Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Циклічність розвитку економіки. Теорії циклів
Економічне зростання - це складний, суперечливий, зворотньопоступовий, прогресивний рух економіки. коливання у русі суспільного виробництва, які регулярно повторюються за певний проміжок часу, означають циклічний характер його розвитку. циклічність - це форма розвитку національної економіки і СГ як єдиного цілого, це рух від однієї макроекономічної рівноваги в масштабі економіки в цілому до другої. Оскільки характерна риса циклічності - рух не по колу, а по спіралі, вона є формою прогресивного розвитку. Перші пояснення економічних циклів було зроблено в межах неокласичного напряму політичної економії, оскільки циклічний характер виробництва вперше виявився на початку XIX ст. (економічна криза 1825 року). Характерною рисою цих концепцій було намагання трактувати кризи як випадкове явище, спричинене порушеннями попиту і пропозиції. Першу спробу пояснити циклічний характер капіталістичного виробництва зробив англійський економіст В. С. Джевонс. Він пов’язав економічний цикл з 11- 12-річним циклом сонячної активності, що спричиняє коливання врожайності сільськогосподарської продукції, а це, у свою чергу, впливає на циклічність промислового виробництва. Американський економіст Г. Мур у праці " Економічні цикли, закони і причини їх виникнення" (1914) пов’язав циклічність з дією атмосферних факторів, що впливають на врожайність. розрізняють короткі (3-4 роки), середні (7-11 років) і довгі (48-57 років) економічні цикли. Вперше всебічно обґрунтував середні економічні цикли К. Маркс (1818-1883). вважав циклічність і глибокі кризи неодмінними супутниками ринкової економіки, невід’ємним елементом ринкового економічного механізму. Оригінальну точку зору з цього приводу мав видатний український економіст М. І. Туган-Барановський. Причину кризових коливань він вбачав у більш високих темпах зростання виробництва, засобів виробництва у порівнянні з виробництвом предметів споживання. Такої же думки дотримувався шведський економіст Г. Кассель. Наприкінці XIX - на початку XX ст. почала розвиватися кредитно-грошова теорія циклу. її представники - американський економіст І. Фішер і англійський вчений Дж. Хоутрі. На їх думку, причиною криз є порушення співвідношення між попитом на гроші та їх пропозицією, а подолання таких криз можливе за зміни купівельної сили грошей у процесі регулювання їх кількості в обігу. в 20-х роках ХХ ст. М. Д. Кондратьєв обґрунтував теорію " довгих" циклічних коливань, які він назвав " хвилями кон’юнктури". В основі лежить розвиток ідей про економічну рівновагу. Вважаючи, що для розвитку економіки характерними є хвилеподібні коливання різної тривалості, Кондратьєв пов’язував їх існування з наявністю трьох видів економічної рівноваги. Рівновага першого порядку - між звичайним ринковим попитом і пропозицією. її порушення породжує короткочасні коливання (короткий цикл), які повторюються через кожних 3-3, 5 роки. Рівновага другого порядку пов’язана з капіталовкладеннями (інвестиціями) в засоби праці, порушення якої викликає циклічні " хвилі" тривалістю 7-11 років. середній цикл. Рівновага третього порядку пов’язана із співвідношенням між " основними капітальними благами" (пасивною частиною основного капіталу) і технічними нововведеннями у виробництво, з одного боку, і рештою факторів виробництва, які визначають даний технологічний спосіб виробництва (галузева структура, сировинна база, енергетика, ціни, кредитно-грошова система тощо) - з іншого. М.