Гроші та їх функції. Поняття і типи грошових систем.

ПЛАН

Вступ

Гроші та їх функції. Поняття і типи грошових систем.

Сутність і форми кредиту.

Структура сучасної кредитно-грошової системи.

Висновки

Вступ

Гроші представляють собою невід'ємний елемент нашого щоденного буття. В процесі історичного розвитку форми грошей потерпіли серйозну еволюцію. В ринковій економіці певним законом являється те, що гроші повинні знаходитися в постійному обігу. Тимчасово вільні грошові засоби поступають на ринок позичкових капіталів, акумулюються в кредитно-фінансових інститутах, а потім пускаються в справу, розміщуються в тих галузях економіки, де є потреба в додаткових капіталовкладеннях.

Гроші та їх функції. Поняття і типи грошових систем.

На ранніх етапах розвитку людського суспільства відбувався безпосередній обмін товару на товар. Спочатку це був випадковий і епізодичний обмін, коли у первісних людей внаслідок щасливого збігу обставин (наприклад, вдале полювання, рибалка) з'яв­лялись деякі надлишки продуктів, якими можна було обмінятись. Так виникла проста, випадкова, або одинична, форма вартості:

х товару А = у товару В.

Товар А відіграє активну роль, виражаючи свою вартість у товарі В. Тому перший товар перебуває у відносній формі вартості. Товар В виконує пасивну роль, оскільки служить вираженню вартості першого, протистоїть йому як еквівалент. Тому другий товар перебуває в еквівалентній формі вартості.

Проста форма вартості свідчить про те, що вартість не може бути виражена безпосе­редньо в робочому часі. Вартість одного товару може бути виражена тільки опосеред­ковано, через вартість іншого товару. В самому факті прирівняння у певній міновій пропорції двох різнорідних товарів розкривається їх спільність.

Розвиток суспільного поділу праці, зокрема перший його поділ з виділенням скотарства і землеробства, сприяв подальшому розвитку товарних відносин. Відбувся перехід від випадкового, епізодичного обміну до регулярного. Він знаменував також перехід від простої, випадкової, або одиничної, форми вартості до повної, або розгорнутої. Її можна виразити так:

х товару А = у товару В або = z товару С, або = q товару D, або = п товару Е.

Отже, на відміну від простої форми вартості при розгорнутій її формі еквівалента­ми в обміні є численні товари, а мінові пропорції мають регулярний характер.

Повна, або розгорнута, форма вартості — це така форма, за якої одному товару, що перебуває у відносній формі вартості, відповідає безліч інших товарів, що перебувають в еквівалентній формі вартості.

Проте розгорнута форма вартості має суттєві недоліки, які взагалі властиві міново­му господарству як специфічній історичній формі догрошового обміну і створюють труднощі у відносинах товаровиробників. До них належать, по-перше, незавершеність відносної вартості, через яку кількість товарів-еквівалентів з розвитком обміну могла нескінченно зростати. По-друге, різнорідний характер таких еквівалентів. Наприклад, вартість м'яса виражалась і в зерні, і в овочах, і у вовні, і у вині. Це ускладнювало мінові пропорції товарів і орієнтацію товаровиробників в їх господарській діяльності. По-третє, неможливість у багатьох випадках безпосереднього обміну товарів внаслідок невідповід­ності попиту і пропозиції на конкретному ринку або інтересів товаровиробників. По-четверте, зумовленість пропорцій обміну значною мірою споживчими властивостями товарів. Наприклад, можна обміняти товар на будь-яку міру зерна, але не можна об­міняти його на половину горщика, чверть сокири тощо внаслідок відсутності в ос­танніх довільної подільності.

Отже, повна, або розгорнута, форма вартості не розв'язує суперечності між спожив­ною вартістю і вартістю, між конкретною і абстрактною працею, що міститься в товарі. їх розв'язує (але не усуває) подальший розвиток товарного виробництва і обміну, під час якого відбувається перехід від розгорнутої форми обміну до загальної. Відповідно відбувається перехід від повної, або розгорнутої, форми вартості до загальної.

Поступово із загальної маси товарів стихійно виділялись такі, які почали відіграва­ти роль головних предметів обміну. Такими товарами в одних місцевостях була худо­ба, в інших — хліб (зерно), в третіх — хутро тощо. У одного й того ж народу в різні часи, на різних місцевих ринках і у різних народів в один і той же час існували різні найбільш ходові товари, які виконували роль загального еквівалента. Це свідчило про перехід до загальної форми вартості, яка може бути представлена так:

х товару А, у товару В, z товару С, q товару D... = п товару Е.

