Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Німецька школа описового державознавства зародилася в німецьких університетах у XVII—XVIII ст. Інша назва цієї школи у країнознавстві — школа камеральної статистики.
Близькими до німецького країнознавства були комерційна географія і комерційне країнознавство, які, фактично, являли собою товарознавство в географічній інтерпретації. Гумбольдт, Ріттер У середині XIX ст. було започатковано формування антропо- географії — наукової школи, назву якої запровадив послідовник К. Ріттера, німецький учений Ф. Ратцель (автор " Антропогеографії" та " Політичної географії'). Він сформулював завдання антропогеографії як вивчення розселення у зв'язку з відмінностями навколишнього середовища, а також способу життя людей, що складається у процесі розселення. Французька школа географії людини кінця XIX — початку XX ст. характеризується чітко вираженим країнознавчим спрямуванням. Засновником цієї школи вважається Відаль де ла Бланш (1845— 1918). Визначальною рисою французької школи є гуманістичний підхід, в якому першорядна роль належить людині. Інша ознака цієї школи — видатне мистецтво опису. Зрештою становлення й розвиток російської країнознавчої школи визначалися передусім значними просторами Російської імперії, слабкою вивченістю її території, насамперед східних земель. Видатними представниками географічної науки були Михайло Ломоносов (1711—1765) та Василь Татищев (1686—1750), які започаткували російську економічну і соціальну географію, грунтуючись насамперед на " Генеральній географії" Вареніуса. У XIX ст. П. Семенов-Тян-Шанський (1827—1914), М. Прже- вальський (1839—1888), Микола Міклухо-Маклай (1846—1888), П. Козлов (1863—1935) та інші вчені, систематизувавши результати експедиційних досліджень, запропонували комплексні характеристики азійської Росії та прилеглих до неї територій. У 20—30-ті роки XX ст. у колишньому СРСР починає формуватися одна з найпотужніших економіко-географічних шкіл, яка запровадила до наукового вжитку поняття " економічна географія", розробила основні її категорії: територіальний (географічний) поділ праці, економічний район та система економічних районів, еконо- міко-географічне положення, економічні карти тощо. В цей час " в економічній географії стає дедалі чутнішим голос М. Барансько- го Суспільна географія у США від часу завоювання країною незалежності виконувала подвійну функцію: розвитку географічної освіти в державі та країнознавчих досліджень територій, " піонерних рубежів", що входили до складу молодої держави, або були об'єктом її економічних інтересів. Теоретичним озброєнням американської географії кінця XIX — початку XX ст. стали теорія географічного детермінізму, а згодом її нові течії — енвайромен- талізм та посибілізм. Поряд з енвайроменталізмом та посибілізмом в американській географії домінувала також регіональна парадигма. Її теоретичну базу започаткувала монографія Р. Хартшорна (1899—1992) " Предмет географії" (1939), яка на тривалий час визначила напрями розвитку теорії та методології географії в англомовних країнах. Основним напрямом розвитку суспільно-географічних досліджень в Україні протягом XVIII — XIX ст. була антропогеографія, яка досліджувала географію людини, просторові відносини держав і народів, їхні зв'язки з природним середовищем. Значним внеском у розвиток економічної та політичної географії, країнознавства і народознавства були праці С. Рудницького, В. Кубійовича. Майже всі тогочасні дослідження у згаданих галузях були присвячені вивченню природи та господарства України. Проблеми промисловості України, міграції населення, розвитку продуктивних сил вивчав академік, засновник кафедри економічної географії Київського університету Костянтин Воблий (1876—1947), який розробив наукову схему економічного районування України. Економіко-географ Олексій Діброва (1904—1973) досліджував, відповідно, Київську, Житомирську та Чернігівську області, розробив схему економічних районів України, яка враховувала їхні природно-історичні особливості. Концепцію суспільно-територіального комплексу сформулював Максим Паламарчук (1916—2000) — засновник економіко-географічної школи, що спеціалізувалася на проблемах територіальної організації виробництва і комплексоутво- рення у промисловості та сільському господарстві. Він досліджував теорії сучасної економічної та соціальної географії України, її геополітичне положення та національні' інтереси. Після проголошення незалежності України розпочався новий етап у розвитку географічної науки. Акцент суспільно-географічних досліджень перемістився на вивчення продуктивних сил, соціально- географічних та економіко-географічних особливостей України, розроблення теорії економічного районування території України (Ф. Заставний, Я. Олійник, М. Пістун, О. Топчієв, О. Шаблій, П. Ши- щенко та ін.). На зламі XX—XXI ст. процес інтегрування України у світове співтовариство вимагає від українських політиків, громадських діячів, науковців усвідомлення ролі та місця нашої держави у світовій цивілізації, пізнання різноманітної регіональної економічної та етнокультурної мозаїки світу. Важливе значення у цьому контексті мають праці вітчизняних дослідників із проблематики регіональної і країнознавчої географії — В. Юрківського, С.Кузика, П. Масляка, А. Степаненка, Б. Яценка, Є. Качана та ін.
|