Поняття та основні елементи енергетичної безпеки

Поняття «енергетична безпека», що закріпилося у зв'язку з нафтовим ембарго 1973 р., трактувалося спочатку як енергетична самодостатність країни, тобто можливість її надійного доступу до достатньої за обсягом і прийнятної за ціною енергії. У цей же період сформувалось визначення енергетичної безпеки, яке було дано Світовою енергетичною радою, як «впевненність у тому, що енергія буде матися в розпорядженні в тій кількості і тієї якості, які необхідні у даних економічних умовах». У сучасному розумінні гарантування енергетичної безпеки – це досягнення стану технічно надійного, стабільного, економічно ефективного та екологічно прийнятного забезпечення енергетичними ресурсами економіки і соціальної сфери країни, а також створення умов для формування й реалізації політики захисту національних інтересів у сфері енергетики.

На сьогодні можна зустріти різноманітні визначення та розуміння енергетичної безпеки. Наприклад, Сердюченко О.В. визначає державну енергетичну безпеку як стан повної захищеності загальнодержавних енергетичних інтересів (енергетичних інтересів населення) підприємств, установ, організацій, галузей економіки, які базуються на ефективно діючому паливно-енергетичному комплексі та системі суспільних відносин, що врегульовані нормами права і забезпечуються органами державної влади шляхом здійснення функцій розробки, закріплення, реалізації державної енергетичної політики, основою якої є запобігання і усунення наявних чи потенційних загроз в енергетичній сфері.

Визначення енергетичної безпеки у своїй монографії наводять Шлемко, Бітько. Вони пропонують під енергетичною безпекою України розуміти спроможність держави забезпечити ефективне використання власної паливно-енергетичної бази, здійснити оптимальну диверсифікацію джерел і шляхів постачання в Україну енергоносіїв для забезпечення життєдіяльності населення та функціонування національної економіки у режимі звичайного, надзвичайного та воєнного стану, попередити різкі цінові коливання на паливно-енергетичні ресурси або ж створити умови для безболісної адаптації національної економіки до нових цін на ці ресурси. І вказують, що для України питання енергетичної безпеки є нині головною умовою її існування як самостійної держави. Заходи державного регулювання щодо забезпечення енергетичної безпеки можна розділити на превентивні і ліквідаційні.

У нашому законодавстві закріплене вузьке розуміння енергетичної безпеки – безпека енергопостачання.

Стаття 17 Конституції України визначає, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення цієї функції покладається на Раду національної безпеки і оборони України. Також, доцільно звернутися до Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003 року №964 – IV. В даному акті наводиться поняття національної безпеки - захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров'я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв'язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам.

Ми бачимо, що в даному визначені енергетична безпека є складовою національної безпеки, а якщо точніше, то вона є структурним елементом економічної безпеки. Такий висновок можна зробити на основі аналізу ст. 8 вище наведеного закону, в якій визначаються основні напрями державної політики з питань забезпечення національної безпеки. В економічній сфері одним із напрямів є забезпечення енергетичної безпеки на основі сталого функціонування і розвитку паливно-енергетичного комплексу, в тому числі послідовного і активного проведення політики енергозбереження та диверсифікації джерел енергозабезпечення.

Оскільки, енергетична безпека носить інтегральний характер і являється складною інфраструктурою, яка покликана забезпечити нормальне функціонування і розвиток держави та суспільства, вона містить у собі певні складові. Пропонують визначати головні складові енергетичної безпеки, а саме:

1) енергозабезпечення (економічна складова);

2) енергетична незалежність (політико-економічна складова);

3) екологічна прийнятність (екологічна складова);

4) соціальна стабільність.

Енергозабезпечення (економічна складова) характеризує стан забезпечення паливом та енергією народного господарства і населення. Цей стан залежить від достатності, надійності, якості постачань, а також від ефективності енерговиробництва та енерговикористання.

Енергетичну незалежність(політико-економічна складова) характеризує відносну ступінь незалежності держави й її керівництва, яка пов’язана зі сферою діяльності паливно-енергетичного комплексу (ПЕК). Головними чинниками, які впливають на узагальнений показник енергетичної незалежності є доля імпорту енергоносіїв, монопольного імпорту, ступінь диверсифікації за джерелами та типами паливно-енергетичних ресурсів (ПЕР), що постачаються та споживаються в країні, наявністю транзитних потоків та ін..

Екологічна прийнятність (екологічна складова) характеризується як станом забруднення навколишнього природного середовища об’єктами енерговиробництва та транспорту енергоносіїв (нафто- та газопроводи), так і фінансовими умови щодо можливості відшкодування нанесених еколого-економічних збитків навколишньому середовищу.

Соціальна стабільність характеризує соціальну напругу в країні пов’язану з енергозабезпеченням (в першу чергу це стосується цінових показників ПЕР, що постачаються населенню, надійністю та безпекою такого енергопостачання, якістю енергозабезпечення (тепло забезпечення).

Також окрім цих елементів пропонують виділяти такі елементи:

1) фінансову стабільність (базу) енергетики;

2) інвестиційна та інноваційна база розвитку енергетики;

3) демографічно-енергетичний складник.

Фінансова безпека визначається як стан фінансової системи (кредитно-грошової, бюджетної, валютної, банківської та податкової підсистем), здатний забезпечити ефективне функціонування держави, підтримку її економічної стійкості (безпеки) в глобальному середовищі. Даний складник визначатиме відповідний стан фінансової стабільності функціонування енергетичної галузі, її економічної стійкості в глобальному середовищі.

Інвестиційно-інноваційна безпека визначається як рівень інвестування економіки країни, достатній для забезпечення її розширеного відтворення, раціональної реструктуризації та технологічного переозброєння. Відповідний стан реалізації інвестиційно-інноваційної діяльності в енергетичній сфері визначатиме адекватний рівень інвестиційної та інноваційної бази розвитку енергетики.

Демографічна безпека визначається як стан захищеності основних життєво важливих демовідновлювальних процесів від реальних і потенційних загроз. Даний складник може визначати вплив енергетичної сфери на формування оптимального режиму відтворення населення й відповідний вплив трудоресурсного забезпечення на стабільність розвитку енергетичної сфери.