Отже, загальна форма вартості — це така форма, за якої безлічі товарів, які перебу­вають у відносній формі вартості, відповідає один товар, що перебуває в еквівалентній формі вартості.

Загальна форма вартості відрізняється від повної тим, що за неї замість численних еквівалентів з'являється один, на який усі товаровиробники обмінюють свої товари, а його обмінюють на потрібні їм товари.

В умовах догрошового обігу обмін, як правило, грунтувався на одночасному викори­станні кількох еквівалентів, які становили фіксовану систему. З розвитком рабовлас­ництва складовим елементом такої системи стало використання рабів. Наприклад, у стародавніх норвежців співвідносились три елементи: раби, корови, зброя. Раби як за­гальний еквівалент у різні часи використовувались у античних народів, на Близькому Сході, в Центральній Африці.

Другий великий суспільний поділ праці — відокремлення ремесла від землеробства — супроводжувався вдосконаленням загального еквівалента. Найнедосконаліший його вид — худоба, хутро, раби — змінюється еквівалентами, яким властиві вагові характеристики, подільність, сполучність, однорідність (наприклад, хліб, маїс, оливкова олія, чай, сіль тощо).

Врешті-решт, у процесі історичної еволюції товарного виробництва і товарного об­міну відбувається перехід від загального товарообміну до грошової форми обміну і відповідно — від загальної форми вартості до грошової.

Відмінність між загальною і грошовою формами вартості полягає не в тому, який саме товар виконує роль загального еквівалента, а в тому, чи закріпилась ця роль за одним товаром. Якщо це сталося, то відбувається перехід до грошової форми вартості. Золото, яке використовувалося в побуті первісних общин за 12 тис. років до нашої ери, стало загальним еквівалентом лише в середині XIX ст. Цьому передував тривалий про­цес поступової заміни товарів, які виконували роль товарних грошей, металами: залі­зом, оловом, свинцем, міддю, сріблом, золотом. Залізні гроші використовували стародавні спартанці, бритти, японці, деякі африканські народи. Олов'яні вживались у стародавній Мексиці, Римській імперії, середньовічній Англії, на острові Ява. Мідні — у Стародавньому Китаї та Стародавньому Римі. Свинцеві кульки використовувались при дрібних плате­жах у Північній Америці. Срібні гроші широко вживались на рубежі III і II тис. до н. е. в Китаї, Персії та Месопотамії. Перші золоті монети, на думку Геродота, запровадив лідійський цар Гігес (VII ст. до н. е.).

Слово " монета" вперше з'явилось як титул богині Юнони в 279 р. до н. е. В Римі при її храмі (Юнони Монети) карбувалися гроші. Протягом багатьох століть функцію загального еквівалента відігравало срібло, яке поступилося місцем золоту. Тривалий час у різних країнах використовували обидва благородні метали. При цьому між ними існувало суворо визначене кількісне співвідношення. Англійська грошова одиниця фунт стерлінгів раніше була повноваговим фунтом срібла, про що свідчить її назва. Остаточно загальним еквівалентом золото було визнане в основних країнах Європи в середині XIX ст., дещо пізніше — в Німеччині, в Росії — лише наприкінці XIX ст., де золота валюта була встановлена реформою 1897 р.

Врешті-решт, саме золото стало виконувати роль грошей. Це пояснюється тим, що завдяки своїм природним властивостям (однорідність, подільність, компактність, транс­портабельність, добре зберігається) воно придатніше для виконання суспільної функції загального еквівалента.

Золото — товар, але як гроші — незвичайний. Монопольне виконання золотом ролі загального еквівалента означає, що його споживна вартість є безпосереднім втіленням вартості всіх товарів; затрачена на його виробництво конкретна праця є безпосереднім втіленням абстрактної загальнолюдської праці, а затрачена на його виробництво приват­на праця — безпосереднім втіленням суспільної праці.

Золото як гроші, поряд зі своєю звичайною споживною вартістю, набуває додаткової споживної вартості, пов'язаної з його унікальними природними властивостями. Ця до­даткова споживна вартість полягає в здатності грошового товару обмінюватись на всі інші товари, тобто мати загальну споживну вартість.

Аналіз розвитку форм вартості показує, що гроші — це категорія товарного вироб­ництва і товарного обігу. Вони мають товарне походження і виражають певні еконо­мічні виробничі відносини між товаровиробниками з приводу обміну продуктами праці через ринок. У грошах як загальному еквіваленті втілений безпосередньо суспільний характер праці. Вони дають змогу вимірювати суспільні витрати й отримані результати.

