Простір і час у географії

Географія досліджує просторовий розподіл по земній поверхні природних, соціальних і економічних компонентів, територіальні відмінності поєднань природи-населення-господарства від місця до місця. Серед інших наук географія виділяється своїм просторовим (хорологічним) підходом так само, як історія – своїм хронологічним (історичним) поглядом. Географи розробляють теорію та методику просторової (хорологічної) систематики природи, населення та господарства, історики наголошують необхідність розглядати всі явища в їх змінах, динаміці, розвитку і встановлюють відповідну хронологію та послідовність таких змін в певних стадіях, станах, фазах розвитку. Але ці підходи не тільки не протистоять, але й органічно доповнюють один одного, можуть і повинні використовуватись поєднано. А.Геттнер, один із фундаторів і класиків хорології, підкреслював, що “лише виходячи з історії, ми можемо розуміти сучасне"

Географія – хорологічна наука, яка разом з тим поєднує у своїй методології просторові та історичні (динамічні) підходи й методи. У хорологічному аспекті географи досліджують просторове розміщення окремих компонентів та їх територіальних (акваторіальних) поєднань – геокомплексів. Головна системна характеристика такого підходу – просторова структура, яку географи також називають морфологічною структурою. Часовий напрям в географії спрямований на аналіз динаміки окремих компонентів, геокомплексів, ландшафтної оболонки в цілому. Системною характеристикою часових змін і розвитку географічних об'єктів і явищ виступають географічні (історико-географічні) процеси. Відповідно до сучасного складу системи географічних наук розрізняють процеси природно-географічні (фізико-географічні) та суспільно-географічні (соціально-економіко-географічні).

На даний час теорія й методи дослідження природно-географічних процесів помітно випереджають методологічне розроблення процесів суспільно-географічних. Таку ситуацію певною мірою можна пояснити особливостями формування системи географічних наук, коли протягом тривалого часу пріоритетними були фізико-географічні дисципліни. Зауважимо, що й в науці в цілому природничі дисципліни довгий час вели перед. У фізичній географії одержали глибоку методологічну й методичну розробку процеси рельєфотворення, поверхневого і підземного стоку, циркуляції атмосфери, погодні процеси, формування ґрунтового покриву і геобіоценозів, природного ландшафтогенезу. У суспільній географії вивчають загальні процеси суспільно-історичного розвитку людства, його цивілізаційного та господарського зростання, процеси господарського освоєння територій та акваторій, розселення населення, відтворення населення, відтворення виробництва (інвестиційні процеси), політичні процеси і т.д. Проте загальний рівень методологічної і, зокрема, – методичної розробки суспільно-географічних процесів ще поступається природничій географії. Завдання сучасної суспільної географії – якомога швидше подолати цей розрив і при незаперечному пріоритеті хорологічної парадигми активно впроваджувати й розвивати суспільно-історико-географічні підходи, формувати вчення про суспільно-географічні процеси.

Є потреба підкреслити головні й специфічні особливості географічних процесів. По-перше, вони діахронні і мають дуже різну часову розмірність і динаміку: одні з них протікають тисячоліттями і століттями (процеси рельєфотворення, етногенез), інші тривають добами і навіть годинами (погодні процеси, виробничі цикли). І якщо для кожного окремого процесу відносно просто показати його динаміку на графіку, встановити тенденції змін, прогнозувати розвиток, то для геокомплексів, які формуються під загальним впливом багатьох різних процесів, такий комплексний аналіз стає дуже складним. Скажімо, як представляти загальний розвиток країни чи регіону, який є сукупним результатом взаємодії процесів соціальних, демографічних, економічних, політичних, етнокультурних? По-друге, географів перш за все цікавить вплив різноманітних процесів на розміщення тих чи інших компонентів, на формування геокомплексів різних типів і масштабів, на територіальну організацію ландшафтної оболонки, у суспільній географії – на територіальну організацію суспільства.

Суспільна географія поступово переходить від вивчення статичних (фіксованих, відносно незмінних) об'єктів до їх динамічного розгляду, до часових змін і процесів. В класичній суспільній (економічній) географії час дискретний.Щоб проаналізуватидинаміку географічних об’єктів звичайно порівнюють їх статичні характеристики та карти розміщення на різні дати з інтервалом 5-10 років. Статистичні характеристики розглядають як статичні й “застиглі”, позбавлені реального життєвого руху та розвитку.

