріс дефіцит державного бюджету, то звернувся до парламенту. В цей період існував принцип верховенства королівського суду над будь-яким іншим. За Людовика XVI відбулася Велика французька революція і державний устрій мінявся дуже швидко. Влітку 1789 року була взята Бастилія, була прийнята Декларації про права людини і перемогли революційні сили. Однак, спочатку монархія не була ліквідована повністю – у 1791 році Франція була проголошена конституційною монархією, яка проте в серпні 1792 року конституційна монархія була остаточно повалена. Був створений новий законодавчий орган – національний конвент, який проголосив Францію республікою, а в 1793 році прийняв рішення про страту короля. Потім настав новий період – Якобінська диктатура, за якої була створена ще одна конституція, яка не була введена в дію. В 1795 році якобінська диктатура була знищена і влада перейшла в руки директорії, що обиралася для збереження республіки. Завершилось правління директорії державним переворотом у 1799 році, що було пов’язане з появою молодого генерала Наполеона Бонапарта. Члени директорії пішли у відставку, а влада була передана трьом консулам, яких очолив Наполеон. Розпочався імператорський період з авторитарним режимом за якого формується Французька республіка. В 1804 році Наполеон був проголошений імператором Франції і коронований Папою Римським Пієм VIІ, якого спеціально привезли з Риму. Після того, як Наполеон прийшов до влади, Франція залишилась республікою, але у 1808 році французька держава була перейменована у Французьку імперію. Наполеон проводив адміністративну централізацію держави – всі виборчі місцеві органи були замінені урядовцями, яких призначав він сам. У XVIII ст. вона протистояла Англії, захопила Іспанію, Корсику, Лотарингію.

В Іспанії після смерті останнього правителя династії Габсбургів Карла ІІ, корона перейшла до Філіпа V Бурбона з династії Бурбонів – онука Людовика XIV, бо в Карла ІІ не було спадкоємця. Тут з двох монархій – Кастилії і Арагону утворилась одна держава, в якій з’явилися загальноіспанські кортеси, єдина Рада міністрів. Іспанія зазнавала в цей час значного впливу з боку Франції внаслідок процесів централізації, що відбувалися там.

Після поразки в Тридцятилітній війні Священна Римська імперія втратила провідну роль на політичній карті Європи. Імператор і рейхстаг лише уособлювали єдину владу, а насправді численні князівства у її складі імперії створювали «клаптикову державу» – їх об’єднувала єдина унія, в межах якої вони були досить самостійними. Внаслідок подрібненості та неоднорідності держав з кінця XVII ст. в межах імперії почав проявлятись антагонізм двох держав – Австрії і Пруссії. Представники австрійської монархії Габсбургів займали престол Священної Римської імперії, а Пруссія піклувалась про власні інтереси. Зрештою стійкість імперії була підірвана і в 1806 році відбувся розпад Священної Римської імперії. Пізніше південні Нідерланди відійшли під владу Австрії. У її протистоянні з Пруссією за короля Фердинанда була втрачена Сілезія, що була найбагатшою провінцією.

Річ Посполита в цей час зазнала трьох поділів території між Пруссією, Австрією та Росією. Перший поділ відбувся в 1772 році за яким до Пруссії відійшло західне Помор’я, до Австрії – Галичина, а до Росії – частина Білорусі. Другий поділ відбувся в 1793 році. Третій поділ відбувся в 1795 році і за ним до Пруссії відійшли землі західної і центральної Речі Посполитої, до Росії – білоруські, українські та литовські землі, а до Австрії – Галичина.

Для Османської імперії в цей час була характерна значна подрібненість. Це було зумовлено тим, що європейські держави відвойовували в неї території – наприклад Венеція повернула собі частину Далмації, Австрія – Угорщину, та Трансільванію. Кінець Османської імперії наступив у 1683 році після поразки турецької армії під Віднем.

Значний вплив на політичну карту Європи мали війни Наполеона Бонапарта 1796-1815 рр. під час яких карта Європи змінювалася кілька разів. Після першого його походу Італія була поділена на чотири республіки і перейшла у васальну залежність від Франції, але згодом Англія розгромила французів. В 1800 році Наполеон перейшов через Альпи, розбив австрійців і створив Італійську республіку, Королівство Венеції, Далмації та Істрії. Він також приєднує Папську область з Римом, Швейцарію, Бельгію, Голландію. Однак, в 1813 році Наполеон зазнав поразки під Лейпцигом і на цьому завершився перерозподіл Європи.

Після поразки Наполеона Бонапарта та зникнення його імперії до влади у Франції прийшов Людовик XVIII з династії Бурбонів. Однак, у 1848 році відбувалася революція, в результаті якої було відновлено республіканський устрій. В 1852 році було проголошено Другу імперію у Франції, виникнення якої пов’язано з Шарлем-Луї Наполеоном (Наполеоном ІІІ), який прийшов до влади не зразу, а шляхом обрання як Президент республіки. Через кілька років він здійснив переворот, усунув законодавчу владу і встановив авторитарний поліцейський режим і проголосив себе імператором (був останнім французьким імператором). Друга французька імперія проіснувала до пруссько-французької війни – у 1870 році Франція зазнала у ній поразки. В цьому ж році була встановлена Третя республіка, яка проіснувала до 1940 року.

Після поразки Наполеона Бонапарта відбувся переділ політичної карти Європи. Так в 1814-1815 рр. був укладений Паризький мир, а в 1815 році відбувся Віденський конгрес держав-переможців, за яким Франція була повернута до колишніх кордонів 1790 року, що майже цілком відповідають сучасним кордонам. Основна частина князівства Варшавського була повернута Росії. Нідерланди повернули собі незалежність і включили до свого складу Бельгію. У 1815 році Швейцарія була проголошена «вічно нейтральною державою» і їй повернули колись забрані прикордонні території, захоплені Францією. Данія воювала на стороні Франції, а тому втратила Норвегію, яка була передана Швеції. Англія зберегла за собою Гібралтар, Мальту та деякі Іонічні острови.