Відповідно до рішень Міжнародного валютного фонду з 1 квітня 1978 р. золото вилучено з грошового обігу і скасовано ґрунтування на ньому офіційної ціни валют. Проте золото продовжує залишатись особливим товаром, який легко конвертується в будь-яку валюту. За останню чверть століття світові ціни на зливкове золото зросли на вільних ринках більш як у 10 разів. Це підняло прибутковість діючих золоторозробок та дало змогу поновити розробки, раніше не рентабельні. В результаті різко зріс видо­буток золота у світі.

Світовий видобуток золота за останнє десятиріччя подвоївся, щорічний видобуток золота у світі зріс приблизно на 15 — 20 відсотків і досяг 2580 — 2600 т, а в США і Австралії збільшився до 395 т. Китай за видобутком золота обганяє Канаду. В Росії обсяг видобутку золота до кінця XX ст. прогнозувався в 120 —130 т. Україна має непо­гані перспективи розвитку золотодобувної промисловості.

З розвитком виробництва і обігу товарів, ринкового господарства в цілому відбува­лися як кількісні, так і якісні зміни у функціонуванні грошей, що привело нині до демонетизації золота. Щоб осягнути сутність сучасних грошових систем, зміни у гро­шовому обігу і в самих грошах при демонетизації золота, слід розкрити підвалини цього процесу через розгляд функцій грошей як загального еквівалента.

У розвинутому товарному господарстві гроші у вигляді золота як загальний еквіва­лент виконували п'ять функцій: міри вартості, засобу обігу, засобу нагромадження, засобу платежу і світових грошей.

Функція міри вартості полягає в тому, що гроші є загальним втіленням і мірилом вартості найрізноманітніших товарів. Не гроші роблять товари сумірними, а втілена в них абстрактна, суспільно необхідна праця. Тому їх вартість може вимірюватись особ­ливим товаром — грошима, що, як конкретна форма втілення абстрактної праці, самі мають вартість і можуть бути мірою вартості.

Ціна — це грошове вираження вартості товарів. Щоб визначити вартість товарів у грошах, треба певну кількість грошового матеріалу прийняти за одиницю. Вона нази­вається масштабом цін. У різних країнах за грошову одиницю були прийняті різні вагові кількості грошового металу. Наприклад, у Росії після реформи 1897 р. грошовою одиницею став рубль, який містив 0, 774234 г чистого золота. У США масштабом цін був долар, який втілював після реформи 1973 р. і до скасування його золотого паритету (вмісту) 0, 736736 г чистого золота.

У багатьох країнах фіксована вага металу визначала назву грошових одиниць (гр. од.). Проте з часом вони перестали відповідати одна одній. Це було пов'язано, по-перше, з введенням іноземних грошей, які за своєю назвою нічого спільного не мали з ваговими одиницями даної країни; по-друге, із заміною одного металу як загального еквівалента на інший (наприклад, в Англії, коли фунт стерлінгів почав прирівнюватися до золота, це вже не був фунт, а 1/15 або 1/16 фунта); по-третє, з фальсифікацією монети, коли держава навмисне зменшувала ваговий зміст грошової одиниці.

Масштаб цін встановлювала держава в законодавчому порядку, тоді як функцію міри вартості гроші виконували об'єктивно. Масштаб цін не залежав від зміни вар­тості грошового металу, бо він був фіксованою ваговою кількістю металу.

Нині функцію міри вартості виконує так званий споживчий кошик, який має реаль­ну вартість.

Процес товарного обігу, опосередкованого грошима, можна зобразити формулою Т — Г—Т, де Т — товар, Г — гроші. Цей процес включає два протилежних акти — продаж товару за гроші (Т — Г) і купівлю товару на гроші (Г—Т), в яких гроші відігра­ють роль посередника і виконують функцію засобу обігу.

Перехід від безпосереднього товарообміну (за формулою Т—Т) до товарного обігу за допомогою грошей (Т — Г—Т) дає змогу успішно подолати межі (індивідуальні, ча­сові та просторові), пов'язані з безпосереднім обміном товару на товар. Індивідуальні межі долаються тому, що стає непотрібним одночасний збіг попиту і пропозиції, а також інтересів власників товарів, які ними обмінюються. Продавши товар за гроші, можна придбати на них будь-який інший товар. Збіг у часі й просторі актів продажу-купівлі також стає непотрібним. На одержані за проданий товар гроші можна купити інший товар у будь-який час і в будь-якому місці. Все це сприяє розширенню масштабів това­рообміну і прискоренню руху товарів та грошей.

