Зупинення процесуальних строків. Наслідки пропущення процесуальних строків. Поновлення та продовження процесуальних строків

Із закінченням встановленого законом або судом строку втрачаєть­ся право на вчинення процесуальних дій. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, якщо суд не знайде передбачених законом підстав для поновлення або про­довження строку.

Загальним для всіх процесуальних строків, незалежно від їх виду та способу обчислення, є правило про їх зупинення. Перебіг процесу­альних строків зупиняється із зупиненням провадження у справі (стат­ті 201, 202 ЦПК). Тобто підстави для зупинення процесуальних строків ті самі, що і для зупинення провадження у справі. При цьому зупинен­ня процесуальних строків починається з моменту настання події, вна­слідок якої суд зупинив провадження.

Виходячи з вимог ст. 71 ЦПК, після відновлення провадження зупи­нені процесуальні строки продовжуються протягом часу, який залишився до їх закінчення, тобто час, який сплив до зупинення провадження, входить до загального процесуального строку. Суть зупинення проце­суальних строків полягає у припиненні їх перебігу на строк, який не зараховується у рахунок тривалості процесуального строку.

Обчислюючи процесуальний строк, який залишився після віднов­лення провадження, за логікою ст. 71 ЦПК, слід виходити з того, що відновлюється перебіг строків із дня відновлення провадження у спра­ві (ч. 2 ст. 204 ЦПК), тобто з моменту винесення судом ухвали про відновлення провадження у справі. Крім того, оскільки момент при­пинення перебігу та момент продовження перебігу зупиненого про­цесуального строку не є відповідно закінченням та початком перебігу процесуальних строків, то застосування до них правил, передбачених статтями 69 та 70 ЦПК, є неможливим.

Із контекстуального тлумачення ст. 71 ЦПК видно, що вона зупи­нення перебігу процесуальних строків пов'язує із зупиненням прова­дження у справі та його підставами. З огляду на те, що процесуальні строки і строки судового засідання — періоди часу або моменти часу, в межах яких особи, які беруть участь у справі, здійснюють процесу­альні дії, також враховуючи те, що вони мають конкретний характер (початок, кінець, момент), регламентація зупинення процесуальних строків взагалі не має сенсу.

Цивільне судочинство розвивається на основі складного юридич­ного факту — процесуальних дій суду та інших його учасників. І тому не можна говорити про зупинення строку про подачу зустрічного по­зову, строку на апеляційне оскарження тощо.

Навпаки, слід відмітити, що неможливість здійснення процесуаль­них дій суб'єктами процесуальної діяльності при зупиненні прова­дження у справі унеможливлює включення у правову регламентацію процесуальних строків. Процесуальні дії, як і процесуальні строки, в межах яких можуть вони здійснюватися, є у визначених випадках рівнозначними елементами юридико-фактичного складу цивільних процесуальних правовідносин.

Правила поновлення та продовження процесуальних строків перед­бачені ст. 73 ЦПК. Застосування вказаних правил залежить від виду процесуального строку. У разі коли процесуальна дія не вчинена у ме­ жах строку, встановленого законом, суд може поновити його, якщо строк пропущено з причин, визнаних судом поважними. Право подачі стороною або іншою особою, яка бере участь у справі, клопотання про поновлення пропущеного строку не обмежене яким-небудь строком. Таким чином, поновлення процесуального строку — це відновлення з причин, визнаних судом поважними, втраченого у зв'язку з пропущенням встановленого законом строку права на вчинення процесуаль­ної дії. Якщо пропущено строк, призначений судом, то на прохання сторони або іншої особи суд може продовжити пропущений строк. Продовження процесуального строку — надання судом нового строку на вчинення тієї процесуальної дії, яка не була з поважних причин вчинена в первісно наданий строк.

Крім цього, ЦПК закріплює обов'язкове правило, відповідно до якого суд може поновити або продовжити строк тільки за клопотанням сторони або іншої особи, а також передбачає єдину умову для понов­лення або продовження строку — поважність причини пропуску. При цьому слід зазначити, що поважність причини є оціночною категорією і завжди встановлюється за розсудом суду.

Питання про поновлення чи продовження пропущеного строку відповідно до ч. 2 ст. 73 ЦПК вирішується: по-перше, судом у судово­му засіданні з додержанням загальних правил, встановлених ЦПК; по-друге, судом, у якому належало вчинити процесуальну дію або до якого потрібно було подати документ чи доказ і, по-третє, присутність осіб, які беруть участь у справі, повідомлених про місце і час розгляду цього питання, не є обов'язковою.

Одночасно з клопотанням про поновлення чи продовження строку належить вчинити ту дію або подати той документ чи доказ, стосовно якого заявлено клопотання. Але разом з тим слід відмітити, що, на наш погляд, обов'язковість зазначеного правила не відповідає основному змісту продовження пропущеного строку, який полягає в наданні ново­го строку, а не у визнанні простроченої процесуальної дії дійсною, як при поновленні.

За результатами розгляду поданого клопотання суд постановляє мотивовану ухвалу про поновлення чи продовження пропущеного строку або про відмову його поновити чи продовжити. Ухвала суду першої інстанції про відмову поновити чи продовжити пропущений строк може бути оскаржена в апеляційному порядку (п. 7 ч. 1 ст. 293 ЦПК). А ухвала суду апеляційної інстанції про відмову поновити чи продовжити пропущений строк може бути оскаржена в касаційному порядку (п. 2 ч. 1 ст. 324 ЦПК).