Сутність і форми кредиту.

Кредитна система — це сукупність кредитно-розрахункових відносин та кредитно-фінансових інститутів, які забезпечують кредитування у відповідних формах.

Кредит — передача коштів та матеріальних цінностей, юридичним або фізичним особам на умовах повернення, строковості та платності. Кредит виражає економічні відно­сини, що виникають між кредитором та позичальником з приводу передачі коштів у тимчасову власність або передачі у власність товарів, виконання робіт та надання по­слуг на умовах відстрочення платежу та під відсоток. Суб'єкти господарської діяль­ності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинго­вий, іпотечний, бланковий та консорціумний; фізичним особам може надаватися спожив­чий кредит (рис. 1).

Банківський кредит — це грошові кошти, що надаються суб'єктам кредитування усіх форм власності у тимчасову власність на умовах забезпеченості, повернення, стро­ковості, платності та цільового використання. Принцип забезпеченості кредиту означає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповер­нення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принцип повернення, строко­вості та платності означає, що кредит має бути поверненим позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною сплатою за його користування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів на кон­кретні цілі, передбачені кредитним договором.

Банківський

Комерційний

Лізинговий

Іпотечний

Бланковий

Консорціумний

Форм кредиту

Споживчий

Державний

Міжнародний

Рис. 1. Форми кредиту

Короткостроковий банківський кредит, який забезпечується рухомим майном (цінні папери, товари, дорогоцінні метали) або фінансовими правами, називається ломбардним кредитом. Економічну та правову основу ломбардного кредиту становить застава (заклад) майна, що легко реалізується.

Об'єкт банківського кредитування — грошовий капітал. Позичальником виступає суб'єкт підприємницької діяльності, держава, домогосподарства. Кредитор — власник або користувач грошових коштів, насамперед банк. Банківський кредит обслуговує про­цес нагромадження капіталу, перетворюючи в капітал частину грошових доходів насе­лення. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на розрахункових та поточних (валютних) рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитні рахунки до запитання, строкові, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів. Кредитні опе­рації здійснюються банками у межах кредитних ресурсів. Кредити в іноземній валюті надаються юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з вико­ристанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам-нерезидентам — банківським установам.

Сферу обміну товарів обслуговує комерційний кредит. Комерційний кредит — це товарна форма кредиту, яка характеризує відносини з приводу перерозподілу матері­альних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин регулюють свої господарчі відносини при комерційному кредиті і можуть створювати платіжні засоби у вигляді векселів — безумовного грошового зобов'язання боржника сплатити кредитору зазначену суму у визначений термін. Об'єктом комерційного кредиту можуть бути реалізовані товари, виконані роботи, надані послуги щодо яких продавцем надається відстрочка платежу.

Комерційний кредит прискорює рух товарів. Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом: сплати боржником за векселем; передачі векселя іншій юри­дичній особі (крім банків та інших кредитних установ); переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит — це відносини між юридичними особами, які виникають з приводу оренди майна і супроводжуються укладанням лізингової угоди. Лізинг є фор­мою майнового кредиту. Об'єктом лізингу є різне рухоме (машини, обладнання, транс­портні засоби, обчислювальна та інша техніка) та нерухоме (будинки, споруди, система телекомунікацій тощо) майно.

Іпотечний кредит — це особливий вид економічних відносин з приводу надання кредитів під заставу виключно нерухомого майна. Кредиторами з іпотеки можуть бути іпотечні банки або спеціальні іпотечні компанії, а також комерційні банки. Позичальни­ками можуть бути юридичні та фізичні особи, що мають у власності об'єкти іпотеки, або мають поручителів, які надають під заставу об'єкти іпотеки на користь позичаль­ника. Предметом іпотеки при наданні кредиту є житлові будинки, квартири, виробничі будинки, споруди, магазини, земельні ділянки, що є власністю позичальника.

Споживчий кредит — кредит, який надається тільки в національній грошовій оди­ниці фізичним особам — резидентам України на придбання споживчих товарів тривало­го користування та послуг і який повертається на умовах відкладення виплат (в розстрочку).

Комерційний банк може надавати бланковий кредит тільки в межах наявних влас­них коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення — тільки під зобов'язання повернути кредит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичаль­никам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит може надаватися позичальнику банківським консорціумом — тимчасовим об'єднанням банків, створеним на паритетних засадах для координації дій при проведенні різного роду банківських операцій або для кредитування однієї, але великої угоди в національній або іноземній валюті. Консорціумне кредитування здійснюється такими способами:

а) шляхом акумулювання кредитних ресурсів у ви­значеному банку з подальшим наданням кредитів суб'єктам господарської діяльності;

б) шляхом гарантування загальної суми кредиту провідним банком або групою банків;

в) шляхом зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Державні позики та кредити — це сукупність кредитних відносин, в яких позичаль­ником або кредитором є держава чи місцеві органи влади. Вони позичають кошти на ринку позикових капіталів шляхом випуску позик через фінансово-кредитні установи, а також через ті самі установи надають кредит. У провідних країнах доходи від внутрішніх позик стали другим після податків джерелом фінансування державних витрат. Заоща­дження населення, що зберігаються в ощадному банку (якщо останній є державним), суми коштів, що залучені у населення за допомогою позик, а також кошти, мобілізовані страховою системою, в сукупності становлять внутрішній державний борг. Крім того, до державного боргу належать також накопичений бюджетний дефіцит і зовнішні позички.