Функція грошей як засобу обігу полягає в тому, що її виконують, по-перше, не іде­альні, а реальні гроші; по-друге, повноцінні та неповноцінні гроші. Оскільки реальні гроші як засіб обігу весь час переходять з рук в руки, виступаючи посередником при обміні товарами, то можуть використовуватись і неповноцінні гроші. Після тривалого перебуван­ня в обігу монети втрачають частину своєї ваги. Незважаючи на це, вони продовжують бездоганно функціонувати як засіб обігу, немовби повноцінні. Враховуючи це, в багатьох країнах почали випускати неповноцінні гроші, замінюючи золото на срібло, мідь, " псува­ти" монети, тобто зменшувати їх металевий зміст. Потім з'явились паперові гроші.

Появу прообразу паперових грошей можна віднести до І тис. до н. е. У цей час у Китаї з'явились гроші, виготовлені зі шкір білих оленів. Усі білі олені були у власності імператора. В XIII ст. відомий мандрівник Марко Поло побачив у Китаї гроші, виготовлені з перетвореної в драглі внутрішньої частини деревної кори — паперу. Вони мали форму чотирикутних пластинок з особливими знаками та печатками, різну купівельну спроможність і були обов'язковими до приймання. Виникнення паперових грошей по­в'язане з іменем хана Хубілая — онука Чингісхана.

Широкого розповсюдження паперові гроші набули лише наприкінці XVII — на початку XVIII ст. На Заході вони вперше були випущені в британських колоніях Північної Америки в 1690 р. (штат Массачусетс). Спочатку кількість паперових грошей була обмеженою, і тому вони мали високу представницьку вартість. Однак під час війни колоній з метрополією випуск їх різко збільшився, внаслідок цього відбулося різке знецінення паперових грошей (в 10 разів). У Західній Європі паперові гроші увійшли в обіг у Франції в 1716—1721 рр. Багато випускалось так званих асигнатів під час Французької революції та в перші роки після неї (1789—1797 рр.).

Паперові гроші функціонували у США у вигляді " континентальних" грошей з 1775 по 1780 р.; в Англії у вигляді так званих грінбеків — у 1861 — 1879 рр., не роз­мінюваних на золото банкнот — у 1797 — 1815 рр. В Австрії паперові гроші розповсю­джуються з 1762 р., в Росії — з 1769, в Італії — з 1866, в Пруссії — з 1806 р.

Паперові гроші не мають власної вартості (за винятком вартості паперу і обробки), а тому, як і неповноцінні монети, вони є символами вартості. Держава, випускаючи паперові гроші, надає їм примусовий курс у законодавчому порядку і використовує їх як замінник повноцінних грошей.

У результаті низки етапів перетворень відповідно до змін у світовій економіці в XX ст. золото спочатку було вилучено з внутрішнього обігу. Це сталось у першій поло­вині XX ст. Золото спершу було замінено національними валютами, до яких потім додалися електронні картки-гроші тощо.

Оскільки гроші — це такий особливий товар, за який можна купити будь-який інший, то вони стають загальним втіленням суспільного багатства, яке товаровиробни­ки намагаються нагромадити.

Функцію засобу нагромадження гроші виконують, якщо за обміном товару на гроші не настане обмін грошей на товар і гроші залишать сферу обігу і утворять скарб, виступаючи в своїй золотій або срібній " плоті". Специфіка грошей як засобу нагрома­дження полягає в тому, що це гроші, по-перше, реальні й, по-друге, повноцінні, тобто такі, які мають власну вартість.

Процес виробництва зумовлює необхідність нагромадження грошей і тимчасового вилучення їх зі сфери обігу, адже кожний товаровиробник для придбання засобів і предметів праці має накопичити достатню суму грошей, а тому тією чи іншою мірою він виступає збирачем скарбів. При цьому можуть нагромаджуватися не тільки золото чи срібло, а й металеві та паперові знаки грошей. Періоди суспільних потрясінь і знецінен­ня грошових знаків щодо благородних металів наочно демонструють фіктивність скарбів у формі неповноцінних грошей.

Гроші є загальним виразником багатства, їх можна безпосередньо перетворити на будь-який товар. Тому якісно вони не мають меж, проте кожна реальна грошова сума кількісно обмежена і на неї можна придбати лише певну кількість благ. Тому існує суперечність між кількісною межею і якісною безмежністю грошей як загального вираз­ника багатства.

