Місце. Місцеположення. Географічний простір

Американській географ В.Бунге (1967) називав географію “наукою про місця”. У цьому нестандартному і дещо оригінальному визначенні криється глибокий зміст. Кожний географічний об’єкт на земній поверхні має своє індивідуальне місце (місцеположення). Географи досліджують розміщення природних і соціально-економічних об’єктів на земній поверхні, оцінюють кращі та гірші ознаки їх місцеположень (місць). Разом з тим аналізу підлягає взаємне розташування в межах ландшафтної оболонки різних географічних об’єктів, які взаємодіють між собою, впливають один на одного. Відтак, базове поняття географії місце (місцеположення) зумовлює такі постулати (вихідні принципи) його суспільно - географічного дослідження:

1) кожний географічний об’єкт має свою “адресу” відносно земної поверхні, яку називають місцем або місцеположенням;

2) географи вивчають місцеположення окремих об’єктів і дають йому відповідну оцінку;

3) географи аналізують взаємне розміщення множин різних об’єктів, яке визначає більшу чи меншу їхню взаємодію; для характеристики взаємного розміщення географічних об’єктів розглядають відповідну множину місць (місцеположень), яку називають просторовою впорядкованістю або просторовою організацією.

Б.Б.Родоман (1979) показав залежність істотних властивостей географічних об’єктів від їх просторового положення і назвав її позиційним принципом: два однакових магазини, один з яких розміщений у центрі міста, а другий - на околиці, не є рівноцінними. Суспільна географія поступово переходить від функціональних характеристик об’єктів до їх позиційних властивостей. Подібний розвиток пройшли свого часу фізика і хімія, які спочатку досліджували різні об´ єкти й речовини, а з часом почали пояснювати їхню різноякісність за різними комбінаціями та поєднаннями. В.Бунге пропонує визначати географію як “науку про місця”, наголошуючи тим самим виключну методологічну роль аналізу місцеположень в географічній науці. Географи шукають і встановлюють залежність господарських функцій ділянки від особливостей її природного й суспільно-географічного положення.

Розміщення об’єктів на земній поверхні можна характеризувати двома способами:

1) за їхніми географічними координатами, відносно градусної сітки; при цьому положення об’єктів визначається чітко й однозначно, кожний об’єкт має свої власні координати - широту й довготу, які відрізняють його положення від інших об’єктів;

2) за характером сусідства - просторового відношення даного об’єкта до інших, сусідніх; в цьому разі характеристика положення об’єкта може бути не дуже чіткою і навіть неоднозначною. Скажімо Іллічівськ розміщений у приміській зоні Одеси, і місто Южне - також супутник Одеси. Виникають питання: які саме відношення слід враховувати - трудові поїздки, пасажиро- чи вантажопотоки, виробничі зв’язки, кооперацію в сфері послуг і т.д.(?), яке сусідство значиме і впливає на розвиток даного об’єкта, а якими сусідами можна вже й не цікавитись (?) і т.ін.

Будемо називати перший спосіб абсолютною прив’язкою географічних об’єктів, а другий - відносною. За формальними ознаками - строгість, однозначність, перший підхід має незаперечні переваги. Координатна прив’язка об’єктів є основою для картографії, навігації, військової справи, землеустрою, будівництва. І все ж географи знову й знов віддають перевагу аналізу відносного положення об’єктів на земній поверхні. Пояснюється це тим, що географія вивчає не стільки розміщення окремих об’єктів, скільки їх множин і сукупностей, і географів цікавлять, в першу чергу, не окремі об’єкти, а їхнє взаємне розташування, просторова організація. Теорія і практика суспільно-географічних досліджень переконливо свідчить, що саме аналіз відносних місцеположень, дослідження сусідства дає змогу глибоко та змістовно оцінити розміщення окремих об’єктів. Саме цей напрямок зумовив появу і розробку однієї з фундаментальних категорій географічної науки - географічного положення.

