Спеціальні принципи міжнародного економічного права.

Поряд із загальновизнаними основними принципами міжнародного публічного права в МЕП виокремлюють спеціальні принципи, що застосовуються тільки для регулювання міжнародних макроекономічних відносин. Розглянемо спеціальні принципи МЕП.

Принцип суверенітету держави над своїми природними ресурсами та своєю економічною діяльністю. Він випливає із принципу суверенітету, територіальної цілісності та політичної незалежності держав. Відповідно до цього принципу кожна держава має право та повинна вільно здійснювати повний постійний суверенітет над усіма своїми багатствами природними ресурсами й економічною діяльністю, включаючи право на володіння, використання та експлуатацію своїх природних ресурсів.

Принцип економічного співробітництва. Він безпосередньо випливає з принципу співробітництва держав незалежно від розбіжностей у їхньому політичному, економічному та соціальному ладі. Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин та співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН від 24 жовтня 1970 р., проголошує: «Держави співпрацюють в економічній, соціальній і культурній областях, а також в областях науки та техніки та сприяють прогресу у світі в області культури й освіти. Держави повинні співпрацювати у справі сприяння економічному росту в усьому світі, особливо у країнах, що розвиваються». Цей принцип передбачає право на вільний вибір партнерів у міжнародних економічних відносинах, право на одержання вигод від міжнародної торгівлі, право об'єднуватися в організації виробників товарів для розвитку своєї національної економіки тощо.

Принцип взаємної та рівної вигоди передбачає взаємне право держав на справедливий розподіл вигод і зобов'язань між державами з різних економічних питань. Усі держави зобов'язані будувати свої взаємні економічні відносини таким чином, щоб враховувати інтереси інших країн.

Принцип вільного доступу до моря і з нього для країн, що не мають виходу до моря. Він гарантується положеннями Конвенції ООН з морського права 1982 р.

Деякі вчені в якості принципів МЕП виокремлюють принципи недискримінації, найбільшого сприяння, надання національного режиму, надання преференційного режиму, відмічаючи при цьому, що вони носять суворо «конвенційний характер». Але обов'язковою властивістю будь-якого міжнародно-правового принципу є його звичаєво-правова сила. Інакше він втрачає своє загальне регулятивне значення та стає скоріше винятком, ніж правилом. Виходячи із цього, зазначені нормативні розпорядження слід розглядати як міжнародно-правові режими або стандарти, що використовуються у міждержавних економічних відносинах на підставі міжнародних договорів або в односторонньому порядку.

Режим недискримінації випливає із принципу рівноправності держав і полягає в наданні на основі взаємності однією державою іншій умов, не гірших, ніж ті, що надані третім державам. Він не передбачає пільги, що можуть бути надані у відношеннях між суб'єктами міжнародного права. У той же час режим недискримінації не виключає права держави вживати обмежувальні заходи в області зовнішньої торгівлі. Необхідною умовою правомірності такого вживання є те, щоб подібні обмеження стосувалися всіх іноземних держав.

Режим найбільшого сприяння є похідним від режиму недискримінації, але, на відміну від нього, полягає в наданні однією державою іншій певних пільг, що надані або можуть бути надані третім державам. Зміст цього режиму спрямований на створення для держав рівних прав і можливостей. Сфера застосування режиму найбільшого сприяння закріплюється в міжнародних договорах у спеціальному застереженні (клаузулі) про найбільше сприяння. У цьому застереженні також можуть бути зазначені винятки з цього режиму. Наприклад, відповідно до п. 2 ст. 10 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною, ЄС та їх державами-членами 1994 p. режим найбільшого сприяння не застосовується до пільг, наданих із метою створення митного союзу або зони вільної торгівлі; пільг, що є наслідком створення такого союзу або зони; пільг, наданих окремим країнам відповідно до ГААТ або інших міжнародних угод на користь країн, що розвиваються; пільг, наданих країнам, що прилягають, з метою сприяння розвитку прикордонної торгівлі.

Преференційний режим передбачає надання «преференцій» (від пізньолатинського praeferentia - «перевага») — торгових пільг, насамперед у відношенні мита для всіх або деяких товарів, що діють у відносинах між окремими державами та не поширюються на товари з інших країн.