В 30-40 рр. ХІХ ст. велику роль відіграли буржуазна революція у Франції в 1830 році, «Весна народів» 1848-1849 рр., франко-прусська війна 1870-1871 рр., австрійсько-турецькі та російсько-турецькі війни. Наслідками цих подій було отримання незалежності Бельгією, Нідерланди були проголошені революцією, Люксембург залишився в особистій унії з Нідерландами. В Італії відбулася серія збройних повстань проти австрійського панування, що зрештою вилилося в створення єдиною держави «зверху» - об’єднання територій в межах сучасного Апеннінського півострова під егідою короля Сардинії Віктора Емануїла ІІ. В 1861 році відбулося приєднання Папської області та було проголошено створення Італійського королівства. Останньою крапкою стало повернення Венеції і проголошення Риму столицею Італії в 1870 році (до цього часу Італійська держава мала ті ж обриси, що і сьогодні).

В 1849 році було проголошено незалежність Угорщини, однак, Австрії все ж вдалося утримати цю територію. Після військової поразки в австро-прусській війні 1866 року, яка спричинила підйом національно-визвольної боротьби в Угорщині, австрійський уряд пішов на поступки. В 1867 році була укладена угода і створена Австро-Угорщина і монархія Габсбургів була поділена на дві частини: західну – Австрійську імперію та східну – Угорське королівство.

В цей же час, під верховенством Пруссії відбулося об’єднання Німеччини. Першим міністром Пруссії був Отто фон Бісмарк, який здійснив об’єднання «залізом і кров’ю», яке завершилось після переможної для Німеччини франко-прусської війни (1870-1871 рр.) і утворенням Німецького союзу. У 1871 році Бісмарк отримав титул канцлера, а Вільгельм І отримав у Версалі титул імператора. Цього ж року держава отримала назву Німецька імперія.

В Південно-Східній Європі в ХІХ ст. відбувалися активні зміни. Внаслідок активних національно-визвольних рухів, боротьби за автономію і незалежність послабилась Османська імперія. Так, у 20-их роках стала незалежною Греція, хоча окремі острови – наприклад Крит – залишились за Османською імперією. В першій половині ХІХ ст. між Росією і Туреччиною було укладено кілька угод, за якими окремі держави – т.зв. Дунайські князівства – розширювали свою автономію, і два з них – Молдова і Валахія – поступово об’єдналися і в 1862 році уторилася держава Румунія. Протягом ХІХ ст. боротьбу з Османською імперією вели серби, які також спочатку добилися автономії, а потім і повної незалежності. Російсько-турецька війна 1877-1878 рр. була вирішальною у плані визволення народів Балканського півострова. За результатами цієї війни був укладений Сан-Стефанський мирний договір, за яким Румунія, Сербія і Чорногорія остаточно були проголошені незалежними державами і навіть збільшили свої території. Болгарія залишилася залежною від хана Османа, Боснія і Герцеговина одержали певну автономію. Однак, згодом угоди були переглянуті – Болгарію поділили на кілька частин, а Боснію і Герцеговину передали Австрії через політичну нестабільність.

Польща в цей період була поділена між Пруссією, Австрією та Росією. Тут активізувався національно-визвольний рух, але так і не була здобута незалежність.

На початку ХХ ст. в Північній Європі Норвегія в 1905 році розірвала унію зі Швецією і добилася незалежності. На південному-заході Європи продовжувалися процеси здобуття незалежності, внаслідок яких Туреччина втрачала свої володіння в Європі.

майже повністю зникає абсолютна монархія, змінюючись конституційною та республіками. Зразком конституційної монархії є Англія. У Новий час конституційними монархіями стали Австро-Угорщина, Італія, Німеччина, Бельгія, Греція, Румунія, Болгарія. В них, порівняно з Англією, влада монарха була сильнішою і вагомішою, а в Німеччині імператор міг навіть протистояти слабкому рейхстагу. В другій половині ХVII ст. в Росії - перехід від станово-представницької монархії до абсолютної (самодержавства Петра І). Був створений сенат як вищий законодавчий орган при царі, синод – світський орган управління церквою, регулярна армія та флот, система колегій (прообразів сучасних міністерств). За Катерини ІІ був створений кабінет і рада при височайшому дворі, які були поставлені над сенатом і колегією, що перенесло всю владу до її рук. Відбувалося наростання бюрократичного апарату, виникло вільне економічне товариство, розпочалась шкільна реформа, видавалися журнали та газети. Всі подальші імператори були прибічниками самодержавства. В 1905 році в Росії відбулася революція і Микола ІІ видав Маніфест про права громадян. В 1906 році була скликана Державна дума і реформована Державна рада. В 1917 році відбулося повалення самодержавства в Росії в ході революції та зречення престолу Миколою ІІ. Прикладом республіки може виступати Швейцарія – тут в 1848 році було прийнято конституцію, за якою вона перетворилась з міцного союзу держав-кантонів на союзну державу з двопалатним парламентом і загальним урядом. Водночас, становлення республіки могло відбуватись і завдяки революціям – в 1910 році такою стає Португалія внаслідок буржуазної революції, а в 1871 році була створена Паризька комуна, що була першим в світі досвідом встановлення диктатури пролетаріату.

 


Поделиться с друзьями:

mylektsii.su - Мои Лекции - 2015-2024 год. (0.007 сек.)Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав Пожаловаться на материал