Принципи державного управління в ПЕК

Державне управління є різновидом соціального управління.

Державне управління – це нормотворча і розпорядча діяльність органів виконавчої влади та інших суб’єктів публічного управління з метою цілеспрямованого, владно-організаційного та регулятивного впливу на відповідні суспільні відносини та процеси в різних сферах, зокрема, соціально-культурній, економічній, соціально-політичній, а також внутрішньо-організаційна діяльність апарату всіх суб’єктів управління щодо забезпечення належного виконання покладених завдань, функцій та повноважень.

Поняття “принцип” у теорії будь-якої науки є базовим, оскільки задає концептуальне бачення предмета науки. Відтак, термінологічна невизначеність (керівні правила, інструкції, закономірності), відсутність єдиного підходу до розуміння змісту основних принципів та їх класифікації приводить до розмаїття та декларативності запропонованих принципів у програмах і проектах, стратегіях розвитку, спонукає до аналізу нових моделей та концепцій державного управління з огляду на здатність сприяти підвищенню ефективності діяльності органів публічної влади.

Модель сучасної європейської держави, яка покладена в основу політико-адміністративної організації Західної Європи, була створена на базі публічного адміністрування, що ґрунтується на демократичних цінностях та правовій державі. Практично, демократія та децентралізація є самостійними принципами публічного управління. Так, принцип децентралізації пов’язаний із технологією управління, а демократизм, включаючи в себе сукупність умов своєї реалізації, регулює управління як соціально-політичний процес.

Слід також зазначити, що основні принципи демократії, які сформувалися наприкінці ХVІІІ – ХІХ ст., незначною мірою трансформувалися за цей час. Традиційно до них відносять: визнання народу джерелом влади та носієм суверенітету; формування основних органів влади шляхом вільних виборів, рівне право всіх громадян на право участі в управлінні державою тощо. Похідними від них є підконтрольність, звітність, відповідальність, гласність. Відтак, демократизм є базовим, невід’ємним принципом публічного управління кожної держави, яка прагне бути правовою. Щодо децентралізації (вертикальної чи горизонтальної), то застосування не тільки поліпшує якість управління, але й сприяє економії ресурсів, однак за певних умов він може бути заміненим на принцип централізації, або взагалі бути відсутнім. Тобто мова про принцип управлінського впливу – співвідношення централізації та децентралізації, запровадження якого стало необхідністю в процесі проведення реформування, спрямованого на підвищення ефективності державного управління.

Попередні структури публічного адміністрування зазнали значних змін під впливом, передусім, технологічної компоненти та втрати свого значення ієрархічного принципу, пов’язаного з концентрацією влади на верхівці бюрократичної піраміди. Зокрема, кардинальна трансформація системи державного управління, що відбувалася в багатьох зарубіжних країнах (Австралія, Великобританія, Нова Зеландія, Нідерланди, Німеччина, США, Швеція, Швейцарія та країни Європейського Союзу) наприкінці ХІХ ст. викликала зміни в діяльності органів публічної влади: до вжитку ввійшли категорії, властиві ринкові (прибуток, витрати, конкуренція, розрахунок тощо) до виконання низки функцій, що раніше здійснювалися державою, стали залучатися громадські організації. Запроваджена концепція отримала назву нового публічного управління державного менеджменту. Вона розуміється дослідниками по-різному, залежно від того, який підхід сповідується: в основі якого принцип змагальності чи побудова нової “партитури” здійснення керівних функцій державою [2; 9; 11; 14]. Разом з тим, аналіз показує, що незважаючи на розбіжності, в якості головних, базових принципів визнаються:

– децентралізація, організація діяльності (керівництво) відбувається шляхом постановки завдань, а не виконанням функцій і встановлених правил;

– результативність: акцент швидше на наслідках діяльності, ніж на процесах, а відтак, капітал вкладається в результати, а не в наміри;

– інтенсивна орієнтація на споживача: підвищення якості надання послуг, можливості вибору на конкурентній основі та посилення довіри до влади з боку приватного сектора і суспільства;

– досягнення змін шляхом пошуку інновацій та запровадження принципів бізнесу в управлінні державними справами, включаючи аутсорсинг та зовнішні контракти;

– зниження державних видатків, підвищення спроможності держави до розвитку та реалізації політики,

поліпшення виконання державою функцій роботодавця та заохочення підприємницького заробітку;

– розвиток професійної етики на державній службі.

Детальний розгляд кожного з зазначених принципів (та їх похідних) показує, що їх застосування надає можливість органам публічної влади застосовувати нові засоби в процесі використання ресурсів, що сприяє підвищенню ефективності діяльності.

Нові підходи до публічного адміністрування залишили поза увагою два принципових фактори європейської історії – демократію та правову державу. Зміна суспільних парадигм, а також вплив синергетики європейської політики на національному і регіональному рівнях у країнах Європейського Союзу за останні два десятиліття зазнали значних змін, що зумовило (незважаючи на значні розходження в економічних, соціальних та історичних умовах розвитку) відзначити деякі загальні для всіх систем державного управління принципи.

Для країн – членів Європейського Союзу, існують єдині принципи, які як і стандарти, мають визнаватися і дотримуватися національними системами державного управління на Європейському адміністративному просторі, незалежно від свого устрою, а саме: надійність і можливість прогнозування (правова впевненість); відкритість і прозорість; звітність; ефективність і результативність [4, с. 15–25].

Настанови з належного врядування, як і критерії “ефективного врядування” та принципи, сформульовані Комісією Європейського Союзу, Світовим банком та Організацією Економічного

Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) різняться тією мірою, в якій увага зосереджується на тих чи інших

ключових чинниках. Зокрема, принципами “ефективного врядування”, визначеними ОЕСР є такі:

– верховенства права;

– відкритість і прозорість діяльності демократичних інституцій;

– чесність і рівність, що стосуються громадян, у т. ч. і надання консультативних послуг та участі в ухваленні рішень;

– результативність та ефективність послуг;

– ясність, прозорість і можливість застосування на практиці законів і правових регулювань;

– сталість і цілісність у формуванні політики;

– високі етичні стандарти поведінки [13].

У документі “Європейське врядування. Біла книга” (2001 р.) [12, c. 10–14] викладено основні принципи переходу країн Європи до нової парадигми управління єдиною Європою на принципах демократичного врядування. Разом з тим, слід зазначити, що на вітчизняному ґрунті ключові ідеї концепції дієздатного врядування, демократичного врядування набувають інтерпретації у вигляді концепції демократичного врядування. Погоджуємося з думкою П. Надолішнього [5], який вважає за доцільне серед принципів публічного управління відповідно до концепції демократичного врядування також вважати:

– результативність і дієвість (максимально ефективне використання ресурсів для задоволення суспільних потреб, де базовим критерієм оцінки є розвиток);

– партнерство: органи публічної влади, бізнес, громадські організації об’єднують зусилля задля вирішення актуальних проблем суспільного розвитку. Це, на нашу думку, окрім вказаних переваг, ще й сприяє зростанню довіри до діяльності органів публічної влади, надає легітимності.