Поряд з безпосереднім нагромадженням скарбів у монетній формі відбувається їх нагромадження у вигляді предметів розкоші з золота та срібла. Це приводить до того, що, з одного боку, все більше розширюється ринок для золота і срібла незалежно від виконуваної ними функції, а з другого — створюється приховане джерело пропозиції грошей, яке є особливо дійовим у періоди суспільних потрясінь.

В умовах обігу металевих грошей останні як скарб стихійно регулювали грошовий обіг. У зв'язку з постійними коливаннями товарного виробництва і товарного обігу, його швидкості, цін циркулююча маса грошей то зменшувалась, то збільшувалась. Це відповідало випаданню грошей у скарб або вилученню їх з нього. Отже, скарб був відвідним і привідним каналом для циркулюючої грошової маси, завдяки якому вона не знала ні надлишку, ні нестачі.

Як засіб нагромадження золото лишається найбільш надійним і бажаним. Водночас цю функцію дедалі більше виконують і так звані вільно конвертовані валюти (ВКВ), насамперед долар США, а з 1 січня 1999 р. і євро як єдина валюта країн ЄС, базована на валютах 11 країн, що вилучаються зі вжитку з 1 січня 2002 р., у тому числі німецькій марці, французькому франку тощо. Проте саме в цій якості золото зберегло за собою функцію грошей, яку воно втратило в інших якостях.

Функція засобу платежу тісно пов'язана з функцією грошей як засобу обігу. В товарообороті, опосередкованому грошима (продаж заради купівлі), гроші виступали як швидкоплинний посередник і виконували функцію засобу обігу. Коли гроші здійсню­ють самостійний рух, переходячи від одного власника до іншого, то вони виконують функцію засобу платежу. Цю функцію вони здійснюють як у сфері товарного обігу (продаж товарів у кредит), так і поза ним (наприклад, сплата заробітної плати, податків, орендної плати, квартирної плати, комунальних послуг тощо).

Кредитні гроші виникають з функції грошей як засобу платежу. Коли власник товару продає його в кредит, він не обмежується усним зобов'язанням покупця сплати­ти його, а вимагає боргову розписку, в якій, як правило, зазначаються товар, його ціна і строк погашення боргу. Така боргова розписка є попередником векселя, так само як останній є безпосереднім попередником кредитних грошей.

Вексель — це боргове зобов'язання, складене за певними правилами. Вперше век­селі з'явились в Італії в середні віки. Спочатку їх використовували для пересилання грошей, потім вони почали проникати в сферу товарного обігу, виконуючи функцію засобу платежу і загального грошового зобов'язання.

Існує суворо визначена форма оформлення векселя: на спеціальному папері, який використовують для друкування грошей, де зазначають, кому і ким, в якому місці і в який час видано вексель, строк і суму платежу за ним. Вексель підписує той, хто його видав. У векселі не зазначається, за що видано грошове зобов'язання. Абстрактний характер вексе­ля дає можливість для зловживань, таких як видача " дружніх", так званих бронзових векселів, які не відображають реальних економічних зв'язків. Вони можуть підірвати вексельний оборот, і тому в усіх країнах переслідуються в кримінальному порядку.

Обліком векселів займаються банки. Фактично банк скуповує векселі, розплачую­чись за них власними векселями, які називаються банкнотами.

Банкнота — це зобов'язання банку, банківський білет, тобто кредитні гроші. Випуск банкнот банками здійснюється не лише під векселі, а й під золото та інші дорогоцінності.

Кредитні гроші, векселі, банкноти — важливі елементи функціонування ринку. В процесі становлення ринкових відносин, виникнення і зміцнення ролі фондових, валют­них, товарних бірж, комерційних банків у нашій країні вони починають активно вико­ристовуватись у господарському механізмі.

Між кредитними і паперовими грошима існують суттєві відмінності. Так, паперові гроші виникають з функції обігу, в той час як кредитні — з функції платежу. Паперові гроші випускає держава, яка вимагає від усіх суб'єктів ринкових відносин приймати їх у всіх платежах. Такі гроші випускаються в обіг в міру потреби. Кредитні гроші випус­каються банком, вони не обов'язкові для приймання, але забезпечені золотом, іноземною валютою та іншими активами банку. Вони випускаються відповідно до суми товарних векселів і, таким чином, не перевищують потреби в них. Проте в сучасних умовах відмінності між паперовими і кредитними грошима стираються.

У цілому функція засобу платежу розвивалася та видозмінювалася в тісному зв'яз­ку з функцією засобу обігу. Як і останню, золото практично втратило цю функцію в першій половині XX ст. Воно було замінено, поряд з національною валютою, різного роду кредитними грошима. Внаслідок розвитку кредитних грошей товарно-грошовий обіг дедалі більше перетворювався на товарно-кредитний і посилювалася кредитна при­рода сучасних грошей.

