![]() Главная страница Случайная страница КАТЕГОРИИ: АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатикаИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханикаОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторикаСоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансыХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника |
Організаційно-правові засади енергетичної безпеки
Головні цілі забезпечення енергетичної безпеки в Україні в механізмі державного управління сталим економічним розвитком полягають у наступному: 1) надійне забезпечення енергетичними ресурсами потреб національної економіки і населення в об’єктивно необхідних об’ємах; 2) надійне та ефективне функціонування і розвиток галузей і підприємств паливно-енергетичного комплексу; 3) забезпечення на державному рівні соціальної спрямованості енергетичної політики по енергозабезпеченню населення і працівників паливно-енергетичного комплексу (ПЕК); 4) зменшення негативного впливу від діяльності об’єктів ПЕК на навколишнє середовище і населення відповідно до внутрішніх і міжнародних вимог. Головні принципи діяльності суб’єктів енергетичної безпеки у сфері енергетики: 1) пріоритет прав людини і верховенство має рацію; 2) баланс інтересів особи, суспільства, національного господарства і держави, їх обопільна відповідальність і адекватність заходів захисту їх інтересів реальним і потенційним загрозам в енергетичній сфері; 3) пріоритет вітчизняних цінностей у області енергетики і пов’язаних з нею сферах. Відповідно до існуючих законодавчих актів, особливо до Енергетичної стратегії України на період до 2030 року, можна виділити наступні напрями енергетичної політики у галузі забезпечення енергетичної безпеки: 1) підвищення надійності та ефективності енергопостачання, забезпечення ефективного і стабільного розвитку паливно-енергетичного комплексу; 2) зменшення рівня енергетичної залежності країни шляхом збільшення здобичі (виробництва) і споживання власних енергоносіїв, диверсифікація зовнішніх і внутрішніх джерел енергопостачання, максимального заподіювання потенціалу енергозбереження; 3) підвищення рівня безпеки, стійкого до живучості енергетичних об’єктів з метою запобігання екологічним катастрофам і зменшенню рівня техногенного впливу енергетичних об’єктів на оточення; 4) забезпечення входження України в енергетичні ринки Європи і миру; 5) вдосконалення і розвиток сфери загального забезпечення і підтримки розвитку галузей ПЕК (нормативно-правова база, науково-технічне й інформаційне забезпечення та ін.). Та незважаючи на розвиток енергетики в Україні, на розвиток законодавства та реалізацію політики у сфері енергетики, ряд науковців вказує, що рівень енергетичної безпеки досить низький у порівняні з країнами Євросоюзу. Пропонують певні першочергові заходи із підвищення рівня енергетичної безпеки України: 1) розроблення стратегічних положень щодо реформування економіки та соціальної сфери країни з урахуванням цін на паливно-енергетичні ресурси, що відповідають європейським і світовим рівням; 2) розроблення перспективних паливно-енергетичних балансів країни із суттєвим зменшенням у них часток природного газу, нафти та нафтопродуктів; 3) укладання стратегічних договорів щодо імпорту природного газу та нафти; 4) проведення ремонтів і реконструкції об’єктів енергетики з метою забезпечення необхідного рівня їх фізичної безпеки і мінімізації небезпек техногенного характеру для населення і довкілля. Найнебезпечніші виклики для енергетичної безпеки України виникають у трьох сферах: 1) законодавча база – через відсутність єдиного механізму прийняття законів та укладання міжнародних угод у сфері енергетики. Документи, що стають частиною нормативно-правової бази України, часто не відповідають вимогам європейського законодавства. Крім того, іноді важко простежити чіткий зв’язок між цілями документа й конкретними заходами, що мають бути вжитими для їх досягнення; 2) система управління енергетикою, яка є неефективною і не забезпечує потреб української економіки; 3) сировинна база – недостатність природних ресурсів і неможливість ефективного використання наявної сировинної бази.
|