Підстави звільнення від доказування

Відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Проте в ході розгляду справи сторона може відмовитися від визнання нею чи її представником обставин, довівши при цьому належними та допустимими доказами, що вона визнала обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною (частина перша статті 178 ЦПК України). При доведеності причин відмови від визнання обставин суд постановляє ухвалу, яка оскарженню не підлягає, після чого такі обставини доводяться в загальному порядку. Зокрема, це означає, що іншій стороні у справі може бути надано право подати докази на підтвердження чи заперечення тих обставин, які вона своєчасно не подала у зв'язку з попереднім визнанням обставин.

Визнання є розпорядчим актом, для якого характерна наявність специфічних рис, які відрізняють його від інших розпорядчих актів, як то визнання позову, відмова від позову тощо. Важливого значення набуває вирішення питання про співвідношення визнання обставин та визнання позову. Спільність визнання факту і визнання позову лише в тому що відповідач, вибираючи шлях визнання, фактично перестає доказувати свою позицію у питаннях тільки підстави позову. Однак, якщо наслідком визнання факту є виключення цього факту з предмету доказування, то визнання позову – це припинення цивільних процесуальних правовідносин безвідносно до факту визнання відповідачем матеріально-правових відносин із позивачем.

Щодо окремих обставин визнання має не допускатися. Так, визнання існування договору, для якого передбачена обов’язкова письмова форма і який внаслідок недодержання сторонами цієї вимоги є нікчемним, є неможливим.

В ч. 2 ст. 61 ЦПК України другою підставою звільнення від доказування називається загальновідомість обставин.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 61 ЦПК України не включаються до предмету доказування обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, при розгляді справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини; а також обставини встановлені вироком у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постановою суду у справі про адміністративне правопорушення у справах про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду.

Такі обставини традиційно іменуються преюдиціальними фактами. Виключення преюдиціальних фактів з предмету доказування пов’язується з тим, що такі обставини вже були доказані сторонами та встановлені рішенням (вироком чи постановою) суду.

Преюдиціальна сила судового акта має суб'єктивні та об'єктивні межі. Об'єктивні межі — це коло обставин, перелічених у мотивувальній частині акта, що вступив у законну силу. Суб'єктивні межі — це коло осіб, для яких факти, встановлені судовим актом, мають преюдиціальне значення.

Наявність підстав для звільнення від доказування покладає на суд обов’язок прийняти ці підстави.