Функція світових грошей. Спочатку на світовому ринку панувала подвійна міра вартості — золото і срібло, але згодом функцію світових грошей почало виконувати тільки золото. Нині витіснення золота з грошового обігу стосується і світових грошей. Паперові знаки (долари, фунти стерлінгів, марки, євро, єни тощо) посіли місце золота у міжнародних розрахунках. Проте золото залишається бажаним для всіх країн надій­ним гарантом у міжнародних розрахунках.

Світові гроші функціонують як загальний платіжний засіб, загальний купівельний засіб і абсолютна суспільна матеріалізація багатства взагалі.

Як загальний купівельний засіб світові гроші функціонують при оплаті міжнарод­ної товарної угоди наявними грошима (наприклад, придбання країною у надзвичайних умовах зерна, зброї тощо).

Як загальне втілення суспільного багатства гроші у світовому обігу виступають тоді, коли багатство переноситься з однієї країни в іншу (при переведенні підприєм­цями своїх грошей на зберігання за кордон, при наданні зовнішніх позик тощо). Для здійснення міжнародних платежів кожна країна потребує певного запасу золота. Тому золото у вигляді скарбу одночасно є важливою складовою резервного фонду світових грошей. Основна роль у цій функції закріплена за національними резервними валютами та іншими різновидами валютних коштів.

У першій чверті другої половини XX ст. функцію світових грошей, поряд із золотом, усе частіше виконували ВКВ, насамперед долар США, що було офіційно визнано й встановлено. З 70-х років XX ст. золото разом зі своєю демонетизацією пішло з обслуго­вування світових платежів. Ця функція закріпилася за ВКВ провідних держав світу та їх об'єднань (США, ЄС, Японія) та SDR як міжнародним вільно конвертованим засобом МВФ.

До початку XX ст. у товарному виробництві й обігу існувало чотири типи загаль­ного еквівалента: товарно-лічильний, товарно-ваговий, металокарбовапий і емісій­ний. До товарно-лічильного загального еквівалента належать товарні гроші: знаряддя праці, худоба, раби, прикраси тощо. Товарно-ваговий пов'язаний з продуктами рослин­ного походження, що мало псувалися, а пізніше — і з металами. Металокарбований тип передбачає наявність металевих грошей у вигляді монет, а емісійний — різні знаки вартості на спеціальному папері з певною атрибутикою.

У сучасних умовах набув поширення новий тип загального еквівалента — депозитно-електронний. Він втілений у банківських депозитах, кредитних картках і електронних грошах.

Світовій економічній літературі відомо кілька альтернативних концепцій походжен­ня грошей. В одній з них — раціоналістичній — зазначається, що гроші є результатом згоди між людьми, які визнали необхідність спеціальних засобів для обслуговування мінового обороту. Вперше ця концепція була висунута Арістотелем у праці " Нікомахова етика". Деяке законодавче відображення вона знайшла в античному і середньовічному суспільствах. Наприклад, у римському праві було зафіксовано, що імператор декретує вартість грошей.

Різновидом раціоналістичної концепції є державна теорія грошей німецького еко­номіста Г. Кнаппа. В книзі " Державна теорія грошей" він назвав гроші " продуктом правопорядку", творінням державної влади, встановленим законом платіжним засобом. На його думку, створені державою гроші приймаються незалежно від їх металевого вмісту, є " хартальними (документальними, встановленими) платіжними засоба­ми", тобто умовними знаками, наділеними державною владою певною платіжною силою.

Раціоналістична концепція походження грошей застосовується і в літературі кінця XX ст. під час аналізу тих форм, яких набувають гроші. Відомий англійський економіст Л. Харріс у праці " Грошова теорія" викладає суть цієї концепції: " Сам по собі доларо­вий білет — річ непотрібна; він набуває вартості лише тому, що суспільство через свої закони і звичаї наділяє його властивістю функціонувати як засіб обігу. Аналогічно морські черепашки, які використовувалися в деяких співтовариствах як гроші, не мали б вартості, якби суспільна структура, яка їх породила, не потребувала в якійсь формі грошей і не надала їм відповідної ролі". Отже, раціоналістична концепція заперечує товарну природу грошей, їх стихійне походження.

Представники іншої концепції — еволюційного походження грошей — вказують на товарну природу грошей, стихійне виділення їх із загальної маси товарів і на їх особливе місце в економіці. Всебічно ця концепція була обґрунтована в роботах К. Маркса та його послідовників. Однак вона має прихильників не тільки серед марксистів. Концеп­ція поширена і в сучасній економічній літературі Заходу, хоч і не пов'язується з подвій­ним характером праці, втіленої в товарі, і подвійною природою товару, його внутрішньою суперечністю.

