Належність доказів та допустимість доказів

Належність доказів – це ознака доказів, яка визначає здатність доказу підтвердити обставини, які відповідно до норми матеріаль­ного права створюють фактичну основу спірних правовідно­син.

Належність доказу характеризує зміст доказу, тобто самі фактичні дані. Належність доказів встановлюється шляхом визначення зв’язку доказів з предметом доказування.

Наприклад, відповідно до ст. 84 Сімейного кодексу України дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Як визначено в ч 4 цієї статті таке право вагітна дружина має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Право на утримання вагітна дружина має і в разі розірвання шлюбу. Таким чином, в предмет доказування у справі за позовом вагітної дружини про стягнення аліментів з чоловіка включаються такі обставини: вагітність дружини, можливість чоловіка надавати матеріальну допомогу, розмір аліментів. В предмет доказування не включаються обставини щодо працевлаштованості дружини, її заробітної плати тощо, отже і докази подані на підтвердження цих обставин є неналежними доказами у такій справі і не будуть прийматися судом.

В ст. 59 ЦПК України сформульовано правило допустимості фактичних даних у справі. Відповідно до ч. 1 вказаної статті суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Окремі обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Допустимість – це ознака джерела фактичних даних (форми доказів) з точки зору відповідності його приписам закону.

Так, не є допустимими доказами особисті папери за відсутності згоди на оголошення відомостей, що містяться в них, від фізичної
особи, якій вони належать (ст. 303 ЦК України).

Щодо допустимості в процесі лише певних засобів доказування для підтвердження окремих обставин справи, то приклад дії цього правила можна проілюструвати на прикладі доказування у справах за позовами, що витікають з договорів позики. відповідно до ст. 1051 ЦК України якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.

За загальним правило, якщо прямо не вказано в законі на те, що окремий засіб доказування не може бути використано для підтвердження окремих обставин, всі засоби доказування можуть використовуватися в процесі. В нормах матеріального права може додатково прописуватися можливість того чи іншого засобу підтверджувати визначену обставину в предметі доказування. Так, відповідно до ч. 2 ст. 937 ЦК України прийняття речі на зберігання при пожежі, повені, раптовому захворюванні або за інших надзвичайних обставин може підтверджуватися свідченням свідків.

Достовірність (вірогідність) доказів — це теоретичний термін, який має свідчити про відповідність інформації, отри­муваної з доказів, дійсності.

Достатність доказів — ознака сукупності доказів, що характеризує їх кількість та вагомість з точки зору можливості зробити вірогідний висновок про існування факту, на підтвердження якого вони зібрані.