Державні позики та кредити можуть виступати у різних формах. Наприклад, на­туральні позики (хлібні, цукрові), у вигляді цінних паперів, облігацій внутрішньої позики, казначейських зобов'язань та інших кредитних документів. Державні цінні па­пери може випускати як уряд, так і місцеві органи влади. Кредитна діяльність держа­ви потрібна особливо в низькорентабельних, але необхідних для відтворення галузях (житлове будівництво, інфраструктура, сільське господарство тощо).

Міжнародний кредит — це рух і функціонування позичкового капіталу між краї­нами. Кредитні відносини існують не тільки всередині кожної країни, а й між державами як одна із форм міжнародного руху капіталів.

Джерелами формування банківських кредитних ресурсів є:

— власні кошти банків;

— тимчасово вільні кошти підприємств, які зберігаються у вигляді залишків на рахунках;

—залучені кошти юридичних осіб на депозитні рахунки, до запитання та строкові вклади;

—грошові доходи та заощадження приватних осіб, включаючи всі прошарки су­спільства. Так, для купівлі товарів довгострокового користування та житла люди заоща­джують гроші, які акумулюють на рахунках в банках та ощадних касах;

—міжбанківські кредити;

—кошти від емісії цінних паперів.

Джерелом позикового капіталу можуть бути також грошові нагромадження держави.

Рух тимчасово вільних оборотних коштів суб'єктів господарської діяльності, корот­кострокових коштів банків та інших кредитно-фінансових інститутів, а також коштів держави та населення утворює сферу грошового ринку або ринку грошових ресурсів. Залежно від використання коштів, що обертаються на грошовому ринку, в ньому можна виділити два сегменти: ринок грошей і ринок капіталів. На грошовому ринку продаються і купуються короткострокові (до 1 року) грошові кошти; на ринку капі­талів — середньо- та довгострокові грошові кошти.

Основними суб'єктами грошового ринку виступають банки, страхові компанії, пенсійні фонди, інвестиційні компанії та інші фінансово-кредитні інституції, які мобілі­зують і перерозподіляють грошові кошти підприємств, банків, населення. Інструменти грошового ринку — векселі Державного казначейства та комерційних банків, депозитні сертифікати, банківські акцепти та ін. Ціною тимчасово вільних грошових коштів (пози­кового капіталу), що продаються і купуються на грошовому ринку, є позиковий відсоток. Відсоток за кредит — це самостійна економічна категорія, що виникає на основі кредит­них відносин. Рівень відсотка на грошовому ринку є базовим для визначення відсотка на всьому ринку позикових капіталів, і тому регулювання його виступає важливим засобом грошово-кредитної політики держави.

Розрізняють такі види відсотків: депозитний, позиковий, обліковий і дисконтний. Депозитний відсоток — це плата банку за зберігання грошових коштів на рахунках за депозитними (вкладними) операціями клієнта. Як кредитори виступають клієнти банку, позичальник — банк. Позиковий відсоток — це відсоток, який позичальник сплачує кредитору. Обліковий відсоток — це ставка, за якою центральний банк надає позики комерційним банкам. На його величину впливають ряд чинників, що залежать від особ­ливого статусу центрального банку як кредитора. Дисконтний відсоток — це відсоток, який одержує банк при купівлі векселів до кінця терміну їхньої дії.

Ринок капіталів пов'язаний з довгостроковими операціями і є джерелом довго­строкових інвестиційних ресурсів. Можна виділити дві функції кредиту.

По-перше, це перерозподільча функція. З допомогою кредиту вільні грошові капіта­ли та доходи підприємств, домогосподарств, держави акумулюються і перетворюються в позиковий капітал, який за плату надається в користування. Через кредитний механізм позиковий капітал перерозподіляється на основі повернення між галузями, переходячи в ті сфери, які забезпечують одержання більшого прибутку або яким надається перевага відповідно до національних програм розвитку економіки.

По-друге, регулювання економіки також здійснюється проведенням відповідної кредитної політики на державному рівні. Держава змінює обсяг і динаміку кредитів з метою впливу на господарські процеси, бере участь у процесі руху позикового капіталу від джерел до сфер застосування, регулює доступ позичальників на ринок позикових капіталів, полегшуючи або ускладнюючи отримання позик. Через диференціацію відсот­кових ставок за кредитом, надання урядових гарантій чи пільг стимулює першочергове кредитування тих підприємств та галузей, діяльність яких відповідає політиці націо­нального економічного розвитку. Цій меті служить також державний кредит. Отже, кре­дит виступає як інструмент регулювання економіки.

Кредит розв'язує суперечність між тимчасово вільними грошовими коштами в одних юридичних та фізичних осіб і потребою в грошових коштах у інших. Кредит сприяє економії витрат обігу, оскільки частково замінює готівкові гроші кредитними (векселями, чеками, а також через розвиток безготівкових розрахунків та прискорення обігу грошей).

Кредит сприяє концентрації та централізації капіталу, стимулює створення нових підприємств (у вигляді акціонерних товариств), а також об'єднань підприємств.