Представники функціональних концепцій грошей (класичних, кейнсіанських тощо) серед конкретних причин, які викликають необхідність використання грошей, назива­ють такі: відсутність синхронізації надходжень і платежів, яка ускладнює прямий това­рообмін; наявність трансакційних витрат, тобто витрат праці і ресурсів, необхідних для здійснення товарообмінних угод (у цьому випадку гроші є засобом мінімізації витрат); невизначеність господарських перспектив, що змушує учасників обігу накопичувати залишки грошей для страхування від ризику; час як невід'ємний елемент процесів виробництва і обігу товарів, який надає грошам роль з'єднувального ланцюга між сього­денням і майбутнім. Економісти неокласичної школи, як правило, пов'язують існування грошей з першими двома причинами, а прихильники кейнсіанського напряму — з двома останніми.

Ще в XIX ст. чимало економістів звертали увагу на відсутність у вчених навіть відносної згоди з питання про сутність грошей. Незважаючи на велику кількість дослі­джень з грошової теорії, таке положення спостерігається й нині.

У сучасній світовій економічній теорії існує кілька принципово різних підходів до визначення суті грошей. Прихильники першого підходу (М. Фрідман, А. Шварц та ін.) фактично розглядають гроші лише як зручний спосіб організації статистичних спосте­режень і визначають їх як " тимчасове вмістилище купівельної сили". При цьому увага концентрується на конструюванні різних грошових агрегатів, виявленні елементного складу пропозиції грошей тощо.

В основу другого підходу — найбільш поширеного серед західних економістів — покладено попередній теоретичний аналіз функцій грошей, на підставі якого визначаються суті й форми грошей. Так, автори популярного підручника " Економікс" американські професори К.Р. Макконнелл та С.Л. Брю вважають, що гроші — це те, що гроші роблять. Все, що виконує функції грошей, і є гроші. Л. Харріс також визначає суть грошей через їхні функції, стверджуючи, що гроші — це будь-який товар, який функціонує як засіб обігу, розрахункова одиниця і засіб збереження вартості. Найчастіше в роботах сучас­них західних учених виділяється три функції грошей: засіб обігу, одиниця розрахунку, збереження вартості. Перевага при цьому віддається функції засобу обігу. Тому поло­ження про гроші як товар, що виконує різні функції, трансформується у визначення: гроші — це все, що загальноприйняте як засіб обміну, а останній — це все, що прий­мається в обмін на товари й послуги. Поширеним є ототожнювання грошей як засобу обігу чи засобу платежу і об'єднання двох останніх в одну функцію. Отже, питання про функції грошей підмінюється питанням про суть грошей.

Найбільш обґрунтовано історичну суть і функції грошей розкривають концепції, які розглядають їх через розвиток форм вартості.

Розвиток товарного виробництва та грошового обігу привів у наші дні до суттєвих змін у використанні золота як грошей. Практично відбувається процес демонетизації золота. Відповідно до Ямайської угоди 1976 р. з 1 квітня 1978 р. золотий вміст націо­нальних валют, що називається золотим паритетом грошової одиниці країни (раніше золотої, тепер паперової), був скасований. Нині золото як грошовий матеріал ніде у світі в обігу не використовують. Золото купують тепер як звичайний товар. Практично воно виконує, по-перше, функцію засобу нагромадження скарбів; по-друге, бере участь у ви­значенні валютних курсів як матеріально-речове, а разом з тим і вартісне забезпечення кредитних грошей (паперових, електронних карток тощо).

Валютний курс — це грошова одиниця країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Тепер він визначається купівельною спроможністю певної валюти віднос­но заданого набору товарів та послуг кількістю 250 найменувань при середньозваженій ціні (в доларах США та в інших національних валютах). Розрахунок валютного курсу здійснюють у кожній країні конкретні установи, наприклад у США — Федеральна резервна система за участю відповідних банків; у Франції — Національний інститут економіки, фінансів і статистики; в Україні — Національний банк. Так званий спожив­чий кошик — з 250 найменувань — це споживчі блага, які найбільш широко вживають­ся. На валютні курси впливають численні фактори: ступінь інфляції, стан платіжного балансу, рівень відсоткових ставок у країні, авторитет валюти на світових ринках тощо. Названий кошик і є основою функції грошей як міри вартості при паперових, електрон­них та інших грошах.