Кожний географічний об’єкт можна характеризувати за його відношеннями (та взаємодіями) до інших об’єктів, які впливають (чи можуть впливати – потенційно) на його розвиток. Кожний географічний об’єкт займає на земній поверхні певне місце і має свій характерний і неповторний перелік або набір сусідства з іншими об’єктами, що взаємодіють з ним. Якщо ми визначили такий спектр (перелік) сусідства для заданого об’єкту, то ми в такий спосіб визначили його місцеположення (місце). Кожна точка на земній поверхні має своє індивідуальне місце, що являє собою її “ географічну адресу ”. В залежності від місцеположення така точка - ділянка території чи акваторії, може виконувати ті чи інші господарські функції. Тому географи визначають функцію місця, функції, зумовлені особливістю місцеположення (О.О.Мінц, В.С.Преображенський, 1971).

Земну поверхню в суспільній географії традиційно називають географічною оболонкою, ландшафтною оболонкою або геосферою. Географічна оболонка являє собою сукупність природних, соціальних та економічних компонентів, множину всіляких об’єктів природи, населення та господарства. Але такі об’єкти можна розглядати не лише як “сукупність” чи “множину”, але і в плані їхнього просторового розміщення - місць, місцеположень, множини міст, в плані їхньої просторової взаємодії та організації. Такий аспект розгляду географічних об’єктів і явищ, коли на передній план ставлять аналіз місць і взаємного розміщення, нині називають аналізом географічного простору (геопростору). Таким чином геопростір - це один з аспектів дослідження географічної оболонки, коли об’єкти розглядаються в плані їхніх місцеположень, просторових взаємодій і відношень, просторової впорядкованості і організації. Географічний простір - одне з фундаментальних понять суспільної географії, яким позначають впорядкованість географічних об’єктів відносно земної поверхні та їх просторову організацію. Геопростір – сукупність місць (місцеположень) географічних об’єктів. Як правило, цим поняттям користуються для формалізації суспільно-географічних явищ і процесів та їх подальшої математичної обробки чи математичного моделювання.

Запам’ятайте:

· Географія – наука про місця (В.Бунге, 1967).

· Кожний географічний об’єкт займає на земній поверхні своє суто індивідуальне місце (місцеположення).

· Географи досліджують розміщення природних та соціально - економічних об’єктів на земній поверхні, а також їхнє взаємне розташування в межах ландшафтної оболонки.

· Залежність властивостей географічних об’єктів від їхніх місць (місцеположень) називають позиційним принципом (Б.Б. Родоман, 1979).

· Географічним об’єктам поряд із загальними функціональними характеристиками притаманні позиційні властивості.

· Розміщення об’єктів на земній поверхні можна характеризувати двома способами:

1) за географічними координатами (абсолютна прив’язка);

2) за характером сусідства – просторового відношення даного об’єкта до інших (відносна прив’язка).

· Географічне положення – фундаментальна категорія географічної науки.

· Функція місця (О.О.Мінц, В.С. Преображенський 1971) визначає природно – та суспільно – географічні функції ділянки, зумовлені особливостями її місцеположення.

· Географічний простір (геопростір) – фундаментальна категорія географічної науки для позначення просторової впорядкованості та організації географічних об’єктів.

· Геопростір – сукупність місць (місцеположень) географічних об’єктів.

Контрольні питання та завдання

1. Поясніть зміст визначенню В. Бунге (1967) географії як науки про місця.

2. Характеризуйте два головних аспекти географічних досліджень місцеположень – аналіз розміщення та аналіз взаємного розміщення.

3. Що являє собою позиційні принципи? Хто і коли ввів його у географічну науку?

4. Характеризуйте абсолютну та відносну прив’язку географічних об’єктів як два головних напрями аналізу їхніх місцеположень.

5. Поясніть зміст і функції поняття “географічне положення”.

6. Що являє собою функція місця? Хто і коли розробив цю категорію?

7. Що являє собою географічний простір (геопростір)? Поясніть зв’язок цього поняття з місцеположеннями географічних об’єктів.