На зміну такому підходи йде просторово-часова концепція, за якою суспільно-географічні об’єкти та їх функціонування взаємопов´ язано розглядають у просторі та часі. Наприклад, для певного соціуму (групи людей) класична географія визначала місце проживання, а сучасна – аналізує простір життєдіяльності. Такий перехід засвідчує той очевидний факт, що просторова мобільність населення зростає, і відповідно ускладнюється просторова організація їхньої життєдіяльності. Ще вчора місцем життєдіяльності людини був її дім, а сьогодні – все місто і навіть агломерація міст, регіон.

Статична густота населення поступається характеристикам динамічної густоти, що має на меті показ миттєвого розподілу щільності населення, який наступної “миті” буде мати вже інший просторовий розподіл. Йдеться про спробу представити просторово-часову картину життєдіяльності населення, фіксуючі різну кількість людино-годин (або людино-днів, людино-місяців і т.д.) на тих чи інших ділянках території.

Розглянемо приклади, які ілюструють різні напрямки переходу від фіксованих і застиглих характеристик просторового розподілу населення до його динаміки і переміщень, від картосхем розміщення населення до моделей його просторової життєдіяльності з різною ритмікою - багаторічною чи погодинною.

На рис. 6.А–Г показані зміни в розміщенні основних економічних центрів Підмосков’я на різних етапах розвитку протягом XIV-XX ст. В часи формування централізованої держави помітні згущення укріплених поселень на південь і захід від Москви (рис. 6.А), що прикривали її від литовців і татар. На другому етапі (рис. 6.Б) провідні центри зосереджуються на схід від Москви, де виникає багато текстильних поселень. Це був час формування національної промисловості, яка тяжіла до головного торговельного шляху тогочасної Росії – Волги. У часи “соціалістичної індустріалізації” основні економічні центри тяжіють до Москви і “згущуються” навколо неї (рис. 6.В). На півдні регіону виникає промисловий згусток Підмосковного вугільного басейну (Тула-Новомосковськ). На даний час основні центри орієнтовані на розробку нової техніки, нових технологій. Провідна роль Москви та її найближчих супутників стала ще більш помітною (рис. 6.Г).

І ще один приклад на рис. 7 показана просторова-часова динаміка густоти населення Москви протягом 80-и років. Як бачимо, у 1907 р. місто було достатньо компактним (в радіусі до 6 км.) і мало чітко виражену й густозаселену (до 32 тис. осіб на 1кв.км.) центральну частину. У 1935 р. густота населення в центрі перевищувала 50 тис. осіб на кв.км, місто значно розширилось (радіус розселення до 12 км.), у самому центрі міста з’явився “розселенський кратер”: постійне населення тут почало зменшуватись, поступаючись адміністративним установам. Надалі (1964 і 1984 рр.) густота постійного населення в центральній частині міста різко зменшилась (до 28-22 тис. осіб на 1 кв.км.), радіус розселення перевищив 20 км., а населення самого центру зменшувалось далі до 20 і 5 тис. осіб на 1 кв.км.

Наведені приклади представляють просторово-часову динаміку системи розселення (Москва і Підмосков´ я) та великого міста (Москва). Наступні приклади показують добову ритміку населення великого міста та моделі, що представляють відповідні просторово-часові структури розселення міста. На рис. 8 показаний розподіл густоти населення великого міста у денний (робочий) та нічний час. Як бачимо, протягом робочого дня населення центральної частини міста значно зростає за рахунок службовців, студентів, приїжджих і т.д., а в нічну пору центр міста пустішає, населення повертається у “спальні” мікрорайони та передмістя, зростає густота населення у периферійній смузі міста. Таким чином, маємо своєрідну добову “пульсацію” розселення з різким денним зростанням

Рис. 6. Формування населення навколо Москви на різних історичних етапах:

А – формування централізованої держави; Б – формування національного ринку;

Рис. 7. Профілі густоти постійного населення Москви (1907 –1985рр.)

Зростання густоти населення:

значне помітне

Зменшення населення:

значне помітне

Межі міста

Рис. 8. Добова ритміка густоти населення великого міста і його передмість

Рис. 9. Добова динаміка населення Москви (1980-1981 рр.)

густоти населення у центральній його частині та відповідним зменшенням – на периферії, а в нічний час розподіл населення стає протилежним. Відповідно до такої “пульсації” потрібно організувати роботу міського транспорту, сфери послуг та ін. Подібну картину представляє добова, “пульсація” розселення в приміській зоні великого міста, пов’язана з регулярними поїздками приміського населення в місто на роботу, міські ринки, навчання і т. д.