І сьогодні золото залишається найнадійнішим виразником багатства. Справа в тому, що ціна золота в основних валютах на всіх валютних біржах світу, які включені до міжнародної системи автоматичної швидкісної передачі інформації, практично однако­ва, тобто існує світова ціна золота, яка відбиває його світову вартість. Це пов'язано з тим, що витрати на виробництво золота усереднюються, продуктивність праці при його ви­робництві вирівнюється.

Раніше золотий курс (ціну) національної грошової одиниці визначала держава, ви­ходячи з золотого запасу країни, запасу інших дорогоцінних металів та інших активів Держбанку. Наприкінці 60-х років XX ст. цей метод був порушений. Спочатку з ініціати­ви США як головного кредитора світу, а потім і Міжнародного валютного фонду, в якому США домінують, золото перестало бути міжнародним загальним товарним і грошовим еквівалентом. Його місце посіли кошики відповідних споживчих товарів, на які в кожній країні встановлюються свої ціни в національних грошових одиницях. Отже, курси національних валют визначаються співвідношенням цін у цих валютах за кошик з однаковим набором товарів. Природно, що різниця витрат на виробництво од­ного й того самого товару в різних країнах робить такий еквівалент досить недостовір­ною міжнародною мірою вартості.

Функцію засобу обігу та платежу виконують паперові гроші, кредитні білети, елект­ронні картки тощо. Юридичною основою валютної системи для світових грошей були проголошені спеціальні права запозичення (Special Drawing Rights — SDR), гарантовані Міжнародним валютним фондом. Курс SDR визначається на основі середньозваженого курсу певного набору національних валют, де на долар США припадає 42 відсотки. На практиці долар США залишається основним міжнародним платіжним засобом. Використо­вуються національні валюти і ряду інших розвинутих країн. Так, в Європейському Союзі до 1999 р. використовували як групову міжнародну безготівкову розрахункову грошову одиницю ЕКЮ (ECU, з англійської та французької — об'єднана європейська валюта), яка за рішенням, прийнятим керівництвом Союзу у 1996 p., 1999 p. замінена євро.

Реальні можливості демонетизації золота створюють сучасний розвиток науково-технічного прогресу, впровадження АСУ, комп'ютеризація обліку, розвиток економічної інтеграції, нових колективних форм власності, її соціалізація тощо. Це відкрило шлях до виявлення необхідної кількості грошей для нормального функціонування господарства без посередника — золота.

Демонетизація золота і формування нових валютних систем пройшли певний істо­ричний шлях. Початковим його етапом було витіснення золота як грошей у першій половині XX ст. з внутрішнього товарообороту. Закінчується цей шлях заміною золота в товарообороті на світовому ринку. Як уже зазначалося, в основу цього процесу було покладено не тільки реальні можливості, а й об'єктивну необхідність.

Найбільшого розвитку світова грошова система, заснована на золоті, досягла на по­чатку XX ст., коли забезпечувався необмежений обмін національних валют на золото. Ця система одержала назву золотого стандарту. Прехідним став золотовалютний стан­дарт, коли за золотом збереглися тільки функції міри вартості та світових грошей. Нині на основі демонетизації золота формується нова міжнародна валютна система, юридичний статус якої почався після підписання Ямайської угоди, що визначила валют­ний стандарт, який реально склався.

Об'єктивна необхідність демонетизації золота випливає з того, що з розвитком мас­штабів товарного господарства золото поступово не в змозі було виконувати функцію засобу обігу, платежу, а потім і світових грошей внаслідок недостатньої для цього його кількості. До того ж застосування паперових, а потім кредитних та електронних грошей все більше відривало їх від своєї золотої основи. Це давало змогу урядам віддаляти золото від його представницьких форм внаслідок інфляції тощо.

За приблизними оцінками, протягом усієї історії розвитку золотого промислу в стародавні та середні віки (до початку XVII ст.) загальний видобуток золота становив 13, 3 тис. т. З 1600 по 1990 р. у світі було добуто 106, 2 тис. т золота. Отже, загальний золотий запас людства — приблизно 119, 5 тис. т. Третину його (38 — 39 тис. т) станов­лять державні золоті запаси, приблизно чверть (28 — 30 тис. т) золота — тезаврована, тобто накопичена приватними особами у вигляді скарбу, більше третини — використа­но в ювелірних, зубопротезних і промислово-технічних, особливо радіоелектронних ви­робах (40 — 42 тис. т). Певна частина (9— 13 тис. т) знаходиться в гробницях, скарбах, тайниках, руїнах стародавніх міст, на дні морів, океанів тощо.