Д. Кондратьєв прийшов до висновку, що поряд з середніми циклами відтворення (7-11 років) існують " великі цикли тривалістю в середньому в 57 років". Кожен " великий цикл" проходить у своєму розвитку " хвилю підвищення" і " хвилю зниження". " великі цикли" характеризуються чотирма закономірностями: 1) до початку (і на початку) " хвилі підвищення" відбуваються глибокі і якісні зміни в економічному житті суспільства: значні технічні відкриття і винаходи, що спричиняють наступний науково-технічний прогрес і впровадження нових технологій, перегрупування країн за ступенем їх участі у світових економічних зв’язках, еволюція торгівлі і грошового обігу; 2) найбільша кількість соціальних потрясінь - великі війни, революції, соціальна боротьба - припадають на " підвищувальні" хвилі " великих циклів"; 3) " знижувальні" хвилі характеризуються застоєм с/г; 4) " хвилі підвищення" сприяють зменшенню тривалості і глибині криз, депресій - фази " середнього циклу", стимулюють пожвавлення і економічне зростання; " хвиля зниження" - збільшують тривалість і глибину депресій і кризових явищ, зменшують можливості економічного зростання. И. Шумпетер В кінці 30-х років ХХ століття, розвиваючи ідеї Кондратьєва, обґрунтував концепцію, згідно якої головною причиною " великих" циклічних коливань стає динаміка у технічних нововведеннях (інноваціях). Схематично цей зв’язок виглядає так: нові наукові відкриття породжують прорив у техніці і технології ряду галузей; це сприяє прискореному нагромадженню капіталу, зростанню прибутків і загальному економічному піднесенню; але у міру насичення ринків сукупний попит різко зменшується, прибутки падають, значна частина капіталу виявляється надлишковою. Так виникають спочатку " підвищувальна", а потім " знижувальна" хвилі " великого циклу". Вихід з " хвилі зниження" можливий лише на основі нових науково-технічних досягнень і наступних інновацій. Будівельні цикли або цикли С. Кузнєцова тривалістю циклу 15 -
6. Концепції " факторів розвитку і розміщення" Велика Британія. Теорія абсолютних переваг. А. Сміт у праці " Дослідження про природу і чинники багатства народів” (1776), дійшов висновку про вигідність товарообміну між країнами, кожна з яких спеціалізується на виробництві певних товарів залежно від тих природних і людських ресурсів, господарських традицій, які у ній переважають. Тобто будь-якій країні не треба виробляти весь асортимент необхідної для споживання продукції. Вигідніше виробляти на експорт більше товарів, для виробництва яких країна має найкращі умови, а ввозити продукцію, виробництво котрої в іншій країні дешевше. В.Британія. Т. порівняльних переваг. Д. Рікардо у " Началах політичної економії і оподаткування" (1817) довів, що міжнародна торгівля вигідна не тільки за наявності факторіальних переваг розвитку, але й за наявності так званих " порівняльних переваг". Тобто не обов'язково, щоб одна з країн мала найкращі соціально-економічні й природні ресурси для розвитку відповідних видів виробництва або послуг. Важливо, щоб була різниця у витратах на виробництво. її наявність також сприяє міжнародному обміну продукції. Співвідношення факторів. У 20—30-х роках XX ст. шведські науковці Е. Хекшер і Б. Олін удосконалили теорію Сміта — Рікардо, увівши в аналіз співвідношення основних взаємозамінних факторів виробництва (праці, капіталу, землі та ін.). Вони розробили такі нові положення: — країни мають вивозити продукцію інтенсивного використання надлишкових факторів виробництва і ввозити продукцію інтенсивного використання дефіцитних для них факторів; — у міжнародній торгівлі за відповідних умов спостерігається тенденція вирівнювання " факторних цін" — вивезення і ввезення товарів можуть замінюватись переміщенням факторів виробництва. 50—70-ті роки XX ст. американський учений В. Леонтьєв скорегував допуски теорії Хекшера — Оліна. - для вибору раціональної структури вивезення і ввезення товарів крім прямих витрат у сфері виробництва потрібно враховувати побічні витрати, що припадають на сировину і матеріали. розробив модель " витрати-випуск", яка є відображенням рівноваги між наявністю ресурсів та їх використанням. Усі " факторні" теорії обґрунтовують з огляду на економічну доцільність і важливість географічного поділу праці — однієї із базових категорій теорії розміщення господарства.
|