І ще один приклад, який представляє таку добову ритміку розміщення населення у великому місті більш докладно.

На рис. 9 показаний розподіл густоти населення Москви протягом доби. Перший графік представляє радіальну щільність постійного населення міста від центра до окраїн. Другий графік показує переміщення постійного населення протягом доби. Як бачимо, спостерігається дуже велике переміщення населення до центральної частини міста з радіусом близько 1 км. Помітно зростає денне населення і в центральній частині з радіусом майже до 7 км, а далі від центра міста спостерігається вже відтік населення (у робочий час). Автори даної моделі (Н.В.Петров та ін., 1988) складають два перших графіки і як результат мають сумарний графік добової життєдіяльності населення міста.

Зауважимо, що життєдіяльність охоплює різні види переміщень населення: трудові поїздки, пошуки послуг, рекреаційні переміщення, побутові поїздки. “Переміщеннями” в наведених прикладах є і формування нових міст-супутників, яке в різний історичний час мало різні вектори свого переважаючого розвитку. Система розселення з точки зору просторово-часової організації являє собою своєрідний життєдіяльний комплекс, що має свої ритми, свої характерні цикли життєдіяльності населення – добові, тижневі, річні. Необхідно підкреслити, що просторово-часові моделі у суспільній географії поширені ще вкрай недостатньо. На даний час можна говорити про посилений інтерес географів до просторово-часових підходів, до розробки методології та методів просторово-часових досліджень суспільно-географічних явищ.

Запам’ятайте:

· Географія – хорологічна (просторова) наука, так само, як історія – наука хронологічна. Географія вивчає просторовий розподіл по земній поверхні природних, соціальних та економічних компонентів ландшафтної оболонки, а також їх територіальних поєднань - геокомплексів.

· Географи розробляють теорію та методологію просторової (хорологічної) впорядкованості ландшафтної оболонки так само, як історики обґрунтовують часову (хронологічну) впорядкованість суспільно-історичного розвитку.

· Просторовий підхід як головна методологічна особливість географічної науки обов’язково повинен доповнюватись і поглиблюватись підходом історичним (історико-географічним).

· Просторова чи морфологічна структура – головна узагальнююча характеристика сучасної хорологічної парадигми.

· Географічні (історико-географічні) процеси – системне узагальнення часових змін, динаміки, розвитку географічних об’єктів і явищ.

· Теоретична й методологічна розробка суспільно-географічних процесів на даний час поступається розробленню природно-географічних процесів, і подолання такого відставання – головна настанова сучасної суспільної географії.

· Географічні процеси мають таку специфіку:

= вони діахронні, різночасові: окремі компоненти ландшафтної оболонки мають амплітуду змін на рівні століть – тисячоліть; інші – змінюються протягом років – днів – годин;

= географи розглядають процеси переважно за їх впливом на територіальну (просторову) організацію ландшафтної оболонки, у суспільній географії – на територіальну організацію суспільства.

· Одна з головних методологічних проблем суспільної географії – перехід від статичних характеристик об’єктів до динамічних.

· Життєдіяльність суспільства має численні й різноманітні динамічні характеристики і потребує не лише аналізу просторового (територіального) впорядкування, але й її просторово-часової організації.

Контрольні питання та завдання

1. Обґрунтуйте хорологічний (просторовий) підхід як стрижневу парадигму географії.

2. Поясніть взаємозв’язок і взаємодію хорологічного просторового підходу в географії з історичним (динамічним).

3. Характеризуйте узагальнюючі характеристики в географічних дослідженнях просторового та історичного підходів. Дайте визначення суспільно-географічному процесу.

4. Поясніть відносну першість фізичної географії у розробленні теорії та методології природничо-географічних процесів порівняно з суспільно-географічними.

5. В чому полягає специфічність географічних процесів порівняно з сусідніми галузями знань?

6. Поясніть складність і необхідність переходу в суспільно-географічних дослідженнях від дискретного часу до безперервних процесів.

7. На прикладі (рис.65.а – г) проаналізуйте процес формування розселення у Підмосков´ ї.

8. Проаналізуйте просторово-часову динаміку густоти населення Москви протягом! 907 – 1985 рр. (рис. 7).

9. Поясніть добову ритміку густоти населення в системі “велике місто – передмістя” (рис. 8).

10. Проаналізуйте і поясніть добову ритміку розподілу населення Москви (рис. 9).

11. Характеризуйте сезонні та добові цикли життєдіяльності: а) регіону; б) великого міста.