Б) Транснаціональних корпорацій.

Сьогодні ТНК, в яких частка внутріфірмової торгівлі становить більш як третину світової торгівлі вирішують не лише економічні, а й принципові політичні питання міжнародного співробітництва. Державні заколоти, економічні кризи в країнах, оголошення платіжної неспроможності, банкрутства тощо часто є результатом, виконаним на замовлення певної ТНК.

Водночас ТНК, не обтяжені бюрократичними структурами, досить оперативно можуть вирішити як власні, так і державні проблеми. Завдяки власним капіталам і технологіям вони здатні піднести економіку навіть тих країн, яким не змогло допомогти міждержавне співробітництво. Проблеми боргів країн, що розвиваються, сьогодні вирішити практично неможливо без участі ТНК.

Через те, що деякі ТНК, наприклад «багатонаціональні компанії», можуть належати державам чи ефективно контролюватися ними, деякі західні вчені, за аналогією з міжнародними економічними організаціями, висловлюють думку про набуття такими ТНК правосуб'єктних властивостей.

Спроби регулювати діяльність ТНК здійснюються як окремими державами, так і групами держав і через міжнародні організації. Загальним положенням є принцип, закріплений у Хартії економічних прав та обов'язків держав (ст. 2): кожна держава має право регулювати і контролювати діяльність транснаціональних корпорацій у межах своєї національної юрисдикції і вживати заходів для того, щоб така діяльність не суперечила її законам, нормам, постановам і відповідала її економічній та соціальній політиці. Транснаціональні корпорації не повинні втручатися у внутрішні справи держави, що її приймає. В останньому твердженні прихильники міжнародно-правової суб’єктності ТНК вбачають пряме для них міжнародно-правове зобов'язання. Але такі твердження викликають сумніви. Значна більшість міжнародних документів, прийнятих державами та міждержавними організаціями стосовно статусу і діяльності ТНК, мають рекомендаційний характер. А тому з них не можна виводити юридичні права чи обов’язки.

ТНК виступають активними учасниками міжнародних економічних відносин, часто за фінансовою потужністю складаючи конкуренцію державам, проте поки що їх не можна назвати суб'єктами міжнародного економічного права.

Їх не визнають як такі ні держави, ні МО, і наразі відсутній механізм ефективного і безпосереднього міжнародно-правового впливу на них (не через норми національного права) з боку світового співтовариства.

Хоча формально доктрина і практика визнають необхідність на міжнародному рівні регулювання діяльності ТНК, проте досягти реальної ефективності у цьому не вдається вже впродовж тривалого часу.

Так, ЕКОСОР ООН заснувала Центр по ТНК і Комісію по ТНК, у рамках якої було розроблено проект Кодексу поведінки ТНК, норми якого мають рекомендаційний характер, хоча вони містять досить прогресивні принципи діяльності ТНК. До них належать такі принципи: поваги суверенітету країни, в якій вони здійснюють свою діяльність; підпорядкування законам цієї країни; урахування економічних цілей і завдань політики, що проводяться в цих країнах; повага до соціально-культурних цілей, цінностей і традицій країни, в яких вони здійснюють свою діяльність; невтручання у внутрішні справи, відмова вести діяльність політичного характеру; утримання від практики корупції; дотримання положень, що стосуються передачі технологій та охорони навколишнього середовища.

У рамках держав - членів так званої Андської групи, до якої входять Колумбія, Чилі, Венесуела, Перу, Еквадор, був прийнятий Кодекс іноземних інвестицій, який містив уніфіковані правила для діяльності ТНК у регіоні, і ці правила були імплементовані державами в національне право.