Список використаної літератури:

1. Дахно І. І. Міжнародне економічне право / І. І. Дахно. – 3-тє вид., переробл. і допов. – К.: Центр учб. л-ри, 2009. – 1 електрон. опт. диск.

2. Львова Е. О. Международное экономическое право: онтологические и аксиологические подходы к определению понятия / Е. О. Львова // Держава і право. Юридичні і політичні науки. – К., 2008. – Вип. 39. – С. 606–611.

3. Опришко В. Ф. Міжнародне економічне право: підручник / В. Ф. Опришко. – Вид. 2-ге. переробл. і допов. – К.: КНЕУ, 2003. – 311 с.

4. Харчук О. О. Визначення природи та змісту спеціальних принципів міжнародного економічного права / О. О. Харчук // Часопис Київського університету права. – 2006. – № 3. – С. 164–171.

5. Харчук О. О. Дія принципів міжнародного економічного права в правовій системі Європейського Союзу / О. О. Харчук // Часопис Київського університету права. – 2006. – № 4. – С. 155–160.

Тема 4: Держава як суб’єкт міжнародного економічного права

1. Поняття та види суб’єктів міжнародного економічного права. Зміст міжнародної правосуб’єктності.
2. Держава, як основний суб’єкт міжнародного економічного права. Україна, як суб’єкт міжнародного економічного права.
3. Правосуб’єктність суб’єктів міжнародного економічного права:

а) міжнародних економічних організацій;

б) транснаціональних компаній;

в) націй і народів, що борються за свою незалежність;

г) державоподібних утворень.

1. Поняття та види суб’єктів міжнародного економічного права. Зміст міжнародної правосуб’єктності.

Суб'єкти міжнародного економічного права - це учасники міжнародних економічних відносин, поведінка яких урегульована нормами міжнародного економічного права. Відповідно, суб'єктами міжнародного економічного права є суб'єкти міжнародного публічного права: держави, державоподібні утворення, нації, які борються за самовизначення, та міжнародні економічні організації.

Враховуючи специфіку міжнародних економічних відносин, особливий статус у міжнародному економічному праві (з особливостями правового регулювання) мають транснаціональні корпорації (ТНК).

Держави як суверенні одиниці є основними суб'єктами міжнародного економічного права, що володіють універсальною міжнародною правосуб'єктністю.

Міжнародна правосуб’єктність — властивість суб’єкта міжнародних відносин, визнана і визначена нормами міжнародного права. Вона складається з трьох елементів: міжнародної правоздатності, міжнародної дієздатності та міжнародної деліктоздатності.

Протягом тривалого часу міжнародну правоздатність деякі науковці виводили на основі суверенітету, що суттєво звужує коло суб’єктів міжнародного права. Це твердження є виключно доктринальне, оскільки не існує жодного міжнародного-правового акту, який би закріплював місце і роль суверенітету мі міжнародно-правовій правосуб’єктності. Більше того сучасна практика йде шляхом визнання міжнародної правосуб’єктності за дедалі більшим колом осіб.

Особливості суб’єктів міжнародного права можна виявити, якщо виходити з норм міжнародного права, які встановлюють їх виникнення, юридичну природу, обсяг правосуб’єктності. У висновку Міжнародного суду ООН від 11.04.49 р. зафіксовано, „суб’єкти права тієї чи іншої правової системи не є обов’язково ідентичними, оскільки йдеться про їхню природу або обсяг їхніх прав”. І дійсно міжнародні правові відносини можуть складатися як з обмежено дієздатністю (наприклад, такою володіють фізичні особи, народи, нації тощо), спеціальною правоздатністю (такою володіють міжнародні організації), так і з деліктоздатністю з окремих правопорушень (наприклад, до кримінальної відповідальності за вчинення міжнародних злочинів можуть бути притягнені не держави, а конкретні посадові особи), так і з правоздатністю, яка може не забезпечуватися деліктоздатністю тощо.

Міжнародна правосуб’єктність держави ніким не створюється (її ще називають фактичною, оскільки вона походить з юридичного факту — виникнення держави), вона склалася в міжнародному праві у результаті визнання як такої. А ось держави можуть створювати інших суб’єктів міжнародного права через укладення міжнародних договорів, тому її правоздатність ще називають первинною