Суверенна держава і недержавні утворення у складі світосистеми

Існує велике розмаїття умов, за яких під дією тих чи інших політичних, економічних, культурних або історичних чинників народжувалися держави. Багато з них виникли під дією первинних або оригінальних процесів. Наприклад завдяки консолідації народу під проводом суверена або династії, які словом і ділом (або й мечем) доводили свою спроможність цей народ очолити. Так створювалися монархії Європи та Азії. Або ж це міг бути оригі­нальний процес, коли складові нової держави збираються у такому географічному та політичному середовищі, де ніколи раніше не існувало держав. Так, у боротьбі за самовизначення із колишніх переселенських колоній постали США, Канада, Австралія, Ііівденно- Африканська республіка. На основі колишніх колоніальних адміні­страцій в Центральній та Південній Америці утворилися незалежні Мексика, Аргентина, Венесуела, Колумбія, Бразилія та інші країни.

Держави можуть утворюватися також за вторинними, або похід­ними, процесами. Це може бути злиття держав — так утворилися Германія (злиття німецьких королівств та князівств), Австро- Угорщина, Італія (об'єднання італійських земель), Югославія тощо. Або (частіше) розпад держав чи відокремлення частини держави — розпад Австро-Угорщини, Османської імперії, Югославії, виокрем­лення зі складу Російської імперії на початку XX ст. Польщі,

Фінляндії, прибалтійських республік, а наприкінці століття — розвал наступника цієї імперії — Радянського Союзу й утворення на його теренах 15 незалежних держав, у тому числі України.

У політико-географічному контексті країна, що стала суверен­ною державою, має відповідати певним характеристикам:

· територія країни повинна займати певну частину суші (або суші та прилеглих морських просторів) і мати більш-менш визначене географічне положення та просторові межі, навіть якщо ці межі як кордони держави остаточно не визначені або спірні;

· постійне населення країни — це народ або група народів, пов'язаних спільністю історичної долі. Звичайно, чим більша кількість населення, тим більші можливості його спротиву зовнішнім впливам, проте важливішою є наявність суспільної організації народу. Територія, на якій лише сезонно бувають кочівники, мисливці, рибалки та ін. або мешкає населення, яке не має ефективної суспільної організації, може в перспек­тиві стати або залежною територією (колонією, протекторатом), або периферійною територією країни з ефективною політич­ною системою суспільства;

· політична система суспільства країни здатна сформувати ефективну державну владу, верховенство якої поширюється на всю територію країни;

· господарство країни набуває рис організованості й упоряд­кованості. Оскільки будь-яке суспільство має притаманну йому господарську систему, то держава перебирає на себе ключові функції економічної активності, створює і контролює національну валютну систему, митне поле і митний периметр, правове поле економічної і зовнішньоекономічної діяльності тощо. Варто зауважити, що віднайдення коштів для органі­зації оборони країни (а то й для демонстрації сили) також є функцією держави;

· різноманітні комунікації країни набувають більшої систем­ності, формуються зокрема єдині системи циркуляції товарів, населення, інформації, що зрештою сприяє формуванню певного просторово-економічного каркасу території країни, або його геопросторової реорганізації, якщо країна раніше входила до складу іншої держави.

Державний суверенітет (від фр. souverain — верховний або володар) — це стан незалежності державної влади, за якої вона має право самостійно керувати життям держави.

Виконання державою основних внутрішніх і зовніш­ніх функцій, спрямованих на забезпечення умов життя народу (народів), що її населяють, має забезпечити тим чи іншим чином організована система управління.

Є певне коло найважливіших національних інтересів, які покли­кана захищати держава. Насамперед це збереження політичної незалежності, право вільно розпоряджатися ресурсами й можли­востями своєї країни, самостійно в інтересах власного народу вести свої міжнародні справи.

Дуже важливим для національних інтересів є збереження тери­торіальної цілісності країни. За нормами міжнародного права суворо засуджується загарбання чужих земель або зазіхання на території іншої держави.

Система національної безпеки держави покликана забезпечити права людини і, зокрема, її право на власність (правова безпека), нормальні умови господарської діяльності громадян (економічна безпека), їх захист від стихійного лиха (екологічна безпека), охоро­ну державних та військових таємниць (воєнно-політична безпека).

Дбаючи про економічну безпеку, держава бере на себе основний тягар створення і забезпечення діяльності в ній стратегічно важливих господарських об'єктів: ключових підприємств енергетики, транс­порту, зв'язку, систем управління тощо. Запорукою процвітання держави є розвиток освіти та наукових досліджень.

У сфері зовнішньоекономічної діяльності держава сприяє інте­грації господарства своєї країни у світове господарство.